Світові релігії.

Виникнення світових релігій- це важлива віха в історії релігії. До них відносяться: буддизм, християнство, іслам. На відміну від національних релігій старовини, вони набули міжнародного характеру. З появою світових релігій пов'язане виникнення релігійних уявлень про рівність усіх людей, що було чуже рабовласницькому ладові. Ці уявлення виявлялися в ідеї рівності одновірців перед богом, яка цілком уживалась з соціальною нерівністю людей.

Виникнення світових релігій - результат тривалого розвитку політичних і культурних контактів між різними країнами і народами. Етнічні і національні перепони, які властиві релігіям старовини, були замінені перепонами релігійними. Космо-політичний характер буддизму, християнства і ісламу дозволив їм перейти національні кордони, розповсюдитися по земній кулі. Кожна зі світових релігій складалась у конкретному історичному середовищі, в умовах певної культурно-історичної спільності народів. Цією обставиною пояснюється багато їх характерних особливостей.

Буддизм (санскрит-Будда-"просвітлений") - найстародавніша світова релігія, яка поширена переважно в центральній, південній і південно-східній Азії. Виникла в УІ ст. до н.е. в Індії. У цей час там протікав процес розкладу родоплемінних відносин, виникнення класового поділу і формування держав.

У І ст.н.е. буддизм поділився на два напрямки: Хінаяна (вузький шлях спасіння) і Махаяна (широкий шлях спасіння), Хінаяна тісніше пов'язана з раннім буддизмом. Він визнав Будду людиною, яка знайшла шлях до спасіння. Основний наголос робиться на особистісне спасіння, досягнення якого вважається можливим лише шляхом відходу від світу, тобто прийняття чернецтва.

Махаяна визнає можливість спасіння не лише для ченців, але і для мирян, при цьому увага акцентується на необхідності врятовувати інших, на активній проповідницькій діяльності і втручанні в різні сфери суспільного і державного життя. Будда у Махаяні був остаточно перетворений, у божество, в честь якого стали споруджувати храми і здійснювати пишні обряди.

Один із різновидів буддизму поширений у Тібеті і Монголії. Це ламаїзм (від тібетського - "лама" -"вищий”). Він сформувався у УІІ ст. на грунті махаяни, повністю сприйнявши її віровчення. Для ламаїзма характерне масове поширення чернецтва. Священною книгою буддизму є Трипітака (санскрит –“Три кошики”).

Центральне місце в буддизмі займав вчення про чотири святі Істини:

1. Жити - значить страждати;

2. Причина страждань - бажання;

3. Для звільнення від страждань треба звільнитись від бажань;

4. Шлях звільнення від бажань - слідування вченню Будди.

Суворе дотримування цих істин приведе віруючого до головної мети його життя - нірвани (санскрит – „згасання, заспокоєння"). Нірвана мислиться буддистом як стан абсолютного спокою, тобто суворої віддаленості від життєвих уподобань, вічного блаженства в злитті з божеством.

Згідно з вченням буддизму, світ - це потік ідеальних частинок - дхарм, комбінація яких створює все існуюче, у тому числі і людину. Смерть означає розпад даної комбінації, звільнення дхарми для нових з'єднань. Якою буде комбінація дхарм у народженому - це визначається кармою, тобто сукупністю гріхів і чеснот, яка була досягнута в попередніх переродженнях – минулим втіленням.

Оскільки становище людини в суспільстві також визначається характером попередніх перетворень, то вона не повинна виражати незадоволення і претендувати на краще в порівнянні з тим, що їй дісталось. Єдине, що їй слід робити - це вести праведне життя, пропагувати ідеї буддизму і тим забезпечувати кращу комбінацію наступних перетворень, кінцева мета яких - досягнення нірвани, яка припиняє процес перетворення. Рай для буддиста мислиться як місце перебування душі, вільної від турбот, яка переживає блаженство від безпосереднього спілку вання з божеством.

Християнство отримало свою назву від прізвиська Христа (грецьке Христос-„спаситель”) за ім'ям Ісус, який для віруючих в головним об'єктом поклоніння, хоча трактують вони цей образ по-різному. Це найбільш поширена релігія. Вона виникла в І ст.н.е. в східних провінціях Римської Імперії. Це був час гострої кризи рабовласницького ладу, який став гальмом соціального прогресу. Як і всі релігійні культи, християнство було створене людьми, які відчули потребу в новій релігії і усвідомили цю потребу. Джерела її виникнення корінились в соціально-економічних умовах рабовласницького суспільства періоду занепаду і розкладу. Християнство не вільне від впливу попередніх релігій. Воно запозичило не лише релігійні,але й філософські уявлення багатьох народів Сходу.

До ідейних попередників християнства можно віднести по- перше, міфологію різних східних релігій, по-друге, вульгаризовані філософські уявлення античного світу.

Серед східних релігійних систем найбільший вплив на християнство справив іудаїзм. Християнство зародилось в єврейському середовищі. Воно запозичило від іудаїзму зібрання священних книг, які ввійшли у Старий Завіт, зберігши незмінними старозавітні уявлення про створення богом Всесвіту, рослинного і тваринного світу, людини і т.д. Віра в прихід месій в іудаїзмі стала одним із джерел міфу про І.Христа. Для християнства світоглядна основа була в суспільній свідомості античності. Це, зокрема, ідеї:

александрійського філософа-містика Філона, який пояснював хиби суспільного життя гріховною природою людини, закликаючи людей до покаяння і покори. Надії на майбутнє пов'язувались ним з Логосом-словом божим, що виступав посередником між богом і людьми;

римського філософа Сенеки. який проголосив обтяжливість земного буття, яке прирікає людину на неперервні страждання. Він стверджував, що щастя і рівність люди знайдуть лише в загробному світі.

Християнство, висунувши ідею про посередника, що добровільно приносить себе в жертву для спокутування гріхів людських, звертаючись до всіх народів незалежно від їх етнічної приналежності, протиставило себе всім національним релігіям і стало світовою релігією.

Священною книгою християн є Біблія, яка, окрім Старого Завіту, включав до себе і Новий Завіт як чисто християнське зібрання книг.

Основні положення християнського віровчення (догмати) складались на протязі віків. Вони виведені з Біблії, а також постанов християнських вселенських соборів і праць найбільш авторитетних церковних діячів - так званих отців церкви.

Суть цього вірування коротко викладена в 12 пунктах (членах) Символа віри, прийнятого на перших двох вселенських соборах: Нікейському (325р.) і Константинопольському (381 р.). Згідно з символом віри християни зобов'язані вірити в єдиного Бога, що виступав в трьох особах: Бога-отця, Бога-сина, Бога- духа ("свята трійця"). Бог-отець розглядавться як творець світу видимого (природа і людина) і невидимого (ангели). Богом-сином вважається І. Христос, Бог-дух святий визнаний у православ'ї таким, що виходить від Бога-отця (в католицизмі- і від сина).

Важливим положенням християнства вважається догмат боговтілення, згідно з яким І.Христос, залишаючись Богом, разом з тим начебто став людиною, народившися від діви Марії. Велика роль відводиться догмату спокути, у відповідності з яким своїми стражданнями і смертю на хресті І.Христос приніс себе в жертву Богу-отцю за гріхи людей, спокутувавши їх, тим самим він відкрив людині шлях до "спасіння від влади гріха".

Одне з центральних місць у християнському віровченні займав догмат про воскресіння І.Христа, яке оголошується законом майбутнього загального воскресіння людей із мертвих. Догмат воскресіння зобов'язує християн вірити в те, що після свого воскресіння І.Христос тілесно вознісся на небо - до Бога-отця, підкресливши тим самим ницість земного буття у по-рівнянні з вічністю, яка чекає людину за гробом.

Символ віри приписує приводити людей до "єдиної святої, соборної і апостольскої церкви", визнавати необхідність хрещення, уповати на прийдешнє воскресіння з мертвих, на прихід після цього вічного блаженства для праведників і вічних мук для грішників.

Найбільш важливі елементи християнської обрядності називаються таїнствами. До них належать: хрещення; миропомазання; евхаристія, або причастя; покаяння ;шлюб; священство; єлеосвечення.

Головним християнським богослужінням є літургія (обідня меса )- дія,яка супроводжується різного роду заклинаннями (молитви),музикою або співом,читанням "священного писання", поклонами , запалюванням свічок і лампад, курінням благо вонь і т.п.

Поряд із шануванням богів, кожної особи "святої трійці", діви Марії, склався культ "святих"- почитання осіб, які "догодили богу", і які помічені ним "даром чудодіяння". Важливу роль у християнстві відіграв культ хреста. який сприймається не лише як знаряддя страти І.Христа, але і як засіб "спасіння"

Значне місце в християнськім культі відводиться святам. До головних свят відносяться: пасха-свято воскресіння І.Христа; трійця, або п'ятидесятниця ( на честь сходження на апостолів святого духа, що мало місце на п'ятдесятий день після воскресіння: І.Христа); різдво Христове і ряд інших.

Християнство пережило декілька церковних розколів, викликаних різницею соціального і релігійного життя християнських громад:

1. 5 ст. - ряд християнських громад східної частини Римської Імперії відмовився визнати І. Христа одночасно і людиною і богом, бо йому притаманна "божественна", а не "боголюдська" природа. Внаслідок розколу утворились церкви, які до цього часу стоять осторонь від решти християнства: вірменська, ефіопська, коптська, сірійська і малабарська, їх називають дохалїсідонськими (монофізитськими). З 1971 р. вони стали називатись стародавніми східними християнськими церквами ;

2. 1054 р.- повний розрив між східною гілкою християнства (Візантійська Імперія) і християнства західного (на руїнах Західної Римської Імперії). Східна гілка стала називатись греко-католицькою (вселенською, або православною церквою, а західна-римо-католицькою. Вони існують і зараз;

У ХУІ ст. в результаті Реформації - широкого антифеодального руху в Європі від католицизму відкололось декілька європейських церков. Утворився протестантизм з його баґаточисельними розгалуженнями. З усіх різновидів християнства католицизм є найбільш багаточисельним і має єдину церковну організацію,центр якої знаходиться у Ватікані -теократичному місті -державі на території Риму. На чолі католицької церкви стоїть папа, який вибирається на все життя, йому підлягає величезна армія духовенства і ряд чернецьких орденів. Спираючись на них, католицька церква відіграє значну роль в ідеологічному і політичному житті суспільства.

Зберігаючи всі основні догмати християнства, віровчення католицизму додає декілька своїх: догмат про те, що дух виходить не лише від отця, але і від сина (філіокве); про чистилище; про вознесіння діви Марії на небо; про непогрішимість папи у справах віри, і вносить досить багато обрядових відмінностей від православ'я. Багатовічні спроби римських пап підпорядкувати своєму впливу прихильників православ'я і їх церковні організації породили таку форму католицької експансії, як уніатство ( від латинського"уніо" - єднання), яке передбачав прийняття православними церквами католицької догматики і главенства папи при збереженні своєї обрядності.

Одним із прикладів є Брестська Унія (1596р.). ЇЇ результат - існування в Україні і тепер Уніатської церкви або Греко-католицької. Офіційна її назва - Українська Греко-Католицька церква.

Протестантизм за чисельністю своїх прихильників є другим після католицизму різновидом християнства, а за роздробленістю він стоїть на першому місці- нараховує декілька десятків великих і малих самостійних протестантських об'єднань. Зародившись у період Реформації протестантські церкви багато в чому схожі між собою. Ця схожість виявляється не лише в негативному відношенні до католицизму, але і в даному підході до розуміння сутності християнського віровчення і трактовки культу.

Усі протестантські церкви визнають джерелом віровчення лише Біблію і лише з неї виводять свої віросповідні принципи, викладені в прийнятих ними документах символічного значення.

При цьому кожному віруючому надано право самостійно читати і тлумачити Біблію, для чого був зроблений переклад Біблії на національні мови. Протестанти відстоюють ідею загального священства, заперечуючи релігійний привілей духовенства володіти "благодаттю" і бути єдиним посередником між богом і людьми. Вони вважають, що "врятовує" людину особиста віра, власна релігійна переконаність, а не добрі справи, санкціоновані церквою або запропоновані нею за якісь їй надані послуги.

У всіх протестантських церквах культ простіший або відрізняється від католицького, богослужіння скорочене і здійснюється національними мовами.

Лютеранська, кальвіністська і англіканська церкви в сукупності і склали протестантизм - буржуазний різновид християнства. Потім від кожної з них відкололись релігійні угрупування і об'єднання, вносячи щось нове в першопочаткове віровчення і обрядність. Ці вторинні утворення поступово ствердились як самостійні. Найбільш значні з них: бептисти, менноніти, п'ятидесятники, адвентисти, свідки єгови.

Православ'я як одне з основних напрямків у християнстві утворилось в результаті розділу християнської церкви на східну і західну.

Зараз існує 16 автокефальних (самостійних) церков. Руська православна церква є найбільшою і найвпливовішою з усіх автокефальних церков.

Усі православні церкви пов'язані спільністю віровчення, норм церковного життя і обрядності. Богослужіння в них ведеться національними мовами, хоча використовуються так звані мертві мови (наприклад, церковнослов'янська в Руський православній церкві). Відносно ж соціально-етичних доктрин і загальних оцінок основних факторів сучасності, то вони у помісних православних церквах різні і багато в чому залежать від соціальних умов, у яких знаходяться ці церкви.

Помісні православні церкви дотримуються між собою взаємних контактів, погоджуючи рішення проблем загально-церковного значення. З цією метою, починаючи з 60-х рр. XX ст., почали скликатися всеправославні наради.

Спочатку утвердження православ'я в Давньоруській державі поклало хрещення жителів столиці Київської Русі у 988 р. князем Володимиром. Християнізація Давньої Русі - довготривалий і внутрішньосуперечливий процес - була викликана потребами феодального ладу, який зароджувався і потребував універсального духовного інтегратора. Але хрещення також означало залучення Київської Русі до досягнень християнських держав того часу, входження її в орбіту загальноєвропейської культури.

У перші віки свого існування Руська православна церква повністю залежала від Візантії і очолювалася візантійським митрополитом, хоча київські князі вели боротьбу за її автокефалію. Доба київського християнства закінчилася двома подіями: монголо-татарською навалою і перенесенням резиденції київських митрополитів на північ, які заклали підвалини пе ретворення колишньої Київської митрополії на Московську.

З плином часу візантійсько-православна доктрина цезаропапізму і месіанського значення у християнському світі так званого другого Риму (Константинополя) перетворилась у московсько-православну впевненість у месіанському призначенні Богом Москві прав Третього і останнього Риму.

Після татаро-монгольскої навали кафедра митрополитів формально існувала в розгромленому загарбниками Києві, але фактично місцеперебуванням її став спочатку Владимир (1299р.), а пізніше - Москва (з 1325 р.).На початку ХІУ ст. створено Литовську митрополію. У 1354 р. Константинопольский патріархат висвячуй двох ієрархів: Олексія з титулом "Митрополит Київський і всієї Русі" (центр митрополії - у Москві), Романа - на митрополита Литовського, до чиєї юрисдикції входили землі Білорусії та України.

1458 р. відбувається фактичний поділ Київської митрополії на дві: Литовську (Київську) і Московську. Ще до цього розподілу 1448 р. на Київську митрополію було вибрано, без згоди Константинополя,Іону. То був останній з ієрархів, який мав титул "митрополита Київського і всієї Русі". Ця дата вважається початком автокефалії Руської православної церкви. 1589 р. на Русі встановлюється патріаршество.

Коли ж більшість ієрархів православної церкви в Білорусії і на Україні переходять в Уніатство (1586 р.), польський уряд офіційно визнає Брестську унію, а православну церкву на українських і білоруських землях фактично ставить поза законом. У 1620 р. православну ієрархію на Україні відновлено Єрусалимським патріархом за допомогою братств і запорізського козацтва. 1686 р. в Москві Луцький єпископ Гедеон Святополк-Четвертинський був призначений митрополитом Київським і прийняв присягу на вірність Московському патріархові. Константинопольский патріарх дав згоду на перехід Київської митрополії під юрисдикцію Московського'патріарха - з цього часу бере початок рух за автокефалію православної церкви на Україні. Неабияку роль у цьому відіграла різниця між українською церквою ХУІ-ХУП ст. та московською. Влада єпископа на Україні обмежувалася колегіальним управлінням. Богослужбовою мовою була українська говірка, церковнослов'янська мова. У церковному будівництві існував власний архітектурний стиль, що одержав назву українського барокко. Прибічники автокефалії пишуть про цей період (ХVІ-ХVII ст.) як про зразковий, до відновлення якого вони йдуть.

Але про рух за автокефалію православної церкви на Україні як реальну силу можна говорити лише після лютневої революції 1917 р. У 1921 р. було проголошено Українську Автокефальну Православну церкву (УАПЦ), яка проіснувала до 1930 р., коли під тиском сталінського режиму заявила яро свій саморозпуск. Але на західно-украінських землях вона діяла. У 1924 р. Константинопольский патріарх визнав цю церкву під назвою Польська Автокефальна Православна церква, яка під час другої світової війни стала плацдармом для відновлення автокефалії на Україні.

У повоєнний період Українська автокефальна православна церква стає катакомбною, а її керівники на чолі з майбутнім патріархом Мстиславом виїздять за кордон. Православ'я на Україні репрезентує Українська православна церква Київського екзархату (юрисдикція Московського патріархату). Процеси, пов'язані з демократизацією церковного життя і розпадом СРСР, призвели до зростання напруженості в православному релігійному середовищі. Саме з цієї причини сьогодні в Україні існує так званий православний вузол, що складається з Української православної церкви (УІЩ-МП) (Московська патріархія) на чолі з митрополитом Володимиром, Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ-КП) на чолі з патріархом Філаретом.що утворилася в червні 1992 р. після об'єднання з частиною автокефалістів, і Ухраїнськоі автокефальної Православної церкви( УАПЦ) на чолі з патріархом Дмитром, що не підтримала об'єднання церков.

Відродження діяльності Греко-Католицької церкви (УГКЦ) мало менше проблем. Відомо,що в силу історичних причин на Львівському соборі 1946 р. вона була насильницьким шляхом об'єднана з Руською православною церквою. Тільки починаючи з 1990 р. чимало греко-католицьких громад у західних областях України відновили свою діяльність і були заврестровані органами влади. У 1991 р, до Львова на постійне місце проживання повернувся очолювач єпархії УГЩ за кордоном, кардинал Мирослав Любачівський. УГКЦ оформилася як одна з українських церков,яка має власну іерархію, релігійно-адміністративний центр і свої громади переважно в західних областях України.

Іслам поширений головним чином в країнах Близького і середнього Сходу,Північної Африки і Південно-Східної Азії. Прихильники ісламу (від арабського - "покірність") називають себе мусульманами (від арабського „муслім”-вiрний”).

Виникла ця світова релігія у УІІ ст. н.е. на Аравійському півострові в добу розкладу первісно-общинного ладу і зародження класового суспільства в арабів.

Богослови пов'язують виникнення мусульманської релігії з діяльністю пророка Мухамеда (570-632 р.н.е.).В ісламі Мухамед стоїть на другому місці після бога.

Священною книгою ісламу, що містить релігійні, правові, моральні, побутові правила і повчання є Коран (араб. - читання). Головним персонажем Корану виступав бог Аллах - всемогутня, всезнаюча істота, творець всього існуючого. Людина - істота створена і слабка, їй дана доля - покірність божій волі, сліпе наслідування долі, яка наперед окреслена богом.

Кожний правовірний мусульманин повинен дотримуватись п'яти основних приписів (стовпів):

- безумовна віра в єдиного бога Аллаха і визнання Мухамеда його посланцем;

- п'ятикратна молитва кожного дня (намаз)

- сплата віруючим податі (закят);

- дотримування посту (ураза);

- проща до Мекки (хадис).

Важливе місце в ісламі займав вчення про розподіл людей на "правовірних" (мусульман) і "невірних", про винятковість мусульман. Це вчення завжди використовувалось для розпалювання релігійної і національної ворожнечі.

Своєрідним зведенням законів, що суворо регламентує не лише релігійну, але й суспільну, правову, сімейну, побутову сторони життя, є Шаріат (араб-припис„законоположення"). Для ісламу характерне вчення про нерівноправне становище жінки. Іслам розглядав жінку як неповноцінну істоту, створену спеціально для задоволення цнотливості чоловіка.

Основними течіями в мусульманстві є суннізм (араб. - спосіб дії) і шиїзм („шиа” - угрупуваняя). Більшість мусульман дотримується суннізму. Окрім цих двох напрямків існує ряд сект. Шиїти переважають в Іраку, Драці, Ємені, а також в Азербайджані і Таджикістані.