Типові непорозуміння у міжкультурних комунікаціях

Міжкультурна комунікація буде успішною за умови, якщо спроба пристосуватись до культурних умов, які змінилися, буде вдалою, що дасть змогу усунути напругу і удосконалити взаєморозуміння. Важлива проблема для учасників міжкультурної комунікації, які є представни­ками різних культур, - це «деформоване сприйняття» і «деформована інтерпретація» змісту інформації Сприйняття розуміють як процедуру, під час якої кожен індивід відображає в своїй свідомості предмети та явища зовнішнього середовища і реагує на них. Це дає змогу сформувати особисте розуміння ситуації. Модель сприйняття не абсолютна, вона вибіркова, набута, культурно-обумовлена, неповна. Термін «Інтерпретація» означає, що особа надає значень спосте­реженням і зіставляє їх. «..Це процес надання значення сприйнятим нами явищ». На основі набутого досвіду ми робимо припу­щення про сприйняті явища, що дає змогу в подібних ситуаціях опира­тись на наявні інтерпретаційні моделі.

Успіх міжкультурної комунікації великою мірою залежить від то­го, чи певна особа в своїх судженнях базується лише на наявних кате­горіях, стереотипах і типажах власної культури, чи вона намагається зрозуміти інші. Важливим фактором процесу міжкультурної комуніка­ції є уявлення або імідж, тип відносин, забобони і стереотипи, котрі розвиваються в межах однієї культури щодо іншої. Стереотипи фор­мують зміст наших соціальних категорій і одночасно самі є формою категоризації, що організовує наш досвід і керує поведінкою щодо представників інших культур.

Передумовою функціональної міжкультурної комунікації є відпо­відне усвідомлення культурної залежності власних думок і дій. Н. Адлер доходить висновку, що, хоча ми вважаємо, що головною проблемою міжкультурної комунікації є розуміння інших культур, найбільші труднощі виникають у зв'язку з розумінням власних культу­рних умов. Проблема міжкультурної комунікації полягає у тому, що ми часто бачимо лише те, що звикли бачити або очікуємо побачити, оці­нюємо як погане чи хороше те, що в нашій культурі навчились оцінювати як погане чи хороше. Ця етноцентрична точка зору, за котрої уявлення про іншу культуру базуються на уявленнях про вла­сну, є головною причиною безуспішного процесу міжкультурного ро­зуміння. Етноцентризм - це інший елемент культури, що ґрунтується на почутті зверхності певної групи чи осіб. Майже в кожній культурі наявна тенденція оцінювати інших. Особливо це поширено в субкультурах. Так, наприклад, міські жителі можуть ставитися зверхньо до сільських, представники елітних спеціальностей та службовці - до ро­бітників тощо.

Л. Страус характеризує етноцентричну культурну свідомість у всіх міжкультурних відносинах як основну рису колективної схеми мис­лення будь-якого суспільства. Як приклад такого національного етноцентризму соціолог Гіордано називає німців і поляків, французів та ан­глійців, іспанців і португальців, угорців і румунів, сербів і хорватів, які себе вважають вибраними людьми. Хоча вони зважають на думку, що стереотипи, залежно від того, як їх використовувати» можуть бути як корисними, так і непродуктивними. При міжкультурній взаємодії слід ураховувати, що необхідно уникати узагальнень або застосування упереджених оцінок. За Н. Адлер, міжкультурна комунікація значною мі­рою залежить від того, наскільки люди свідомо використовують куль­турно обумовлені стереотипи і вчаться не підтверджувати власних по­глядів шляхом спілкування з партнером. Також слід пам'ятати, що ко­нтакт між партнерами, які є представниками різних культур, не завжди веде до взаєморозуміння.

Важливою передумовою розуміння партнера з іншої культури є усвідомлення того, що він і його культура відрізняються від вашої. До­слідник процесу комунікації Ганвей поділив цей процес від початку розвитку культурно орієнтованої свідомості до розуміння іншої куль­тури на 4 етапи і уточнив, наскільки потрібно розуміти «чужу» культу­ру для успішності міжкультурного спілкування.

Комунікатор, що перебуває на першому рівні і комунікує, напри­клад, з представником Японії, відповідно до цієї моделі, знатиме, що японці є особливо ввічливими і орієнтованими на групу, але глибші причини для нього будуть невідомі. По-іншому трактуватиме ту саму ситуацію комунікатор третього рівня. Йому відомі японські звичаї та культура. Але ці знання не обов'язково будуть базуватись на особис­тому контакті з представниками цієї культури.

Найліпші перспективи бути сприйнятим як гідний довіри партнер спілкування мають комунікатори, які перебувають на четвертому рів­ні. В цьому разі йдеться про «справжнє міжкультурне розуміння», кот­ре означає, що комунікатор здатний уявити себе в ролі японського ді­лового партнера і відповідно до передбаченої останнім перспективи інтерпретувати ситуацію. Так Ганвей стверджує, що потрібно досягти третього рівня як практичної реалізації мети міжкультурної комуніка­ції. Якщо ж особа прагне стати справжнім «інсайдером» іншої культу­ри, необхідно виконати якнайменше певні аспекти четвертого рівня.

Комунікація не обов'язково закінчується розумінням. Міжкультурна комунікація постійно включає неправильне розуміння, спричинене неправильними інтерпретацією, оцінюванням тощо. Якщо особа, яка надсилає інформацію, - виходець з однієї країни, а адресат - з іншої, шанси точної передачі повідомлення доволі низькі. Іноземці бачать, інтерпретують і оцінюють речі по-різному, і відповідно діють. Тому, вивчаючи міжкультурні ситуації, треба допускати можливість відмін­ностей, поки не доведена подібність. Також важливо зазначити, що будь-яку поведінку може пояснити особа, яка її поширює і що логічне та раціональне залежать від культурної орієнтації, тому є відносними.

Проблеми, безпосередньо пов'язані з міжкультурною комунікаці­єю, проявляються насамперед у формі непорозумінь. У цьому разі пар­тнери спілкування не можуть однаково визначити ситуацію. Важливою проблемою є культурно обумовлені не відповідні одна одній тракту­вання ситуації, зокрема, різна вербальна і невербальна поведінка парт­нерів зі спілкування. Непорозуміння можуть виникати не лише під час комунікації між представниками різних культур, а й у межах відносно однорідних культурних умов. Це пояснюють тим, що через деформо­вані комунікації створюються ще більші перешкоди у споріднених культурах, ніж при спілкуванні представників зовсім різних культур, оскільки невідповідна незвична поведінка часто може бути виправда­на. Однак непорозуміння під час міжкультурних комунікацій є швидше правилом, аніж винятком.

Прикладом типових міжкультурних непорозумінь і деформованої комунікації, відомих із вербального спілкування, є проблеми розуміння стандартної і літературної мов, діалектів або «вербальних комунікати­вних стилів». Подолати ці міжкультурні бар'єри можна з допомогою перекладачів, які, крім перекладу мовних кодів, спроможні також роз­шифрувати культурні коди і різні види поведінки та їх правильно ін­терпретувати. Так, мова в Азії є засобом гармонізації спілкування. Слово «так» у китайській мові виражається не за допомогою одного слова, а за допомогою повторення запитання: «Чи ти вже поїв?» -«Так, я вже поїв». Часто це трапляється також при запереченні. На ба­гато запитань відповідь замість «ні» буде «так», тому що «ні» - табу. На запитання: «Ви мене зрозуміли?» можна отримати у відповідь «так», навіть якщо мається на увазі «ні». Синолог і перекладач М. Фе­рмер з цього приводу зазначає: «Якщо німець говорить «ні» я перекла­даю «ми про це подумаємо»; якщо китаєць говорить «ми повинні про це ще раз подумати», в німецькій мові кращим перекладом буде «ні».

Багато непорозумінь може виникати через відмінні правила у по­ведінці представників різних культур. Це стосується відмінностей що­до використання часу та інших правил, вироблених в одній культурі, а застосовуваних в іншій. Зокрема, традицій щодо вживання їжі та напо­їв, поведінки при привітанні, вручення подарунків, запрошення і при­ймання гостей. На прикладі французького ділового ленчу Е. Т. Холл і Е. Холл показують культурні відмінності, котрі слід ураховувати при міжкультурному спілкуванні.

«Французький діловий обід є хорошим прикладом того, як певна річ, важлива в одній культурі, по-іншому оцінюється в іншій. Для фра­нцуза зустріч за межами організації в приємній атмосфері є способом кращого пізнання ділового партнера. Згідно з дослідженнями, діловий обід у Франції триває 124 хвилини, тоді як в Америці - 67 хв. На осно­ві здобутого досвіду можу підтвердити, що французький діловий обід у разі створення нових ділових відносин може тривати до трьох годин. Для француза діловий обід є багатофункціональним процесом. Пред­ставники цієї культури вважають, що церемонія прийняття їжі сприяє просуненню справи. Тому для них важливіше налагодити особистісне спілкування, ніж дотримуватись жорсткого ділового режиму. Така по­ведінка французів щодо використання часу, проведеного за межами організації, не виправдана в Німеччині. Німці не схвалюють того, що французи не розмежовують офіційної частини і приватної і це створює в них думку, що французи відносяться несерйозно до справи».

Таким чином, загальний огляд особливостей міжкультурної кому­нікації дає змогу зробити висновок щодо сфер виникнення культурних відмінностей, що можуть впливати на успіх міжкультурної комунікації. Нижче подано детальніший порівняльний аналіз процесу комунікації між представниками різних культур.