Характеристика методів стимулювання діяльності і поведінки.

Гра –це один з видів діяльності людини, який полягає у відтворенні дій і відносин між людьми. А.С.Макаренко вважав, що “дитина повинна сама гратись, навіть тоді, коли вона робить серйозну справу”.

Класифікації ігор:

 Ігри дозвілля (діти грають в них за власним бажанням)

 Ігри педагогічні (їх застосовують педагоги з метою вирішення навчально-виховних задач)

- творчі (сюжетно-рольові, конструкторські, драматизація, гра-жарт, гра-розіграш)

- ігри з встановленими правилами (рухомі, хороводні, спортивно-змагальні, настільні)

Педагогічні ігри:

 Дидактичні (в процесі навчання)

 Творчі педагогічні (в інших видах діяльності):

- тривала гра (на тривалий час зберігається уявна ситуація, сюжет і ролі)

- елементи гри (в діяльність дітей вводиться один із компонентів гри –

роль або уявна ситуація)

- гра-творчість (роль педагога мінімальна, він тільки подає ідею)

Змагання –це метод стимулювання діяльності, який забезпечує відчуття товариської взаємодопомоги, облік і порівняння результатів спільної діяльності, заохочення її учасників.

Використовуючи метод змагання, ми сприяємо розвитку здібностей, нахилів, таланту студентів. У процесі змагання виникають позитивні і негативні емоційні реакції: захоплення визнанням і радість з приводу успіхів інших, відвертий скептицизм, байдужість, заздрість.

Позитивний вплив змагання. Змагання організовує і згуртовує студентів, вони переживають позитивні емоційні реакції. Негативний вплив - це розпад коллективу через відсутність спільної боротьби за успіх, передачі досвіду, взаємодопомоги і співробітництва, “груповий егоїзм”, негативні емоційні реакції.

Щоб змагання мало позитивний вплив:

 не слід нав’язувати студентам ідею змагання, дотримуватись демократичного підходу

 змагання повинно пронизувати всі види діяльності студентів

 студенти повинні брати участь у встановленні нагород для переможців,

виробленні умов змагання

 результати змагання висвітлювати кожен день або поетапно

 студенти беруть участь в обговорення результатів змагання, виявленні

переможців

Важливе значення мають мотиви, які спонукають студентів брати участь в змаганні. Якщо це прагнення за будь-яких обставин обігнати інших, до матеріальних заохочень, то вони можуть привести до нездорового суперництва, породити явище “групового егоїзму”, коли невдача іншого викликає не бажання допомогти, а зловтіху, радість від пріоритетності своєї групи. На жаль, це явище часто зустрічається в практиці виховної роботи. Змагання можна проводити у вигляді конкурсу, КВК, веселих стартів.

Змагання можуть носити індивідуальний та колективний характер. Змагання з конкретних показників успішності студентів вважається недоцільним, бо успішність пов’язана з інтелектуальними можливостями кожного. Індивідуальні змагання – це предметні олімпіади, конкурси творів, малюнків, виставки “Умілі руки”, спортивні змагання тощо. Колективні змагання – це праця бригадами, командні види спорту, колективні конкурси художньої самодіяльності. Підводячи підсумки, слід виділити і тих студентів, які відзначилися у змаганні, і тих, які не досягли успіху, але сумлінно брали в ньому участь. Це сприяє самовдосконаленню студентів.

Заохочення– це спосіб вираження суспільної позитивної оцінки поведінки і діяльності окремої особистості чи колективу.

Психологічний вплив заохочення полягає в тому, що студент відчуває задоволення, радість через те, що визнали, оцінили його старання, досягнення. Заохочення може пробуджувати віру в свої сили, викликати приплив енергії, гарний настрій, готовність до подальшої роботи.

Особливості заохочення.

Метод заохочення слід використовувати обережно, адже він не завжди впливає позитивно.

Важлива об’єктивність заохочення. Авторитет заохочення знижується, якщо студент його не заслужив. Не підкріплене справжніми успіхами заохочення негативно впливає і на заохочуваних, і на оточуючих – незаслужена похвала підриває довіру до вчителя. Необ’єктивне заохочення призводить до конфліктів.

Якщо заохочувати студента, який і так завжди в центрі уваги, він ставитиметься до заохочення байдуже. Студент, який звик бути непомітним, потребує схвалення.

Найпрестижнішим є громадське визнання. Тому заохочення має спиратись на громадську думку групи чи класу.

Потрібно забезпечити гласність заохочення. Наприклад, про результати змагання слід повідомляти поетапно за допомогою радіо, газети, зборів. Похвальні листи, грамоти, медалі вручають публічно, в святковій обстановці.

Важливо, щоб група сприйняла нагороду одного студента як нагороду всієї групи.

Є різні способи заохочення:

Схвалення - виражається короткою реплікою, яка показує що учень поступає правильно. „Так”, „молодець”, „правильно”.

Похвала – розгорнута оцінка з аналізом дій учня. „Ось бачиш, Сашко, ти

постарався, і вчитись став ще краще”.

Нагорода – значне заохочення за особливі досягнення – закінчення школи з відзнакою, першість у спортивному змаганні.

Доручення – цікаве за змістом, свідчить про довір’я вчителя.

Подяка. Премія.

Покарання –це вплив на особистість, який виражає осуд її дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки.

Психологічний аспект покарання полягає в тому, що воно має викликати в учнів неприємні переживання, почуття сорому і вини. Повинно виникнути бажання не повторювати подібного. Лише справедливе покарання досягає мети. Покарання, яке принижує людську гідність, погіршує поведінку учня.

Види покарань:

Покарання-вправляння – погане чергування карається додатковим.

Покарання-обмеження – обмеження можливості брати участь в екскурсії.

Покарання-осуд – попередження, догана з визначенням певних строків

виправлення.

Покарання-умовність – арешт у кабінеті Макаренка.

Покарання - зміна ставлення – для багатьох учнів особливо суворий тон

вчителя, суворий погляд вже є покаранням, так само як приємна посмішка може бути заохоченням.

Покарання добром. Форми покарання, які ґрунтуються на добродушності педагога і повазі до того, хто завинив, найбільше сприймають діти. Часто вони порушують дисципліну саме в улюблених вчителів тому, що їм подобається реакція, стиль покарання.