Основні напрямки державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників

Розбудова в Україні ринкової економіки з притаманною їй різноманітністю форм господарювання неможлива без належного функціонування аграрного сектору виробництва. Аграрний сектор є однією з найважливіших галузей економіки; пріоритетність розвитку сільського господарства і соціальної сфери села зумовлюється виключною значущістю та незамінністю вироблюваної продукції сільського господарства в життєдіяльності людини і суспільства, а також потребою відродження селянства як господаря землі, носія національної культури. Проте у сучасних соціально-економічних умовах для успішного функціонування цієї галузі необхідна державна підтримка.

Аграрне законодавство характеризується наявністю значної кількості законодавчих актів, які визначають основні засади державно-правового стимулювання аграрного сектору економіки. Серед них: закони України від 17 жовтня 1990 р. «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві», від 17 січня 2001 р. «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 рр.», від 24 червня 2004 р. «Про державну підтримку сільського господарства України», від 18 жовтня 2005 р. «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 р.». Цей законодавчий блок закріплює концептуальні засади державно-правового стимулювання аграрного виробництва, проте характерними недоліками для нього є відсутність чіткого понятійного апарату, механізму реалізації правових норм та їх декларативність.

Державну підтримку сільського господарства науковці визначають як різноманітну цілеспрямовану діяльність держави: по-перше, з утворення і функціонування сільськогосподарських товаровиробників; по-друге, з прийняття відповідних законів та інших нормативних актів; по-третє, зі створення системи і визначення завдань, функцій і компетенції органів, які повинні здійснювати державну підтримку сільського господарства[3].

Першим кроком на шляху правового закріплення основ державного протекціонізму в аграрному секторі стало прийняття 17 жовтня 1990 р. Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві». Цим Законом визначено зміст і межі пріоритетності соціального розвитку села та АПК, а також комплекс організаційно-економічних і правових заходів щодо забезпечення зазначеної пріоритетності. На жаль, більшість положень цього Закону так і залишилися деклараціями, оскільки не було запроваджено механізму реалізації цих норм на практиці.

Подальшого розвитку державна політика аграрного протекціонізму набула в Законі України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 рр.», де вперше було передбачено обов'язкове страхування ризиків при виробництві сільськогосподарської продукції (врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах, врожаю зернових культур і цукрових буряків у сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності), вдосконалення механізму кредитування аграрних товаровиробників, закріплено розмір мінімальної частки видатків Державного бюджету України на фінансування розвитку сільськогосподарського виробництва (а саме 5 % видатків бюджету). Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» визначає основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення та закріплює такі види державної підтримки:

1. Цінова підтримка. Цінове регулювання включає встановлення державою мінімальних та максимальних закупівельних цін на окремі види товарів, що є об'єктами цінового регулювання (пшениця, жито, ячмінь, овес, кукурудза, борошно пшеничне, насіння льону та деякі інші види товарів, зазначені у Законі); здійснення Аграрним фондом державних інтервенцій (товарних чи фінансових); тимчасове адміністративне регулювання цін та тимчасову бюджетну дотацію тощо.

2. Страхова підтримка. Державне регулювання страхування сільськогосподарської продукції передбачає встановлення об'єктів, суб'єктів та видів страхування (обов'язкове, добровільне, комплексне, індексне), правовий статус Фонду аграрних страхових субсидій та ін.

3. Кредитна підтримка виробників сільськогосподарської продукції (кредитна субсидія) полягає у субсидіюванні частини плати (процентів) за використання короткострокових та середньострокових кредитів, наданих банками в національній валюті. Суб'єктом кредитної субсидії можуть бути тільки сільськогосподарські підприємства, що виробляють об'єкти державного цінового регулювання; об'єктом — частка процентів за кредитом, основна сума якого використовується за цільовим призначенням на потреби виробництва окремого об'єкта державного цінового регулювання. Законом встановлено розмір та строки надання кредитної субсидії.

4. Бюджетну підтримку закріплено в Законі у двох видах: а) державні заставні закупівлі зерна як засіб державної підтримки полягають у наданні бюджетної позики виробнику зерна під заставу такого об'єкта, при цьому розмір суми бюджетної позики не може перевищувати 80 % вартості застави, розрахованої виходячи з розміру встановленої мінімальної закупівельної ціни; б) бюджетна тваринницька дотація надається з метою підтримки рівня платоспроможного попиту українських споживачів продукції тваринництва та запобігання виникненню середньостатистичної збитковості українських виробників такої продукції. Законом встановлено об'єкти та суб'єкти бюджетної дотації.

5. Організаційно-регуляторна підтримка сільськогосподарських товаровиробників полягає у закріпленні в Законі заходів з дерегуляції українського ринку сільськогосподарської продукції та забороні дискримінації прав її власників. Зазначена в Законі дерегуляція спрямована на усунення на аграрному ринку адміністративних, кількісних або якісних обмежень, які можуть запроваджуватися державними органами, органами місцевого самоврядування чи їх посадовими особами. Метою її введення є запобігання створенню штучного дефіциту аграрної продукції та спекулятивному збільшенню цін на продукти першої необхідності на території агроспоживчих регіонів України.

6. Законодавством України передбачено також такий вид підтримки, як податкова підтримка. Основною формою цієї підтримки є уведення для сільськогосподарських товаровиробників фіксованого сільськогосподарського податку відповідно до Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок».

У Законі України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 р.» визначено стратегічні цілі державної аграрної політики: гарантування продовольчої безпеки держави; перетворення аграрного сектору на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки; збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності нації; комплексний розвиток сільських територій та розв'язання соціальних проблем на селі.

Таким чином, державна підтримка як напрямок державно-правового регулювання аграрного сектору економіки України охоплює засоби державно-економічного сприяння розвитку сільського господарства шляхом створення належної нормативно-правової бази, а також матеріальної підтримки (в тому числі дотування), фінансово-кредитних засобів, інвестування, забезпечення сприятливого податкового клімату, налагодження організаційно-правових форм реалізації сільськогосподарської продукції на засадах ринкових економічних відносин.

В сучасних умовах у зв'язку із прагненням України вступити до Європейського Союзу, а також інтеграцією у Світову Організацію Торгівлі (СОТ) постає необхідність у вдосконаленні національного аграрного законодавства щодо державної підтримки, оскільки вступ України до СОТ передбачає невідкладне прийняття законів, спрямованих на приведення національного законодавства у відповідність із нормами СОТ, якими передбачено заходи підтримки аграрних товаровиробників.