V. Орієнтовна основа дії.

Працюючи в перев’язочній чи надаючи першу допомогу, робота медсестри повинна бути направлена на вміле та правильне накладання пов’язки в будь-яких умовах. Для цього необхідно чітко знати та виконувати слідуючі правила:

1. Хворому або потерпілому надають зручного положення, щоб був вільний доступ з усіх боків до поверхні тіла, яку мають бинтувати. Частина тіла яку бинтують, повинна бути зовсім нерухомою.

2. Бинтованій частині тіла надають функціонально-вигідне положення, при якому максимально розслаблені м’язи. Пальці кисті ставлять у положення легкого згинання з протиставленням І і V пальців, передпліччя згинають під прямим кутом відносно плеча, плече відводять від тулуба і наперед, нижню кінцівку злегка відводять і згинають у колінному суглобі, стопу розміщують під прямим кутом відносно гомілки. Утримувати бинтовану частину тіла в потрібному положенні допомагає помічник.

3. При бинтуванні потрібно стояти лицем до хворого, щоб бачити його вираз обличчя.

4. Для накладання пов’язки головку бинта беруть у праву руку (лівша у ліву), а кінець – у ліву, спинка головки бинта повинна бути повернута до бинтової поверхні, а черевце – назовні. При бинтуванні одна рука розгортає бинт, а друга моделює пов’язку.

5. Бинтування, як правило починають від периферії до центру, з закріплюючих турів, вище або нижче рани.

6. Бинтують звичайно в одному напрямку зліва направо, знизу догори. Кожний послідуючий тур покриває попередній на ½ або ¾ його ширини.

7. Щоб не було складок і випинань, бинт потрібно розкривати по бинтовій поверхні не відходячи від неї, та рівномірно натягувати його.

8. При накладанні пов’язки на частину тіла, що має форму конусу (стегно, гомілка, передпліччя, тулуб) для кращого прилягання потрібно кожні 2 оберти бинта перегинати його.

9. Закріплюють кінець бинта вище або нижче від ділянки пошкодження, але не на самій рані.

10. Після накладання пов’язки треба звернути увагу на забарвлення шкіряних покривів і пульсацію периферичних артерій.

На сьогоднішній день існує багато пов’язок на окремі ділянки та частини тіла. Вони детально викладені в основних підручниках з загальної хірургії. Та існують основні типи бинтових пов’язок які потрібно вміти накласти в першу чергу.

Циркулярна пов’язка: після закріплення кінця бинта усі дальші ходи (тури) повністю або майже повністю покривають попередні.

Спіральна пов’язка: після закріплення ходи бинта йдуть у косому напрямі (спіралеподібний хід) кожним послідуючим туром прикриваючи попередній на 2/3 його ширини.

Повзуча пов’язка: за технікою нагадує попередню, але між гвинтоподібного ходу турами є проміжки.

Хрестоподібна пов’язка: після закріплення хід бинта спрямовують по діагоналі до другої ділянки де роблять поворот і йдуть у поперечному напрямі з протилежного боку. Вийшовши на ту саму поверхню йдуть у косому напрямі, перетинаючи попередній хід, а дійшовши до місця перших циркулярних ходів, роблять півколо в поперечному напрямі.

Зворотну пов’язку: накладають на голову, куксу кінцівки коловими ходами. У сагітальній площині роблять перегин бинта і спрямовують його хід у косому напрямі так, щоб на бічній поверхні він міг покрити коловий хід на ½ його ширини. Дійшовши до протилежної відносно місця перегину сторони, роблять другий перегин, після чого коловим ходом закріплюють попередній хід. Чергуючи зворотні ходи з коловими поступово покривають усю частину.

Найбільш розповсюдженою формою пов’язок, що тверднуть є гіпсові та полістеролові (вже готові до використання) пов’язки, які дозволяють добре зафіксувати фрагменти кісток при переломах.

Накладаючи таку пов’язку медсестра дотримується слідуючих правил:

1. Накладаючи гіпсову пов’язку забезпечити нерухоме положення не тільки пошкодженому сегменту, але й двом найближчим суглобам (верхньому і нижньому).

2. В тих місцях де є кісткові виступи підложити вату (не гігроскопічну).

3. Кожний тур гіпсового бинта повинен лягати рівно, пов’язку моделюють по ходу накладання.

4. Кінці пальців залишати відкритими для спостереження.

5. Після накладання пов’язки її маркірують.

6. У випадку скарг хворого на біль, набряк пальців, оніміння, сестра терміново повідомляє лікаря.

Медсестра хірургічного відділення (перев’язочної) постійно має справу з хворими, що мають різні види ран. Якщо ж врахувати, що в більшості хірургічних та травматологічних хворих є операційні або випадкові рани, то важливість організації ПХО, ВХО, вибору виду шва, лікування ран є очевидною.

Основним в лікуванні випадкових ран є їх первинна хірургічна обробка. ЇЇ мета видалити нежиттєздатні, контаміновані інфекцією тканини і тим самим попередити нагноєння рани. Тому в залежності від часу розрізняють ранню ПХО, яку виконують в першу добу; відсрочену – на протязі другої доби, пізню, пізніше 48 годин.

Після обробки операційного поля спирт-йодом та відповідного знеболення розсікають рану, проводять ревізію рани, видаляючи інородні тіла, нежиттєздатні тканини, згустки крові: нежиттєздатні тканини темно-червоного кольору, тусклі, не кровоточать на розрізі. Після цього промивають порожнину рани антисептиком. Окаймляючим розрізом, взявши скальпель та інший пінцет відступивши від краю в залежності від часу, що пройшов з моменту травматизації висікають краї, стінки, дно рани. Виконують гомостаз по ходу операції. Непошкоджені судини, нерви, сухожилки при обробці рани потрібно зберегти, обережно знявши з них бруд. Вільно лежачі міжкісткові відломки видаляють, гострі, без окістя відламки, що виступають у рану скушують кусачками.

Пізню хірургічну обробку виконують на тих же правилах, але вона зводиться до видалення інородних тіл, бруду, некротизованих тканин, гнійного вмісту, щоб забезпечити добре дренування рановго вмісту. Висічення тканин як правило не проводять через небезпеки генералізації інфекції.

Завершаючим етапом ПХО є первинний шов, що відновлює анатомічну непреривність тканин. Первинно-відсрочений шов накладають в терміни до 5 днів після ПХО, при умові, що сталося нагноєння рани. Відсрочені шви можна накласти у вигляді провізорних, які накладають зразу ж після ПХО, а затягують через 5 днів.

В ранах ушитих первинним швом, запальний процес загоєння проходить як правило первинним натягом.

Медсестра перев’язочної повинна вміти забезпечити не тільки виконання ПХО але й хірургічну обробку гнійної рани.

Перев’язку починають із знімання пов’язки. Розрізати бинт потрібно на протиліжній від рани сторони, трохи піднімаючи краї пов’язки пінцетом, застосовуючи кульові ножниці. Потім видаляють увесь інший матеріал – серветки, тупфери, тампони. Перев’язувальний матеріал треба видаляти обережно, не відриваючи тому, що це порушує цілісність грануляцій. Слід звернути увагу на наявність гнійного або серозно-гнійного, геморагічного вмісту, на колір вмісту (білий, жовтий, синє-зелений, кров’янистий), на кількість (надмірне, помірне, незначне), на запах гнійного вмісту. Позрошувавши перев’язувальний матеріал антисептиком його видаляють. Перев’язка виконується тільки пінцетами, можна затискачами.

Лікар, що перев’язує не повинен торкатись пінцета чи корцанга медсестри, що що подає йому перев’язувальний матеріал чи інструменти.

Після видалення з рани серветок, тампонів, здійснюють туалет шкіри навколо рани від країв до периферії. Вміст рани видаляють тупфером промакаючи а не витираючи рану щоб не травмувати грануляції. Некротизовані тканини захоплюють пінцетом і висікають ножницями чи скальпелем до легкої капілярної кровотечі.

Не слід намагатися видалити з поверхні грануляцій фібринозно-гнійні нальоти, щоб не пошкодити грануляції, які стають прохідними для мікробів з рани в здорові тканини. Тампон, турунду в рану вводять не щільно, щоб не перетворити їх на “пробку”. Для дренування використовують поліхлорвінілові трубки з перфоотворами по боках, спарені трубки, трубки по типу “тампон-сосиску”, або “тампон-сигарета”, трубки розрізані подовжені навпіл, що утворюють жолобок, гумові стрічки. Дренажні трубки постійно промивають антисептиком, слідкуючи за їх функціонуванням.

Навколо дренажу, що виступає з рани укладають серветку, розрізану до половини “штанці”.

У деяких випадках (дренування черевної порожнини) дренажну трубку фіксують до шкіри окремим швом чи лейкопластирем у вигляді “гусячої лапки”.

В залежності від ситуації, якщо рана гранулює, в термін від 8 до 15 днів накладають ранній вторинний шов. Края рани як правило рухомі імобілізовувати їх не потрібно. В більш пізні терміни, до 1 міс. З моменту травматизації, коли рана вкрита обширним колоїдним рубцем, або є надлишок грануляцій, їх висікають і накладають пізній вторинний шов.

Для адаптації країв рани їх перед цим висікають. Показами до вторинного шва є місцева відсутність ознак запалення в рані, нормалізація t⁰ тіла, складу крові та загального стану хворого.

Шви з післяопераційної рани, яка загоїлась первинним натягом знімають в чистій перев’язувальній. Якщо у хворого загоювання рани ускладнювалось нагноєнням, то шви знімають у гнійній перев’язувальній.

Про ці організаційні моменти медсестра перев’язувальної повинна постійно пам’ятати.