Національні релігії.

Національні релігії найчастіше охоплюють якусь одну етнічну групу. Однак при певних умовах їх можуть сповідувати і особи іншої національності. Обрядність сучасних національних релігій складна, має велику кількість ритуальних приписів, багато етнічних відбитків сприймаються як елементи не лише релігійної, але і національної традиції.

Кількість сучасних національних релігій велика, але програма обмежується розглядом головніших з них: індуїзм, синтоїзм, конфуціанство, даосизм, іудаїзм.

Індуїзм - одна з релігій, поширених у сучасній Індії. Сформувався Індуїзм у ІУ-УІ ст.н.е. на основі брахманізму – стародавньої релігії, яка пов'язана з поклонінням богу-творцю світу – Брахмі, з вірою в переселення душ, освяченням поділу суспільства на касти і вимогою дотримуватись дхарми – способу життя, начебто приписаного кожній касті зверху. Об'єктами шанування в Індуїзмі є, окрім Брахми, ще Вішну (охоронець всесвіту) і Шіва (руйнівник),які складають індуїстську трійцю – Тримурті. Основи індуїстського віровчення і обрядності викладені у Ведах (санскрит-священне знання).

Одним з основних віросповідних принципів індуїзму є вчення про сансару (санксрит-мандрування-переродження, переселення душ із однієї тілесної оболонки ( не лише людини, але і тварини чи рослини) в іншу у відповідності з законом карми (санскрит – дія обов'язок) - воздаяння, відплата. Мета цього вчення - виправдати кастовий поділ, примирити людину з її становищем в тому суспільстві і покласти на неї саму вину за тягарі життя, які пояснюють порушення хдхарми, тобто вимог своєї касти.

Вищий сенс людського життя прихильники індуїзму вбачають у тому, щоб вийти зі стану перероджень і з'єднатись з Брахманом- світовою душею, абсолютом, що можливо лише за умови сурового дотримування дхарми.

В індуїзмі багато напрямків і течій. Найважливішими з них є вішнуїзм, що грунтується на особливому шануванні бога Вішну, і шиваїзм, що віддає перевагу богові Шиві.

У надрах Індуїзму склалася йога (санскрит-зв'язок) – релігійно-містичне вчення про очищення душі, звільнення її від поневолення тілом і злиття з божественним абсолютом. Деякі розділи йоги (наприклад, хатха-йога) містять накопичені на протязі віків рекомендації в області медицини, психології та оздоровчої гімнастики.

У кінці ХУ-на початку ХУІ ст. на грунті індуїзму виник сикхізм (від слова „сикх - учень), що згодом перетворився на самостійну релігію. Послідовники сикхізму живуть,головним чином, в індійському штаті Пенджаб. Спочатку сикхізм був антифеодальним рухом, але незабаром став ідеологічною опорою феодальної держави сикхів. Сикхи брали активну участь у націо-нально-визвольній боротьбі індійського народу, однак в складі сикхської громади є і сепаратисти, що виспутають за перетворення штату Пенджаб у самостійну державу Халістан.

Синтоїзм ( від японського „синто" -шлях богів) суто японська релігійна система. Вона виросла з родоплемінних культів у період становлення в країні феодальних відносин (УІ-УП ст. н.е.) і грунтується на вірі в те, що при народженні людина тимчасово сходить зі шляху богів, а після смерті повертається на нього.

У пантеоні синтоістських богів головне місце займає сонячна богиня Аматерасу,яку шанують як родоначальницю імператорської династії і захисницю японської науки. Для синто характерно поклоніння імператору як богу.

Культ синто включав до себе різноманітні обряди і ритуали, що здійснюються головним чином у храмах. Дуже багато свят як загальних, так і місцевих, в тому числі і сімейно-шлюбних: день хлопчиків, день дівчаток і т.д.

Тривалий час синтоїзм був державною релігією Японії, але конституція 1947 року зрівняла його з іншими культами, які сповідують японці.

Конфуціанство спочатку було філософсько-етичним вченням, розробленим у УІ-У ст. до н.е. давньокитайським вченим Конфуцієм. Лише на початку нашої ери воно перетворилось у релігію. Конфуцій був наділений надприродними характеристиками і став шануватися поряд з предками і природою. Таким же шануванням оточені його учні і послідовники. Однак більш всього конфуціанці поклоняються небу, яке вважається верховним божеством, і вірять в загробне життя.

У минулому конфуціанство оголошувало китайського імператора "сином неба" і вимагало поклонятися йому як богу. Обрядності в конфуціанстві приділяється дуже багато уваги. Релігійні ритуали передбачені на всі випадки життя - від народження до поховання. Конфуціанство не визнає жерців -обряди здійснюють глави сімей і родів, а в минулому цим займались і державні чиновники.

Важливе місце у конфуціанстві відведено соціально-етичним проблемам, які трактуються у консервативному дусі. Воно оголосило соціальну нерівність боговстановленою, зажадало від кожної людини примирення зі своїм громадянським становищем, сурового дотримування законів і пануючих моральних принципів, збереження вірності старовинним звичаям, духу старовини.

Приблизно те ж відбулося з даосизмом. Виникнувши в У-ІУ ст. до н.е. як філософське вчення з елементами матеріалізму і діалектики, він у ІІ ст.н.е. перероджується в релігію. Поняття дао (дослівно - "шлях"), як сформулював давньокитайський мислитель Лао Цзи, спочатку трактувалось як матеріальна першопричина світу - "мати всіх речей". Потім його стали тлумачити містично як якесь надприродне начало, що визначає розвиток природи і людини. Даосизм вимагає віри в багатьох богів і святих, більшу роль у цій релігії відіграють жерці, що пропагують лаоське віровчення, здійснюють богослужіння і контролюють поведінку віруючих. Є чернецтво, що проповідує аскетизм. Даосизм за межі Китаю не вийшов.

Іудаїзм є національною релігією єврейського народу, в основі якої лежить шанування бога Яхве, який визначався спочатку божеством давньоєврейського племені Іуди, а потім богом усіх євреїв. Ця релігія виникла в І-му тисячолітті до н.е. Її особливості: визнання єдиного бога Яхве, догмат про "боговибраність" єврейського народу, визнання священних книг непогрішимими, віра в месію (спасителя) і загробне життя. 3 моменту виникнення іудаїзм був оголошений релігією "боговибраного" народу, що склав союз з богом Яхве. Ідея "боговибраності" поряд з обтяжливою обрядністю не дозволила іудаїзму вийти за межі єврейської спільноти, навіть коли євреї були розсіяні по різних країнах.

Іудаїзму властивий месіанізм (віра в спасителя). Спочатку під месією розуміли реального царя - визволителя, а пізніше - містичного посланника бога, який повинен обновити світ, ствердити рівність і загальну справедливість.

Початковий період Іудаїзму - період його виникнення і становлення прийнято називати біблійним. Єврейські жерці стверджували, що Яхве відкрився "боговибраному народу" через Завіт, передав єврейському народу священне писання, яке євреї повинні зберігати. У книгах Завіту викладені релігійні космологічні погляди іудеїв, їх етнічні і правові норми, суспільні уявлення.

Другий період в історії іудаїзму носить назву талмудичного. У роки римського панування з Палестини почалася масова еміграція євреїв. У 70-му році римські легіони зруйнували Єрусалимський храм і Іудейська держава перестала існувати. Єврейське населення - діаспора (так називалася територія розселення стародавніх євреїв) –знаходилась у різних країнах. Залишившися без храму, єврейські громади почали збиратися для відправлення культу в синагогах, читали священні книги Старого Завіту і коментували їх. З цих коментарів пізніше склали Талмуд. Талмуд вважається в іудаїзмі основним богословським джерелом. У ньому містяться закони кримінального і громадського характеру, моральні норми, тлумачення догматичних і канонічних правил, практичні поради з сімейного і приватного життя. Головна ідея Талмуда - напередвизначеність.

Іудейський культ містить велику кількість різних обрядів, свят молитов, постів, приписів, обмежень, заборон. Достатньо сказати, що віруючому необхідно дотримуватись 365 заборон і 248 повелінь Талмуду.

Іудаїзм знаходиться в певному зв'язку з сіонізмом. Догмат іудаїзму про боговибраність єврейського народу використовується для релігійного обгрунтування націоналістичного руху – сіонізму, який пропагує зібрання євреїв в Ізраїлі, біля священної гори Сіон, на якій був колись споруджений Єрусалимський храм. Сіонізм - це офіційна ідеологія держави Ізраїль.