Поняття державного боргу.

Державний борг буває внутрішнім (капітальним і поточним) і зовнішнім.

Внутрішній державний борг виникає перед населенням країни у випадку добровільного або примусового вилучення в нього коштів. Добровільне вилучення виражається в придбанні населенням на добровільній основі облігацій державної позики. Примусове вилучення відбивається в наявності прихованого дефіциту бюджету.

Зовнішній державний борг являє собою борг держави іноземним кредиторам, у число яких входять Всесвітній банк (термін боргу від 10 до 17 років), Європейський банк реконструкції та розвитку, МВФ (позики на строк до 3,5 років), «Паризький клуб», «Лондонський клуб», комерційні банки іноземних держав (Швейцарія, Японія, Голландія) і т. д.

Види зовнішнього державного боргу:

а) за видами кредитів – банківські і фірмові;

б) за формами представлення – валютні й товарні;

в) за цільовим використанням – інвестиційні та не інвестиційні;

г) за умовами надання – пільгові, зі сплатою високих відсотків, на компенсаційній основі:

д) за терміном повернення заборгованості – короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 5 до 10 років), довгострокові (від 10 і більше);

е) за умовами повернення боргу – одноразові, рівними частинами, нерівними частинами.

До збільшення обсягу зовнішнього державного боргу призводить перевищення надходження в країну товарів і послуг по імпорту над їх експортом із країни.

Методи погашення державного боргу і управління ним.

Для покриття державного боргу можуть реалізовуватися наступні заходи: використання валютних резервів держави, використання золотих резервів держави, збільшення обсягів експорту товарів і послуг, одержання іноземних позик і кредитів (у якості надзвичайного заходу)

Управління державним боргом розглядається у широкому та вузькому розумінні.

- у широкому розумінні вважається формування одного з напрямків фінансової політики держави, пов’язаної з його діяльністю в якості позичальника, кредитора і гаранта

- у вузькому розумінні вважається сукупність дій, зв’язаних із підготовкою до випуску і розміщенням довгострокових зобов’язань держави, регулюванням ринку державних цінних паперів, обслуговуванням і погашенням державного боргу, наданням кредитів і гарантій.

Одним із методів управління державним боргом є конверсія. Технічно можливими є наступні варіанти конверсії зовнішнього боргу:

- обмін «боргу на борг», коли держава-позичальник обмінює свої власні борги на борги інших держав перед ним

- обмін «боргу на експорт», коли борги покриваються за рахунок експорту машинно-технічної продукції і інших готових товарів

- обмін «боргу на власність» (земля, нерухомість, пакети акцій підприємств)

- обмін «боргу на національну валюту», або «борг для розвитку»; інтерес кредиторів для таких операцій зріс, хоча і залишається помірним, оскільки такі угоди фактично є добродійною допомогою на розвиток економіки боржника. Кошти від такої конверсії переважно спрямовуються або на освіту, або на охорону здоров’я, або на охорону природи.

Необхідною умовою успішної виплати зовнішньої заборгованості є вирішення так званої «проблеми трансферту». Вона має 3 головних аспекти:

- бюджетний – забезпечення перевищення прибутків над витратами

- ресурсний – виплата зовнішньої заборгованості за рахунок експортних надходжень або активного сальдо торговельного балансу

- системний – нарощування фізичного обсягу експорту при адекватному збільшенні його вартісного обсягу.

Управлінням державного боргу України займається Міністерство фінансів України в порядку, погодженому з Національним банком України.