Системні чинники гальмування розвитку аграрного виробництва в Україні.

Відзначені тенденції розвитку аграрного виробництва свідчать про нереформованість аграрного сектору України, відсутність цілеспрямованих заходів державної політики, спрямованих на забезпечення стабільності власного продовольчого ринку та використання потенційних вигод від зростання присутності України на світових ринках продовольства. Чинники гальмування розвитку аграрного виробництва полягають у наступному.

1. Недостатня реалізація природно-кліматичного та трудового потенціалу в Україні. За рівнем забезпеченості сільськогосподарськими угіддями (0,9 га на одногомешканця), Україна серед європейських країн поступається лише Республіці Білорусь –0,96 га на одну особу, а за забезпеченістю ріллею (0,7 га на одну особу) випереджає всікраїни Європи. Серед країн світу за цим показником Україна поступається лише Канаді(1,43 га) та РФ (0,85 га) ріллі на одну особу. При цьому 73 % ріллі України становлятьнайбільш родючі чорноземи та лучно-чорноземні ґрунти. Потенційна здатністьвітчизняних земель до продовольчого забезпечення, за оцінками різних експертів,знаходиться у межах від 150 до 500 млн осіб. Враховуючи великий потенціал земельсільськогосподарського призначення, аграрне виробництво в Україні залишається серед провідних галузей економіки і забезпечує близько 8,2 % ВВП, що майже вдвічі перевищуєсередньоєвропейський рівень.

2.Нерозвиненість інфраструктури заготівлі та збуту сільгосппродукції, що обумовлює значні втрати сільськогосподарської продукції під час зберігання та транспортування продукції. Загальний обсяг потужностей зі зберігання зерна в Україні становить близько 30 млн т, з яких 6 млн т – потужності ДАК «Хліб України». Таким чином, при валовому виробництві зернових в межах 35-50 млн т дефіцит елеваторних потужностей становитиме 5-20 млн т. Значна частина елеваторів, збудованих ще за радянських часів, має застаріле обладнання і не відповідає сучасним вимогам до зберігання зернових.

3.Низька економічна ефективність використання сільгоспугідь. Так, якщо у 1990 р. площа сільськогосподарських угідь становила 42030 тис. га, і було вироблено валової продукції сільського господарства на суму 145,9 млрд грн. (у порівняних цінах 2005 р.), у 2010 р. при скороченні сільськогосподарських угідь на 454 тис. га (на 1,1 %), виробництво валової продукції зменшилося на 45,4 млрд грн. (на 30 %) .

4.Збільшення собівартості як вирощування, так і реалізації сільськогосподарської продукції через випереджаюче порівняно з аграрними цінами зростання цін на паливно-мастильні матеріали, мінеральні та органічні добрива, сільгоспмашини, засоби захистурослин тощо.

5.Низький рівень матеріально-технічного забезпечення аграрних підприємств, їх низька капіталоозброєність та капіталооснащеність, що перешкоджає прискореннюоновлення їх матеріально-технічної бази і не сприяє нарощуванню виробництваконкурентоспроможної сільськогосподарської продукції, зростанню ефективностіаграрної галузі.

6.Зменшення засівів орних земель. Якщо у 1990 р. було засіяно 97 % ріллі, то у 2009 р. – 83,1 %. Окрім 1523 тис. га чистих парів, в Україні не обробляється 12,2 % ріллі, що становить близько 3,9 млн га . Для порівняння: загальна площа ріллі Великобританії становить 5,7 млн га, Італії – 8,0 млн га, Угорщини – 4,6 млн га.

7.Високий рівень процентних ставок за кредитами банків. За даними НБУ, у квітні 2011 р. процентні ставки за кредитами для сільського господарства становили 13,6 % при середньому по економіці України рівні 12,2 %. Через низький рівень оплати праці гострою проблемою для агросектору є нестача кваліфікованих кадрів.

8.Недостатній рівень організаційного та фінансового забезпечення державних закупівель життєво важливих продуктів харчування та їх неефективне використанняаграрним фондом, що не сприяють «згладжуванню» цінових коливань протягом року.

9.Кризові явища у тваринництві,про що свідчить скорочення поголів’я великої рогатої худоби та зменшення виробництва молока. Основна частина продукції тваринництва виробляється дрібними селянськими господарствами, які не мають можливостей застосовувати сучасні технології виробництва продукції, що зумовлює низьку якість та невідповідність міжнародним санітарним нормам та стандартам якості (зокрема нормам ЄС) вітчизняної тваринницької продукції.

10.Відсутність цілісного прозорого ринку сільгосппродукції (насамперед зерна), що призводить до циклічних цінових сплесків і непаритетного розподілу прибутків між сільськогосподарськими товаровиробниками та торговельними компаніями. Непрозорі «правила гри» створюють можливість монопольних змов та спекулятивних дій з боку торговельних посередників, наслідком чого є зростання цін на продовольство.

11.Парцеляція земель сільськогосподарського призначення у результаті реформування земельних відносин (зокрема, майже 85 % фермерів господарюють на земельних ділянках розміром до 100 га), тоді як ефективне ведення сільськогосподарської діяльності в ринкових умовах може забезпечити лише крупнотоварне виробництво.

12.Низький рівень інвестування сільськогосподарської галузі через значну кількість збиткових підприємств та низький рівень норми прибутку сільськогосподарського виробництва порівняно з іншими секторами економіки, повільний оборот виробничого капіталу, зумовлений великою різницею між часом виробництва і робочим періодом, незахищеність прав інвесторів, що не сприяє модернізації АПК та нарощуванню обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Основним джерелом інвестування галузі залишаються власні кошти підприємств і організацій, частка яких у сукупних інвестиціях в основний капітал сільського господарства в середньому протягом 2001-2009 рр. становила 55-65 %. Частка кредитів фінансових установ знаходилася в межах 5-18 %, коштів державного та місцевого бюджетів – 4-8 %, іноземних надходжень – 3-6 %, інши інвесторів (якими є переважно великі агропромислові структури) – в межах 7-10 %.

13.Невідповідність вітчизняної продукції сільського господарства міжнародним стандартам якості та санітарним нормам в умовах зовнішньоторговельноїлібералізації, пов`язаної зі вступом України до СОТ та очікуваним утворенням ЗВТ зЄвропейським Союзом, що може призвести до витіснення вітчизняноїсільськогосподарської продукції імпортною на внутрішньому ринку, обмеження абозаборони її доступу на ринки іноземних держав, особливо на ринки ЄС.

14.Висока техногенне та антропогенне навантаження на ґрунти, яке посилюється дією природних факторів, що знижує якість ґрунтового покриву, посилюєерозійні процеси і призводить до недобору валових зборів сільськогосподарських культур,зниження їх урожайності.

15.Високий рівень освоєності сільгоспугідь, що збільшує навантаження на землі і призводить до погіршення їх якісного стану, а також екстенсивний грунтовиснажливий спосіб ведення землеробства.

16.Незавершеність реформування земельних відносин. Мораторій на купівлю- продаж земель сільськогосподарського призначення стримує формування і розвиток господарств на основі концентрації земельної власності в оптимальних розмірах у ефективних власників. Внаслідок цього в сільськогосподарському виробництві переважають дрібні особисті селянські господарства, які не мають можливостей застосування сучасної сільськогосподарської техніки та нових технологій.

ПРІОРИТЕТНИМИ НАПРЯМАМИ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ МАЮТЬ БУТИ НАСТУПНІ:

· Забезпечення ефективності внутрішнього ринку та ціновогорегулювання. У зв’язку з посиленням дії чинників зростання цін на сільгосппродукцію конче необхідно розвинути інфраструктуру та посилити конкурентність ринку, що запобігатиме необґрунтованому підвищенню цін, зловживанню недобросовісними методами конкуренції, знижуватиме непродуктивні та накладні витрати виробників

· Сприяння підвищенню ефективності та конкурентоспроможності агровиробництва, захисту інтересів вітчизняних товаровиробників на зовнішніх ринках. Утримання конкурентних переваг українських агровиробників як на світовому,так і на вітчизняному ринках вже у середньостроковому періоді вимагатиме суттєвогоорганізаційного та технологічного оновлення виробництва, посилення йогокрупнотоварності та індустріалізації, приведення технологічних процесів у відповідністьдо міжнародних ветеринарних та фітосанітарних вимог тощо.