Структура суспільства

Соціальна структура – є тривалим укладом соціальних взаємодій між елементами суспільства: статусами, ролями, групами, організаціями, соціальними інститутами.

Зміна структури суспільства пов'язана із зміною суті основних її елементів.

Охарактеризуємо основні елементи соціальної структури детальніше.

Соціальний статус – це певна позиція особи в соціальній структурі групи і суспільства, пов'язана з іншими позиціями через систему прав і обов`язків. (Статус “викладач” має сенс тільки стосовно статусу “студент”, але не щодо статусу “міліціонер” чи “перехожий”).

Виділяють чотири головних параметри для описання поняття „статус”:

· Назва статусу (звичайно складається з одного слова: дівчина, офіцер, сестра та ін.);

· Визначення статусу (описує суть статусу і його місце у суспільстві чи у конкретній групі. Наприклад: сантехнік – працівник, який виконує роботу, пов’язану із обслуговуванням водопровідних і каналізаційних мереж);

· Зміст статусу – сукупність прав і обов’язків носія статусу;

· Ранг статусу – місце певного статусу в соціальній ієрархії (високе, середнє, низьке; вище за одні статуси і нижче за інші).

Але належить пам’ятати, що взаємодіють все-таки не статуси, а тільки їх носії, тобто конкретні люди.

Кожна людина має багато статусів, позаяк є членом багатьох груп (син, студент, юнак, читач бібліотеки, споживач і т. ін.). Але в статусному наборі обов'язково виділяється головний.

Статуси є природжені (чоловік, негр, українець) і ті, що досягаються (студент, шофер, батько).

Іноді можливе незбігання статусів. Це трапляється за наступних умов:

1. Коли індивід має високий статус в одній соціальній групі і низький – в іншій. Наприклад, високооплачуваний банкір вірогідно, але не обов'язково, матиме високий статус у власній родині або в групі футболістів-аматорів;

2. Коли права і обов’язки одного статусу суперечать виконанню обов’язків іншого (статус хорошої матері та дружини і ефективного працівника).

Незбігання статусів часто призводить до серйозної особистої драми. Люди по-різному виходять із цієї життєвої ситуації, але вона завжди є драматичною.

Соціальна роль — модель поведінки, орієнтована на даний статус. Її ще називають динамічною стороною статусу. Якщо статус вказує на позицію індивіда всередині групи, то роль – на поведінку властиву даному статусові.

Люди не можуть поводити себе як їм заманеться. Вони діють так, як, на думку оточуючих, повинен діяти носій даної ролі. Соціальна роль неможлива без очікувань членів групи поведінки, властивої для носія певного статусу. Наприклад, учитель повинен себе поводити як учитель, а не як клоун чи міліціонер.

Однак необхідність відповідності рольової поведінки носіїв певних статусів тим очікуванням, які до них пред’являє суспільна група зовсім не означає, що всі носії даного статусу будуть виконувати свою роль ідентично. Жоден вчитель не подібний на іншого, всі матері по-різному виконують свою соціальну роль і т. ін. Тобто у рамках кожного статусу для особистості існує вибір свого варіанту рольової поведінки. Проте, чим вищою є престижність статусу, тим жорсткіше суспільство контролює його носіїв і тим вужчий для них є варіант вибору рольової поведінки. Наприклад, суспільство значно терпиміше поставиться до підпитого сантехніка, ніж до військового чи викладача у такому самому стані.

Рольовий набір. Кожен статус включає в собі не одну роль, а цілий комплекс ролей Хоча кожен статус має певний рольовий набір, жодна із ролей у цьому наборі не закріплена за ним жорстко. Тобто, статус може втрачати якусь із ролей, набуваючи, натомість, іншу. Статус дружини передбачає такий рольовий набір, як роль соціального партнера, сексуального партнера, вихователя дітей, домогосподині і годувальниці,. Якщо дружина приділятиме значно більше уваги зароблянню грошей, тобто якщо у неї значно переважатиме статус годувальниці сім’ї, то вірогідно вона перестане бути жінкою-домогосподинею, а іноді і жінкою-матір’ю.

Статуси і ролі – це своєрідні „цеглинки” для ширших і складніших соціальних структур, передусім соціальних груп.

Соціальна група – це сукупність людей, виділена за соціально значимими критеріями (стать, вік, раса, національність, професія, місце проживання, дохід, влада, освіта та ін.). Соціальна група є своєрідним посередником між окремою людиною і людством.

Класифікація соціальних груп.

На підставі того, як взаємодіють індивіди у рамках соціальних груп до яких вони належать – безпосередньо чи опосередковано – розрізняють малі і великі соціальні групи.

Відтак, малі групи –це добре знайомі між собою люди, які об’єднані спільними цілями, інтересами і постійно взаємодіють між собою (сім’я, студентська група, виробнича бригада, компанія друзів). Великі групи – це багатотисячні групи людей, що розсіяні на великих просторах і для яких властиві опосередковані соціальні взаємодії (класові, територіальні, етнічні спільноти).

Малі групи.

Дослідження соціологів, показали, що неформальні молодіжні групи найчастіше нараховують від 2—3 до 8 осіб (приблизно 70 % груп) і від 8 до 12 осіб (близько 30 % груп).

Зазвичай у групах, котрі нараховують більше семи осіб відбувається „поділ” на підгрупи, тобто виділяються й об’єднуються особи, які мають власні інтереси і цілі, відмінні від тих, які властиві іншим членам групи. Це може привести до розпаду групи.Отже, очевидно правильно буде вважати верхньою межею малої групи все-таки об’єднання 5— 7 осіб. Така група є досить великою, щоб її члени відчували, що можуть вільно висловлювати свої емоції і навіть вступати у суперечки один з одним, але вона є достатньо малою, щоб її члени могли не звертати один на одного уваги.

Серед малих груп вирізняють первинні і вторинні.

Первинні групи – це малі групи, що грунтується на таких чинниках як шлюбно-сімейна близькість, симпатія, емоційна прив’язаність. Виділяють три типи малих первинних груп. „Початкові групи”, котрі мають міцні, багаторічні зв’язки і традиції. До цих груп індивід може належати незалежно від його бажань. Прикладом такої групи є сім’я. „Особисті групи” – групи друзів. Підставою для формування таких груп є взаємна симпатія. І третя – „ідеологічні групи”, які об’єднують людей зі спільними цінностями. Стосунки в первинних групах є емоційно забарвленими і, зазвичай, не мають для їх учасників утилітарної цінності (ми дружимо з кимось не тому, що це принесе нам якусь вигоду, а тому, що ця людина нам симпатична, близька по духу). Первинні групи формують особистість, її моральні принципи, смаки. Не випадково кажуть „З ким поведешся, від того й наберешся”.

Вторинні групи містять у собі деяку кількість первинних груп. Вторинні групи об’єднують людей пов’язаних між собою у зв’язку з виконанням ними певних функцій, статусів, ролей, а не через симпатію. У вторинних групах соціальні контакти знеособлені і мають утилітарний характер Наприклад, стосунки бригадира і підлеглих йому робітників знеособлені і функції як першого, так і других повинні виконуватися незалежно від дружніх чи ворожих стосунків між ними.

Великі групи.

Великі групи поділяють на номінальні (їх виділяють тільки для потреб статистики, наприклад: користувачі мобільного мобільного „Лайф”, пасажири приміських поїздів, ті, що стоять на обліку в лікарні і т. ін.) і реальні (критерієм їх виділення є реально існуючі істотні ознаки – стать, дохід, раса, національність, місце проживання, освіта, професія та ін.).

Виділяють три головних типи реальних груп:

· стратифікаційні групи – рабство, касти, стани, класи;

· етнічні групи – раси, нації, народи, племена, клани;

· територіальні групи – вихідці із однієї місцевості (земляки), городяни, селяни.

Реальні групи – реальні проблеми для суспільства, номінальні ж – не створюють подібного за масштабом і характером спектру соціальних проблем.

Великі групи є носіями основних рис культури. Саме велика група (етнічна, професійна, міська та ін.) здійснює відбір і утверджує основні звичаї, традиції, цінності і за посередництвом малої групи „доносить” цей відбір до кожного індивіда.

Референтні групи.

Соціальні групи на котрі індивід орієнтується при оцінюванні і формуванні своїх поглядів, почуттів і дій називають референтними групами.

Референтна група може бути, а може й не бути групою до якої індивід належить реально. Досить часто референтна група виступає тільки джерелом психологічної ідентифікації.

Соціальні організації.

Соціальні організації – це штучно сконструйовані спільноти людей для виконання певної легітимної цілі, наприклад, виробництва товарів чи надання послуг.

Ось основні ознаки організації:

• вона утворюється в певний час відповідно до чиєїсь постанови чи домовленості між людьми (дата прийняття статуту; загальні збори членів кооперативу і т. ін.);
• у ній виробляються формально структуровані взаємини між людьми (генеральний директор – комерційний директор – директор з реклами і маркетингу – головний бухгалтер – начальник відділу і т. ін. – співробітник, менеджер);
• організація має визначені цілі і завдання (статут підприємства; виробництво товарів, отримання прибутку, навчання тощо);
• розподіл праці між членами і групами членів (виробництво – керівництво – продаж – інновація);
• діяльність членів організації координується в рамках загальних зусиль (плановий відділ; відділ ПР);
• в організації відбувається управління матеріальними і людськими ресурсами (завгосп, відділ кадрів, перепідготовка кадрів, відділ ПР);Відповідно до виконуваних завдань та шляхів їх досягнення, розрізняють такі типи соціальних організацій: бюрократичні, добровільні асоціації і тоталітарні.

Соціальні інститути – це стійкі види соціальних взаємодій, які склалися історично, самовідтворюються і задовольняють певні життєво важливі потреби людей.

Еміль Дюркгейм називав соціальні інститути „фабриками відтворення суспільних відносин”. Соціальні інститути організовують людську діяльність у певну систему ролей і статусів, установлюючи взірці поведінки людей у різних сферах суспільного життя.

Поняття „соціальний інститут” запровадив Герберт Спенсер, який виділив основні соціальні інститути, котрі і сьогодні, в основних рисах, визнаються головними:

· сімейний – відповідає за опіку і виховання дітей, їх соціалізацію, впорядкування сімейного життя;

· обрядовий – установлює звичаї, обряди, регулює повсякденну поведінку людей;

· політичний – відповідає за організацію й розподіл влади в суспільстві (держава, армія, суд, партії, вибори тощо);

· релігійний – згуртовує суспільство, установлює моральні норми і принципи людського співжиття;

· економічний – регламентує соціальні відносини в сфері виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг (власність, гроші, ринок, трудова діяльність тощо).

Інституціалізація - це заміна спонтанної й експериментальної поведінки на передбачувану поведінку, котра очікується, моделюється, регулюється.

Можна виділити такі характерні особливості соціальних інститутів:

по-перше, в інститутах існують способи дії від імені членів групи, як цілого. Ці способи дії повинні виконуватися незалежно від особистих інтересів осіб, включених у даний інститут (Скажімо, суддя мусить винести законний вирок злочинцю навіть якщо той є йому особисто симпатичним);

по-друге, кожен соціальний інститут має певні функції. Серед них: ті, які регулюють поведінку членів суспільства і соціальних груп; забезпечують стійкість суспільного життя; здійснюють інтеграцію суспільства.

По-третє, в рамках соціальних інститутів виділяється система соціальних ролей.

Кожен соціальний інститут виникає і функціонує, виконуючи певну соціальну потребу. Якщо інститут не здатний ефективно справлятися із цією потребою, ми говоримо про падіння його авторитету, кризу даного інституту. Якщо ж якась суспільна потреба стає незначною або зовсім зникає, то зникає і потреба в існуванні даного інституту.