Державне регулювання грошової пропозиції і його вплив на рівноважні ціни і рівноважні обсяги виробництва. Ефективність державного регулювання.

Більш поглиблений аналіз впливу політики “дорогих” та “дешевих” грошей на обсяги виробництва та рівень цін можна зробити аналізуючи криві сукупного попиту та сукупної пропозиції, так звану модель AD – AS. (Рисунок 2).

Розглядаючи політику “дорогих” та “дешевих” грошей ми побачили, що грошово-кредитна політика впливає перш за все на інвестиційні витрати і тим самим на реальні обсяги виробництва та рівень цін. Розглядаючи модель AD —AS ми можемо прослідкувати яким саме чином зміни в обсягах інвестицій впливають на зміни реального обсягу виробництва та ціни. Розглянемо криву AD - AS.

Крива сукупної пропозиції складається із трьох яскраво виражених відрізків: кейнсіанського (горизонтального), проміжкового (висхідного), та класичного ( вертикального ). Перетин кривої пропозиції з кривою попиту на кожному відрізку характеризує рівноважні обсяги виробництва та рівноважні ціни. Розглядаючи криву сукупного попиту ми виходили з того, що грошова пропозиція є сталою. Тому розширення грошової пропозиції викличе зміщення кривої сукупного попиту вправо. Збільшення грошової пропозиції дозволить економіці досягнути більшого реального обсягу виробництва при любому рівні цін і навпаки - скорочення грошової пропозиції змістить криву сукупного попиту вліво.

Якщо економіка знаходиться на горизонтальному відрізку, тобто характеризується спадом в економіці то проведення політики “дешевих” приведе до зміщення кривої сукупного попиту вправо до положення AD₂. Нове положення кривої AD₂ означає збільшення реальних обсягів виробництва і зайнятості, і ніяких змін у рівні цін.

Якщо ми розглянемо вертикальний відрізок сукупної пропозиції, коли економіка досягла повної зайнятості ресурсів і збільшення сукупного попиту, ми побачимо, що реальне збільшення обсягів виробництва уже неможливе, зайнятість є також повною, відбувається тільки різке зростання цін. Крива сукупного попиту зміститься з положення AD3 до AD4 на класичному (вертикальному) відрізку кривої сукупної пропозиції. В цій ситуації політика “дешевих” грошей є недоцільною і привела б до інфляції.

Ефективність грошово-кредитної політики можна оцінювати за ступенем впливу тих чи інших її інструментів на зростання обсягів виробництва, зменшення безробіття, відсутністю інфляції.

Порівняно з фіскальною політикою грошово-кредитна політика має певні переваги які полягають в наступному:

1. Швидкість та гнучкість.

Монетарну політику можна швидко змінити і реалізувати в життя за допомогою купівлі та продажу цінних паперів, які відразу впливають на пропозиції грошей і відсоткову ставку.

2. Захищеність від політичного тиску.

Національний банк як було сказано вище є відносно незалежною структурою і це дає йому право проводити в життя заходи, які пов’язані з оздоровленням економіки.

3. Монетарна політика є більш витонченішою і прийнятнішою для населення, ніж заходи, які проводить уряд (фіскальна політика)

4. В силу цих причин монетарна політика є основним знаряддям стабілізації економіки в більшості країні світу.

Але слід відзначити, що грошово-кредитна політика має пеані обмеження і в реальному житті стикається з багатьма проблемами.

До них в першу чергу належать надлишкові резерви, що виникають в процесі політики дешевих грошей і не можуть не використовуватися банками для розширення грошової пропозиції ; зміни грошової пропозиції які не викликають відчутних змін інвестицій; зміна швидкості обороту грошей яка також впливає на пропозицію грошей.

Більшість економістів вважають як фіскальну так і грошово-кредитну політику досить дієвою для стабілізації економіки. В наступній темі, ми більш детально розглянемо альтернативні точки зору на проблеми грошово-кредитного та фіскального регулювання економіки.

2.3. Державне регулювання грошової пропозиції в перехідних економіках і в Україні.

В умовах становлення в Україні нових економічних відносин особливого значення набуває посилення ролі грошово-кредитного регулювання економіки.

Ми знаємо, що грошово-кредитна політика - це форма державного контролю за діяльністю суб’єктів грошового ринку з метою забезпечення економічної стабільності, максимального рівня виробництва, зайнятості та мінімально можливих темпів інфляції. Тому її слід розглядати як похідну від загальної економічної політики держави, реалізація якої і є стратегічною метою грошово-кредитної політики.

В Україні головним суб’єктом грошово-кредитної політики є Національний банк України. Окрім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки – Міністерство фінансів, міністерство економіки, уряд, Верховна Рада.

Використання грошово-кредитного регулювання почалося з часу створення Національного банку України. За цей час грошово-кредитна політика України пройшла складний шлях свого розвитку. На перших етапах становлення грошово-кредитного ринку України, переважали кейнсіанські підходи до грошово-кредитного регулювання. Перевага надавалась короткостроковим цілям які визначались політичними та соціальними міркуваннями. Згодом був обраний шлях який більш точно виражав умови перехідної економіки і базувався на монетаристській теорії грошово-кредитного регулювання.

Чітке усвідомлення необхідності проведення економічних реформ, накопичення власного досвіду та вивчення світової практики дали змогу кардинально змінити підходи до розв’язання проблем грошово-кредитного регулювання. Враховуючи особливості економічного розвитку України необхідно було чітко визначити основні напрями та інструменти грошово-кредитного регулювання.

Відповідно до Закону України “Про Національний банк України” функції розробки та реалізації грошово-кредитної політики в Україні, покладено на Національний банк, який формує загальні засади, визначає методи та конкретні інструменти, а також здійснює контроль за виконанням цих інструкцій.

У статті 24 розділу 4, який називається “Грошово-кредитна політика”, визначено: “Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягів національного виробництва, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Окрім того, в статті 25 “Засоби та методи грошово-кредитної політики” чітко визначено, що “... основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

· Визначення та регулювання норми обов’язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

· Процентну політику;

· Рефінансування комерційних банків;

· Управління золотовалютними резервами;

· Операції з цінними паперами на відкритому ринку;

· Регулювання імпорту та експорту капіталу.

Уже починаючи з 1994 р. у грошово-кредитній політиці в Україні було взято курс на подолання гіперінфляції, лібералізацією кредитного та валютного ринків, формування ринку цінних паперів. Усі ці зміни відповідали монетариському підходу до грошово-кредитного регулювання економіки. Це найбільш чітко проявилося в рішеннях Національного Банку.

1. Був здійснений перехід до жорсткої грошово-кредитної політики та орієнтація її на регулювання грошової маси в обороті відповідно до динаміки обсягу ВВП.

2. Орієнтація НБУ на утвердження своєї самостійності в проведенні монетарної політики, збереження незалежності від органів виконавчої влади.

3. Лібералізація кредитного і валютного ринків.

4. Запровадження режиму плаваючого валютного курсу.

5. Розвиток ринку цінних паперів.

6. Посилення ролі суто економічних інструментів грошово-кредитного регулювання.

Позитивними наслідками такої політики НБУ стали:

1. поступове зниження інфляції з гіпервисокого до помірного рівня.

2. формування авторитету НБУ як органу монетарного управління серед українських та міжнародних банків та інших фінансових структур.

3. утвердження самостійного статуту НБУ серед органів державного управління економікою.

Починаючи з 1995 року, НБУ опанував весь арсенал методів та інструментів грошово-кредитного регулювання, що використовуються у світовій практиці. Ці методи творчо використовувались в практиці регулювання грошово-кредитної сфери з урахуванням особливостей перехідної економіки.

Наприклад, в практиці грошово-кредитного регулювання розвинених країн такий метод як норма резервування, практично не використовується, тоді як у постсоціалістичних країнах він є одним із головних регуляторів грошової маси. І ще, валютний курс в багатьох країнах є об’єктом ринкового регулювання, тоді як в Україні він є одним із головних інструментів грошово-кредитної політики.

Національний банк використовував у своїй практиці як інструменти прямого так і опосередкованого впливу грошово-кредитного регулювання.

Операції на відкритому ринку – як найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики у високорозвинених країнах в Україні обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів. Ці фактори досить відчутно проявляють себе в умовах України. Проте цей інструмент в перспективі займатиме ключове положення в монетарній політиці НБУ.

Регулювання норми обов’язкових резервів.

Цей інструмент досить широко застосовується НБУ протягом усього перехідного періоду. Для України характерний досить високий рівень норми обов’язкового резервування, широка амплітуда і висока частота їх зміни. Незважаючи на недоліки цього інструменту НБУ був змушений його використовувати тому що операції на ринку цінних паперів були розвинуті слабо.

Облікова ставка – один із м`яких інструментів монетарної політики. Зміна облікової ставки НБУ не завжди приносила бажаний результат. Для комерційних банків та інших економічних суб’єктів важлива не просто зміна облікової ставки, а зміна її співвідношення з ринковими процентними ставками, за якими вони одержують позики в інших кредиторів і самі надають позики. Якщо наприклад ринкові позики зросли більше ніж облікова ставка НБУ, то комерційним банкам буде вигідно не зменшувати свої позики в центральному банку. Тому НБУ не досягне ефекту гальмування пропозиції грошей підвищенням облікової ставки.

Регулювання курсу національної валюти – цей інструмент дуже чіткої, оперативної і потужної дії. Надзвичайно широко використовувався НБУ. Якщо центральний банк планує зменшити масу грошей в обороті, то йому достатньо продати на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призведе до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей.

Таким чином, грошово-кредитне регулювання яке є складовою загальної економічної політики держави відіграє надзвичайно важливу роль в процесі становлення ринкової економіки в Україні та в інших постсоціалістичних країнах.