Масштаби і динаміка глобальної конкуренції

На даний момент ми можемо спостерігати драматичне розширення глобалізації, а саме: масштабна інтеграція економічної і суспільної діяльності у всьому світі. Скорочення витрат на комунікації та транспортування, в поєднанні з лібералізацією торгівлі, призводить к драматичному розширенню торгівлі. Імпорт та експорт як частка світового ВВП зросла з 40 % у 1990 році до 55 % у 2004. Крім того, скорочення ресурсних затрат на комунікації та поширення засобів масової інформації фактично створили «оперативний світ» де події, які відбуваються в одному місці, негайно відомі у всьому світі. Більше того, як тільки раніше внутрішньо-орієнтовані економічні системи Китаю, Індії і колишнього Радянського Союзу активізували та збільшили свою участь у системі міжнародної торгівлі, це одразу проявило себе у збільшенні глобальної робочої сили в два рази. Розвинені країни тепер стикаються з конкуренцією від дешевої робочої сили, яка тисне на трудомісткі сфери промисловості. Також стверджують, що подвоєння глобальної робочої сили підвищило граничну продуктивність капіталу. Як результат, та доля доданої вартості, що йде від капіталу – зростає, в той час як та, що йде від робочої сили – зменшується. Основною ланкою, що встановлює рівновагу відносно заробітної плати, виступають транснаціональні корпорації, які є найефективнішими агентами в посередництві та використанні в своїх інтересах тих відмінностей в глобальних цінах фактора [23].

Маючи окремі приклади процвітання традиційно малоефективних економік, що переважно забезпечувалось проривами у експорті, відсталі країни навіть і не шукали інших шляхів розвитку. Більше того, між ними розгорнулась конкуренція за інвестиції і філії ТНК, посилились відомі і з’явились нові інструменти їх заохочення. Сформувався певний ринок «національних пропозицій» умов транснаціональної діяльності. Найпривабливішим «товаром» на ньому стали не дешева робоча сила чи податкові пільги, не керована корпораціями протекціоністська політика, а масштаби концесій державної власності. Іноді на цьому ринку з’являються і «товари», екзотичні не з точки зору географії розміщення нових виробництв, а по готовності піти на все заради перспектив індустріалізації і економічного зростання. Майже у всіх кінцях світу можна спостерігати приклади впровадження елементів суперпромислових систем у примітивні де індустріальні економіки, сучасного західного менеджменту — у соціальні відносини древніх культур.

Постіндустріальний розвиток супроводжується формуванням якісно нових тенденцій, як у внутрішньо-економічних системах, так і в міжнародних економічних відносинах.

По-перше, очевидним є різке зниження сировинної і частково енергетичної залежності внаслідок новітньої деіндустріалізації економіки.

По-друге, у міжнародній торгівлі вивільняються ринки масових споживчих товарів, що на перший погляд виглядає як «завоювання» цих ринків іншими країнами.

По-третє, пріоритетним новим стає самостійний, справді стратегічний і глобально конкурентоспроможний продукт — знання та інформація.

Постіндустріальна економіка має яскраво виражений інноваційний характер, коли нові відкриття, винаходи, технології, товари і послуги з’являються не епізодично чи спонтанно, а стають постійною і найважливішою складовою економічного прогресу. Все більше це економіка матеріалізованих знань.