Т.8. Світове господарство

ТНК – компанії (найпотужніші монополії), які є міжнародними за характером своєї діяльності;

БНК – міжнаціональні компанії, капітал яких належить засновникам з різних країн;

ТНБ – банки, які виконують посередницьку роль в міжнародному русі капіталу;

- регіональні інтеграційні об’єднання і союзи держав;

Передумови формування світового господарства:

1) міжнародний поділ праці, який визначає необхідність спеціалізації виробництва країн відповідно до їх природно-кліматичних, історичних та економічних умов розвитку.

Міжнародний поділ праці визначається ступенем розвитку продуктивних сил країни.

На розвиток міжнародного поділу праці впливають наступні фактори:

- соціально – географічні фактори – відмінності в географічному положенні, структурі і чисельності населення, господарському досвіді;

- природно – кліматичні – різні кліматичні умови, забезпеченість корисними копалинами, орними землями, водними, лісовими та іншими ресурсами;

- техніко – економічні – країни мають різні рівні техніко – економічного розвитку;

- науково – технічний прогрес;

Міжнародний поділ праці проявляється в двох формах: у міжнародній спеціалізації і міжнародній кооперації.

Міжнародна спеціалізація виробництва – це використання країною ресурсів для виробництва одного або декількох видів товарів чи послуг на світовий ринок. Розрізняють предметну, подетальну, технологічну і постадійну форми міжнародної спеціалізації виробництва.

Міжнародна кооперація виробництва – спільне виробництво, розподіл виробничих програм, доповнення виробничих потужностей партнера, обмін продукцією, організація спільних виробництв на основі міждержавних угод.

Сучасний етап розвитку МПП характеризується:

- розвитком спеціалізації та кооперування виробництва наукомісткої продукції;

- поглибленням спеціалізації у сфері науково – технічних розробок та інформації;

- інтернаціоналізацією сфери послуг, пов’язаністю продажу послуг з виробництвом та збутом товарів, обміном інформацією;

- загостренням конкуренції, зростанням значення інтернаціональних конкурентних переваг.

2) інтернаціоналізація виробництва і всього господарського життя, тобто кооперування в світовому масштабі. Першою формою інтернаціоналізації господарства був світовий ринок. Інтернаціоналізація виробництва виникла на певному етапі міжнародної спеціалізації. Однією з форм інтернаціоналізації виробництва є транснаціональні компанії.

3) розвиток конкурентних ринкових відносин. Історично першою формою міжнародних ринкових відносин була міжнародна торгівля. Одночасно в світі посилювався рух всіх мобільних факторів виробництва: капіталу, робочої сили, технологій, підприємницьких здібностей.

4) економічна інтеграція, яка зумовлює тенденцію до економічної єдності світу на основі зближення і взаємопереплетіння національних економік, проведення узгодженої державної економічної політики.

Суть міжнародної економічної інтеграції можна виразити через такі її характеристики:

1. міжнародне регулювання економічних процесів;

2. поступове формування міжнаціональних господарських комплексів;

3. усунення адміністративних і економічних бар’єрів, що перешкоджають вільному руху товарів, робочої сили і фінансових ресурсів в межах регіону;

4. зближення внутрішніх економічних умов держав, що беруть участь в інтеграційних об’єднаннях.

В сучасних умовах економічна замкненість національних господарств не лише нераціональна, бо позбавляє економіку відокремленої країни переваг , що випливають з міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації, а й практично неможлива. Тому тенденція до дедалі більшого зв’язку національних економік на сучасному етапі стала об’єктивно необхідною , а світове господарство все більше набуває цілісності.

Науково-технічний прогрес як фактор міжнародного поділу праці очевидний на прикладі Японії і нових індустріальних країн – Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру, Гонконгу. Міжнародна спеціалізація цих країн практично не пов’язана ні з наявністю у них природних ресурсів, ні навіть з їх географічним положенням. Другим проявом впливу науково-технічного прогресу на міжнародний поділ праці стало обмеження можливості окремих країн створити багатогалузеві національні промислові комплекси. Сьогодні номенклатура продукції настільки велика, що жодна країна не може забезпечити економічно вигідне виробництво всієї цієї номенклатури. Тому найефективнішою є концентрація зусиль на створенні спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписаних в систему поділу праці. Наслідком поділу праці є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, кооперація.