Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Радянсько-німецькі договори 1939р. і західноукраїнські землі.




Читайте также:
  1. Договори перестрахування та їх види.
  2. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В 1921-1939 рр.
  3. Конституція України, міжнародні договори України та закони України – джерела кримінально-процесуального права України.
  4. Ліцензійні договори.
  5. Поширення влади литовських князів на українські землі. Соціально-економічний та політичний розвиток України у складі Великого князівства Литовського.
  6. Проблема збереження миру на землі.
  7. Радянсько-німецькі договори 1939 року та їх наслідки.
  8. Тема 4. Договори міжнародної купівлі-продажу товарів
  9. Тема 8. Договори у сфері інтелектуальної власності

Л Е К Ц І Я

з навчального предмету

 

“Історія Збройних Сил України”

 

 

Тема 4. Укpаїнські військові фоpмування пеpіоду Дpугої світової війни та у повоєнні роки.

Заняття 1. Українські військові формування періоду Другої світової війни.

Навчальний час - 2 години

 

Спеціальність –Для студентів, що навчаються за програмою підготовки офіцерів запасу

Навчальна та виховна мета

1. Вивчити і проаналізувати з студентами суть історичних процесів, що відбувались напередодні та в роки Другої світової війни і безпосередньо стосувались участі України та українців у цій війні.

2. Сприяти вихованню національної та громадянської свідомісті, почуття поваги до історичного минулого України.

 

Навчальні питання і розподіл часу

 

Вступ - 5 хв.
1. Українці в арміях держав антигітлерівської коаліції. -20 хв
2. Участь українців у війні на боці Вермахту.. -30 хв.
3. Рух опору на українських землях. -15 хв
Висновкита відповіді на питання -10 хв.

 

Навчально-матеріальне забезпечення – ПЕОМ, Інфокус, слайди, карта України, виставка літератури.

 

Навчальна література

 

 

1. Коваль М. Україна 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. – К., 1995.

2. Коваль М. ОУН і УПА у другій світовій війні. – Укр.істор.журнал, 1994. - №2,3,4,5.

3. Косик В. Україна і Німеччина в Другій світовій війні. – Львів, 1993.

4. Кучер В. ОУН-УПА в боротьбі за незалежну Україну. – К., 1997.

5. Трубайчук А. Друга світова війна: Коротка історія. – К., 1995.

6. Мірчук П. Українська Повстанська Армія. – Львів, 1991.

7. Кубіцький С.О., Кирик В.Л., Єрмоленко А.Б., Сірий С.В. Нариси воєнно-політичної історії України: навчальний посібник. – К.: РВЦ КНУ ім. Тараса Шевченка. – 2008. – 248 с.

8. Муковський І., Лисенко О. Звитяга і жертовність. Українці на фронтах Другої світової війни. – К., 1997.

9. Гунчак Т. У мундирах ворога. – Львів, 1995.

10. Українська дивізія “Галичина”. Історико-публіцистичний збірник. – Київ – Торонто, 1994.

 

 

Вступ

Українське питання в міжнародній політиці напередодні та з початком Другої світової війни



Напередодні Другої світової війни роз’єднаність українських земель, їхнє перебування у складі чотирьох держав, що мали різний соціально-політичний устій, були важливим дестабілізуючим чинником політичного життя Європи. Це робило українське питання клубком серйозних суперечностей, а “українську карту” – серйозним козирем у дипломатичній грі.

Українське питання у вузькому розумінні – це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому – це питання про умови і механізм возз’єднання українських земель та створення власної української державності.

Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група – СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина – країни, до складу яких входили українські землі. Їхня основна мета – втримати вже підвладні землі й приєднати нові. Друга група – Англія, Франція і частково США (тобто країни – творці Версальсько-Вашингтонської системи), які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група – Німеччина, яка, борючись за “життєвий простір”, претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, будучи невдоволеною умовами Тріанонського мирного договору 1920р., домагалася повернення Закарпатської України. Драматизм полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити українського питання. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.



Ініціатором рішучих дій у вирішенні українського питання напередодні Другої світової війни стала Німеччина.

Радянсько-німецькі договори 1939р. і західноукраїнські землі.

23 серпня 1939р. у Москві було підписано німецько-радянський пакт про ненапад, а також додатковий таємний протокол Ріббентропа – Молотова, який визначав зони впливу двох держав у Східній Європі. Ним зокрема передбачалися поділ Польщі, згода СРСР ввести свої війська до лінії Нарва-Вісла-Сан.

1 вересня 1939р. Німеччина напала на Польщу, що поклало початок Другій світовій війні. Швидко просуваючись вглиб польської території, гітлерівці 10 вересня підійшли до Бреста й Львова. 17 вересня Червона армія вступила в Західну Україну та Західну Білорусію. 18 вересня уряд і головне командування Польщі виїхали за межі країни, наказавши своїм військам не чинити опору Червоної Армії. 22 вересня радянські частини увійшли до Львова.

27 вересня капітулювала Варшава, а наступного дня Ріббентроп підписав у Москві договір про дружбу і протокол, що визначив новий кордон між Німеччиною та СРСР. Зокрема, Волинь і Галичина приєднались до УРСР, яка перебувала у складі СРСР. Тут було створено 6 областей: Львівська, Станіславська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Дрогобицька. Деякі українські землі – Холмщина, Підляшшя, Лемківщина – були включені німцями до так званого Польського генерал-губернаторства (центр м. Краків), яке вважалося частиною “третього рейху”.



У червні 1940р. уряд СРСР примусив румунські власті повернути загарбані ними 1918р. Бессарабію та Північну Буковину. Основна частина Бессарабії об’єднувалася з Молдавською АРСР, яка була перетворена на союзну республіку, і виведена зі складу УРСР. При цьому до Молдавської РСР потрапили деякі історичні українські землі. На українських землях Подністров’я у Північній Буковині та Південній Бессарабії були утворені відповідно Чернівецька та Ізмаїльська області УРСР. Так більшість західних і південних українських земель возз’єднались воєдино 1939р.

Трудящі земель, які повернулись до України, в основному приязно зустріли частини Червоної Армії, сподівалися на здійснення своїх споконвічних прагнень до возз’єднання народу в єдиній українській державі, до вільного розвитку. 26-28 жовтня 1939р. у Львові працювали обрані населенням Західної України Народні Збори, які проголосили встановлення радянської влади і прийняли декларацію про входження в СРСР та возз’єднання Західної України з УРСР. 1-2 листопада Верховна Рада СРСР, а 15 листопада Верховна Рада УРСР прийняли закони про возз’єднання Західної України з УРСР і включенням її до СРСР.

У новостворених областях розпочалися значні політичні й соціально-економічні зміни. Було націоналізовано 2000 промислових підприємств, експропрійовано землі польських поміщиків і колоністів, було введено безкоштовне медичне обслуговування і значно розширено його мережу, зокрема на селі, надано житло в містах біднякам, які мешкали у підвалах, здійснено українізацію освіти, значно збільшено кількість українських шкіл (1940р.їх діяло 6000).

Проте водночас радянська влада принесла з собою сталінський тоталітарний режим. Розпочався демонтаж українських суспільно-економічних і культурних інфраструктур. Було заборонено політичні партії, крім КП(б)У, репресовано їхніх лідерів. Припинили свою діяльність громадські, культурні, наукові, торговельні, промислові об’єднання та установи, зокрема “Просвіта”, розпущено українську кооперацію.

Навесні 1940р. режим розпочав насильницьку колективізацію, розгорнув великомасштабні репресії. Хапали всіх - як українців, так і поляків. Тисячі людей без попередження, суду чи бодай формального звинувачення заарештовували, заганяли у вагони й вивозили до Сибіру чи Казахстану. Чимало депортованих гинули цілими сім’ями. За даними науковців радянська влада депортувала близько 1200 тис. чоловік. Негативного розголосу набув процес над 59 членами ОУН (переважно школярами і студентами) у Львові в січні 1941р., з яких 42 чол. В тому числі 11 дівчат, було засуджено до розстрілу, інший – до 10-річного ув’язнення. Незмивною чорною плямою режиму став розстріл органами НКВС понад 2 тис. польських офіцерів під Катинню, Харковом та інших місцях.

Отже, знайомство західних українців з радянською системою мало певний вплив на їхнє самовизначення щодо участі у війні. Багато з них за висловом О. Субтельного, - “дійшли висновку, що “більшовицької” влада слід уникати будь-якою ціною”. Цей чинник значно поглибив проблему участі українців у війні з обох сторін фронту.

1. Українці в арміях держав антигітлерівської коаліції

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 24; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.011 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты