Естетичне як предмет естетичного знання

Термін “естетика” - грецького походження, що перекладається як “чуттєвий”. Вперше він зустрічається в середині ХУШ століття у А.Баумгартена для визначення “науки про чуттєве знання”. А. Баумгартен використовував цей термін для визначення філософії художньої творчості, мистецтва. Довгий час естетика розвивалася переважно як філософія мистецтва, філософія прекрасного.

Певна річ, що за прекрасним зберігається виключне значення й сьогодні. Ми завжди отримуємо естетичну насолоду від сприйняття як нерукотворної , так і рукотворної краси. Але в теперішній час старе визначення естетики вважається недостатнім, тому що прекрасне є тільки однією з форм естетичного, до якого відносяться, крім прекрасного : піднесене, низьке, трагічне, комічне, потворне та інші естетичні властивості явищ. Сьогодні естетика потребує більш фундаментальної категорії, ніж категорія “прекрасне”. Такою категорією є “естетичне”.

“Естетичне” - це найширша категорія естетики, її системотворча метакатегорія. Вона відображає те загальне, що притаманне не тільки прекрасному, але й потворному, піднесеному, трагічному, комічному та іншим естетичним властивостям явищ навколишньої дійсності та мистецтва.

Виділяють п’ять основних концепцій естетичного. Згідно з першою (об’єктивно-духовною або об’єктивно-ідеалістичною концепцією), естетичне є результат одуховлення світу Богом або деякої абсолютної ідеї. Слабке місце цієї концепції полягає в тому, що вона суперечить науковому принципу пояснення явищ, не враховує їх власну природу. Згідно з другою концепцією (суб’єктивно-духовною або суб’єктивно-ідеалістичною), естетичне - це перенесення духовного багатства особистості на естетично нейтральну дійсність. В цьому випадку втрачається виразний критерій оцінки естетичної цінності. В естетику втручається волюнтаризм, суб’єктивізм. Згідно з третьою концепцією (суб’єктивно-об’єктивною або дуалістичною), естетичне виникає завдяки об’єднанню властивостей об’єктивної дійсності і людського духу. До недавнього часу така концепція вважалася правильною. Але зараз двоїстість засад естетичного викликає заперечення. До того ж ця концепція не позбавлена повністю волюнтаризму естетичних суджень та оцінок. Згідно з четвертою концепцією (“природничою”, “матеріалістичною”), естетичне є природною властивістю самих предметів, така ж властивість, як і їх колір, симетрія, форма та ін. Ця концепція разом з третьою довгі роки домінувала на пострадянському просторі. Її слабким місцем є вульгарно-матеріалістичний підхід до пояснення сутності естетичного. Цей підхід ігнорує якісні відмінності естетичних властивостей предметів від їх фізичних, хімічних та інших природних властивостей, не може пояснити істинну сутність естетичного в соціальному житті, мистецтві, позбавляє естетику монізму. За логікою цього підходу, прекрасне і піднесене, наприклад, постають як природні властивості, а трагічне і комічне - як суспільні властивості.

Найбільш плідною є п’ята концепція (“суспільна”) естетичного, згідно з якою естетичне є об’єктивною властивістю явищ, але обумовлене співвідношенням цих явищ з життям людства. Іншими словами, естетичне - це загальнолюдське, значиме в явищах, таке ж, як добро, зло та інші загальнолюдські цінності. Естетичне з’являється завдяки діяльності людей, яка (діяльність) залучає все в світі в сферу людських інтересів і ставить все у певні відношення до людства. Естетична цінність предмета залежить не тільки від його природних якостей, але і від тих суспільних обставин, до яких він залучений. Так, до естетичних цінностей берези входить і її поетичний образ, створений поезією. П’ята концепція пояснює сутність естетичного та всіх форм (прекрасне, потворне, піднесене та ін.), виходячи з єдиної засади - загальнолюдської значимості естетичного.

Відмінність загальнолюдської значимості естетичного від загальнолюдських значимостей інших людських цінностей (моральних, пізнавальних та ін.) полягає в тому, що сприйняття естетичного предмета або уявлення про нього супроводжується незацікавленим задоволенням або незадоволенням. В естетичному відношенні людини до дійсності відсутня безпосередня практична мета. Наприклад, ми не отримуємо ніякої матеріальної користі від споглядання краси квітів, веселки, людського вчинку, але це споглядання приносить нам величезну естетичну насолоду. Правда, розбіжність між естетичним і корисним неминуча при однобокості споживчого підходу до речей і чисто утилітарної орієнтації виробництва. Корисність об’єкта не виключає його естетичної цінності, і навпаки. Проблема узгодження естетичного і корисного постійно здійснюється, наприклад, в архітектурі, прикладному мистецтві.

Естетичний об’єкт і відношення до нього змістовно визначені історичним розвитком людства, суспільно-практичною значимістю і цінністю їх для людства в цілому. Якщо для страждаючого від непогоди, береза ( як дерево) цінна як паливо, то цінність її для людства виступає як нескінченна сума нескінченно малих утилітарних значень, яка (сума) перед естетичним відчуттям постає як щось бажане, радісне, прекрасне. Втягнута діяльністю людей у сферу людських інтересів, береза несе на собі відбиток соціальних і культурних значень. Це складає основу ЇЇ естетичної цінності, до якої (цінності) входить і її поетичний образ. Матеріальна визначеність, чуттєва конкретність і натуральні властивості предметів є тільки природний матеріал естетичного. Основу ж естетичної цінності предметів складає їх властивість бути носіями соціальних і культурних значень.

Категорія “естетичне” відображає специфічну цінність предметів для людського роду. Це надає естетиці світоглядного характеру і робить її філософською дисципліною. На відміну від філософії, яка зосереджується на проблемі людського сенсу буття і на розумінні сутності природи, суспільства і мислення, естетика зосереджується на проблемі людського значення буття і його різноманітних проявів, розумінні їх цінності.

Естетика - це наука про естетичне в дійсності, про сутність естетичної свідомості, естетичного пізнання та естетичної діяльності, про загальні закони розвитку мистецтва і художньої творчості.