Фінансова криза на підприємстві: економічний зміст та фактори, що її зумовлюють

На фоні економічної, політичної, фінансової нестабільності, недосконалості ринку товарів і послуг, системи інвестування, зростання кількості банкрутств вітчизняних підприємств, характерним є зростання інтересу до проблем дослідження кризових явищ, природи їх виникнення, механізмів попередження та ліквідації наслідків.

Відношення до кризових явищ в економіці змінювалося протягом майже трьох століть. Дослідженням природи економічних криз та ґрунтовним описом кризових процесів займались такі відомі економісти, як Жан Шарль Леонар Симон де Сисмонді, Д. Рікардо, К. Маркс, Й. Шумпетер, М. Кондратяєв, С. Кузнецьк, К. Жюгляр, Дж. Кітчін тощо.

Закордонні науковці виділяють три етапи дослідження кризових явищ.

В першому, який існував в межах з початку XVIII ст. до середини 30-х рр. XX ст., переважали твердження про те, що економічні кризи або взагалі неможливі при капіталізмі (Дж. С. Мішель, Жю-Б. Сєй, Д.Рикардо), або вони мають випадковий характер (Шарль Леонар Симон де Сисмонді, Р. Робертус).

З середини 30-х рр. до 60-х рр. XX ст. панівною була теорія Кейнса про те, що економічні кризи в умовах класичного капіталізму неминучі і випливають з природи притаманного йому ринку, а негативні наслідки можна згладжувати. При цьому Кейнс висував ідею про державне втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупного попиту.

Третій період розпочався зі змін глобальних умов функціонування економіки в 60-70-і рр., що призвело до модифікації завдань антициклічного регулювання економіки (уп­равління підприємством).

Доцільно згадати і вагомий внесок у розвиток теорії криз, який зробив М. Туган-Барановський у роботі "Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя", де він дав визначення кризи як точки перелому підвищувальної та понижувальної хвилі суспільного господарювання [45].

На сучасному етапі розвитку ринкових реформ в економіці України процес реалізації антикризових заходів на підприємствах стикається з безліччю проблем, серед яких доцільно виділити: відсутність підготованих фахівців у даній сфері управління підприємством, брак теоретичних науково-обґрунтованих розробок, в тому числі неможливості точного об'єктивного визначення масштабів розвитку економічної кризи, її характеристик, напрямів та ступеня розповсюдження. Головною причиною цього є відсутність повного і детального визначення термінологічних понять та їх тлумачення, відповідного постадійного та поетапного поділу процесу розвитку кризи. Це створює необхідність дослідження та детального вивчення динаміки кризових процесів на рівні підприємств, їх структуризації й класифікації, визначення кількісних характеристик та показників. З огляду на це доцільно дати повне та всебічне тлумачення поняттю "криза підприємства".

Термін "криза підприємства" описує в сучасній економічній літературі різноманітні феномени в життєвому циклі підприємства - від просто перешкод у функціонуванні підприємства через різноманітні конфлікти до ліквідації підприємства. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікують загрозу неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позицій фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Є дещо інша точка зору таких фахівців, як С. Бєляєв, В. Коткий [44],Г. Іванов [6], що загалом зводиться до розуміння кризи підприємства тільки як банкрутства. З даними тлумаченнями поняття кризи підприємства можна у деякій мірі погодитися, нкіцо визнати, що стан банкрутства підприємства - це один з об'єктивних проявів завершальної стадії кризового процесу на підприємстві, апогей розповсюдження кризових проявів. Однак, на нашу думку, таке визначення поняття кризи підприємства не зовсім адекватно характеризує динаміку процесів, що пов'язані з розвитком кризи взагалі. Тому орієнтація антикризової діяльності на підприємстві тільки на запобігання банкрутству стає не завжди обґрунтованою і, як правило, малоефективною.

З метою своєчасного виявлення і локалізації кризи нами було проведено дослідження складових процесу. За результатами цих досліджень встановлено, що найбільш простою (елементарною) складовою кризи є кризове явище. Прояв кризового явища - один з найперших і важливих симптомів розвитку кризи підприємства. В нашому розумінні кризове явище - це перехід від стабільності до погіршення будь-якого з параметрів, що характеризують стан підприємства як системи.

За своєю суттю окремі кризові явища не викликають постійної і глибокої дестабілізації функціонування суб'єкта господарювання, вони є наслідками змін окремих систем і внутрішнього та зовнішнього середовища, але, в свою чергу, мають властивість збільшуватись та породжувати інші кризові явища. Якщо підприємство не реагує на виникнення кризових явищ, а так відбувається практично завжди, то їх кількість зростає, і процеси набувають негативного відтінку відбувається перехід до кризової ситуації.

Кризова ситуація на наш погляд це зростання кількості взаємопов'язаних кризових явищ, яке призводить до незначного погіршення окремих показників діяльності підприємства, але не спричиняє, руйнації системи самозбереження.

Як і будь-яке інше системне утворення, підприємство функціонує в постійному самопереборенні. Якщо в процесі діяльності і виникають окремі кризові явища, то протягом певного часу самопереборення досягає успіху, відновлювальні процеси та необхідні пропорції підтримуються у визначених межах або з незначним відхиленням. Це свідчить, що механізм підтримки адаптивності, гнучкості та сталості, які забезпечують повернення системи або до попереднього стану рівноваги, або до нового рівноважного стану, залишаються непошкодженими. Але якщо кількість кризових явищ невпинно зростає, зростає їх обсяг, система саморегулювання є недосконалою, то безладдя (відхилення від стану рівноваги) посилюється, суперечності накопичуються, внутрішній механізм та сили саморегуляції слабшають, і система втрачає можливість самостійного повернення до стану рівноваги. Саме на етапі руйнації системи самозбереження доцільно говорити про перехід від кризової ситуації до кризового стану. З нашої точки зору, кризовим станом слід вважати накопичення розбіжності між структурою, обсягами діяльності, процесами підприємства та ринковою ситуацією, що призводить до подальшого нарощування кількості кризових явищ і погіршення фінансового стану.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; Стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів. Класифікація ознак фінансової кризи:

Фактори, що можуть привести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними зовнішніми факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

· нестабільність законодавчої бази та податкової системи;

· значний рівень інфляції;

· зростання безробіття та зниження рівня реальних доходів населення;

· зниження ємкості внутрішнього ринку;

· суттєве зниження попиту;

· нестабільність валютного ринку;

· політична нестабільність;

· міжнародна конкуренція.

Внутрішні фактори, що впливають на кризовий фінансовий розвиток підприємства:

· низький рівень управління підприємством;

· неефективний менеджмент і маркетинг;

· низький рівень використання основних засобів;

· недостатньо диференційований асортимент продукції;

· неефективна структура активів (низька їх ліквідність);

· надмірна частка позичкового капіталу;

· ріст дебіторської заборгованості;

· перевищення допустимих рівнів фінансових ризиків.

Банкрутство підприємства є результатом негативної одночасної дії зовнішніх і внутрішніх чинників, частка «внеску» яких може бути різноманітною. Так, за наявними оцінками, у розвинених країнах, з стійкою політичною й економічною системою, до банкрутства причетні підприємства, які мають 1/3 зовнішніх чинників і 2/3 —внутрішніх.

В науковій літературі найбільшого поширення набула ідея про існування трьох окремих стадій кризи [9, с. 131], рідше пропонується ідентифікація 5-ти станів розвитку фінансових ускладнень [12, т. с. 477-478]. Визначення стадій не є загальноприйнятим. У [44, с. 95-97], запропоновано відокремити такі стадії, як прихована криза, фінансова нестійкість, явне банкрутство; в [14, с. 177-178] імовірність банкрутства і засоби реагування на кризові явища, диференційовані залежно від масштабу кризового стану, який визначається як легка криза, глибока криза, катастрофа.

Зазначені вище класифікації є узагальненими для більшості типових підприємств і не можуть враховувати специфіки функціонування суб'єктів господарювання окремих галузей економіки, тому в процесі дослідження природи кризових явищ та розробки механізмів для попередження уникнення банкрутства на поліграфічних підприємствах ми ставили за мету розроблення системи антикризового управління саме для підприємств даної сфери народного господарства.

Доцільно виділити такі фази кризи:

Перша — зниження обсягів виробництва і прибутку, погіршення фінансового стану підприємства.

Друга — збитковість виробництва, зростання кредиторської і дебіторської заборгованості, значне погіршення фінансового стану.

Третя — неспроможність. Підприємство має недостатньо коштів для виконання зобов'язань перед кредиторами, фінансування радикальних заходів для зміни становища, існує реальна загроза зупинки виробництва і банкрутства. На кожному етапі розвитку негативних тенденцій стан підприємства має свої особливі ознаки.

Ознаки неспроможного підприємства - це зовнішні критерії, за якими можна визначити причини кризи. Ознаки проявляються в значеннях показників і тенденціях їхньої зміни, що характеризують стан підприємства. До цих показників належать: сума прибутку, величина витрат, рентабельність, фондовіддача, фондоозброєність, продуктивність праці, чисельність персоналу, плинність кадрів, середня заробітна плата, показник дотримання трудової дисципліни, конфліктність та ін. Негативні тенденції існують, якщо значення показників не співпадають з нормативними, є закономірне співвідношення чи зниження значень.

Ознаки першої фази кризи :

· скорочення обсягів реалізації;

· зниження доходів (прибутку) від основної діяльності;

· радикальні зміни в структурі управління підприємством;

· різка зміна асортименту продукції та системи розповсюдження продукції;

· перехід на новий сегмент ринку;

· збільшення тривалості обороту капіталу;

· існування понадлімітних залишків матеріалів і сировини;

· необгрунтована заміна постачальників;

· затримування звітності і зниження її якості;

· скорочення виробничого потенціалу;

· недостатність капітальних інвестицій;

· моральне зношування існуючої техніки і технології;

· вимушені простоювання, неритмічна робота та ін.

Ознаки другої фази кризи:

· зростання дебіторської і кредиторської заборгованості;

· неефективна цінова стратегія;

· низьке значення коефіцієнтів ліквідності і тенденція до зниження;

· дефіцит власних оборотних коштів;

· конфлікти у вищій ланці керівництва;

· звільнення за власним бажанням досвідчених працівників апарату управління та висококваліфікованих робітників;

· порушення термінів виплати заробітної плати;

· зростання кількості кадрів;

· погіршення соціально-психологічного клімату в трудовому колективі та ін.

Ознаки, що виникають у третій фазі кризи :

· збільшення до небезпечних меж частки залученого капіталу в загальній його сумі;

· порушення балансу дебіторської і кредиторської заборгованості;

· хронічний спад обсягів виробництва або призупинення діяльності;

· нагромадження на складі готової продукції, яка не реалізується тривалий період;

· зростання збитків;

· недостатність оборотних коштів;

· низька заробітна плата працівників та відсутність позитивної динаміки на протягом тривалого періоду;

· тривалі вимушені простоювання, скорочення робочих днів (тижнів), відпустки за ініціативою адміністрації підприємства;

· масове звільнення робітників, конфлікти на виробництві та ін.

Формування саме такого переліку ознак кризового стану підприємств з метою виявлення фази кризи пов'язане зі специфікою функціонування поліграфічних підприємств. Ми вважаємо помилковим в процесі дослідження кризи зосередження уваги виключно на розгляді фінансових показників діяльності підприємства, оскільки результати такого дослідження дозволяють виявити кризу вже на пізніх етапах розвитку і, в свою чергу, не ідентифікують в процесі зародження (момент виникнення й наростання кількості кризових явищ) та початку розвитку. Тільки використання методів усестороннього аналізу дозволяє чітко визначити взаємозв'язок між окремими кризовими явищами та причини переходу до стану кризи першої фази.