ІІ.1.4.5. Закон України «Про космічну діяльність» – космічна конституція України

Закон України «Про космічну діяльність» став першим національним законодавчим актом, що комплексно увібрав в себе більшість міжнародно-правових норм і принципів космічної діяльності. Розроблюючи Закон, автори виходили з положень сучасного МКП, в першу чергу, Договору про космос 1967 року, який встановив міжнародно-правові засади космічної діяльності, правовий режим космічного простору, а також основи правового статусу об’єктів і суб’єктів космічної діяльності.

Преамбула Договору про космос зазначає, що, визнаючи прогрес людства в освоєнні космічного простору та беручи до уваги зацікавленість усіх держав у подальшому прогресі в цій сфері людської діяльності, космічна діяльність повинна спрямовуватись «... на благо народів усіх країн, незалежно від ступеня їх економічного та наукового розвитку, ...сприяти розвитку міжнародного співробітництва як в наукових, так і юридичних аспектах дослідження та використання космічного простору в мирних цілях, ...розвитку взаєморозуміння та зміцнення дружніх відносин між державами та народами...». Вже ці загальні положення Преамбули Договору про космос набули свого відображення в ст. 4 та 18 Закону України «Про космічну діяльність»: серед основних засад цієї діяльності в Україні зазначені, відповідно, «...сприяння міжнародному співробітництву» і «...збереження та подальший розвиток існуючих міжнародних зв’язків...».

Правове підгрунтя, на яке спираються положення Договору про космос також набули свого віддзеркалення у Законі України «Про космічну діяльність»:

– основні принципи міжнародного права, у тому числі положення Статуту ООН (ст. 17, 18 Закону України підтверджують забезпечення дотримання загально-визначених принципів і норм міжнародного права в ході космічної діяльності);

– резолюція ГА ООН 1884 (XVIII) щодо заклику до усіх держав щодо утримання від виводу в космічний простір будь-яких об’єктів із ядерною зброєю або будь-якими іншими видами зброї масового знищення (ст. 9 Закону України: «При здійсненні космічної діяльності в Україні забороняється: виведення на орбіту чи розміщення в космосі будь-яким чином ядерної зброї та всіх інших видів зброї масового знищення чи випробування такої зброї»);

– резолюція ГА ООН 1962 (XVIII) «Декларація правових принципів діяльності держав з дослідження та використання космічного простору» і Договір про космос 1967 року передбачають також, що: дослідження космічного простору провадиться в інтересах усього людства, на благо усіх країн, незалежно від їх економічного або наукового розвитку (ст. 3 Закону України «Про космічну діяльність»: «Космічна діяльність має на меті ...участь у розв’язанні загальних проблем людства»);

– космічний простір є надбанням усього людства і не підлягає національному присвоєнню;

– космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, використовується виключно у мирних цілях, і що ніякі види зброї масового знищення, включаючи ядерну зброю, не повинні виводитися на навколоземну орбіту або розміщуватися будь-яким іншим способом у космосі (див. ст. 9 Закону України);

– держави несуть міжнародно-правову відповідальність за національну діяльність у космічному просторі та за шкоду, заподіяну об’єктами, які запускаються цими державами у космос або з їх територій чи устаткування (відповідно ст. 17 Закону: «Україна... ...несе відповідальність згідно з загальновизнаними нормами міжнародного права...»);

– держави повинні публікувати інформацію про свою діяльність у космічному просторі (ст. 23 Закону);

– держава, у реєстр якої занесено об’єкт, запущений у космічний простір, зберігає контроль над цим об’єктом і над будь-яким екіпажем цього об’єкту під час їх знаходження у космічному просторі або на небесному тілі (ст. 13, 14 Закону встановлюють порядок обов’язкової реєстрації об’єктів космічної діяльності в Україні);

– держави на рівних підставах розглядають будь-які прохання інших держав-учасниць Договору про космос про надання їм можливостей для спостереження за польотами космічних об’єктів;

– космічні станції, устаткування, обладнання та космічні кораблі на Місяці та інших небесних тілах відкриті для відвідування представників держав-членів Договору на засадах взаємності;

– держави-члени Договору повинні за необхідністю надавати усю можливу допомогу космонавтам – «посланцям людства»;

– держави-члени Договору зобов’язуються уникати шкідливого забруднення космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, в процесі їх дослідження та уникати несприятливих змін земного середовища (довкілля) внаслідок доставки позаземної речовини (ст. 9 Закону: «При здійсненні космічної діяльності в Україні забороняється: ...порушення міжнародних норм та стандартів щодо забруднення космічного простору»).

Треба зазначити, що вперше в національній законотворчій практиці в Законі України «Про космічну діяльність»наведено системне визначення специфічних термінів у сфері космічної діяльності (ст. 1 Закону), максимально наближених до своїх міжнародно-правових аналогів, або таких, які взагалі не мають аналогів (космічна діяльність, інциденти та надзвичайні події, космічні послуги і технології, унікальні об’єкти космічної діяльності та ін.).

Другий розділ Закону висвітлює концепцію та норми державного регулювання в сфері космічної діяльності, що, з однієї сторони, здається важливим з точки зору дотримання принципу міжнародної відповідальності держави за національну діяльність в космічному просторі за шкоду, заподіяну об’єктами, які запускаються цими державами в космос або з їх територій чи устаткування (тобто, положень «Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, спричинену космічними об’єктами»), а з іншої, є в умовах перехідної економіки України надзвичайно важливим для забезпечення національних інтересів та безпеки держави.

Закон України серед інших механізмів цього регулювання передбачає ліцензування космічної діяльності (ст. 10 Закону), сертифікацію, реєстрацію та нормування умов експлуатації об’єктів космічної діяльності (ст. 12‑16 Закону), обов’язкове страхування в цій сфері (ст. 24 Закону). Ці механізми державного регулювання вводяться з метою убезпечити космічну діяльність, оптимізувати економічні, нормативно-правові, екологічні та інші умови створення та експлуатації об’єктів цієї діяльності, забезпечити високу якість їх виготовлення (тобто, конкурентоспроможність на зовнішньому ринку) та запобігти некваліфікованим діям у космічній галузі.

У третьому розділі наведено положення правового режиму об’єктів космічної діяльності в Україні, що повністю відповідають нормам міжнародного права.

Четвертий розділ висвітлює участь України в міжнародній співпраці у космосі. У ст. 17-19 цього розділу Закону викладено основні принципи міжнародного співробітництва, найважливіші положення, якими потрібно керуватися суб’єктам національної космічної діяльності, відстоюючи при цьому інтереси України.

Таким чином, роблячи висновок щодо умов інтеграції України до світового ринку космічних послуг і технологій, треба підкреслити, що, в першу чергу, ці умови залежать від ефективності трансформації положень міжнародного космічного права в національне законодавство.

Із прийняттям 15 листопада 1996 року Верховною Радою України у другому читанні Закону України «Про космічну діяльність», який акумулює на національному рівні основні міжнародно-правові принципи та норми космічної діяльності, зроблено перший і дуже важливий крок у цьому напрямку. Однак, Закон України «Про космічну діяльність» не зміг, звичайно, охопити всю широку гамму відповідних суспільних відносин. Для цього потрібні інші нормативні акти, закони, укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, узгоджені з цим Законом і доповнюючи його комплементарною множиною норм міжнародного права.