ВИСНОВКИ. Отже, так як сорочка була розповсюджена по всій Україні і мала на кожній території свої особливості

Отже, так як сорочка була розповсюджена по всій Україні і мала на кожній території свої особливості, то не дивно, що на Полтавщині були розповсюджені сорочки різного крою та декорування. Припущено, що це зумовлено активним процесом міграції та переселення українців з одного села в інший, з однієї області в іншу. І кожна жінка хотіла привнести у натільний виріб цікаве, зовсім нове та досить красиве. Саме поняття «сорочка» розглядається як натільний, так і верхній одяг. Взявши деякий відрізок часу можемо простежити як сорочка, змінюючи своє призначення та важливість, поступово міняється в крої та декоруванні. Тобто, якщо розглядати сорочку наприкінці ХІХ ст. і на поч. ХХ ст., можемо побачити деякі зміни як в збільшенні візерунків на виробі ближче до ХХ ст., так і в пережитку тунікоподібної та з суцільнокроєним рукавом і переважанні сорочок з уставками.

Щодо тканини, з якої виготовляли українці натільний виріб, то тут також спірне питання. По даним з літератури виходить, що на Полтавщині тканина вироблялась з коноплі, але є припущення, що був як льон так і змішаний тип. Тому спростувати дані версії на жаль не вдалось, бо кожна думка має право на існування, враховуючи перехід селян з одного місця на інше, достаток людей та їх бажання носити сорочку з більш або менш якіснішої тканини.

Працюючи над дипломною роботою було виділено також 3 основні типи крою, які в певний проміжок часу побутували на Полтавщині, це: сорочки тунікоподібні, з суцільно кроєним рукавом та з вставками.

Тунікоподібна сорочка – дуже проста в декоруванні та крої. Тканина груба, біла, але з жовтуватим відтінком. Даний вид відноситься до архаїчного і це дійсно так. Всі особливості говорять про це. Ще можна добавити, що носили їх бідні люди, які не могли собі дозволити щось більше окрім цього.

Сорочка з суцільнокроєними рукавами – також відносяться до віджилого типу натільного одягу. Наприкінці ХІХ ст. носило їх небагато, на зміну приходили інші типи. Вона була чимось схожа на тунікоподібну, тільки рукава вже пришивались, по основі або по пітканню і мали форму вставки. Саме у цих сорочках можемо вже спостерігати широкий рукав, яким славиться і по нині Полтавщина. Скажімо починає формуватись і обмальовується саме полтавський вид сорочки.

Сорочка з уставками або поликами – продовжує пошиттям тунікоподібну та з суцільнокроєним рукавом сорочки, але вже в ускладненому варіанті. Даний тип визнаний суто українським типом крою.

Аналізуючи їх не можна не сказати про існування того, що сорочки могли складатись з однієї або двох частин. Відповідно сорочку з двох частин називали «до підточки», а з однієї «додільною». В основному зустрічались додільні, але це не виключало існування і сорочки до підточки, нижня частина якої була з більш грубішої тканини, ніж верхня.

Особливе місце посідає горловина. Комір в полтавських сорочках був взагалі відсутній, а горловина – призбирувалась і окантовувалась спеціальним швом. Досить цікаво те, що все в сорочці гармонійне і взаємодоповнююче. Тобто, горловина, рукава і подол – оздоблювались однаковим швом і кольорами ниток.

Враховуючи факти міграції, переходу селян з одного місця на інше поява в колекції сорочок з манжетами, відсутньою пазушкою, деякими особливими викрійками ластки та вставки не дивна і виправдана. Багато запозичень з Київської, Чернігівської області зустрічається на Полтавщині. Це ще раз доводить те, що кожна українка намагалась винайти або запозичити з іншого краю якісь особливі деталі по декоруванню та крою собі на сорочку.

При опрацюванні особливостей декорування сорочок Полтавщини було виділено ряд візерунків, які були поширені на Полтавщині та потребують дослідження. Більшість візерунків були розбиті на 3 підгрупи: рослинні, геометричні і тваринні. Систематизація матеріалу допомогла зрозуміти які саме візерунки являлись улюбленими у полтавських жінок при оздобленні сорочок. Серед них виділяються найпоширеніші: ламана "гілка", "ламане гілля", "гілка", "гілки" (коли їх було кілька), "млинки", "млини", "ключі", "орли", "орлики", "ламане дерево", "деревця", "дубці", "вазонки", "гарбузове, дубове листя", "виноград", "кленовий лист", "кленова квітка", "зозулині очі", "гречечка", "гвоздики", скісні, рясні, спарені, уквітчані хрести, квітчасті ромби, восьмикутна квітка чи зірка.

В основному на зміну популярних до ХІХ ст. геометричних візерунків постають рослинні. Тому не дивно, що досліджувані сорочки з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця» оздоблені в основному "ламаним деревом", "деревцем", "дубцями", "вазонками", "гарбузовим, дубовим листям", "виноградом", "кленовим листям", "кленовою квіткою" та ін., тобто рослинною орнаментикою. Люди приділяли велике значення природі, незрозумілим силам та переносили свої вірування, думки на тканину. Таким чином, сорочка слугувала свого роду оберегом. Деякі майстрині вишивали малопомітний людям хрестик або якусь позначку. В основному на вставці або ластці, під пахвою, де чужий зір не загляне і не помітить цієї захисної позначки.

Щодо технік вишивки, то на Полтавщині панувала лиштва, виколювання, вирізування, настилування. В основному декорували горловину, рукава і подол. Все було продумано – навіть пояснюється і вибір частин сорочки для вишивки, бо інші частини, окрім рукавів, горловини і країв подолу були закриті верхнім одягом: чи то безрукавкою (керсеткою), чи то фартухом, спідницею та іншим одягом. Тому оздоблювались тільки неприкриті частини сорочки. Для показу всієї краси вишитої сорочки.