Релігієзнавство як світоглядно-філософська сфера знання, що досліджує релігію.

Релігієзнавство - це світоглядно-філософська наукова сфера знання, що досліджує релігію як соціальне явище, вивчав закономірності її розвитку. Воно виступає сукупністю дисциплін, що вивчають релігію.

Виникнувши в другій половині XIX століття, воно спиралось на накопичений на цей час історією, археологією, етнографією і лінгвістикою конкретний матеріал. За цей час релігієзнавство систематизувало величезний теоретичний і практичний матеріал, виробило свої методи дослідження. Сучасне релігієзнавство включає до себе такі складові:

1. Філософія релігії;

2. Соціологія релігії;

3. Психологія релігії;

4. Історія релігії.

Ці складові релігієзнавства в цілому реалізують теоретичний та історичний аспекти. Теоретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Теоретичне релігієзнавство вивчає історію виникнення і еволюцію окремих релігій та релігійних вірувань в їхньому взаємозв'язку.

Теоретико-методологічним ядром релігієзнавства виступає філософія релігії. Філософія релігії розглядає релігію як світогляд, дає визначення специфіки релігійної свідомості, розглядає релігійні вчення.

Для філософії релігії релігія виступає об'єктом філософського знання, насамперед як соціально-культурне явище.

Досліджується не лише механізм виникнення релігії, а й процес її відображення у свідомості людини, особливості формування релігійних понять, символів і духовних цінностей. При цьому об'єктом філософського вивчення є не лише сама релігія, а й те соціальне та культурне середовище, що впливає на процес формування релігійних вірувань.

Соціологія релігії, ґрунтуючись на загальних положеннях філософії релігії, вивчає релігію як певну соціальну структуру, складову частину суспільства з властивими їй структурою, функціями, соціальними зв'язками. На соціологічному рівні релігія вивчається як соціальна підсистема, яка в межах конкретної суспільної системи виступає водночас і в ролі об'єкта зовнішніх впливів, і в ролі суб'єкта свого власного впливу на різні соціальні інституції.

Соціологія релігії, базуючись на висвітленні цих питань, досліджує механізм функціонування і соціальної еволюції релігійних вірувань і вчень у різних соціальних середовищах, групах віруючих, аналізує особливості їхніх індивідуальних релігійних рис з тим, щоб визначити головні тенденції релігійної ситуації з урахуванням дій тих чи інших соціальних факторів.

Психологія релігії вивчає релігійну віру як феномен психологічного життя з відповідними емоціями, що спрямовані на сприйняття ідеї Бога і похідних від неї істин. Світ релігійної психології - це особливий внутрішній стан духовних цінностей людини. Він поєднує релігійні та нерелігійні цінності в складний емоційно-інтелектуальний комплекс світосприйняття. Релігійні почуття, настрої, типи містифікованого мислення складають досить чутливу динамічну первинну основу для виникнення і відтворення релігійних вірувань. Психологія релігії зосереджує увагу на внутрішніх психічних механізмах діяльності прихильників релігійних вірувань і культів, вивчав їхні духовні цінності та орієнтації, класифікує і систематизує найпоширеніші типи релігійно-психологічних рис поведінки віруючих. Вона є науковою дисципліною, яка за допомогою власних специфічних методів психологічного дослідження і психодиагностування поглиблює відповідні галузі загальної та соціальної психології стосовно психіки людини та її діяльності у сфері релігійності.

Історія релігії вивчає історію виникнення і еволюцію окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому взаємозв'язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів.

Слово "релігія" походить від латинського "релігіо" і означає "зв'язок". Для богословів релігія-це все те, що зв'язує, з'єднує людину з божественністю.

Релігієзнавство виходить з того, що релігія-це складне соціальне і культурне явище. Вона є найдавнішою формою суспільної свідомості, яка відображає дійсність в образах, міфах і стверджує віру в їхню реальність.

Релігія претендує на універсальне відображення дійсності. Вона виступає світоглядом. Сутнісною особливістю релігії є те, що вона є фантастичною формою відображення дійсності. Головною ознакою будь-якої релігії є віра у надприродне. До віри у надприродне слід віднести уявлення про потойбічні сили у вигляді божеств, ангелів, чортів тощо.

Релігійна віра у надприродне характеризується певними особливостями: 1) вона передбачає не просто наявність у свідомості уявлень про надприродне, а віру в реальне існування надприродного; 2) релігійна віра обов'язково передбачає емоційне ставлення до надприродного; 3) віра в надприродне включає переконаність в існуванні особливих двобічних відносин між ним і людиною. Віруючий переконаний в тому, що надприродне не тільки існує, а й може вплинути на його життя, долю, і що за допомогою певних дій людина в свою чергу може вплинути на надприродне, задобрити його, вимолити прощення, викликати доброзичливе ставлення тощо.