Історія становлення та розвитку науки

Тема 1

1. Суть наукового пізнання, знання та наукового дослідження.

2. Етапи становлення і розвитку науки.

3. Поняття, цілі і функції науки.

4. Структурні елементи науки, їх характеристика.

1. Суть наукового пізнання, знання та наукового дослідження

Наука виникла в момент усвідомлення незнання, що викликало об'єктивну необхідність здобуття знання.

Знання потрібне людині для орієнтації в навколишньому світі, для пояснення і передбачення подій, для планування і реалізації одер­жання нових знань.

Процес руху людської думки від незнання до знання називаєть­ся пізнанням, в основі якого лежить відображення і відтворення об'єктивної дійсності в свідомості людини в процесі її суспільної, ви­робничої та наукової діяльності, що називається практикою.

Процес пізнання як основа будь-якого наукового дослідження є складним діалектичним процесом поступового відтворення у свідо­мості людини суті процесів і явищ навколишнього середовища. У процесі пізнання людина освоює світ, перетворює його для поліп­шення умов свого життя.

Наукове пізнання - це дослідження, яке характерне своїми особ­ливими цілями, завданнями, методами отримання і перевірки нових знань з метою оволодіти силами природи, пізнати закони розвитку суспільства і поставити їх на службу, впливати на хід історичних подій.

Теорія пізнання є вченням про закономірності процесу пізнан­ня навколишнього світу, методи і форми цього процесу, про істи­ну, критерії і умови її доведення. Процес пізнання зводиться від живого спостереження до абстрактного мислення і від нього до практики.

Мислення - це опосередковане і узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей, причинних і закономірних зв'язків між об'єктами і явищами.

Знання - перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відображення у свідомості людини; знання - це ідеальне відтворення в мовній формі узагальнених уявлень про закономірні зв'язки об'єктивної реальності світу.

Функціями знання є узагальнення розрізнених уявлень про за­кономірності природи, суспільства і мислення; збереження в узагаль­нених уявленнях усього того, що може бути застосовано в практичній діяльності.

Розвиток без знання неможливий, адже все, що створюється, за­лежить від нього. Для того, щоб розвиватись, слід перетворювати ре­сурси в речі, а для цього необхідні знання.

У найбільш економічно розвинутих країнах приділяється на­стільки велика увага інформації та знанням, що вони стали важли­вим чинником, який визначає рівень життя у більшій мірі, ніж зе­мельні ресурси, машини, праця.

Основою, рушійною силою пізнання є практика, яка дає науці фактичний матеріал, що потребує теоретичного осмислення.

Пізнання виростає з практики, але потім саме спрямовується на практичне оволодіння дійсністю. Від практики до теорії і від теорії до практики, від дії до думки і від думки до дійсності - така загальна закономірність поведінки людини в навколишній дійсності.

Практика є початком, вихідним пунктом і одночасно природним завершенням будь-якого процесу пізнання. Діалектика процесу пізнання виражається в протиріччі між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктивної дійсності, між суб'єктивною формою і об'єктивним змістом людського пізнання, в необхідності боротьби думок, що дозволяє шляхом логічного доведення і прак­тичною перевіркою встановити істину.

Вся наука, вселюдське пізнання спрямоване на досягнення істин­них знань, які правильно відображають дійсність. Тільки істинне наукове знання допомагає людині перетворити дійсність і спрогнозувати подальший її розвиток.

Істинні знання існують як система принципів закономірностей, законів, основних понять, наукових фактів, теоретичних положень і висновків.

На противагу істинним знанням є омана і помилка, що являє со­бою неправильне, ілюзорне відображення світу. Не всі знання, зве­дені в систему, є науковими. Наприклад, рекомендації з питань нор­мування, обліку, фінансування складають певну систему знань, але вони не є науковими, оскільки не розкривають нових явищ у госпо­дарській діяльності людей, атільки містять конкретні інструкції щодо виконання традиційних дій у сфері бізнесу. Тому наукові знання відрізняються від повсякденних, якими люди користуються для ви­рішення щоденних завдань. На відміну від щоденних знань, наука (за Арістотелем) не задовольняється тільки питанням «що?», але й запитує «чому?».

Наука складає суть людських знань. Кант визначає науку як су­купність знань, упорядкованих згідно з певними принципами, зако­номірностями і зв'язками. Розкриваючи закономірні зв'язки дійсності, наука виражає їх в абстрактних поняттях, схемах.

Тому істинне наукове знання є об'єктивним, незалежним від праць і відкриттів учених. Разом із тим, наукове знання може бути відносним і абсолютним.

Відносне знання - знання, яке є в основному правильним відоб­раженням дійсності, але відрізняється деяким неповним збігом об­разу з об'єктом.

Абсолютне знання - це повне відтворення узагальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолютний збіг образу з об'єктом. Абсо­лютне знання не може бути відкинутим або зміненим у майбутньо­му.

На основі абсолютного знання формується базове знання.

Базове знання - це знання структурних зв'язків та закономірно­стей розвитку соціальних процесів та явищ. Воно стабільне в часі і трансформується в конкретні знання залежно від змісту вирішува­них завдань. Базове знання завжди концептуальне, лежить в основі формування ключової компетентності.

Формою розвитку науки є наукове дослідження, тобто вивчення явиш і процесів, аналіз впливу на них різних чинників, а також вив­чення взаємодії між явищами за допомогою наукових методів з ме­тою отримання доведених і корисних для науки і практики рішень з максимальним ефектом.

Наукове дослідження - цілеспрямоване пізнання, результатом якого виступають система понять, законів і теорій.

Мета наукового дослідження - визначення конкретного об'єкта і всебічне, достовірне вивчення його структури, характеристик, зв'язків на основі наукових принципів і методів пізнання, впрова­дження у виробництво корисних результатів.

Розрізняють дві форми наукових досліджень: фундаментальні та прикладні.

Фундаментальні дослідження - наукова теоретична та (або) експе­риментальна діяльність, спрямована на здобуття нових знань про зако­номірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини.

Прикладні наукові дослідження - наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття та використання знань для прак­тичних цілей. Наукові дослідження здійснюються з метою одержан­ня наукового результату.

Науковий результат - нове знання, одержане в процесі фунда­ментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації.

Кожне наукове дослідження має об'єкт і предмет.

Якщо об'єктом наукового пізнання є матеріальний світ і форми його відображення в свідомості людей, то об'єктом наукового дослі­дження є певна частина дійсності - досить конкретний предмет чи явище, на яке спрямована наукова діяльність дослідника з метою пізнання його суті, закономірностей розвитку і можливостей вико­ристання в практичній діяльності.

Процес вибору об'єкта дослідження складний, оскільки значно впливає на цілеспрямованість і результативність наукового дослід­ження в цілому.

Слід враховувати особливості об'єкта дослідження, які безпосе­редньо впливають на організацію й ефективність дослідної роботи, а саме:

- обов'язковість непізнаних якостей об'єкта на час виникнення «проблемної ситуації»;

- динамічність об'єкта дослідження;

- подільність об'єкта. Будь-яке завдання в зв'язку з наявністю багатьох властивостей об'єкта можна поділити на окремі відносно самостійні завдання, які вирішуються одними чи іншими методами і засобами дослідження в певному порядку.

Предметом наукового дослідження можуть бути причини виник­нення процесу або явища, закономірності його розвитку, різно­манітні властивості, якості тощо.

У процесі наукового дослідження виділяють такі етапи: виник­нення ідеї; формування понять, тверджень; висунення гіпотез; узагальнення наукових чинників; доведення правильності гіпотез і твер­джень.

Основою розробки кожного наукового дослідження є методоло­гія, тобто сукупність методів, способів, прийомів та їх певна по­слідовність, що прийнята для наукового дослідження.

Наукове дослідження має розглядатися в безперервному розвит­ку, ґрунтуватись на зв'язку теорії з практикою. В наукових дослід­женнях це вирішується за допомогою різних методів пізнання (спос­тереження, експеримент).

Придбання і застосування знання - найкоротший шлях до по­долання технічного відставання.

На сьогодні основними пріоритетами для країн, що трансфор­муються в своєму розвитку, є наступні завдання:

- придбання, адаптація глобальних знань, а також розвиток сфе­ри знань на місцевому рівні;

- інвестиції в людський капітал і в технологію з метою розши­рення можливостей придбання, засвоєння та застосування знань.

Ефективні заходи, які спрямовані на вирішення цих завдань, є взаємодоповнюючими компонентами і в сукупності складають за­гальну стратегію подолання дефіциту знань.

Теоретичні знання спрямовані на вивчення і з'ясування причин, зв'язків, залежностей, які дозволяють встановити поведінку об'єкта, визначити і вивчити його структуру, характеристику на основі роз­роблених у науці принципів і методів пізнання. У результаті отрима­них знань формуються закони, розробляються теорії, перевіряються факти. Теоретичні пізнавальні завдання формують таким чином, щоб їх можна було перевірити емпірично.

У вирішенні емпіричних і суто теоретичних завдань наукового дослідження важливу роль відіграють логічні методи пізнання, що дозволяють на основі суджень, трактувань пояснювати явища і про­цеси, висувати різні пропозиції й ідеї, визначати шляхи їх вирішен­ня.

Наукове дослідження проводиться для пояснення відомих і вста­новлення нових фактів. Воно набуває особливої цінності, якщо на отриманих результатах можна достовірно передбачити існування но­вих, ще не відкритих фактів.

Знання в XXI столітті перетворюються в головний ресурс, завдя­ки якому структури, організації та установи можуть розвивати свою конкурентну перевагу, робити її сталою.