Індекс глобальної конкурентоспроможності, як забезпечення сталого зростання та формування стійкості

На момент виходу останнього Звіту світова економіка продовжує повільно відновлюватись після найсерйознішої економічної кризи від часів повоєнного періоду (Другої світової війни). Криза суттєво змінила глобальну економіку і підкреслила важливість ролі, яку відіграють у глобальній економіці нові ринки та країни, що розвиваються. Якщо передові економіки шукають способи пришвидшити своє економічне зростання, то країни, що розвиваються, стають важливою рушійною силою у відновленні глобальної економіки. У результаті відносини між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, вийшли на новий рівень, а країни, що розвиваються, укріпили зв’язки між собою. Серед передових країн з’явилось дві моделі. Очікується, що Сполучені Штати, Канада та Японія продовжать повільне зростання, в той час, як перспективи Єврозони більш невизначені, особливо, враховуючи те, що внутрішній попит все ще обмежується жорсткими умовами кредитування. Загалом, у новому глобальному економічному середовищі різниця між передовими країнами і країнами, що розвиваються, ставиться під сумнів, зокрема у питаннях зростання і конкуренції.

На цьому фоні минулого року ми стали свідками певного зростання рівня довіри на глобальних ринках, тому відновлення економіки сьогодні здається більш вірогідним, ніж це було рік тому. Багато із супутніх ризиків, які викликали у нас побоювання під час випуску минулого звіту, не реалізувались. Зокрема у США вдалося не впасти з «фіскального обриву» і знизити інтенсивність проблеми бюджетного дефіциту. В Європі вдалось уникнути краху зони Євро і суттєво звузити спреди по державних облігаціях. В Китаї ущухли побоювання щодо різкого зниження економічних показників. Та все ж, незважаючи на більш оптимістичні глобальні перспективи, все ще має місце певна невизначеність. У розвинених країнах потенційні наслідки від зменшення використання інструментів «кількісного пом’якшення» із подальшою відмовою від них у США; агресивні, але при цьому неповні фінансові і структурні заходи, вжиті в Японії, а також постійні проблеми з безробіттям та економічним відновленням в Європі є тими факторами, які можуть поставити під за­ грозу майбутні економічні показники. Що стосується нових ринків, то ще незрозуміло, як протести в Туреччині та Бразилії, кредитна криза в Китаї та потенційна нестабільність потоків капіталу, що надходять на нові ринки та ринки, що розвиваються, впливатимуть на зростання у цих країнах. Залишаються і критичні виклики: політичні лідери у всьому світі повинні забезпечити сталість державних фінансів у довгостроковій перспективі, оскільки процес делевериджа найбільш хворобливим буде саме для передових економік.

У всьому світі безробіття (або загроза безробіття) залишається основною проблемою довгострокового та сталого розвитку. Останні роки вказують на те, що значення соціального сталого розвитку як важливої складової довгострокового розвитку применшувалося. На фоні цієї проблеми одним із факторів, який набуває все більшого значення в стимулюванні конкурентоспроможності країн, стає освіта.

Все більше зростає впевненість в тому, що система освіти у багатьох країнах могла б краще відповідати потребам ринку праці, допомагати економіці уникнути нестачі кваліфікованої робочої сили, забезпечувати бізнес кваліфікованими кадрами, а також розвивати інноваційний потенціал та підприємництво. Тому слід очікувати, що впродовж наступних років багатьом країнам потрібно буде провести системний перегляд системи освіти на національному рівні на всіх етапах процесу. І хоча в цілому все вказує на те, що реалізація економічної стратегії проходить у потрібному напрямку, не можна зупинятися на досягнутому. Потрібно зберегти те, що було досягнуто і підтримати розвиток економіки на шляху до сталого зростання.

Від лідерів держав вимагатимуть рішучих заходів щодо стимулювання, підтримки та зміцнення економічного зростання, що допоможе країнам підвищити конкурентоспроможність та покращити економічні перспективи. Реформи та правильні інвестиції будуть вирішальними факторами для економічних трансформацій, які призведуть до сталого зростання у довгостроковій перспективі. Тому вкрай потрібно, щоб питання конкурентоспроможності стало наріжним каменем по­ рядку денного економічних реформ, як у розвинутих країнах, так і в країнах з перехідною економікою і в країнах, що розвиваються.

Упродовж більше ніж тридцяти років у звітах про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму, аналізується і порівнюється багато факторів-складників національної конкурентоспроможності. Із самого початку діяльність ВЕФ була спрямована на виявлення глибинних причин та взаємозв’язків, на стимулю­вання дискусії поміж зацікавлених осіб щодо оптимальних стратегій та методів, здатних допомогти країнам здолати перешкоди на шляху до зміцнення власної конкурентноспроможності. У сучасних складних економічних умовах їх робота відіграє важливу роль, нагадуючи про значення структурних економічних засад задля стійкого зростання.

З 2005 року Всесвітній економічний форум аналізує конкурентоспроможність, використовуючи Індекс глобальної конкурентоспроможності (ІГК) — це комплексний інструмент оцінювання мікро- і макроекономічних показників національної конкурентоспроможності. І́ндекс глоба́льної конкурентоспромо́жності (англ. The Global Competitiveness Index) — глобальне дослідження і супроводжуючий його рейтинг країн світу за показником економічної конкурентоспроможності. Розрахований за методикою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), заснованій на комбінації загальнодоступних статистичних даних і результатів глобального опитування керівників компаній — великого щорічного дослідження, яке проводиться ВЕФ разом з мережею партнерських організацій — провідних дослідницьких інститутів і організацій у країнах, аналізованих у звіті. Дослідження проводиться з 1979 року і в цей час представляє найповніший комплекс показників конкурентоспроможності по різних країнах світу.

Індекс глобальної конкурентоспроможності складений з 113 змінних, які детально характеризують конкурентоспроможність країн світу, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. Сукупність змінних на дві третини складається з результатів глобального опитування керівників компаній (щоб охопити широке коло факторів, що впливають на бізнес-клімат в досліджуваних країнах), а на одну третину із загальнодоступних джерел (статистичні дані і результати досліджень, що здійснюються на регулярній основі міжнародними організаціями). Всі змінні об'єднані в 12 контрольних показників, що визначають національну конкурентоспроможність:

12 складових конкурентоспроможності
Базові вимоги Інституції Інфраструктура Макроекономічне середовище Охорона здоров’я та початкова освіта	Основа факторно- орієнтованих економік
Підсилювачі ефективності Вища освіта та професійна підготовка Ефективність ринку товарів Ефективність ринку праці Рівень розвитку фінансового ринку Технологічна готовність Розмір ринку	Основа орієнтованих на ефективність економік
Фактори розвитку та інноваційного потенціалу Рівень розвитку бізнесу Інновації	Основа інноваційно-орієнтованих економік

Рисунок 1.1. «12 складових конкурентоспроможності»

Конкурентоспроможність - характеризується як набір інституцій, політик і факторів, які визначають рівень продуктивності країни. Рівень продуктивності, в свою чергу, впливає на рівень добробуту, який може забезпечити економіка. Крім того, рівень продуктивності також визначає дохідність інвестицій в економіку, котрі є фундаментальним стимулом економічного зростання. Інакше кажучи, конкурентоспроможні економіки — це ті економіки, які здатні зберегти зростання.

Отже, концепція конкурентоспроможності включає до свого складу статичні й динамічні складові. Незважаючи на те, що продуктивність країни визначається її спроможністю підтримувати високий рівень прибутків, продуктивність також є одним із найголовніших детермінантів дохідності інвестицій, що представляє один з ключових факторів, які пояснюють потенціал зростання економіки. Продуктивність і конкурентоспроможність визначаються багатьма детермінантами. Уподовж багатьох століть економісти намагалися віднайти і зрозуміти фактори, пов’язані із цим процесом. Унаслідок цього ви­ никали різноманітні теорії: від концепції спеціалізації і розподілу праці, розробленої Адамом Смітом, до пріоритетності інвестицій у фізичний капітал та інфраструктуру в економістів неокласичної школи. Останні сучасні теорії вивчають інші механізми, наприклад, освіту та навчання, технологічний прогрес, макроекономічну стабільність,

високий рівень державного управління, розвиненість бізнесу й ринкову ефективність. І хоча усі зазначені фактори є важливими для конкурентоспроможності й економічного зростання, вони не виключають один одного. Два або більша частина з них можуть відігравати важливу роль одночасно, що підтверджується різними науковими працями з економіки.

При створенні ІГК до уваги береться складність економічних процесів і пропонується виважене середнє значення великої кількості різних компонентів, кожен з яких відбиває один з аспектів конкурентоспроможності. Компоненти згруповані у 12 складових конкурентноспроможності (Рисунок 1.1).