Народний світогляд українців

Символізм в українській культурі

Специфіка української культури відбивається в елементах предметної символіки. Розглянемо деякі з них.

Саме простір є етносферою формування української національної культури. Українська культура виробила власні символічні структури на позначення часу та його просторової специфіки. Вона трансформує загальнолюдські символічні структури часу (древа-життя, сонце-кола, хліба, космогонічного кругообігу природи, міфу про вмираючого і воскресаючого бога, ріки тощо) і творить свої національно-специфічні. Народна культура є витвором соціальної природи, осередком різних форм людської діяльності: праці, дозвілля, слова, музики, ритуалу, зверненого до всіх етапів життя від народження до смерті в усьому циклі наземних і небесних стихій.

В обрядах та ритуалах відтворюється міф. Міфопоетичне осмислення характеризується схильністю до фантазувань, до образної уяви, потреби гармонійного поєднання з природою тощо. Ці риси відбивають глибинні ознаки землеробської культури, котра побудована на культі. Магічні звичаї і традиції українців визначають усю діяльність українця — підпорядкувати особистим, господарським і життєво-побутовим цілям людини природні і громадські сили. Магічні дії українців наближені до реальної дійсності або пов’язані з традиційним мисленням у дусі анімізму, антропоморфізму, що свідчить про давність їх виникнення та збереження архаїчних форм народної свідомості.

Яскравим проявом народної культури українців є фольклор. В українському фольклорі, як і в більшості фольклорів народів світу, зберігаються системно пов’язані між собою всі три ціннісні засади: доетнічне (архетипне), етнічне і національне. На цьому ґрунті складається календарна обрядовість, космологічні уявлення (людина і природа, космос), родинно-обрядова поезія (людина й рід), а згодом побутова лірика, соціальна лірика тощо (людина й суспільство). Саме два виміри народної культури визначають сутність його функціонування: сонячно-біологічний (природно-раціональний) і культурно-історичний, який позначає світоглядну проекцію людини на навколишній світ у вигляді обрядів.

Народний світогляд українців

Народний світогляд українців має два основні історичні пласти: міфологічний(демонологічний у ньому) та християнський, які ґрунтуються на двох основах походження: первинної — індоєвропейської і пізнішої — слов’янської. Тому українська космологія не тільки землеробсько-патріархальна, а й глибинно також скотарсько-патріархальна.

Демонологічний — притаманний найдавнішим часам, коли люди персоніфікували як надзвичайні природні явища, так і конкретні предмети навколишнього світу.

В основі міфологічного шару лежала потреба обожнювання природних, переважно небесних, стихій, уособлених в образах богів. Система уявлень про богів — міфологія — уже відтворює їх певну ієрархічність, визначаючи головних богів і другорядних. Головні боги (при всіх різночитаннях візьмемо один з них) — Див і Сварог — називалися просто Богом. Давній культ був монотеїстичним. Існував один прабог неба — Див. Керуючи Всесвітом, він виявляв себе як Сварог — зодіак з його 12 сузір’ями і Сонцем, Оком, що летить, оберігаючи Прадерево Всесвіту.

У пантеоні богів астрального культу Русі були: Лада — життєвий початок природи, втілення двох першоджерел Всесвіту — вогню і води в одній особі, матері Сонця; Див — яскраве сплетіння (екватор); Сварог — зодіак (екліптина), Дана (Леля) — втілення води; Полель — втілення світла. Водночас пантеон цих богів має глибоке індоєвропейське коріння, зокрема: Перун — батько Сонця, Місяця і Зорі є трансформацією бога пастуха і воїна Індри (за «Рігведою» арійців-скотарів).

Християнський пласт абсолютизував цю ієрархічність і разом з тим максимально пристосував її до своїх потреб, значною мірою зруйнувавши його цілісність і поетичність.

Через віру, шляхом виконання магічних дій, український етнос намагався захистити людину і її землеробську діяльність від негативних проявів природи. Ці дії насамперед реалізувалися через систему прикмет, віщувань і передбачень, які надзвичайно поширені в українській звичаєвій культурі.

Важливу роль у звичаєвій культурі українців відігравали різні обрядові дійства. Обрядова культура українців глибоко філософічна, досить розвинута у варіативних виявах, відтворює духовний зв’язок між поколіннями та коловорот річного землеробського життя, вбачаючи в землеробській праці в цілому сенс людського існування. У календарно-обрядовій культурі лежить землеробська основа, а в родинно-обрядовій переважає філософія родинних взаємин, ідеали краси, здоров’я, моралі, у першу чергу моральних підвалин праці. Найдавніші замовляння — космологія, пов’язана зі станом людини, в найдавніших фольклорних жанрах переважає взаємозв’язок макро- і мікрокосмосу — людини і світу через використання дохристиянських світових образів — сонця, місяця, зорі. Звідси древо світове і яйце як відображення схеми світу і народження людей, тварин і всього (казка «Яйце-бильце», «Красносвіт»), магія чисел.