Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Прогнозування розвитку підприємтсв




Принципи планування

 

Планування об'єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, надає всім процесам однонапрямленості і скоор-динованості, що дає змогу найбільш повно й ефективно викорис­товувати наявні ресурси, комплексно, якісно та своєчасно вирішу­вати різноманітні завдання управління.

Поряд із загальними принципами управління та планування (оскільки останнє є функцією першого) існують і специфічні принципи планування, а саме:

- цільова напрямленість (цілепокладання),

- системність,

- безперервність,

- збалансованість,

- оптимальність використання ресурсів,

- адекватність об'єкта та предмета планування.

Найважливішим принципом планування є вибір та обґрунтування цілей (цілепокладання), кінцевої мети, результатів діяльності підприємства. Чітко визначені кінцеві цілі є вихідним пунктом планування. Беручи загалом, виокремлюють п'ять основних цілей (або груп цілей) підприємства:

- господарсько-економічну, зумовлену вимогами забезпечен­ня високої ефективності виробничої системи, випуску суспільно необхідної конкретної продукції;

- виробничо-технологічну, що відображає основне функціо­нальне призначення підприємства — випуск певної продукції на­лежної якості;

- науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-тех­нічного прогресу, що матеріалізується в постійному поліпшенні продукції та оновленні технічної бази виробництва;

- соціальну — якомога більш повне забезпечення матеріаль­них і духовних потреб працівників підприємства;

- екологічну — забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та виготовлення екологічно безпечної (чистої) продукції.

Ефективність і реальність планів значною мірою залежить від ступеня реалізації принципу системності. Цей принцип передбачає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в його системі. Сис­темний підхід треба використовувати для обґрунтування й розв'я­зування планових завдань на будь-якому рівні управління. За до­помогою системного аналізу можна відповісти на такі важливі питання, як: визначення цілей та їхньої субординації, можливість знайдення альтернативних шляхів та способів досягнення цілей, що різняться за складністю, термінами реалізації, соціальними на­слідками тощо.

Важливою проблемою та вагомою передумовою реалістичності планування є забезпечення його безперервності. Принцип безперервності означає:

- підтримування безперервної планової перспективи, форму­вання й періодичну зміну горизонту планування, що залежить від загальних соціально-політичних та економічних передумов, темпів науково-технічного прогресу в галузі, тривалості впливу управлі­нських рішень, вірогідності передбачення майбутнього;

- взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових планів;

- своєчасне коригування перспективних і поточних планів, виходячи із одержаних сигналів щодо зовнішніх (регіон, економі­ка в цілому) та внутрішніх (усередині самого підприємства) змін умов господарювання.

Однією із найважливіших вимог до планових рішень є забез­печення оптимальності використання застосовуваних ресурсів. Використання ресурсів підприємства має орієнтуватись на потре­би, умови та кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, за­провадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних резервів як суто виробничих, так і орга­нізаційних тощо.

Важливою якісною характеристикою плану є його збалансо­ваність, тобто необхідна та достатня кількісна відповідність між взаємозв'язаними розділами й показниками плану. Збалансованість — це визначальна умова обґрунтованості планів, реальності їхнього виконання. Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та наявністю таких.

За ринкових умов, коли постійно змінюється зовнішнє й внутрішнє середовище діяльності підприємства, украй важливо створити передумови для адекватної динамічної збалансованості та мобільності виробництва. Навіть ідеально збалансований за його складання план не гарантує, що в процесі виконання не виникне диспропорцій під впливом різноманітних чинників. Принцип зба­лансованості потребує також планування ресурсного забезпечення можливості швидкої та адекватної реакції на зміни в умовах гос­подарювання.

Принцип адекватності системи планування щодо об'єкта та умов його діяльності виходить із того, що, оскільки ринкове середовище зумовлює постійну зміну номенклатури продукції підприєм­ства, його виробничої та організаційної структури, технологій і фак­торів виробництва, остільки методи планування, показники та роз­діли планів, організація самого процесу їхньої розробки підлягають постійному перегляду, а за необхідності — застосуванню поліпше­них або принципово нових методів та процедур планування.

 

Методи планування

Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів. Вибираючи ці методи, необхідно виходити з певних вимог до них. Методи планування мають: по-перше, бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу становлення та розвитку ринкових відносин; по-друге, якнайповніше враховувати профіль діяльності об'єкта планування та різноманітні засоби досягнення основної підприєм­ницької мети — збільшення прибутку; по-третє, відповідати видо­вим ознакам плану, що розробляється. Класифікацію найвідоміших методів планування наведено в табл. 1.

 

Класифікаційні ознаки Методи планування
Вихідна позиція для розробки плану Ресурсний (за можливостями) Цільовий (за потребами)
Принципи визначення планових показників Естраполяційний Інтерполяційний
Спосіб розрахунку планових показників Експериментально-статистичний (середніх показників) Факторний Нормативний
Узгодженість ресурсів та потреб Балансовий Матричний
Варіантність планів Одноваріантний (інтуїтивний) Поліваріантний Економіко-математичної оптимізації
Спосіб виконання розрахункових операцій Ручний Механізований Автоматизований
Форма подання планових показників Табличний Лінійно-графічний Логіко-структурний (сітьовий)

 

Ресурсний метод планування, виділений за ознакою «Вихідна позиція для розробки плану», із урахуванням ринкових умов гос­подарювання та наявних ресурсів може застосовуватись за моно­польного становища підприємства або за слабкої конкуренції. З посиленням конкурентної боротьби вихідною позицією, початко­вим моментом планування стають потреби ринку, попит на про­дукцію (послуги). Підприємство самостійно виконує цілепокладан-ня, визначає мету (цілі) діяльності і для її (їх) досягнення формує відповідні плани.

Залежно від позиції підприємства на ринку застосовуються й різні принципи визначення кінцевого та проміжних значень пла­нових показників. За монопольного становища, браку загрози з боку конкурентів підприємство може сподіватися, що розвиток у май­бутньому відбуватиметься зі збереженням тих самих тенденцій. Відтак проміжні та кінцеві (на кінець планового періоду) значення планових показників визначають методом екстраполяції — на підставі динаміки цих показників у минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розробки плану, буде збе­режено в майбутньому.

Принципово протилежним є інтерполятивний метод, за яким підприємство встановлює ціль для досягнення її в майбутньому і на цій підставі визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники. Тобто на протилежність поступальному рухові за екстраполяції інтерполятивний метод передбачає зворотний рух — від встановленої мети та відповідного кінцевого значення плано­вих показників до обчислення проміжних їхніх величин.

Для визначення ступеня обґрунтованості показників важливим є виокремлення методів планування за способом розрахунку пла­нових завдань.

Дослідно-статистичний (середніх показників) метод передба­чає для встановлення планових показників використання фактич­них статистичних даних за попередні роки, середніх величин. Більш обґрунтованим є факторний метод планування, згідно з яким пла­нові значення показників визначають на підставі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників. Факторні розрахунки (за окремими факторами) застосовуються передовсім за планування ефективності виробництва (визначення можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження со­бівартості продукції тощо).

Найбільш точним є нормативний метод планування, суть якого полягає в тім, що планові показники розраховуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їхніх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у пла­новому періоді. Зрозуміло, що застосування цього методу на підприємстві потребує створення відповідної нормативної бази.

Ув'язування потреб із необхідними ресурсами для їхнього за­доволення найліпше забезпечується за допомогою балансового методу. Його суть полягає в розробці спеціальних таблиць-ба-лансів, в одній частині яких із різним ступенем деталізації показу­ють всі напрямки витрачання ресурсів згідно з потребами, а в дру­гій — джерела надходження цих ресурсів. Під час опрацювання балансу треба домогтися рівності між цими двома його частина­ми. Баланси на підприємстві розробляються для різних видів ре­сурсів (матеріальні, трудові, фінансові). Матричний метод плану­вання є дальшим розвитком балансового методу і полягає в побу­дові моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та по­казниками.

За сучасних умов господарювання на підприємствах треба розробляти не один, а кілька варіантів плану. Показники окремих розділів (найбільш важливих) мають бути оптимізовані за допомо­гою економіко-математичного моделювання.

На зміну традиційному ручному методу планування із застосу­ванням найпростіших обчислювальних засобів прийшли сучасні­ші — механізовані й автоматизовані з використанням настільних електронних обчислювачів, персональних комп'ютерів та склад­них електронно-обчислювальних машин (комплексів). Форма по­дання планових показників (у вигляді таблиць, рисунків, схем, сітьових графіків тощо) відбиває культуру планової діяльності підприємства.

 

Прогнозування розвитку підприємтсв

Прогноз (від гр. — передбачення) — це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання (розробки) про­гнозу називають прогнозуванням. Прогнозування розвитку (ста­ну) підприємства або організації— це наукове обґрунтування мож­ливих кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямків діяльності) в майбутньому, а також аль­тернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

Процес прогнозування завжди базується на певних принципах. Головними з них є такі:

- цілеспрямованість — змістовий опис поставлених дослідниць­ких завдань;

- системність — побудова прогнозу на підставі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовні­стю;

- наукова обгрунтованість — усебічне врахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, використання світо­вого досвіду;

- багаторівневий опис — опис об'єкта як цілісного явища і вод­ночас як елемента складнішої системи;

- інформаційна єдність — використання інформації на однако­вому рівні узагальнення й цілісності ознак;

- адекватність об'єктивним закономірностям розвитку — виявлення та оцінка стійких взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта;

- послідовне вирішення невизначеності — ітеративна процеду­ра просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визна­чення можливих напрямків розвитку;

- альтернативність — виявлення можливості розвитку об'єкта за умови різних траєкторій, різноманітних взаємозв'язків і струк­турних співвідношень.

Система методів прогнозування формується через прогнозування | фіксацію можливих і структурованих за певними ознаками методів розробки прогнозів майбутнього стану того чи того суб'єкта господарювання.

Залежно від джерел інформації, технології її обробки та одержаних результатів економічні методи прогнозування поділяються на дві порівняно великі групи:

1) фактографічні;

2) евристичні.

Фактографічні методи прогнозування базуються на викорис­танні фактичних матеріалів, що детально характеризують зміни в часі всієї сукупності чи окремих ознак (показників) об'єкта прогнозування.

Основними в цій групі є методи:

- екстраполяції,

- функцій,

- кореляційно-регресійних моделей.

Метод екстраполяції є одним з основних для прогнозування розвитку складних виробничих систем; у його основу покладаєть­ся припущення про незмінність чинників, що визначають розви­ток об'єкта дослідження. Відтак сутність методу екстраполяції полягає в поширенні закономірностей розвитку об'єкта в минуло­му на його майбутнє.

Метод функцій належить до математико-статистичних методів прогнозування, що базуються на використанні так званих автоко­реляційних функцій (автокореляція — вираження взаємного зв'яз­ку між сусідніми членами часового ряду). Процес прогнозування з використанням автокореляційних функцій полягає у виконанні двох послідовних дій. Спочатку формулюють завдання прогнозування й визначають критерій його вирішення, а потім, використовуючи часовий ряд, який відображає процес розвитку параметрів вироб­ничої системи в часі, визначають прогнозовану величину на перс­пективний період за умови мінімізації середньоквадратичних по­хибок передбачення.

Методи кореляційних і регресійних моделей також порівня­но широко застосовуються в економічному прогнозуванні.

Прогнозування з використанням кореляційних моделей (методів) полягає в пошуку математичних формул, що характеризують ста­тистичний зв'язок одного показника з іншим (парна кореляція) або з групою інших (множинна кореляція). Обов'язковою умовою мож­ливості та доцільності застосування таких методів є встановлення ступеня надійності кореляційних формул на підставі логічного аналізу достатності статистичної вибірки (масиву даних).

Форму взаємозв'язку прогнозованих явищ з іншими явищами та процесами можна зобразити у вигляді регресійного рівняння типу у =f(х1, х2, ..., хn). Значення прогнозованого показника визначаєть­ся способом підстановки в таке рівняння значення ознак (чинників) та оцінки очікуваного середнього значення результативної ознаки.

У процесі розв'язання кореляційних і регресійних рівнянь здійснюється пошук кількісних значень параметрів вихідних за­лежностей, що їх можна визначити за допомогою способу наймен­ших квадратів. Сутність цього способу полягає в тім, щоб мінімізу­вати суми квадратичних відхилень між величинами, що спостері­гаються, та відповідними величинами, розрахованими за підібра­ними рівнями зв'язку.

Евристичні методи прогнозування передбачають здійснення прогнозних розробок за допомогою логічних прийомів і методич­них правил теоретичних досліджень. Конкретні методи прогнозу­вання цієї групи охоплюють дві підгрупи:

- інтуїтивні

- аналітичні.

З-поміж основних методів першої підгрупи виокремлюють методи експертної оцінки й «мозкової атаки», а другоїметоди морфологічного аналізу, побудови «дерева цілей», інформаційного моделювання, оптимізації.

За браком достатньої статистичної інформації або за її непри­датності для прогнозування певних явищ доводиться користувати­ся методом експертних оцінок. В його основу покладено спосіб збирання необхідної інформації переважно шляхом анкетування. При цьому експертну анкету треба скласти в такий спосіб, щоб можна було одержати: 1) кількісно однозначні відповіді на запи­тання, що пропонуються експерту; 2) формалізовані відомості щодо характеру джерел аргументації, ступеня впливу кожного із джерел на відповідь експерта; 3) кількісно визначену експертом оцінку рівня його знання предмета, що пропонується для аналізу та висновків.

Застосовуються два підходи до використання цього методу про­гнозування: індивідуальні та групові оцінки. Індивідуальні оцінки полягають у тім, що кожний експерт дає незалежну оцінку у ви­гляді інтерв'ю або аналітичної записки. Групові оцінки базуються на колективній роботі експертів та одержанні сумарної оцінки від усієї групи експертів, яких залучено до прогнозної оцінки конк­ретних економічних процесів.

 

Метод «мозкової атаки» є різновидом методу групових екс­пертних оцінок і полягає у творчій співпраці певної групи експертів-спеціалістів для розв'язання поставленого завдання способом про­ведення дискусії («мозкової атаки»). Учасники такої дискусії ма­ють дотримуватися двох правил поведінки: 1) не допускати крити­ки та негативних коментарів щодо міркувань опонентів; 2) не за­перечувати нової ідеї, якою б абсурдною з погляду можливої її прак­тичної реалізації вона не видавалася.

Метод морфологічного аналізу ґрунтується на використанні комбінаторики, тобто дослідженні всіх можливих варіантів, вихо­дячи із закономірностей побудови (морфології) об'єкта прогнозу­вання, що вивчається та аналізується. Прогнозна оцінка розвитку підприємства (організації) здійснюється комбінуванням можливих варіантів розвитку об'єкта.

Метод побудови «дерева цілей» застосовується в прогнозуванні з метою поділу основних завдань на підзавдання і створення сис­теми «виважених» за експертними оцінками зв'язків. Для відбору чинників до прогностичної моделі та побудови системи зв'язків широко використовуються матриці взаємовпливу і теорія графів.

Специфічним методом прогнозування є метод інформаційного моделювання. Він базується на тім, що характерні особливості масових потоків інформації створюють умови для прогнозування розвитку конкретних об'єктів на підставі таких джерел інформації, які містять необхідні, логічно впорядковані документи в певній послідовності.

Одним з типових способів прогнозування є метод оптимізації рядів параметрів конкретних об'єктів на засаді аналізу максимально можливої кількості чинників, що зв'язані з виробництвом і фінан­сово-економічними показниками та враховують міру їхньої взає­модії.

Можливі й інші методи прогнозування розвитку підприємств та організацій. У групі фактографічних методів можна назвати наприк­лад, випереджаючі методи, до яких, зокрема, належать методи па­тентної експертизи. У підгрупі статистичних можливі ще й такі методи прогнозування, як методи інтерполяції, кривих зростання та огинаючих кривих, а в підгрупі аналітичних — методи аналогій, формування сценаріїв тощо.

4. Система планів підприємства

В умовах централізованого управління народним господарством діяла така система планів:

- перспективні (як правило - п'ятирічні);

- поточні, завдання яких - реалізовувати завдання п'ятирічного плану;

- оперативні - дальша деталізація поточного плану по підрозділах і на більш короткі періоди часу (місяць, декаду, добу, годину).

Перспективні плани підприємства розробляли на основі контроль­них цифр, які кспускалися» від міністерств і відомств. Хоча в останні роки (починаючи з 1998 р.) вони формально не були «директивними», на практиці підприємства були зобов'язані їх дотримуватися. Поточні плани підприємств майже повністю визначалися держзамов­леннями, тобто підприємству вказувалося: що, у якій кількості вироб­ляти й куди постачати готову продукцію.

В умовах ринкової економіки ніхто не спускає «контрольних цифр» підприємствам. Роль держави в цьому випадку зводиться до макроекономічного планування та створення умов для нормальної діяльності суб'єктів ринкових відносин.

Із точки зору окремого підприємства, що діє в ринковому середо­вищі, можна виділити такі види планів:

Стратегічний план - довгостроковий план на 5-10-15 років, у якому формуються основні цілі підприємства на перспективу, конкретні завдання, прив'язані за часом до ресурсів, загальна стратегія досягнення поставлених цілей. Стратегічне планування - це, по суті, перспективне планування, але в нього вкладено зовсім інші зміст і методика розробки. Це і визначення місії підприємства: яким повинно бути підприємство через 5-15 років, це і визначення стратегічного становища підприємства, аналіз його конкурентного становища, визначення стратегічних альтернатив і, нарешті, формалізація самої стратегії з урахуванням зовнішнього середовища і внутрішніх особливостей підприємства.

Тому очевидно, що ніякого іншого перспективного плану, крім стратегічного, підприємства розробляти не повинні.

Поточні плани - плани, у яких пов'язуються всі напрямки діяльності підприємства і робота всіх функціональних підрозділів на поточний фінансовий рік. Поточне планування - це такий вид діяльності, що на сучасних підприємствах існує й понині. Плановики зі стажем, які мають досвід розробки техпромфінплану, використовують його і в нинішніх умовах. Поточне планування охоплює річний період і є сукупністю планів по різних видах діяльності.

Однак вимоги до характеру змісту планування і методів розрооки планів в умовах ринку істотно відрізняються від колишнього порядку їх складання в умовах централізованого планування.

По-перше, поточне планування розглядається як етап реалізації стратегічного плану. По-друге, якщо раніше відправною точкою по­точних планів був план виробництва (який практично доводився «зверху»), то в ринковій економіці це місце займає прогноз збуту на поточний рік. По-третє, в умовах централізованого планування план виробництва на рік давався в поквартальному розрізі й був досить стабільний, тому і план по розділах складався на рік у поквартально­му розрізі. В умовах невизначеної і часто змінної ринкової кон'юнкту­ри база розрахунку основних розділів поточного плану дуже не­постійна і часто піддається змінам. У цих умовах плани, наприклад по витратах виробництва, на рік щоквартально можуть істотно відрізня­тися від реальної дійсності через нетривалий час після їх складання. Тому на рік розділи плану повинні складатися по укрупнених показни­ках. Це, швидше, прогноз реалізації цілей стратегічного плану на по­точний рік, а основним «обрієм планування» повинен бути план на квартал із наступним аналізом виконання і внесення коректив з ура­хуванням зміни кон'юнктури в план на наступний квартал. Плани по­винні бути гнучкими, бажано розраховувати альтернативні варіанти.

Оперативні плани - детальні плани, присвячені вирішенню кон­кретних питань діяльності підприємства в короткостроковому періоді. Мають вузьку спрямованість, високий ступінь деталізації і характеризуються значною різноманітністю прийомів і методів. Розробка і реалізація цих планів практично не залежить від ринко­вої кон'юнктури і тут може широко використовуватися досвід цієї роботи в умовах централізованого планування.

Інвестиційні проекти - плани капітальних вкладень, спрямованих на створення нових виробничих потужностей, мають довгостроко­вий характер. Механізм планування й підготовки інвестиційних проектів має свій інструментарій.

Бізнес-план - план створення нової фірми, план розвитку підприємства, виходу на ринок із новою продукцією, реконструкції підприємства і т. п. Основні об'єкти бізнес-планування - інноваційн: проекти. Дуже близьке до бізнес-плану техніко-економічне обґрун тування проектів (ТЕО). Однак у ТЕО на відміну від бізнес-плащ майже не розкриваються комерційні, ринкові проблеми майбутньо го бізнесу. Бізнес-план як форма обґрунтування інноваційних про ектів поступово витісняє ТЕО зі сфери планової діяльності. Бе: добре складеного бізнес-плану практично неможливо вести перего вори з майбутнім інвестором, тим більше закордонним.

 

Основні розділи плану підприємства:

1. План виробництва і реалізації продукції.

2. Норми і нормативи.

3. Виробнича потужність.

4. План по праці і з/п.

5. План собівартості.

6. План матеріально-технічного забезпечення.

7. Фінансовий план.

8. Соціальний план.

9. План по охороні навколишнього середовища.

 

5. Соціально-трудове планування.

Основна мета та зміст розділів плану соціального розвитку підприємства.

Об'єктом соц. планування на підпр. є весь трудовий колектив, його соц. групи, окремі робітники і службовці, основна мета соц. планування - задоволення певних потреб членів колективу за рахунок коштів, ресурсів і можливостей підпр.

Класифікація потреб членів трудового колективу (розділи плану соц. розвитку):

1)- потреби розвитку соц. структури колективу;

2)- покращення та удосконалення умов праці;

3)- підвищення рівня життя;

4)- покращення і розвиток соц. - виробничих відносин колективу.

1) Пов'язані з забезпеченістю кадрами потрібної кваліфікації, досвідченими робітниками та молодими спеціалістами, наявністю можливостей подальшого підвищення кваліфікації.

Основні показники: чисельність робітників колективу, їх статевий, віковий склад, освітній рівень, кваліфікація, посадовий оклад, чисельність керівників, спеціалістів, службовців і робітників.

Задачі: з 1-го боку ств. умов кожному робітнику для підвищення кваліфікації, для росту освітнього рівня, розширення досвіду і в відповідності з цим надання йому відповідної праці та посади, з іншого боку забезпечення вироби, кадрами відповідної кваліфікації, нормального поновлення колективу.

Для розв'язання цих задач у підпр. повинні бути відповідні кошти: на виплату стипендій студентам, утримання ПТУ, роботу з школярами, підлітками, оплату навчання робітників і службовців на курсах підвищення кваліфікації, проведення семінарів, заходів по обміну досвідом та ін.

2) Проявляються в робітників щоденно в процесі виконання виробничих функцій. Від них залежать можливості нормального виконання ними своїх обов'язків, настрій, бажання працювати, а інколи і стан здоров'я робітника його життєдіяльність.

Показники: рівень автоматизації і механізації вироби., кільк. робочих місць, шкідливими умовами праці, забезпеченість спец, одягом і спец, харчуванням, також можуть бути подані: про працю жінок, забезпеченість конкретними засобами автоматизації і орган, техніки, загазованість і ік.

Основні заходи по покращенню умов праці: технічне переозброєння і реконструкція, підвищення охорони праці, посилення заходів техніки безпеки, створення нормальних умов праці і відпочинку, клімат психологічного розвантаження, профілактика здоров'я, покращення санітарно-побутових умов праці, використання засобів промисловості, естетики та дизайну, озелення території та приміщень.

3) Підпр. забезпечує своїх працівників грошовими доходами, частково грошовою допомогою, стипендіями, може вплинути на забезпеченість житлом, дитячими, дошкільними, оздоровчими, профілактичними закладами, об'єктами культури, спорту, відпочинку.

Показники: доходи робітників і службовців, забезпеченість їх та членів їх сімей об'єктами соц. сфери з виділенням показника забезпеченості за рахунок підпр.

Заходи: вдосконалення системи і підвищення оплати праці, підвищення матеріальної допомоги матерям з малими дітьми, малозабезпеченим ветеранам, молодим сім'ям, а також підвищення будівництва житла, об'єктів соц. культурної сфери і витрат на їх утримання.

4) Стосуються гармонії особистих відносин і інтересів, сумісності співробітників, стиля і методів, участі робітників в прийнятті рішень, розвитку у них людяної і суспільної активності в нормальному соц. кліматі(психологічного) колективу.

Заходи: витрати на проведення лекцій, співбесід, соц. досліджень, аналітичний аналіз можливих конфліктних ситуацій і методи їх вирішення.

Нормування основних цілей і перелік можливих заходів для їх досягнення. Забезпечення цього плану фін. ресурсами.

Нормування остаточного переліку планових доходів та пов'язання розрахунків з ін. розділами плану.


КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Що таке планування в умовах ринкових відносин? Чим воно відрізняється від планування діяльності підприємств при команд-но-адміністративній економіці?

2. Інформаційна функція ринку. Які завдання вона вирішує? Чому то­варовиробники при виході на ринок не можуть при встановленні ціни керуватися індивідуальними витратами?

3. У чому відмінність зв'язків між суб'єктами господарської діяльності в ринковій і централізованій економіці?

4. Які завдання вирішує ринок внаслідок міжгалузевої і внутрішньо­галузевої конкуренції? Як вирішувалися ці завдання в умовах централізованого планування?

5. На які важливі питання допомагає відповісти планування?

6. Що загрожує фірмі у випадку відсутності планування?

7. Яку важливу перевагу дає фірмі застосування планування?

8. Формальне та інтуїтивне планування, галузь їх застосування. Яким чином ступінь невизначеності позначається на застосуванні фор­мального й інтуїтивного планування?

9. Система планів, яка діяла в умовах централізованого управління народним господарством.

10. Стратегічні й поточні плани. Які завдання вони вирішують, їх взаємозв'язок і відмінність характеру, відмінність поточного пла­нування на самостійних підприємствах від державних?

11. Оперативне планування на підприємстві і характер завдань, які розв'язуються?

12. Інвестиційні проекти. Які завдання і галузь їх застосування?

13. Бізнес-план. Які завдання й основні об'єкти його застосування?

14. Принцип єдності. Які координація й інтеграція планової діяльності?

15. Принцип безперервності в плануванні, його зміст і що зумовлює необхідність безперервності в плануванні.

16. Принцип участі. Які вигоди для підприємства дає його реалізація?

17. На що орієнтована реалізація принципу оптимальності викорис­тання ресурсів?

18. Які завдання вирішує принцип збалансованості планів?

19. Сутність екстраполяційного методу. Яке застосування його в умо­вах командно-адміністративної економіки і для корпорацій, що займають монопольне становище на ринку?


Поделиться:

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 51; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты