Трансфер технологій. Форми передавання об’єктів інтелектуальної власності

Створення законодавчо забезпеченої патентно-ліцензійної системи дозволяє вести комерційні операції з об’єктами інтелектуальної власності за принципами і методами ринкової економіки. За таких умов стає можливим урахування специфіки й особливого характеру нововведень як товарів та визначення правової (ліцензійної) форми передавання науково-технічних досягнень.

Ліцензією називається дозвіл на використання об’єктів промислової власності протягом певного терміну за обумовлену винагороду. Ліцензійна угода – це договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі тощо (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, ноу-хау, товарні знаки тощо.

На рис. 3.7 представлено види ліцензій, які використовують для передавання прав на інтелектуальну власність.

Рис. 3.7. Класифікація видів ліцензій

Предметом ліцензійної угоди може бути як запатентований, так і незапатентований винахід. Таким чином, за своєю юридичною формою ліцензії можуть бути патентними і безпатентними. Патентна – це угода, згідно з якою власник передає захищене патентом технічне досягнення. Умови ліцензійного договору щодо обсягу прав і терміну дії визначаються правилами, які регулюють використання патенту.

Безпатентна ліцензія – це угода, предметом якої є незахищені патентами технічні досягнення, ноу-хау, виробничий досвід тощо.

Залежно від підстави видачі дозволу використовувати технічне досягнення ліцензії поділяють на добровільні та примусові. За добровільною ліцензією патентовласник передає дозвіл на використання об’єкта права іншій фізичній або юридичній особі на підставі договору, в якому визначено права та обов’язки сторін. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу або рішення суду проти волі патентовласника. Це може статися, якщо об’єкти інновації не використовуються патентовласником протягом трьох років після видачі патенту. Розмір винагороди встановлює державний орган. Згідно зі світовою практикою, примусові ліцензії видаються дуже рідко.

Залежно від обсягу прав на використання розрізняють звичайні, виключні та повні ліцензії. Звичайна ліцензія дає право ліцензіату використовувати придбану ліцензію в обумовлених договором межах, а ліцензіар залишає за собою право особистої експлуатації технічного рішення і можливість укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами. Виключна ліцензія надає ліцензіату право виключного користування об’єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користуватися технічним рішенням. Повна ліцензія надає ліцензіату виключне право на використання патенту на термін дії договору і відмову ліцензіара від самостійного використання предмета ліцензії на цей термін.

Підприємствам та організаціям, які планують придбати ліцензію, потрібно прийняти такі рішення:

- здійснити вибір потрібної технології;

- оцінити обрану технологію;

- укласти ліцензійну угоду.

Вибір потрібної технології здійснюється на підставі загальнодоступної інформації: рекламних проспектів підприємств, статей у науково-технічних виданнях, опису патентів, відгуків спеціалістів [3].

Оцінювання обраної технології здійснюють на основі розроблення техніко-економічного обґрунтування купівлі ліцензії. Для повного аналізу обраної технології часто потрібна конфіденційна інформація, яку можна отримати у ліцензіара завдяки опціонній угоді. Відповідно до неї ліцензіат за визначену плату може провести випробовування об’єкта або технології і прийняти остаточне рішення щодо купівлі ліцензії (в разі відмови гроші ліцензіату не повертаються).

Згідно умов ліцензійної угоди до обов’язків продавця відносять: передавання ліцензіату технічної документації після отримання плати за опціонною угодою; постачання ліцензіату за окрему винагороду зразка продукції по ліцензії; здійснення технічної допомоги при випробовуванні.

До обов’язків покупця відносять: використання технічної документації згідно з опціонною угодою і збереження конфіденційності впродовж визначеного терміну; визнати наявні патенти і не перешкоджати видачі патентів за заявками, що стосуються угоди; в разі відмови від купівлі ліцензії до завершення терміну опціону повернути продавцю технічну документацію та іншу інформацію, на підставі якої було прийнято рішення.

Після аналізу всієї інформації покупець готує техніко-економічне обґрунтування проекту за умови використання обраної технології у довільній формі, але із включенням таких пунктів як технічні характеристики кінцевого продукту, прогнозування збуту, специфікація і наявність сировини, кваліфікованого персоналу, витрати на встановлення і обслуговування виробничих потужностей, повні капітальні витрати і обіговий капітал, план фінансування, амортизація, виробничі витрати, повернення капіталовкладень.

За результатами техніко-економічного обґрунтування приймають рішення щодо доцільності купівлі ліцензії й розпочинають переговори про укладання ліцензійної угоди. Подібні угоди охоплюють весь комплекс взаємовідносин ліцензіара та ліцензіата, включно з науково-технічними, організаційними, фінансовими, виробничими аспектами.

За використання об’єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. Використовують такі способи оплати:

- періодичні відсоткові відрахування (роялті) протягом дії ліцензійної угоди встановлюють у вигляді фінансових ставок до обсягу продажу, до собівартості виробництва або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції;

- одноразовий або поділений на кілька частин суми виплат (паушальний платіж), який визначається загальною величиною можливих втрат ліцензіара та наданих ним послуг.

Специфіка торгівлі ліцензіями полягає в тому, що внаслідок комерційного обміну результатами науково-технічних досягнень реалізується як економічна функція, так і функція науково-технічного обміну (трансферу технологій).

Трансфер технологій – це процес передавання (продажу, обміну) певним чином структурованих та достатньо повних знань для організації виробництва конкурентоспроможної продукції, що відповідає ринковим потребам.

Розрізняють такі форми трансферу технологій: дифузія знань та комерціалізація технологій.

Дифузія знань є некомерційною формою трансферу технологій і здійснюється через науково-технічні публікації, виставки, ярмарки, конференції, симпозіуми, взаємні візити, особисті контакти вчених, міграцію спеціалістів, спільні розроблення, співпрацю за довгостроковими програмами тощо. Цей засіб трансферу реалізується в тих випадках, коли власник науково-технічного знання не усвідомлює, не має можливості або не зацікавлений в його комерціалізації, або коли саме знання є фундаментальним, базовим і не підлягає комерціалізації.

Комерціалізація технологій – це форма трансферу, за якої покупець сплачує винагороду власникові відповідних знань, який може бути чи не бути розробником технології в тому обсязі та формі, що обумовлені договірними умовами.

У новій економіці важливість знань для виробництва нових продуктів і послуг різко зростає, знання стали найважливішим компонентом у створенні споживчої вартості. Компанії, які навчилися швидко перетворювати знання на продукцію, вважають їх таким же реальним активом, як і гроші в банках. Уже з другої половини 1990-х років передові фірми почали ставити інтелектуальні ресурси на фінансовий баланс. Як продаж ліцензій збільшує капіталізацію бізнесу, розглянуто у вставці 3.1.

Трансфер технологій є найважливішим елементом інноваційного процесу за ринкових умов. Розрізняють трансфер технологій по вертикалі (від зародження ідеї, її втілення в матеріальний об’єкт до реалізації і споживання) і по горизонталі (передавання однією особою іншій об’єктів технологічного обміну).

Передавання технологій може здійснюватись як в межах однієї країни, так і бути міжнародною операцією, коли технологія передається через національні кордони з однієї країни в іншу. Передавання технологій вважається актом, що відбувся, лише тоді, коли одержувач почав активно використовувати отриману технологію для виробничих цілей. До моменту її ефективного використання відбувається лише передавання інформації.

Трансфер технологій через торгівлю науково-технічними знаннями здійснюється із застосуванням різних форм і методів, найпоширенішими серед яких є такі:

1. Торгівля ліцензіями – найважливіша міжнародна форма трансферу технологій. Предметами ліцензійної торгівлі виступають як об’єкти промислової власності, так і об’єкти авторського права, включно з базами даних і комп’ютерними програмами.

2. Торгівля науково-технічними послугами, або інжиніринг, під яким розуміють надання на договірній основі комплексу інженерно-технічних послуг, пов’язаних з дослідженням, проектуванням, будівництвом, уведенням в експлуатацію, розробленням нових технологічних процесів або їх удосконаленням на підприємствах замовника. Застосування інжинірингу зумовлене необхідністю узагальнення і залучення науково-технічних знань і світового досвіду для розв’язання науково-технічних та виробничих проблем.

Основний перелік інжинірингових послуг включає розроблення інноваційного проекту за конкретних умов, проведення тендерів, нагляд за виготовленням устаткування та будівельно-монтажними роботами, допомогу в підготовці персоналу, введення об’єкта в експлуатацію, консультації після введення об’єкта в дію.

3. Торгівля високотехнологічною продукцією. Метою закупівлі зразків нової техніки за кордоном може бути проведення випробувань різних машин, приладів, матеріалів для порівняння із вітчизняними аналогами, доопрацювання власної продукції до рівня передових зразків, копіювання для створення власного виробництва.

4. Спільні підприємства (СП) можна розглядати як одну із найбільш розвинутих форм коопераційної співпраці, а також як нову форму іноземних інвестицій. Місцеві партнери зацікавлені в залученні іноземного капіталу, технології та технічного досвіду і можливістю з їх допомогою організувати ш ефективніше виробництво, розподіл і збут на місцевому ринку, а також вийти на інші ринки. Договір про створення спільного підприємства оформлюють відповідно до законодавства країни-резидента, діяльність СП також регулюється цим законодавством.

Питання передавання технологій, ноу-хау тощо в рамках СП вирішують двома шляхами. Перший полягає в укладанні угоди на передавання технології у відповідній формі (патентна ліцензія, ліцензія на ноу-хау, технічна допомога, інжиніринг), яка розглядається як частина договору про створення СП.

Другий – технологія, що передається, виступає як форма інвестиції, вклад однієї зі сторін у статутний капітал СП в нематеріальній формі. Проблема пов’язана з оцінюванням таких інвестицій, визначенням їхньої реальної вартості. Завищена вартість нематеріального вкладу призводить до викривлення структури капіталу СП. Іноземний власник технології в цьому разі отримуватиме більші за реальні доходи і вищу частку капіталу в разі припинення діяльності СП. Одначе є й позитивні аспекти нематеріальної форми вкладу в статутний капітал СП. Зокрема, іноземний інвестор буде зацікавлений у постійному вдосконаленні технології, оскільки його єдина винагорода – доходи від діяльності СП.

5. Будівництво заводів “під ключ” – форма обміну технологіями, в результаті якої сторона, яка передає технологію, бере на себе обов’язки підрядника і відповідає за весь цикл будівництва об’єкта, а також проектування, надання ліцензій, постачання обладнання, монтаж, технічне консультування, організацію й управління виробництвом.

6. Промислова кооперація – це вид виробничо-технічних зв’язків між юридично незалежними національними або іноземними фірмами та компаніями. Вирізняють такі форми промислової кооперації:

Ø передавання ліцензій з оплатою у вигляді постачання продукції, яка виробляється, за їх використання;

Ø постачання обладнання, заводів, цехів, дільниць, ліній з оплатою продукцією, яка виробляється на них;

Ø спільне виробництво і спеціалізація;

Ø постачання комплектувальних виробів та напівфабрикатів у рамках субконтрактів для використання їх в готових виробах;

Ø спільна участь у будівельних проектах або тендерах на будівництво промислових об’єктів.

Основними мотивами укладання угод щодо промислової кооперації є: набуття технологічних знань, пошук ліпших умов для виробництва і використання трудових ресурсів, збільшення серійності або спеціалізації виробництва, пошук нових ринків збуту, зменшення виробничих витрат тощо. Особливістю укладання угод щодо промислової кооперації при передаванні технологій, здійсненні технічної допомоги, постачанні виробничого обладнання є нарахування платежів не від обсягу виробленої продукції, а від отриманого прибутку чи економії витрат, що стали результатом промислової кооперації.

7. Технічна допомога та технічні послуги. Угоди і контракти про надання технічних послуг та допомоги можна об’єднати у дві групи: у першій вони є головним предметом угоди, у другій – включені як розділ до відповідних угод про передавання технологій або постачання обладнання.

Ретельне опрацювання предмета й умов контракту з виокремленням прав та обов’язків сторін особливо актуальне при наданні технічної допомоги, оскільки мова йде про купівлю “невідчутних товарів” – технічних послуг, виконання досліджень, навчання та підготовки кадрів. У таких угодах є елементи інжинірингових послуг, підрядних робіт, контрактів на оренду приладів та інструментів.

Міжнародний досвід свідчить, що особливу увагу в контрактах про технічні послуги слід приділити навчанню персоналу та підготовці кадрів. Зрештою успіх проекту при передаванні складної технології залежатиме від здатності персоналу сторони, яка її приймає, освоїти нове обладнання та виробничі процеси, налагодити збутову мережу та службу маркетингу, самостійно проводити НДДКР для вдосконалення придбаної технології та ноу-хау.

8. Франчайзинг – це особлива форма контрактних відносин, яка заснована на продажу товарів, послуг або технологій підприємства.

За договором франчайзингу продавець (франчайзер) надає покупцю (франчайзі) право на використання власного товарного знака, фірмового найменування та інших об’єктів інтелектуальної власності відповідно до концепції франчайзера.

9. Лізинг – специфічна форма оренди машин та обладнання. Сутність лізингової операції полягає в наданні однією зі сторін (лізингодавцем) іншій стороні (лізингоотримувачу) товару у виключне користування на певний визначений термін за певну винагороду на підставі лізингової угоди. Згідно з угодою право власності на товар зберігається за лізингодавцем. Угодою передбачено також надання постійної технічної допомоги з боку лізингодавця у вигляді обслуговування і консультацій.

10. Спільні НДДКР на комерційній основі дозволяють сторонам, які співпрацюють, зменшити витрати на вирішення науково-технічних та виробничих проблем. Ця форма трансферу може використовуватися як на стадії розв’язання технічних проблем у дослідно-конструкторських розробленнях, так і на стадії промислового освоєння технології.