Сутність міжнародної і глобальної конкуренції

Глобальна конкуренцiя – це форма суперництва суб’єктiв свiтового ринку, при якiй вони розробляють, виробляють та реалiзують свої товари й послуги по всьому свiту. Вона виникає тодi, коли фiрма вирiшує максимiзувати прибуток, використовуючи загальносвiтовi джерела його формування. При глобальнiй конкуренцiї цiни та конкурентнi умови рiзних ринкiв тiсно переплiтаються мiж собою, тому конкурентна позицiя фiрми в однiй країнi нерозривно пов’язана з її позицiями в iнших країнах. Нинi глобальна конкуренцiя розвивається пiд впливом таких основних тенденцiй: зменшення вiдмiнностей мiж країнами, виникнення нових широкомасштабних ринкiв, вiльне перемiщення технологiй, агресивнiша конкуренцiя компанiй країн що розвиваються тощо. Перешкодами на шляху розвитку глобальної конкуренцiї є: витрати на перевезення i складування, рiзнi потреби в товарi в рiзних країнах, недостатнiй попит на свiтовому ринку, чутливiсть до часових затримок, рiзнi завдання в сферi маркетингу, швидкi змiни в технологiї, перешкоди, створюванi урядом тощо.

Особливостями конкуренцiї у глобальних галузях є: складнiсть для аналiзу та формування стратегiї (загалом iнформацiю про iноземнi фiрми отримати важче, нiж про вiтчизнянi); вiдмiннiсть у виробничих витратах (у деяких країнах рiвень виробничих витрат низький за рахунок дешевої робочої сили, унiкальних природних ресурсiв, сприятливого законодавства); коливання обмiнних курсiв; взаємовiдносини фiрми з мiсцевими урядами (мiсцевi уряди користуються численними механiзмами, здатними перешкоджати дiяльностi глобальних фiрм).

Глобальна конкуренцiя розвивається перш за все в глобальних галузях. Глобальна галузь – це галузь, в якiй конкурентна позицiя фiрми в однiй країнi в значнiй мiрi впливає на її конкурентну позицiю в iнших країнах. В умовах багатонацiональної конкуренцiї фiрми борються за лiдерство на нацiональному ринку, у глобальних галузях фiрми борються за свiтове панування. Глобальна конкуренцiя iснує нинi в таких галузях: випуск цивiльних лiтакiв, комерцiйнi авiацiйнi перевезення, побутова електронiка, випуск автомобiлiв, годинникiв, копiювальних апаратiв, телекомунiкацiйного устаткування, шин, фармацевтика, галузь швидкого приготування їжi тощо. Наслiдки глобалiзацiї для конкуренцiї неоднозначнi. З одного боку, вiдбувається монополiзацiя свiтового господарства транснацiональними корпорацiями, а з iншого – активiзуються конкурентнi сили суспiльства. Владу мiсцевих монополiй послаблює те, що мiжнароднi компанiї виходять за нацiональнi ринки. Фахiвцi доходять висновку, що нинi як на нацiональних так i на мiжнародних та свiтовому ринках конкуренцiя загострюється. На сучасному свiтовому ринку пропозицiя здебiльшого переважає над попитом. Проблемою є не виготовити товар, а його продати. В умовах, коли багато постачальникiв одночасно пропонують майже однаковий товар, споживач обирає той, який здатний на одиницю своєї вартостi (цiни) задовольнити бiльше потреб i має вищу якiсть, нiж товари конкурентiв. Тобто, споживач обирає той товар, який є найбiльш конкурентоспроможним . В цiлому пiд конкурентоспроможнiсть розумiють здатнiсть конкурувати на ринках товарiв та послуг. При цьому слiд розрiзняти поняття мiжнародної та глобальної конкурентоспроможностi [1].

Мiжнародна конкурентоспроможнiсть – це здатнiсть конкурувати на мiжнародних ринках. Глобальна конкурентоспроможнiсть – це здатнiсть суб’єкта мiжнародної конкуренцiї до функцiонування у глобальному економiчному середовищi. Про мiжнародну конкурентоспроможнiсть говорять, коли компанiя, виходячи на один або декiлька обраних зарубiжних ринкiв, вступає в мiжнародну конкуренцiю. Глобальну конкурентоспроможнiсть мають на увазi, коли компанiя розгортає свою дiяльнiсть на декiлькох континентах i бореться за лiдерство на свiтовому ринку. Очевидна рiзниця в масштабах Чинники глобалізації конкуренції Внутрішні: розширення масштабу бізнесу; технологічне лідерство у галузі; підвищення операційної ефективності тощо. Зовнішні: лібералізація світогосподарського життя; міжкраїнні відмінності у вартості факторів виробництва, інвестиційних можливостях, інноваційному розвитку, податкових системах; зростаючий вплив ефекту масштабу бізнесу; технологічний прогрес у транспортній галузі та спадні витрати на перевезення. 9 конкурентної боротьби мiж компанiями, однi з яких працюють в декiлькох країнах, а iншi продають свою продукцiю в 50, а то i в 100 країнах, i до того ж щорiчно розширюють операцiї на ринки iнших країн. Першу компанiю можна назвати конкурентом мiжнацiонального (або мультинацiонального) масштабу, другу – глобальним конкурентом. Таким чином, мiжнацiональним (або мультинацiональним) конкурентом називається компанiя, яка веде конкурентну боротьбу на ринках кiлькох країн, глобальний конкурент – це компанiя, яка присутня або прагне до присутностi на ринках усiх (бiльшостi) країн. Для забезпечення глобальної конкурентоспроможностi компанiя змiцнює свої позицiї, проводячи операцiї в усьому свiтi, конкурентну перевагу, iснуючу на внутрiшньому ринку, доповнює перевагами, створюваними в iнших країнах (розмiщення пiдприємств у країнах з низькою заробiтною платою, передача досвiду i навичок з однiєї країни в iншу, обслуговування глобальних клiєнтiв, репутацiя торгової марки). Однак, глобальнi переваги компанiї безпосередньо залежать вiд її конкурентних переваг на нацiональному ринку [8].

В науковiй лiтературi також видiляють рiвнi конкурентоспроможностi: товару, пiдприємства, галузi, економiки, країни. Вiдповiдно, кожен з цих рiвнiв може набирати ознак глобальної конкурентоспроможностi. Так, товар має глобальну конкурентоспроможнiсть якщо користується попитом у бiльшостi країн свiту серед мультинацiональних споживачiв. Глобальна конкурентоспроможнiсть пiдприємства бiльшою мiрою характеризується її присутнiстю та веденню операцiй у бiльшостi країн свiту. На рiвнi галузей глобалiзацiя виявляється у формуваннi так званих глобальних галузей. А для визначення глобальної конкурентоспроможностi країни Всесвiтнiм економiчним форумом розроблено iндекс глобальної конкурентоспроможностi на основi ряду показникiв, що включають як економiчну, так i полiтичну, правову та соцiальну складову.

Провідні науковці Світового економічного форуму, а саме: Ксав’є Сала-і-Мартін, Дженніфер Бланке, Маргарета Дрзенік Хану, Т`єррі Гейгер, Ірене Міа, Фіона Пауа визначили 12 складників конкуренто-спроможності [6]:

Складник № 1. Якість інститутів. Інституційне середовище формує базу, в рамках якої усі елементи ринкової інфраструктури взаємодіють один з одним з метою отримання доходу та забезпечення процвітання економіки. Інституційне середовище відображає адміністративно-правову систему, в якій функціонують підприємства, організації та держава. Тоді як економічна література переважно присвячена державним установам, приватні інститути також є важливим елементом процесу досягнення добробуту. Прозорість приватного сектору незамінна для бізнесу, тому застосування стандартів, аудиторських та бухгалтерських практик, які гарантують свободу доступу до інформації, є невід’ємною характеристикою якості інститутів.

Складник № 2. Інфраструктура. Високорозвинена інфраструктура – один з найважливіших факторів конкурентоспроможності, адже високий рівень розвитку інфраструктури уможливлює зменшити ефект відстані між регіонами всередині країни, що у підсумку сприяє інтеграції національного ринку та підсилює його роль у зв’язках з іншими ринками країн та регіонів.

Складник № 3. Макроекономічна стабільність, яка визначає здатність країни до суперництва на зовнішньому ринку. Потрібно визнати, що тоді як макроекономічна стабільність сама по собі не може збільшити продуктивність країни, макроекономічний хаос шкодить економіці. Підприємства не можуть приймати обґрунтовані інвестиційні рішення, якщо рівень інфляції обчислюється в сотнях. Фінансовий сектор не може функціонувати, якщо в державі значний дефіцит. Держава не може ефективно надавати послуги, якщо їй необхідно сплачувати відсотки за борги минулих періодів. Загалом, економіка не може зростати, якщо макроекономічне становище є нестабільним або несприятливим.

Складник № 4. Здоров`я і початкова освіта. Конкурентоспроможність країни, як здатність підвищити продуктивність виробництва, насамперед залежить від стану працівників, адже їхнє погане здоров`я може призвести до значних втрат підприємства та погіршення якості продукції. Окрім того, слід брати до уваги такий чинник, як можливість отримання базової освіти, відсутність якої може стати істотною перепоною для розвитку економіки всередині країни та знизити її рівень на світовому ринку.

Складник № 5. Вища освіта і професійна підготовка. Якісна вища освіта і професійна підготовка мають вирішальне значення для економік, які хочуть рухатись вперед по ланцюжку створення вартості і не обмежуватися простими виробничими процесами. Зокрема, сьогодні глобалізована економіка вимагає від національних економік створення пулу освідчених працівників, які можуть швидко адаптуватися до змін зовнішнього та внутрішнього середовищ. У цій групі чинників враховують рівень зарахування в середні школи і виші, а також якість освіти згідно з оцінками бізнес-суспільства.

Складник № 6. Ефективність ринку товарів і послуг. Країни з ефективними ринками товарів і послуг проводять необхідний асортимент з урахуванням попиту та пропозиції. Окрім того, такі ринки гарантують, що їхні товари та послуги будуть продаватися та купуватися в економіці у найвигідніший спосіб. Чесна ринкова конкуренція як національна, так і іноземна, не менш важлива для підвищення ринкової ефективності і, зокрема, продуктивності вітчизняного підприємництва.

Складник № 7. Ефективність ринку праці передбачає обов’язки держави надавати достатньо стимулів робітникам для того, щоб вони доклали максимум зусиль для пошуку роботи, а також за потребами мали можливість швидко та з мінімальними витратами змінювати вид діяльності. Окрім того, ефективні ринки праці повинні забезпечувати чіткий зв’язок між стимулами для працівників і їх діяльністю, а також якнайкраще використання наявних талантів.

Складник № 8. Розвиненість фінансового ринку. Ефективний фінансовий сектор необхідний для розміщення ресурсів, заощаджених громадянами країни, в найбільш продуктивний спосіб. Остання фінансова криза підкреслила роль розвиненого фінансового ринку у стабільному процвітанні держави.

Складник № 9. Технологічний рівень. У цій групі чинників визначення конкурентоспроможності країни насамперед оцінюється швидкістю, з якою економіка переймає існуючі технології для підвищення продуктивності своїх секторів. Це є одна з вирішальних концепцій, оскільки відмінності в технологіях можуть пояснити більшість відмінностей у продуктивності різних економік.

Складник № 10. Розмір ринку. Традиційно доступність ринків для підприємств та організацій обмежувалася кордонами країни. В умовах глобалізації міжнародні ринки прийшли на зміну внутрішнім, що дає можливість підприємствам використовувати «ефект масштабу». Тому, визначаючи розмір ринку, насамперед враховують міжнародну торгівлю, яка повинна перевищувати внутрішній попит.

Складник № 11. Конкурентоспроможність бізнесу, або конкурентоспроможність підприємств. Конкурентоспроможність підприємств являє собою вищий ступінь ефективності виробництва товарів та послуг підприємствами всередині країни та визначається такими показниками, як: кількість та якість місцевих постачальників, природа конкурентних переваг, ступінь розвитку маркетингу, розгалуженість процесу виробництва, розвинен6ість системи поділу тощо.

Складник № 12. Інноваційний потенціал, або схильність до інновацій. Значний дохід можна отримати, покращуючи інститути, створюючи інфраструктуру, знижуючи макороекономічну нестабільність чи підвищуючи людський потенціал. Проте в довгостроковій перспективі рівень життя можливо підвищити лише за рахунок впровадження інновацій. І хоча менш розвинені країни все ще можуть підвищувати продуктивність, переймаючи існуючі технології або поетапно покращуючи інші сфери, цього підходу вже недостатньо для тих країн, які досягли інноваційної стадії розвитку.

Видiляють також два самостiйних, але пов’язаних видiв глобальної конкурентоспроможностi: споживчу та виробничу. Пiд споживчою конкурентоспроможнiстю розумiють спроможнiсть споживачiв певного мiста, регiону чи країни придбавати та використовувати товари та послуги, якi пропонуються на глобальному ринку. Виробнича конкурентоспроможнiсть трактується як спроможнiсть свiтогосподарських суб’єктiв утримувати стiйкi позицiї у задоволеннi глобального попиту на тi чи iншi товари та послуги. При цьому, передумовою для прискореного розвитку є перевищення потенцiалу виробничої конкурентоспроможностi над споживчою, а стiйке економiчне зростання забезпечує їх баланс [7].

Iстинне значення конкурентоспроможностi з'являється тiльки тодi, коли виробник виходить зi своїм товаром на ринок, коли товар на ринку протистоїть аналогам iнших виробникiв i товарiв-замiнникiв. Тiльки в тому випадку, якщо товар володiє конкурентною перевагою (бiльш низькою цiною або вищою споживною вартiстю в порiвняннi з товарами-конкурентами), вiн буде реалiзований, тобто пiдтвердить свою конкурентоспроможнiсть за наявностi у покупця вибору мiж даним товаром, товарами-аналогами i товарамизамiнниками .

Економічний глобалізм, який виник на товарних ринках, внаслідок спочатку збутової, а потім виробничої діяльності ТНК, останніми роками розвивається переважно на фінансово-інвестиційній основі. Цьому сприяло багато факторів, достатньо досліджених як західними, так і вітчизняними економістами. Каталізаторами цих процесів є сучасні інформаційно-комунікаційні системи, що забезпечують миттєвість здійснення операцій у будь-якій точці світу.

Природним середовищем розвитку інвестиційного глобалізму є валютно-фінансові ринки — масштабні і водночас мобільні, міжнародно інтегровані у всіх своїх сегментах.

У міжкраїновому плані реалізуються фінансово-інвестиційні схеми, учасниками яких є практично всі дійові особи ринку — фізичні особи, корпорації, уряди, міжнародні організації. В результаті не тільки суттєво корегується інвестиційна практика, але й певним чином дискредитується традиційна інвестиційна теорія.

Однією з найскладніших сучасних проблем аналізу інвестиційного глобалізму є виявлення його «продуктивних» і «непродуктивних» (спекулятивних) компонент. Нові інвестиційні інструменти, народжуючись сотнями і тисячами на світових фінансових ринках, вже навіть і у перспективі не мають вирішення завдань реальної економіки. Спекулятивні операції на міжнародних фінансово-інвестиційних ринках сягають 95 % їх загальної кількості, а щоденні трильйонні обсяги спекуляцій у десятки разів перевищують вартість міжнародного товарообігу. Велика руйнівна сила закладена насамперед у приватному фінансовому капіталі, що непомірно зріс, і в пошуках прибутку вільно пересувається в глобальному просторі. Відірваний від будь-яких творчих завдань, обслуговуючи і вирощуючи самого себе з самого себе (а насправді знекровлюючи реальний сектор), цей капітал загрожує глобальною дестабілізацією.

Одночасно глобалізація, маючи вкрай суперечливий характер, несе в собі загрози і виклики.

Ключовим геоекономічним викликом XXI століття є те, що формуються два полюси світової економіки. На одному полюсі концентруються країни — глобальні лідери з домінуванням США. На основі вдалої багаторічної експансії у всіх сегментах світового ринку, накопиченого у величезних масштабах капіталу ключовими детермінантами їхнього успіху у третьому тисячолітті стають: інтелектуалізація зі здатністю до постійних інновацій, соціалізація з пріоритетом якомога повного самовиразу особистостей, екологізація виробництв і середовища життєдіяльності. Показово, що у глобальному впорядкуванні світу лідери США вбачають не просто економічні вигоди, але й національну місію.

Разом з тим позиція світової переваги, до якої американці звикли і яка після Другої світової війни ще більш зміцнилася, трансформувалася в позицію глобального лідера, дуже залежного від своїх партнерів. Протягом минулого десятиріччя економічне зростання в США на 1/4 було досягнуте за рахунок експорту, котрий підтримував 12 млн робочих місць. Зростаючий обсяг імпорту перешкоджав прискоренню інфляції в умовах збільшення зайнятості, підвищення продуктивності праці і збільшення заробітної плати. Існує тісний зв’язок американської економіки і по лінії прямих інвестицій. Так, на кінець 1999 р. вартість активів прямих інвестицій, що належать США, становила 2600млрд дол., а вартість американського майна, що належить іноземним власникам, становила 2800 млрд дол. Хоча в міжнародному виробництві американські ТНК є на переважаючих позиціях, проте економіка США у все більшій мірі відчуває на собі вплив іноземних ТНК. Найбільшими інвесторами в економіку США передусім є країни Європи (Німеччина, Франція, Нідерланди, Велика Британія) і Японія.

Виходячи з цього, з середини 1990-х рр. у США виразно спостерігається прагнення відновити своє економічне лідерство в світі, насамперед спираючись на розвиток високих технологій. США вже переступили поріг, що відрізняє постіндустріальне «інформаційне» суспільство від традиційного, «індустріального», інші розвинені країни також демонструють усталену внутрішню і міжнародну конкурентоспроможність, реалізуючи постіндустріальну стратегію розвитку [19].

Прорив у постіндустріальне майбутнє провідних країн супроводжується переважною консервацією індустріальних і подекуди доіндустріальних стандартів для більшості людства. Багаторічний нееквівалентний перерозподіл світових ресурсів розвитку, і особливо результатів міжнародного виробництва, призводять до того, що на іншому полюсі світової економіки опиняється більшість країн, для котрих економічна глобалізація проявляється у першу чергу як якісно нові умови розвитку, на які вже практично неможливо впливати, але їх обов’язково треба враховувати.

Дійсно, спираючись на теоретичні обґрунтування Й. Шумпетера про «творчо-руйнівну» роль науково-технологічного прогресу та на роботи таких економістів, як Г. Менш, Р. Солоу, Л. Суте, М. Портер та ін., економічна наука поповнилась новим її розділом — теорією інноваційного розвитку. Практично втілення висновків цієї теорії обумовило появу нової моделі розвитку, в якій науково-технологічні переваги перетворюються на головний засіб формування ефективної структури експорту й інструмент захисту від конкуренції, що ґрунтується на традиційних факторах виробництва.

Інформація (доступ до сучасних знань і засобів зв’язку) поряд з землею, капіталом і трудом стає не просто самостійним фактором виробництва, а визначальним.

«Інформаційна революція», «інформаційний бум», «інформаційне суспільство», … «інформаційна безпека» та «інформаційні технології» — ці та подібні їм терміни поступово стали загальноприйнятими поняттями, в яких, залежно від завдань та підходів, висловлюється сподівання про небувалий розквіт, який очікує людство після початку інформаційної епохи, або наводяться апокаліпсичні пророцтва».

Найбільші прикладні можливості, перспективи і динаміку має Інтернет — всесвітня комп’ютерна мережа з різними способами взаємодії віддалених комп’ютерів і спільним використанням послуг інформаційних ресурсів у єдиному інформаційному просторі. На сьогодні це глобальна багатофункціональна інформаційна система.

З позицій практики сучасного міжнародного бізнесу особливості електронного ринку Інтернет полягають у тому, що він є, по-перше, відкритим, тобто доступним як для компаній будь-яких розмірів, так і для споживачів, а по-друге — глобальним, тобто доступ до нього можливий з будь-якої точки земної кулі. Відвертість ринку зумовлена також тим, що він характеризується досить низьким бар’єром для входу на нього фірм [10, 12].

Отже, можна сказати, що важливо усвідомлювати, що носії глобалізації останніх десятиліть транснаціональні корпорації безпрецедентно розширили географію виробництва товарів і послуг, раніше монополізованих промисловим Заходом, пов’язуючи практично у світовому масштабі ресурси, технології, робочі місця. Беззаперечно, що через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями глобалізація сприяє підвищенню ефективності розвитку. При цьому йде формування єдиного фінансово-інформаційного простору, в якому у дедалі більшій мірі здійснюється не тільки комерційна, але і вся діяльність людства як така.