Сутність морального виховання дітей дошкільного віку

Проблемі морального розвитку дитини присвячено багато праць видатних психологів та педагогів. За твердженням російського психолога Г. Люблінської система моральних стосунків формується протягом усього життя, а започатковується тоді, коли дитина вступає у різні за змістом та організацією форми спілкування з дорослими і ровесниками [34].

Моральний розвиток – рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованості моральних почуттів і моральної поведінки [51].

Моральне виховання – це один з найважливіших напрямів виховання, який полягає у цілеспрямованому формування моральної свідомості, розвитку морального почуття й формування звичок і навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології [53].

Моральне виховання здійснюється на національному ґрунті шляхом засвоєнні національних норм і традицій, багатої духовної культури народу, тих моральних норм і якостей, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві, узгодження дій і вчинків людей. Такими нормами є насамперед гуманізм і демократизм, що виявляються в ідеалі вільної людини: любов до батьків, до Вітчизни, до рідної мови; правдивість і справедливість, працьовитість і скромність; готовність захищати слабших, турбуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, матері, бабусі; вміння скрізь і всюди діяти благородно, шляхетно, виявляти інші чесноти.

Проблему морального виховання дітей дошкільного віку досліджували педагоги-дослідники: В. Котирло, В. Нечаєва, В. Сухомлинський, Д. Менджерицька, І. Бех, К. Ушинський, Л. Артемова, Н. Виноградова, О. Кононко, Р. Буре, Р. Жуковська, С. Козлова, С. Русова, Т. Маркова, Т. Поніманська, Ш. Амонашвілі та інші.

К. Ушинський писав, що виховання народу існує стільки віків, скільки існує сам народ. Найважливішими моральними рисами він вважав любов до своєї вітчизни, до свого народу, чуйне та тепле відношення до оточуючих; скромність, працьовитість, прагнення до корисної діяльності. Найголовніші шляхи та методи морального виховання – це виховне навчання, переконання та роз'яснення, особистий приклад учителя і старших, заохочення і покарання, розумна організація праці, відпочинку і розваг, обмін думками між учнем і вихователем з питань моральних та інше [66].

С. Русова моральне виховання дошкільників розглядала як гармонію індивідуальної волі і колективного порядку. Русова стверджувала, що українська дитина не дуже експансивна, вона занадто вразлива й часто-густо ховається від інших зі своїми переживаннями; до неї треба підходити з ласкою, привернути її до себе повагою до її індивідуальності, треба збудити її цікавість, тоді виявиться її талановита вдача й озветься глибока чулість. На таку працю здатні гуманістично налаштовані педагоги [56].

В розробку проблеми морального виховання вагомий внесок зробив відомий педагог В. Сухомлинський. Він вважав необхідним якомога раніше ознайомити дітей з морально-етичними основами нашого суспільства, сформувати позитивне до них ставлення, викликати загострений інтерес до понять добра і зла, організовуючи виховний процес так, щоб участь, щирість, співпереживання, співчуття, людяність виявлялися в діяльності [60].

В. Білоусова розглядала моральне виховання як спеціально організовану міжособистісну взаємодію педагога з вихованцем на основі норм і принципів гуманізму. Під гуманізацією виховання педагог розуміла олюднення відносин, що забезпечить морально-емоційну атмосферу взаємного розуміння, поваги й турботи про іншого, безкорисливого ставлення до кожної особистості не як до засобу досягнення власних інтересів, а як до мети. «У цьому випадку, – підкреслювала педагог, – інший сприймається як вища життєва цінність, викликаючи адекватне сприйняттю ставлення до себе» [9].

На думку І. Беха, моральність є формою суспільної свідомості відносно двох сфер – світу людей і світу речей – може виступати і як суб'єкт-суб'єктне, і як суб'єкт-об'єктне ставлення [6].

Т. Поніманська зазначає, що успішність цього процесу становлення моральності залежить від єдності моральної свідомості і поведінки. Визначальною у ньому є роль дорослого як «соціального провідника», зразка для наслідування, організатора соціального досвіду дитини [50].

Р. Буре було розроблено теорія й методика морального виховання на всіх видах занять, доведено можливість формування морально-вольових якостей у дітей у процесі навчально-пізнавальної діяльності. Комплексний характер проведеного дослідження дозволив автору обґрунтувати колективний характер діяльності дітей на заняттях; виділити відмінності в структурі діяльності дітей залежно від завдань заняття, його змісту, можливостей об’єднання дошкільнят навколо спільних завдань; розробити технологію організації педагогічного процесу на заняттях.

Сучасні вітчизняні дослідники (І. Бех, С. Анісімов та ін.) вважають, що для морального виховання особистості необхідний комплексний вплив на особистість, який передбачає формування у єдності з моральною свідомістю, моральних почуттів і поведінки.

Значне місце посідали дослідження, присвячені вивченню трудової діяльності. У процесі вивчення її можливостей для формування морально-вольових якостей було доведено, що ця задача може бути успішно розв’язана тільки на основі врахування особливостей цієї діяльності порівняно із грою, заняттями, на основі врахування вікових особливостей дитини. В. Логінова,

В. Нечаєва, Є. Радіна, З. Борисова, О. Кононко, Р. Буре, Я. Неверович, та ін. розглянули розвиток трудової діяльності, становлення тих її компонентів, які містять в собі «моральний» початок.

Наукова педагогічна думка зосереджувалася на дослідженні таких проблем: моральне виховання у процесі ознайомлення дітей з навколишньою дійсністю (Є. Радіна); зв'язок морального і розумового виховання на матеріалі ознайомлення з працею дорослих (Г. Лескова); моральне виховання у грі (Д. Менджерицька, Р. Жуковська, Ф. Левін-Щиріна); виховне значення трудової діяльності дітей дошкільного віку (З. Борисова, Л. Порембська); виховання колективних взаємин дітей (В. Нечаева, О. Булатова, Т. Маркова та ін.).

Тому, в нашому визначенні, моральність несе в собі моральні цінності й ідеали, що відображають рівень розвитку окремої людини й народу в цілому. Будучи ядром особистості, моральність визначає характер життєвої позиції людини й результати її діяльності.

Базовий компонент дошкільної освіти представляє моральне виховання в змістовій лінії «Дитина в соціумі». Він передбачає формування у дітей навичок соціально визнаної поведінки, вміння орієнтуватись у світі людських взаємин, готовності співпереживати та співчувати іншим. Завдяки спілкуванню з дорослими, як носіями суспільно-історичного досвіду людства, в дитини з’являються інтерес та вміння розуміти інших, долучатися до спільної діяльності з однолітками та дорослими, об’єднувати з ними свої зусилля для досягнення спільного результату, оцінювати власні можливості, поважати бажання та інтереси інших людей. Взаємодія з іншими людьми є своєрідним видом входження дитини в людський соціум, що вимагає уміння узгоджувати свої інтереси, бажання, дії з іншими членами суспільства [5].

Завдання морального виховання:

Сучасні концепції дошкільного виховання спрямовують педагогів на особистісно-орієнтований підхід, використання різноманітних форм взаємодії дорослого і дитини, гуманізації педагогічного процесу в дошкільному закладі.

У системі національного виховання дошкільників серед інших завдань виділяють:

— виховання громадянської й соціальної відповідальності;

— вивчення і пропаганду культурних надбань свого та інших народів;

— озброєння знаннями про пріоритети загальнолюдських цінностей, ознайомлення з проблемами, які набувають життєвого значення для долі цивілізації (охорона най колишнього середовища, атомне роззброєння), готовності жити і діяти за принципами гуманізму;

— оволодіння народною мораллю, етикою;

— ознайомлення з родинною педагогікою;

— виховання поваги до батька, матері, бабусі, дідуся, свого роду.

Моральне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його самовдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості:

— цілеспрямованість (полягає в чіткій окресленості мети педагогічних впливів);

— багатофакторність (передбачає враховування усіх чинників, які відіграють суттєву роль у процесі виховання);

— віддаленість у часі результатів роботи (виховання є тривалим процесом, результати якого не можуть бути досягнутими відразу);

— неперервність (полягає в систематичності взаємовпливів вихователя і вихованця);

— визначальна роль педагога (педагог має бути моральним взірцем для дитини);

— цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх виховних засобів і впливів щодо формування моральної культури людини).