Банкір уряду.

Центральний банк, виступаючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіє з іншими фінансовими органами. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань монетарної та фіскальної політики, так і під час повсякденного виконання фінансових операцій.

Центральні банки відіграють помітну роль у касовому виконанні державного бюджету.

Касове виконання – це організація надходжень грошових коштів до бюджету (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) і видача бюджетних коштів у процесі виконання бюджету.

Центральні банки беруть активну участь в організації випуску державних боргових зобов’язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів.

3. Грошово-кредитне регулювання.

Найважливішою функцією центрального банку є визначення і реалізація монетарної політики. Оскільки в цій функції найповніше реалізується призначення центрального банку. Національному банкові надається монопольне право управління грошовим оборотом і забезпечення його стабільності.

Механізм саморегулювання грошового ринку не виключає, а навпаки - передбачає необхідність застосування різноманітного впливу на грошовий ринок з метою забезпечення його не інфляційного розвитку. Це здійснюється через відповідну державну грошово-кредитну політику.

Грошово-кредитна /монетарна/ політика - це сукупність форм та інструментів державного впливу на пропозицію грошей з метою регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва, досягнення на національному ринку рівноваги за умов повної зайнятості і відсутності інфляції.

Національний банк для регулювання економічних процесів може використовувати як інструменти опосередкованого так і прямого впливу на економіку.

Інструменти прямого впливу - це адміністративні методи у формі директив, інструкцій які здійснює центральний банк з метою обмеження сфери діяльності кредитних установ. Сюди відносять: прямі обмеження на здійснення емісійно-касових операцій; прямі обмеження на кредитування центральним банком комерційних банків; обмеження чи заборона кредитування потреб бюджету.

Інструменти опосередкованого впливу - це способи впливу центрального банку на грошову пропозицію шляхом формування певних умов на грошовому ринку. До них відносять: операції на відкритому ринку цінних паперів; регулювання норми обов’язкових резервів; процентна політика; регулювання курсу національної валюти.

Для того, щоб зрозуміти структуру і функціонування капіталу національних банків розглянемо консолідований балансовий звіт федерального резервного банку. Він складається із активів та пасивів.

Консолідований балансовий звіт федеральних резервних банків /млн.. дол../

Розглянемо активи, які важливі для подальшого аналізу.

1. Цінні папери.

До цінних паперів відносяться: державні облігації, скарбничі векселі (короткострокові цінні папери), облігації Державної скарбниці (довгострокові цінні папери понад 5 років). Цінні папери це частина національного боргу. Більшість з них купується і продається на відкритому ринку з метою впливу на розміри резервів комерційних банків, а тим самим і на їх здатність створювати нові гроші.

2. Позики комерційним банкам.

Для збільшення обов’язкових резервів комерційні банки позичають у національному банку грошові кошти під боргові зобов’язання. З точки зору національного банку боргові зобов’язання є активами, вимогами до комерційних банків, які отримали позику. Для комерційних банків ці боргові зобов’язання є зобов’язаннями. Отримуючи позику у національному банку комерційні банки збільшують свої резерви в обмін на боргові зобов’язання.

Пасиви – зобов’язання банку.

1. Резерви комерційних банків.

З попередньої лекції нам зрозуміло, що резерви це актив з точки зору комерційних банків, але пасив для національного банку.

2. Депозити скарбниці. Державна скарбниця зберігає вклади у національному банку і виписує йому чеки для оплати своїх зобов’язань. Для скарбниці це є активні операції, а для національного банку це пасиви.

3.Банкноти Національного банку.

Це пропозиція паперових грошей випущених в обіг національним банком. В обігу ці паперові гроші є вимогами на активи національного банку і тому вони розглядаються як пасиви. Банкноти які випущені національним банком стають частиною грошової пропозиції в тому випадку коли вони попадають в обіг.

Те ж саме відбувається і банкнотами що попадають в обіг через комерційні банки . Вони впливають на пропозицію грошей тільки тоді, коли потраплять в руки домогосподарств і фірм.

Таким чином, ми розглянули склад балансового звіту національного банку, який використаємо для подальшого аналізу впливу національного банку на грошову пропозицію в країні.