Становлення і розвиток національних держав

XVI – XVII ст. у Західній Європі – це час розкладання феодалізму, становлення і розвитку капіталістичних відносин, період первісного накопичування капіталу. Розпадається цеховий ремісничий устрій у містах; настає час мануфактурного, а потім і фабричного виробництва. Але особиста залежність селян зникає далеко не в усіх європейських країнах, а на сході Європи часто навіть посилюється. Головною політичною формою держави на той період є абсолютизм (абсолютна монархія). Саме в цей період культура Ренесансу сягає свого апогею і поступово змінюється Просвітництвом, розквіт якого, в свою чергу, припадає на середину XVIII ст. Невід’ємною і дуже важливою складовою ідеологічної та політичної боротьби в Європі того часу є реформаторські рухи проти католицизму і подальша Контрреформація.

Друга половина XV – XVII ст. – епоха Великих географічних відкриттів. Студенти маєть розуміти мету далеких морських походів європейців, знати, які держави найбільше відзначились у процесі географічних відкриттів, на які регіони і народи планети була спрямована експансія європейців, а також основні віхи цього процесу (1492 р. – відкриття Америки Х. Колумбом, 1497-98 рр. – відкриття В. да Гамой морського шляху в Індію, 1519-1522 рр. – перше плавання навколо світу Ф. Магеллана тощо). Іспанські конкістадори знищили цивілізації Американського континенту – ацтеків, інків, майя. Шляхом масового терору тубільне місцеве населення було перетворено на дарову робочу силу, що обслуговувала нових хазяїв – європейців. Вимирання народів Америки спонукала європейців завозити для роботи на американських плантаціях і рудниках рабів-негрів з Африки.

Нові відкриття стимулювали притік золота і срібла в Європу, що спричинило зростання цін на промислові і сільськогосподарські товари. Ця “революція цін” сприяла подальшому розвитку капіталістичних відносин і водночас падінню економічної значущості феодальної аристократії.

З 1517 р. починається Реформація – боротьба за позбавлення католицизму монополії на християнську віру в Західній Європі, за оновлення та очищення католицької церкви (узагальнююча назва прибічників реформаторських рухів – протестанти). Студентам потрібно знати головні обрядові вимоги протестантів, вплив реформаторського руху на національне самосознання та мову, культуру та економіку. Ідеологами Реформації виступили – М. Лютер (Німеччина), У. Цвінглі, Ж. Кальвін (Швейцарія). Крім того, у Німеччині та Нідерландах з’явилась народна реформаторська церква анабаптистів, яку жорстоко переслідували не лише католики, але й лютерани. Специфічних форм набула реформація в Англії (з 1534 р.), де англиканську церкву очолив сам король Генрих VIII, вивівши місцевих єпископів з-під влади папи римського, але зберігши обрядову частину культу (вона зазнала змін дещо пізніше). Згодом в Англії сформувалась також міцна протестанська церква пуритан, яка зіграла вирішальну роль в Англійській буржуазній революції. Втрата впливу католицької церкви на більшість країн Європи викликала так звану Контрреформацію з боку її прихильників; з особливим успіхом протидіяв реформаторському тиску орден Ісуса (ієзуїти), створений іспанським дворянином І. Лойолою. Протиборство протестантів і католиків викликало внутрішні війни або періоди кривавих репресій в Західній і Центральній Європи. Особливо запеклими були війни в Німеччині та Франції. В обох випадках стався компроміс: у Німеччині місцеві князі відстояли своє право на вибір державної релігії всередині їх володінь незалежно від волі імператора Священої Римської імперії (“кого влада, того і віра”); у Франції королем в решті решт став колишній гугенотський, себто протестанський, лідер Генрих Наваррський (Генрих IV), який перейшов до католицтва, але офіційно оголосив право людини свободно сповідувати як католицьку, так і протестанську віру (Нантський едикт, 1598 р.). Загалом боротьба між католиками та протестантами призвела до того, що північні регіони Європи, де зазвичай були більше розвинені буржуазні відносини, стали протестантськими, а південні і центральні залишились католицькими.

Значне релігійне підґрунтя мала буржуазна революція в Нідерландах – перша в світовій історії. З 1566 р. народ Нідерландів, які належали Іспанії, де правив фанатичний католик Філіпп II, почав боротьбу проти релігійних утисків і надмірних податків. Цей рух переріс у тривалу війну (аж до початку XVII ст.) за незалежність під керівництвом Вільгельма і Морица Оранських, в ході якої були остаточно демонтовані старі феодальні порядки. Однак звільнитися від Іспанії вдалося лише північним провінціям Нідерландів, Голландії. В південних провінціях (сучасна Бельгія) перемогли прихильники іспанського короля і католицької церкви. Голландська республіка стала найрозвинішою країною Європи у першій половині XVII ст., лідером світової морської торгівлі, великим колоніальним хижаком.

Однак швидкими темпами капіталістичні відносини розвивалися і в Англії. Це супроводжувалось масовим розоренням селянства, яке змушене було жебракувати, що нещадно каралось урядом. Студентам слід знати особливості політики “огороджування” та “кривавого законодавства” проти жебрацтва. Великих політичних та економічних успіхів Англія досягла за часів правління Єлизавети І Тюдор (1558-1603 рр.), яка почала активне суперництво з Іспанією на морях Старого і Нового світу. Однак з її смертю різко скоротилась підтримка національної буржуазії з боку влади. Нова династія Стюартів викликала загальне народне незадоволення, що призвело до Англійської буржуазної революції (з 1640 р.). Громадянські війни завершились перемогою прихильників парламенту на чолі з видатним полководцем і державним діячем О. Кромвелем. Після рогрому роялистів і страти короля Чарлза I, Кромвель встановив свою одноосібну диктатуру. За час його правління Англія здобула важливі перемоги у морських війнах з Голландією та Іспанією; були створені всі умови для подальшого розвитку капіталізму. Після смерті Кромвеля у 1660-1688 рр. сталася реставрація Стюартів на англійському престолі, однак вони знов були скинуті під час так званої “славної революції”, яка остаточно покінчила з абсолютизмом в Англії (парламент дедалі більше впливав на королівську владу) і сприяла остаточному перетворенню Англії на капіталістичну державу. У XVIII ст. Англія міцно утримує перше місце серед європейських країн за розвитком промисловості; її флот стає найбільшим і найсильнішим, що посилює її колоніальну експансію в усіх регіонах планети.

У XVI ст. у зв’язку з поразкою від Іспанії в Італійських війнах (1494-1559 рр.) і Гугенотськими війнами (1562-1598 рр.) всередині країни, Франція, найбільша за чисельністю населення європейська держава, була не в змозі домінувати в Західній Європі. Тоді відносні переваги були на боці Іспанії, яка у 1580 р. навіть тимчасово захопила Португалію. Однак у першій половині XVII ст. феодальна Іспанія, відстаючи в своєму економічному розвитку, поступається і лідерством серед європейських країн. Натомість Франція завдяки зусиллями видатних політиків кардиналів А.-Ж. Рішель’є і Дж. Мазаріні стала наймогутнішою європейською державою після завершення загальноєвропейської Тридцятирічної війни (1618-1648 рр.). Французький абсолютизм досяг апогею за правління Людовика XIV (1643-1715 рр.). Франція стала законодавцем мод, Париж перетворився на культурну столицю світу, а французька мова стала мовою міжнародного спілкування і залишалася такою аж до початку ХХ століття. У дипломатії тих часів вона витіснила латину. Однак авантюрна зовнішня і внутрішня політика призвела до зіткнення Франції з коаліцією провідних держав Західної Європи. Після блискучої першої половини його правління в другій Франція вступає в кризову смугу і програє “війну за іспанський спадок”, втрачаючи одноосібну гегемонію в західному світі. Король Людовик XV лише погіршив зовнішньополітичне становище країни; ані він, ані Людовик XVI нічого не зробили для принципового покращення внутрішньої ситуації, залишаючи розвинену французьку буржуазію в тісних умовах феодального строю.

Німеччина в XVII ст. надзвичайно постраждала від Тридцятирічної війни між протестантськими і католицькими державами Священної Римської імперії. Економічними наслідками війни стало посилення кріпацтва на багатьох німецьких землях; політичним наслідком стало те, що імперія фактично, хоча і не юридично, припинила своє існування. З 1848 р. в Європі посилюється процес формування національних держав; титул імператора залишається за правителями Австрії (до складу якої, крім південнонімецьких, входили значна частина угорських, південно- і західнослов’янських земель), а на півночі відбувається піднесення курфюршества Бранденбург, яке перетворилось на королівство Прусію. У XVIII ст. за часів Фридриха II Великого Прусія стала однією з провідних держав Європи, ініціатором кількох війн (найбільші з них – війна “за австрійський спадок” і Семирічна).

У XVII ст. на Сході Європи вирішувалась доля майбутнього гегемона цієї частини континенту. Запекла боротьба між Швецією, Польщею, Росією, Туреччиною тривала до кінця століття не принесла рішучого успіху жодній зі сторін, але значно посилила позиції Росії та Швеції. Під час Північної війни (1700-1721 рр.), де головними учасниками були саме ці держави, Швеція була розгромлена; російський цар Петро I Великий (1682-1725 рр.) проголосив Росію імперією. У XVIII ст. після реформ Петра I Росія перетворилась на наймогутнішу континентальну державу, яка протягом XVIII ст. завдала нищівних ударів Туреччині і Польщі (Польща як незалежна держава припинила своє існування після трьох її розділів за участю Росії, Прусії, Австрії).

Визначною подією XVIII ст. стала визвольна війна і буржуазна революція в Північній Америці, заселеної вихідцями з Британії. Американські штати повстали проти диктатури англійської влади; після тривалої війни 1775-1783 рр. американці на чолі з Дж. Вашингтоном при підтримці Франції, Іспанії, інших європейських держав здобули офіційне визнання Англією їх незалежності. Утворилась нова держава – Сполучені Штати Америки (США). Їх внутрішній устрій був республіканським; він надавав широкі можливості для капіталістичного розвитку. Однак в південних штатах нової країни все ще зберігалося рабство.