І спосіб життя взагалі

Будь-яка галузь науки так чи інакше змушена торкатися культури як поняття специфічної діяльності людини, як способу життя взагалі. Історичне становлення культури відбувалося у процесі соціоантропогенезу, тобто виникнення людини. Все, створене людиною внаслідок творчої роботи її рук чи розуму, є культурним явищем.Упродовж тисячоліть культуру творила людина, а культура творила людину. Внаслідок культурних процесів формувався суто людський спосіб буття. Вона є мірою розвитку і окремих людей, і суспільства, і держави... Умовно поділяючи існування суспільства на сфери, ми можемо назвати такі головні: матеріальне виробництво, суспільно-політичні відносини, духовне життя і побут.

Залежно від застосування у різних галузях науки, зміст культури може набувати таких видів: культура виробництва, політична культура, духовна культура (художньо-естетична культура і мистецтво, моральна і релігійна культура, інтелектуальна та інформаційна культура тощо), культура спілкування, культура мислення, культура мовлення, культура поведінки, екологічна культура тощо.

Суб’єктивно, маючи на увазі такі спільноти як народ, нація, інтелігенція, робітники та селяни, молодь, діти тощо, можна структурувати чи розглядати “національну культуру”, “народну культуру”, “молодіжну культуру”, “дитячу культуру” та ін. Цими термінами люди схильні охоплювати найрізноманітніші поняття, явища та прояви національної активності, спрямовані на освіту, пізнання процесів життєтворення, піднесення духовності з метою втілення вищих знань у житті нації, її звичаях, обрядах, піснях та художніх виробах, у її символіці, ідеології та побуті.

Отже, культура – явище всеосяжне й охоплює сфери як свідомості, так і буття людини, суспільства, її і духовної, й матеріальної життєдіяльності. Вона має власні закони розвитку і функціонування. Культура як продукт суспільної практики є і наслідком дії поколінь, і здійснює активний вплив на людей, на їх буття та свідомість, а також на процеси націєтворення та державотворення.

Як відомо, поняття “культура” запропонував Марк Туллій Цицерон для визначення філософії як “культури розуму”. За його часів у Давньому Римі слово “культура” вживалось у значенні обробітку землі для забезпечення її родючості, тобто агрокультури. Отже, за Цицероном, культура, як і в землеробстві, “обробляє чи шліфує” розум для його плодючості.

Відомий німецький філософ Е. Касірер зауважує, що людина живе не лише у фізичному, а й у символічному всесвіті. Мова, міф, мистецтво і релігія є частиною цього всесвіту, символічна мережа якого сплітається складним павутинням людського досвіду. Будь-який розвиток людської думки та досвіду вдосконалює та збільшує цю мережу.

У свій час аспект культурної діяльності і творчості розвивав німецький філософ Й.Г. Гердер, який пов’язував історичний прогрес людства з розвитком культури, до якої він відніс мову, мистецтво, науку, релігію, ремесла, сімейні відносини, державне управління, традиції і звичаї. Тільки сприймаючи і засвоюючи ці здобутки, людина “вдруге народжується”. Думки Гердера про друге соціальне народження людини через культуру і в культурі дістали свій розвиток у німецькій класичній філософії: у Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля. Всю набуту людством культуру Гегель розглядає як “царство духу”, яке дух творить через свою діяльність. Міра духовності кожної людини визначається мірою освоєння культурних цінностей. І для Гегеля, і для Гердера культура була освітою в найширшому її значенні. Вони вважали, що бути освіченим і культурним – одне й теж.