Характеристика методів глобальної конкуренції

На думку І. Галиці, в сучасних умовах на глобальних ринках (особливо високо- технологічних товарів) досягти успіху часто можуть лише ті суб'єкти, котрі мають монопольний статус на національному ринку. Крім того, ліквідація таких суб'єктів господарювання може значною мірою підірвати конкурентоспроможність національної економіки в цілому. На думку дослідника, "у великих економічних суб'єктів існує система багаторівневого узгодження управлінських рішень та виникає "конкуренція компетенцій", тобто конкуренція за сфери впливу всередині фірми і внутрішньофірмові ресурси.[3]

Тому в разі якщо корпорація конкурує на глобальному рівні та має монопольний статус на національному ринку, створення в ній внутрішньо-корпоративних і внутрішньо-фірмових ринків веде до того, що вона відчуває тиск конкуренції як із середини, так і ззовні". Отже, в міру розвитку глобальної конкуренції має розвиватися внутрішньо-корпоративна і внутрішньо-фірмова конкуренція. У зв'язку з цим "слід ураховувати принцип двох конкуренцій", який полягає в тому, що:
— посилення глобальної конкуренції має супроводжуватися збільшенням внутрішньофірмової і внутрішньокорпоративної конкуренції всередині суб'єктів господарювання, котрі конкурують на глобальних ринках;
— чим вищим є ступінь глобальної конкуренції, тим вищим має бути ступінь внутрішньокорпоративної і внутрішньофірмової конкуренції.

Глобальна конкуренція спонукає компанію до розширення масштабів її діяльності темпами, що відповідають або випереджують темпи зростання ринку, інакше вона втрачатиме свою частку та програє конкурентну боротьбу. За умов жорсткої конкуренції норма прибутку поступово знижується. Значні інвестиції можуть здійснювати тільки найбільші ТНК, котрі отримують достатні для цього прибутки за рахунок масштабів бізнесу.

На думку багатьох українських науковців, у епоху глобалізації виникають нові чинники, що визначають ступінь конкуренції або концентрації на ринках. Насамперед це позитивні зовнішні мережеві ефекти, фрагментація виробництва між різними країнами і вплив міжнародної конкуренції на ринкову владу національних монополій. У зв'язку з цим зростає роль міжнародних інституцій із контролю над концентрацією, оскільки відносини між фірмами стосуються інтересів кількох країн і дії підприємців, що ведуть до підвищення концентрації на світових ринках, виявляються поза юрисдикцією будь-якої окремої країни. Через це в епоху глобалізації метою конкурентної політики держави може бути визначення допустимості певної практики економічних суб'єктів із позиції її впливу на конкуренцію у світових масштабах. Утім, хоч би як модифікувалися прояви конкуренції в сучасних умовах, теза про те, що зараз споживачі здійснюють вибір не товару, а бізнес- моделей, котрі їх виробляють, видається не зовсім обґрунтованою. Очевидно, що й за нинішніх умов визначальними для споживача залишаються такі характеристики товару, як ціна, якість, гарантійне й післягарантійне обслуговування тощо.

На думку академіка С. Глазьева, на сучасному етапі глобальна конкуренція ведеться вже не так між країнами, як між наднаціональними відтворювальними системами, кожна з яких об'єднує, з одного боку, національні системи нагромадження капіталу, організації науки відповідних країн, а з другого — ТНК, що працюють у масштабах світового ринку. Глобальний економічний розвиток визначається поєднанням двох суперечливих тенденцій, а саме: підпорядкуванням світової економіки інтересам транснаціонального капіталу, з одного боку, та конкуренцією національних економічних систем, з другого [9].

У зв'язку з цим видається слушною думка Б. Данилишина про те, що динамічне розгортання процесів глобалізації вимагає оцінки тенденцій розвитку в довгостроковій перспективі та пошуку адекватної відповіді на системні виклики.

Отже, ми можемо стверджувати, що глобальну конкуренцію можна визначити як відкриту складну систему одночасного сукупного впливу на ринкові суб'єкти раніше відокремлених чинників, гнучка адаптація до яких потребує адекватних механізмів, спрямованих на універсалізацію самої системи з урахуванням динамізму й суперечностей розвитку макроінтегрованого простору. На сучасному етапі розвитку світової економіки однією із провідних тенденцій є формування гіперконкуренції, за якої швидкість змін у правилах гри є настільки високою, що встояти в конкурентній боротьбі, а тим більше очолити її, зможуть тільки найбільш адаптовані до таких змін суб'єкти. Фундаментальні якісні й кількісні зміни в умовах глобальної конкуренції потребують безпрецедентних організаційних і структурних перетворень, якісного та своєчасного аналізу передумов та тенденцій задля відповідної своєчасної підготовки, швидкої адаптаційної спроможності, формування чіткої системи дій, стратегії, та можливість їх інтенсивного впровадження.