Об’єкти географічних зазначень походження товарів

Одним із досить вагомих об’єктів інтелектуальної власності є географічне зазначення походження товарів, що в умовах ринкової економіки набувають усе більшої ваги.

Об’єктами прав на географічне зазначення походження товарів є позначення, що вказують на походження товарів. У цивільному обороті часто місце походження товару має значний вплив попиту на нього. На це можуть бути різні причини: вміння виробників, їх майстерність, що визначають якісні характеристики виробу, при­родні умови географічного місця походження товару, які також певним чином впливають на якісні чи інші характеристики товару. Нарешті, це може бути просто зазначення країни, в якій цей товар вироблено. В умовах сучасної ринкової економіки зазначені чин­ники певним чином зумовлюють попит на цей товар. Таке зазна­чення часто піддається неправомірному присвоєнню, щоб забезпе­чити товару іншого виробника необхідний попит. Саме тому ви­никла потреба надати правову охорону географічним зазначенням походження товарів.

В Україні зазначення походження товарів охороняються Зако­ном України “Про охорону прав на зазначення походження то­варів” від 16 червня 1999 p., об’єктами яких є просте і кваліфікова­не зазначення походження товару.

Просте зазначення походження товару - це будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередко­вано вказує на географічне місце походження товару. Правова охо­рона простого зазначення походження товару полягає у недопу­щенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного геогра­фічного місця походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення ви­никає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не вста­новлене законом. Обсяг його охорони визначається характеристи­ками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) похо­дження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелекту­альної власності на географічне зазначення. Суб’єктами цього права є виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені законом.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороня­ється безстроково за умови збереження характеристик товару (по­слуги), позначених цим

5 Державне управління інтелектуальною власністю

Основні засади державного управління інтелектуальною діяль­ністю визначаються Конституцією України. Держава забезпечує вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23). Кожен має пра­во на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція Ук­раїни надає кожному, хто проживає в її межах, право володіти, ко­ристуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також кожному держава гаран­тує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, а також захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різ­ними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може їх використовувати або поширювати без згоди особи, яка має право на зазначені результати, за винятками, встановленими законом.

Держава всіляко сприяє розвиткові науки та будь-якій іншій інтелектуальній діяльності. За Конституцією України, відповідно до п. 6 ст. 85, Верховна Рада України затверджує програми науково-технічного розвитку в державі. Що стосується інших видів інтелек­туальної діяльності (наукова, літературна, художня, виконавська то­що), то відповідне регламентування ці питання дістали у Консти­туції України також. Кабінет Міністрів України відповідно до п. 4 ст. 116 Конституції України розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культур­ного розвитку України.

Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в цій галузі суспільної діяльності. Він утворює державні органи управлін­ня інтелектуальною діяльністю. До них передусім належать майже всі державні органи управління народним господарством - мініс­терства, відомства, державні комітети, що здійснюють управління інтелектуальною діяльністю відповідно до компетенції, визначеної Конституцією України.

Управління інтелектуальною діяльністю певною мірою здійсню­ють також громадські організації - творчі спілки, фонди тощо. У межах своєї компетенції вони видають відповідні акти у сфері інтелектуальної діяльності. Проте вирішальною формою управлін­ня інтелектуальною діяльністю все ж є державне управління.

У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Прези­дент України визначає найбільш оптимальну структуру державного управління, у тому числі й інтелектуальною діяльністю. Указом Президента України від 13 березня 1999 р. № 250 “Про зміни в си­стемі центральних органів виконавчої влади України” було утворе­но Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності (Держкомнауки) на базі Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного відомства України та Державного агентства України з авторських і суміжних прав, що ліквідувалися. Указом Президента України від 13 серпня 1999 р. № 987 було затверджено Положення про Державний комітет Ук­раїни з питань науки та інтелектуальної власності.

Кабінет Міністрів України постановою від 20 червня 2000 р. № 997 затвердив Положення про Державний департамент інтелек­туальної власності.

У своїй діяльності Департамент інтелектуальної власності ке­рується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, цим Положенням та наказа­ми Міністерства освіти і науки України.

Основними завданнями Департаменту інтелектуальної власності Положення визначає:

- участь у межах своєї компетенції у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності;

- прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних на­прямів розвитку у сфері інтелектуальної власності;