Агропромисловий комплекс

ТЕМА №4

ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС НАЦІОНАЛЬНОЇ

ЕКОНОМІКИ І ЙОГО СТРУКТУРА

1. Основи формування господарського комплексу

2. Промисловий комплекс

3. Агропромисловий комплекс

4. Будівельний комплекс

5. Транспорт і зв'язок

6. Соціальна інфраструктура

Агропромисловий комплекс

Загострення світової продовольчої кризи та формування негативних для споживачів прогнозів щодо подальшої цінової динаміки на ринку агропродукції актуалізують питання забезпечення продовольчої безпеки для переважної більшості країн світу.

Для України проблема забезпечення продовольчої безпеки має особливо важливе значення, що зумовлюється, насамперед, сучасним станом розвитку вітчизняного агропромислового комплексу, нарощування виробництва у якому відбувається переважно екстенсивним шляхом. Ситуацію загострюють періодичне «ручне» втручання держави в функціонування аграрного сектору та недореформованість земельного ринку.

Водночас, сприятливі природно-кліматичні умови для вирощування переважної більшості сільськогосподарських культур і потужний людський потенціал дозволяють Україні не лише забезпечити власну продовольчу безпеку, а й стати активними гравцем на світовому ринку продовольства. Відтак необхідно прискорити процеси реформування аграрного сектору України, що потребує суттєвої модернізації в напрямі розвитку підприємницької діяльності на селі, впровадження інноваційних технологій у виробництво, забезпечення дохідності товаровиробників, а також розбудови соціальної інфраструктури та розвитку сільських територій.

Агропромисловий комплекс України (АПК) – важливий сектор національної економіки, який об’єднує різні види економічної діяльності щодо виробництва сільськогосподарської продукції, продуктів харчування, а також доставки їх до кінцевого споживача.

В агропромисловому комплексі формується близько 17 % ВВП, він є одним з основних бюджетоутворюючих та експортоорієнтованих секторів національної економіки.

Виробництво сільськогосподарської продукції, природно, посідає центральне місце в українському АПК. Посткризове відновлення економіки України вимагає розвитку аграрного виробництва на інтенсивній основі, що дозволить забезпечити продовольчу безпеку країни, гарантуючи кожній особі можливість повноцінного раціонального харчування якісними та безпечними продуктами харчування, а також реалізувати конкурентні переваги країни на світових ринках продовольства.

В АПК входять підприємства і організації, пов'язані з випуском і пе­реробкою сільськогосподарської продукції, її зберіганням, перевезенням і реалізацією, випуском основних виробничих фондів і ремонтом машин та устаткування, проведенням дослідницької роботи і втіленням резуль­татів у практику землеробства і тваринництва тощо. Всі галузі, що вхо­дять до складу АПК, об'єднують в чотири сфери або групи:

1. Фондоутворюючі галузі - сільськогосподарське машинобудування і будівництво; виробництво обладнання і машин для переробних галу­зей АПК, торгівлі, громадського харчування; хімія мінеральних до­брив; комбікормова промисловість тощо,

2. Сільське господарство - основна частина комплексу, складена з рос­линництва і тваринництва.

3. Переробні галузі— харчова, частково легка промисловість, підприєм­ства зі зберігання і реалізації готової продукції АПК.

4. Виробнича інфраструктура(транспорт, зв'язок, енерго-, тепло-, водозабезпечення) та система спеціальних навчальних і наукових за­кладів.

Агропромислові умови України сприятливі для вирощування біль­шості сільськогосподарських культур помірного поясу і розвитку про­дуктивного тваринництва.

Підприємства і служби всіх чотирьох сфер взаємопов'язані між со­бою економічно і технологічно і утворюють складну виробничо-терито­ріальну систему.

АПК виробляє продовольчі товари і непродовольчі, які отримують при переробці сільськогосподарської сировини. Частини АПК, які пере­робляють певну продукцію рослинництва чи тваринництва, називають галузевими АПК. Найважливішими серед них:

• на базі рослинництва - зернопродуктовий, бурякоцукровий, плодо-овочеконсервний, льонопромисловий та інші;

• на базі тваринництва - молочнопромисловий, м'ясопромисловий, птахопромисловий тощо.

В межах природно-кліматичних зон виділяють зональні АПК, які формуються під впливом природних умов відповідної зони. Вони роз­ташовані у межах Полісся, Лісостепу і Степу України.

Поліська зоназаймає майже 19% площі України, охоплює північну частину України (північ Львівської, Рівненської, Волинської областей, Житомирську, Київську, Сумську області). Для зони характерний помір­ний клімат з достатньою зволоженістю, дерново-підзолистими ґрунтами.

Сільськогосподарська зона має тваринницько-льонарсько-картоплярський напрямок. Розвинуте молочно-м'ясне скотарство. У центральній і частково західній частинах зони допоміжне значення мають виробництво хмелю і свинини, у південній - цукрових буряків і зерна.

На Полісся припадає 90% виробництва льону-довгунця, більше 40% картоплі, 20-25% молока і м'яса в Україні. Тут в основному розвивають­ся молокопереробні, м'ясопереробні, плодоовочеконсервні, картопляно-крохмало-спиртові, льонопереробні спеціалізовані комплекси.

Лісостепова зоназаймає близько 34% площі України. Охоплює значну частину Івано-Франківської, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку об­ласті, південну частину Житомирської, Київської, Чернігівської, Сумської, Кіровоградської областей, Черкаську, Полтавську і Харківську області.

В зоні родючі ґрунти і достатнє зволоження. Тут сформувалася тваринницько-буряко-цукрово-зернова спеціалізація сільського господар­ства. Переважає молочно-м'ясний напрям скотарства, у сировинних зо­нах - м'ясо-молочний. Допоміжне значення має м'ясо-сальне свинар­ство, птахівництво.

Головною зерновою культурою є озима пшениця, з технічних культур - цукрові буряки. Значні площі відведені під кукурудзу, ячмінь, гречку, про­со, з технічних - коноплі, соняшник. Поширені картопля та овочеві куль­тури. На зону припадає більша частка товарного виробництва фруктів.

У Лісостепу виробляється майже 70% цукрових буряків, 39% зерна, 46% картоплі. Це найбільш інтенсивна сільськогосподарська зона.

Степова зона - основне джерело товарного зерна. Вирощують соняш­ник, льон-кучерявець, рицину, сою, арахіс, рис, лікарські, ефіроолійні, баштанні і овочеві культури. Розвинені садівництво та виноградарство. Недостатньо продуктивна кормова база стримує розвиток тваринництва. У північному і центральному степу розвинуте молочно-м'ясне, в півден­ному — м'ясо-молочне скотарство. Додатковими галузями є свинарство, вівчарство і птахівництво.

За період з 1990 р. в аграрному секторі України відбулися трансформаційні зміни, пов’язані з реформуванням земельних відносин та становленням ринкових відносин на селі. Їх старт було дано Постановою Верховної Ради УРСР від 18.12.1990 р. «Про земельну реформу»1. З 1996 р. почалося паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам, що здійснювалося відповідно до Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8.08.1995 р.

Між тим, затягування процесу паювання земель, обмеження підприємницької ініціативи селян у межах фермерських господарств, дезорганізація роботи аграрних підприємств та відсутність альтернативних колективним сільськогосподарським підприємствам (КСП) видів господарюючих структур призвели до зниження виробництва валової продукції сільського господарства.

У цілому, за роки незалежності виробництво валової продукції сільського господарства знизилось на 31,1 %, у тому числі - рослинництва – на 11,8 %,тваринництва – на 47,2 %.

Період відновлення позитивної динаміки супроводжувався збільшенням ефективності виробництва сільськогосподарської продукції в сільськогосподарських підприємствах. При загальній збитковості галузі протягом 1996-2000 рр., починаючи з2001 р., сільськогосподарські підприємства починають одержувати прибутки, насампередза рахунок рослинництва. З 2008 р. прибутковим стає і тваринництво.

Формування нових організаційно-правових форм господарювання сприяло підвищенню рівня продуктивності праці у рослинництві і тваринництві. Починаючи з2005 р., індекс продуктивності праці як в цілому по сільському господарству, так урослинництві і тваринництві, перевищував відповідний показник 1990 р.

Відповідно зростає і середньомісячна заробітна плата у сільському господарстві. Разом з тим, вона поступається заробітній платі в середньому по Україні, що не сприяє залученню у сільськогосподарське виробництвовисококваліфікованих працівників. Населення сільської місцевості надає перевагупрацевлаштуванню в інших галузях економіки, де заробітна плата є вищою, щопризводить до виїзду працездатного населення в міста та обезлюднення села.