Сорочки з уставками в жіночому одязі Полтавщини

Сорочка з плечовими уставками, відома ще давнім слов'янам, генетично продовжувала розвиток тунікоподібного крою. У XIX — на початку XX ст. цей тип сорочки побутував переважно у жіночому одязі всіх слов'янських народів. Б. Куфтін називає його східно- та південнослов'янським, а Г. Маслова стверджує, що саме цей тип сорочки відрізняє жіночий костюм східних слов'ян від тюркомовних сусідів.[71, 52]

Плечові вставки (на Черкащині та Полтавщині — уставки, на Центральній Київщині — плічки, на Поліссі — полики тощо) являли собою прямокутні (пізніше іноді трапецієподібні) трохи звужена в напрямку горловини шматки полотна, які вшивалися між передньою та задньою пілками по основі або по пітканню стану сорочки. Хоча широко побутували обидва вказаних способи, саме сорочка з уставками, вшитими по основі, здавна визнана дослідниками суто українським типом крою. Вона розширює її плечову частину, що дає можливість зробити призбирування навколо шиї та більш об'ємними горловину і рукава, які також призбирували. Уставки на Полтавщині пришивали по-різному, найпростіше — "подвійним вистігом" (два рядки стебків), а в селах Гадяцького і Великобагачанського районів ззаду пришивали ламаною лінією, тут вона видніша, ніж спереду, не так ховається в зборах, що від горловини.[74, 198]

Ширина уставки дорівнювала або половині ширини саморобного полотна, або всій його ширині. У першому випадку вставка разом із рукавом вшивалась як по основі, так і по пітканню стану, у другому — лише по основі.

Під кутом зору етнокультурної специфіки найцікавішим є те, що ареал переважання сорочки, зшитої в три пілки з уставками, пришитими по основі, накладається на територію, на якій жили сіверяни. Уставки, пришиті по пітканню, характерні в основному для сорочок, зшитих у дві пілки (ширина полотна 75 — 80 см). Уставки, пришиті по основі до зібраних у комірі трьох основних пілок сорочки, з'єднуючи між собою основні пілки, усували з плеча не лише поперечні, а й цупкі поздовжні шви, якими пришивали третю пілку. Рукав до вставки пришивали, не призбируючи, або ж закладали у дрібні збори — «пухлики».[78, 357]

Матеріали колекції сорочок Полтавщини в фондах Національного заповідника «Хортиця» дають можливість визначити певні особливості даного типу сорочок Полтавщини.

У переважній більшості такі сорочки додільні, іноді до підточки. Це пояснювалося економічними мотивами, як вже раніше згадувалось. Тобто зазвичай верхню частину робили з більш якіснішої тканини, а вже (до підточки) згодом, якщо було потрібно, дошивалось з грубішої, низ. Шиті з трьох асиметричних частин тканини шириною до 50см, рідше – у дві шириною 70см. Основним матеріалом для сорочки служила конопляна або лляна тканина, відповідно достатку. [1; 2; 3; 8]

Вивчення матеріалів фондів Національного заповідника «Хортиця», дає можливість визначити, що для даного типу крою сорочок Полтавщини характерною рисою було те, що рукава сорочок були чи не найширші серед інших областей України. Серед розглянутих 54 експонатів лише 3 відрізняються розмірами, тобто ширина дорівнює довжині, тобто приблизно 35-37 см є як ширина, так і його довжина. Враховуючи місцезнаходження районів: Зіньківський і Гадяцький, які являються фактичними окраїнами Полтавської області та межують з Сумською, Чернігівською областями – можемо визначити, що дані особливості крою рукавів створилися під впливом традицій крою більш північних районів. [10; 13] Люди, схильні до переміщення з однієї області в іншу обмінюючись знаннями, техніками шиття та вишивання, вміннями та знаннями з крою.

Серед сорочок даного крою зустрічаються експонати (лише 3 з 57 експонатів), в яких були вкорочені рукава, близько 25 см довжиною.[1; 3; 10] Спираючись на літературу дану інформацію можна пояснити двома версіями. Перша це знову ж таки економічне або фінансове становище родин, яка не в змозі купити тканину, обновлюючи зношені сорочки, тому в цілях економії – потріпані края, які не мають естетичного вигляду просто відрізались та обмітувались простим швом, підшивались та носились далі.

Друга версія, яка також має право на існування. На початку ХХ ст. з’явилася і стала агресивно впроваджуватися мода на коротке вбрання та сорочки безжалісно і бездумно вкорочувалися. А замість широкої розкішної вишивки до краю рукавів, з’явилася проста підшивка, звичайним швом.

Локальні особливості полтавських сорочок виявилися не тільки за формою уставок та суцільних рукавів, а і за шириною рукавів, розміром і формою ластки (клин, який вшивали під рукав, щоб було вільно піднімати руку). Викроювали рукав з рівного, прямокутного шматка полотна на всю його ширину (45 — 50 см), а також і в півтори пілки (півпілки доточували знизу), відтак він ставав пишніший і губив ластку. Ластки були різні за розміром, переважно квадратні. Розмір їх залежав від загальної ширини рукава, але вважалося, чим вона менша, тим чепурніша сорочка. Ластку і додаткову півпілку часто викроювали з полотна гіршої якості.[8; 9]

Рукава, характерні саме в Полтавських сорочках в основному пришиті до вставки по основі та частково закладені у дрібні збори «пухлики».

Вставка була завжди наявна, прямокутної форми, але розмір її залежить від розміру рукава та ластки, яка є також важливою деталлю в сорочці.

Саме по дрібним зборам «пухликам» та особливістю викройки горловини можна впізнати Полтавську сорочку. Серед всіх представлених експонатів не було жодної, яка б не мала пухлики та горловину, призбирану та обшиту вузькою смужкою полотна.

Низ рукава, який також вартий розгляду, в основному або зібраний у вузький кант або обшитий вузькою смужкою. Порівнюючи горловину і низ рукава знаходимо взаємозалежність у обробці їх. Якщо низ рукава обшитий вузькою смужкою, то також обшивається і горловина. Якщо ж низ рукава зібраний у вузький кант, то горловина повторюється у тому ж самому виконанні. [13]

Українці багато уваги приділяли не тільки оздобленню глибоко продуманою орнаментикою вишивки у натільному одязі, а й в поєднанні варіантів декорування низу рукавів з горловиною або з подолом. Не даремно кажуть, що іноді важко знайти виворіт і лицьову сторону, нитку обшивки, крою. [60, 45]

Аналіз експонатів колекції дає можливість виділити і виключення: сорочки з манжетами. Низ рукава зібраний у вузький манжет, а горловина залишається пишно зібрана у вузький кант. Вважаю, що саме перехід селян з одного району в район, з однієї області в область зумовило появу «манжетів», не притаманних для Полтавської області. Віяння особливостей Чернігівської та Сумської областей спричинило змішування технік, крою між областями.

Таким чином, можна виділити 3 основні типи крою, які в певний проміжок часу побутували на Полтавщині, це: сорочки тунікоподібні, з суцільно кроєним рукавом та з вставками.

Тунікоподібна сорочка – дуже проста в декоруванні та крої. Тканина груба, біла, але з жовтуватим відтінком. Даний вид відноситься до архаїчного і це дійсно так. Всі особливості говорять про це. Ще можна добавити, що носили їх бідні люди, які не могли собі дозволити щось більше окрім цього.

Сорочка з суцільнокроєними рукавами також відносяться до віджилого типу натільного одягу. Наприкінці ХІХ ст. носило їх небагато, на зміну приходили інші типи. Вона була чимось схожа на тунікоподібну, тільки рукава вже пришивались, по основі або по пітканню і мали форму вставки. Саме у цих сорочках можемо вже спостерігати широкий рукав, яким славиться і по нині Полтавщина. Скажімо починає формуватись і обмальовується саме полтавський вид сорочки.

Сорочка з уставками або поликами – продовжує пошиттям тунікоподібну та з суцільнокроєним рукавом сорочки, але вже в ускладненому варіанті. Мало того, даний тип визнаний суто українським типом крою.

Аналізуючи їх не можна не сказати про існування того, що сорочки могли складатись з однієї або двох частин. Відповідно сорочку з двох частин називали «до підточки», а з однієї «додільною». В основному зустрічались додільні, але це не виключало існування і сорочки до підточки, нижня частина якої була з більш грубішої тканини, ніж верхня.

Особливе місце посідає горловина. Комір в полтавських сорочках був взагалі відсутній, а горловина – призбирувалась і окантовувалась спеціальним швом. Досить цікаво те, що все в сорочці гармонійне і взаємодоповнююче. Тобто, горловина, рукава і подол – оздоблювались однаковим швом і кольорами ниток.

Аналізуючи сорочки в фондах Національного заповідника «Хортиця» та порівнюючи досліджене з літературними фактами можна прийти до висновку, що окреслений в літературних джерелах полтавський тип дійсно такий, як його описують. Серед музейних експонатів – більшість, це сорочки з вставками, широким рукавом, призібраною горловиною і окантованим спеціальним швом. Архаїчні типи, тунікоподібні та з суцільнокроєними рукавами дійсно відживали себе і вже зникали.

Враховуючи факти міграції, переходу селян з одного місця на інше поява в колекції сорочок з манжетами, відсутньою пазушкою, деякими особливими викрійками ластки та вставки не дивна і виправдана. Багато запозичень з Київської, Чернігівської області зустрічається на Полтавщині. Це ще раз доводить те, що кожна українка намагалась винайти або запозичити з іншого краю якісь особливі деталі по декоруванню та крою собі на сорочку.