Невиключна ліцензія

За невиключною ліцензією власник виключних прав (ліцензіар) надає іншій особі (ліцензіату) дозвіл на використання винаходу, зберігаючи за собою право на використання цього вина­ходу, включаючи право видачі ліцензій іншим особам. У цьому випадку ліцензіаром може бути як власник патенту, так і власник виключної ліцензії.

Ліцензіат, який одержав невиключну ліцензію, використо­вує винахід в умовах можливої конкуренції з самим ліцензіаром та іншими ліцензіатами.

Невиключні ліцензії, як правило, надаються на вироб­ництво товарів масового побуту для його повного задоволення та для одержання максимально можливого прибутку.

14.3. Обов'язкові умови та реквізити ліцензійного договору

Досвіду використання об'єктів інтелектуальної власності в Україні ще не накопичено. Основні умови та реквізити договорів поки що не типізовані у відповідних зразкових чи примірних до­говорах. Тому дуже важливо визначити зміст та основні умови пе­редусім ліцензійного договору, який стає єдиним і основним до­кументом, що регулюватиме права і обов'язки сторін у відносинах щодо використання об'єктів інтелектуальної власності, взаємні розрахунки і майнову відповідальність тощо. Найчастіше, спори виникають саме через прогалини в укладеному договорі, його нечіткість, неконкретність тощо. Варто врахувати й те, що при ви­робленні проекту договору багато його умов характеризуються невизначеністю стосовно того, який ефект буде досягнуто в ре­зультаті використання об'єкта інтелектуальної власності. Це значно ускладнює укладання договору.

Ліцензійний договір має відповідати докладним, однознач­ним формулюванням, що не допускають їх двозначного тлумачен­ня, конкретній характеристиці предмета договору, прав і обов'язків, відповідальності тощо.

Ліцензійний договір мас передбачати способи використан­ня об'єкта інтелектуальної власності (конкретні права, що переда­ються за таким договором, строк дії і територію, на які пере­дається право), розмір винагороди і/або порядок визначення розміру винагороди за кожний спосіб використання об'єкта інте­лектуальної власності, порядок і строки її виплати, а також інші умови, які сторони визнають за доцільне включити до договору.

У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про спосіб використання об'єкта інтелектуальної власності договір вва­жається укладеним па такі способи використання об'єкта інтелек­туальної власності, які можуть вважатися необхідними для досяг­нення наміру сторін, що був визначений при укладенні договору. Якщо в ліцензійному договорі не зазначені строки, па які видається право, договір може бути розірваний ліцензіаром за сплином п'яти років від дати його укладення, якщо користувач буде письмово повідомлений про це за шість місяців до розірван­ня договору.

Якщо в договорі не міститься умови про територію, на яку видається право, чинність його поширюється на територію Ук­раїни.

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта інтелектуальної власності, які на момент укладення договору були невідомі.

Умови ліцензійного договору, то обмежують авторів або винахідників у створенні в майбутньому нових об'єктів інтелекту­альної власності на певну тему або в певній галузі, є недійсними.

Умови ліцензійного договору, які суперечать чинному зако­нодавству, також визнаються недійсними.

Бажано, щоб ліцензійний договір мав преамбулу, в якій чітко і докладно були б визначені права ліцензіата на предмет до­говору, наприклад, назва винаходу, номери патентів, виробничий досвід, ноу-хау тощо. У ній має бути викладене бажання ліцензіата придбати певні права на об'єкт інтелектуальної влас­ності та його мета.

У преамбулі слід дати докладне визначення понять (термінів), які використовуються в тексті договору.

Законодавством визначені обов'язкові умови та реквізити ліцензійного договору. В ньому повинні бути зазначені:

• сторони договору: повне найменування та юридична адре­са - для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові та ад­реса - для фізичної особи;

• номер патенту;

• назва винаходу;

• предмет договору;

• обсяг прав, що передаються;

• права та обов'язки сторін;

• вид ліцензії;

• територія дії ліцензійного договору;

• строк дії ліцензійного договору;

• підписи сторін;

• дата укладення договору.

Слід пам'ятати, що при укладанні ліцензійного договору розділ „Предмет договору" є найбільш складним. Важливо до­кладно визначити предмет договору. В ньому має бути однознач­но сказано, що передається і на яких умовах (право на викорис­тання об'єкта інтелектуальної власності, вид ліцензії, технічна до­кументація, ноу-хау, послуга, технічна допомога), а також подана характеристика території, на якій буде вироблятись, застосовува­тись, продаватись продукція за ліцензією.

У ліцензійному договорі мають бути докладно визначені права та обов'язки сторін, які обумовлюються предметом догово­ру. В умовах ринкової економіки в договорі слід надійно забезпе­чити конфіденційність інформації, що міститься в ліцензії. Слід прямо передбачити обов'язок ліцензіата не розголошувати І не пе­редавати третім особам отриману ним інформацію, яка не була опублікована і загальнодоступна на день підписання договору. Така інформація складає комерційну таємницю, яка може в умо­вах ринку забезпечити ліцензіару виробничий успіх.

Важливе значення в ліцензійному договорі мас строк його дії, який обумовлюється такими чинниками: строком дії права інтелектуальної власності, строком морального старіння об'єкта, часом, необхідним для освоєння ліцензії, ступенем заінтересова­ності сторін у тривалому співробітництві. Строк дії ліцензійного договору не має

бути довшим за строк дії права на об'єкт інтелектуальної власності на день підписання угоди.

У договорі варто передбачити наслідки припинення його дії, бо з цим пов'язані важливі правові питання. Таких наслідків мо­же бути два:

а) ліцензіат повертає ліцензіару всю технічну документацію і повністю припиняє використання винаходу і ноу-хау;

б) ліцензіат залишає в себе одержану ним технічну докумен­тацію, вправі продовжувати використання винаходу і ноу-хау на власний розсуд, виробляти, використовувати і продавати продукцію за ліцензією.

Суттєвою умовою ліцензійного договору є плата за викори­стання винаходу за ліцензією. Вона може бути двох видів: ціни ліцензії або ліцензійної винагороди. У договорі докладно визнача­ються строки і порядок платежів. Визначення піни ліцензії є найбільш складним питанням. Ціна ліцензії є не що інше, як спра­ведливий баланс економічних інтересів ліцензіара і ліцензіата. Вона обумовлюється такими чинниками:

• економічною і технічною цінністю об'єкта, що забезпечує ліцензіату одержання додаткового прибутку чи іншого еко­номічного ефекту протягом строку дії ліцензійного договору;

• часом і капіталовкладеннями, необхідними для освоєння ліцензії і організації виробництва продукції за нею;

• сукупністю прав, що передаються ліцензіату (виключна або невиключна ліцензія);

• обсягом технічної документації і ноу-хау, що передаються за договором, а також технічною допомогою, що надається при освоєнні ліцензії;

• строком дії договору; видом і порядком ліцензійних пла­тежів тощо.

Ціна ліцензії є частиною прибутку (економічного ефекту) ліцензіата, який він може одержати від використання винаходу. У світовій практиці поширене визначення ціни ліценції на основі процентних відрахувань від вартості продукції, що реалізується ліцензіатом, або на основі фіксованого платежу з кожної одиниці продукції в твердій сумі. Ціна ліцензії залежить також і від виду платежів. При одноразовій виплаті ціна буде нижчого, оскільки вона гарантує ліцензіату отримання всієї вартості ліцензії неза­лежно від фактичного результату використання винаходу.

Але більш широко практикуються ліцензійні платежі у ви­гляді поточних відрахувань від прибутку ліцензіата в погодженій сторонами частці протягом строку дії ліцензійного договору. Це можуть бути також комбіновані платежі, за якими ліцензіат вип­лачує певну суму одноразово або частинами, а потім здійснює по­точні відрахування від прибутку.

Форма ліцензійного договору. Ліцензійний договір має бу­ти укладений у письмовій формі, якщо інше не передбачено пого­дженням сторін. Письмова форма не обов'язкова для авторських ліцензійних договорів про опублікування творів у періодичних виданнях і енциклопедичних словниках. Ліцензійні договори на право використання об'єктів промислової власності набувають чинності після їх реєстрації у патентному відомстві України.

Вибір виду ліцензії залежить, перш за все, від попиту на ринку продукції, виготовленої із застосуванням запатентованого винаходу.

Виключні ліцензії краще надавати у тих випадках, коли такий ринок невеликий та винахід має обмежену сферу використання.

Невиключні ліцензії надаються, як правило, у тих випадках, коли є постійний попит на продукцію, виготовлену із застосуван­ням запатентованого винаходу, а наявність декількох ліцензіатів не буде перешкоджати її реалізації.

Доказом виключної або невиключної ліцензії завжди є відповідь на питання: чи одержав ліцензіат стосовно будь-якого виду використання виключні права, чи ні?

На підставі одного патенту може бути видано:

• декілька виключних ліцензій за умови, що не будуть співпадати території дії виключних прав, наданих за цими ліцензіями, та такі права не будуть взаємно перетинатися (будуть відрізнятися за обсягом прав);

• необмежену кількість невиключних ліцензій.

Відносини сторін при вико­нанні зобов'язань за договором залежать від того, наскільки вдало він складений. Оскільки договір єюридичним докумен­том, то складати його повинен фахівець. Чим більшою є комерційна цінність винаходу, тим більша не­обхідність в одержанні професійної допомоги, наприклад, з бо­ку представника у справах інтелектуальної власності (патент­ного повіреного), який має спеціальну кваліфікацію, цілком до­статню для надання поради та допомоги з будь-якого питання щодо передачі прав. Можна також скористатися послугами спеціалізованих фірм.

14.4. Відкрита ліцензія

Законодавство передбачає можливість видачі так званої відкритої ліцензії. Якщо власник патенту на винахід зацікавлений у зниженні розміру збору за підтримання чинності патенту, йому державою надана можливість зробити офіційну заяву до Устано­ви про надання дозволу будь-якій особі використовувати зазначе­ний винахід. За таких умов він одержує від держави пільги по сплаті щорічного збору за підтримання чинності патенту, розмір якого знижується на 50%.

У власника патенту також є право відкликати свою заяву.

Порядок надання „відкритої" ліцензії визначено „Інструк­цією про розгляд та публікацію заяви власника патенту України про надання будь-якій особі дозволу на використання запатенто­ваного винаходу (корисної моделі)".

14.5.Примусове відчуження прав на винахід (корисну модель)

Якщо винахід (корисна модель), крім секретного винаходу (корисної моделі), не використовується або недостатньо викорис­товується в Україні протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли вико­ристання винаходу (корисної моделі) було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати ви­нахід (корисну модель), у разі відмови власника прав від укладан­ня ліцензійного договору може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу (корисної моделі). Права власності на винахід, що засвідчується патентом, мо­жуть бути обмежені на підставі примусової ліцензії. Порядок на­дання примусової ліцензії визначений законодавством і ре­алізується двома шляхами:

• в адміністративному порядку;

• у судовому порядку.

Адміністративний порядок застосовується, якщо цього ви­магають суспільні інтереси та інтереси національної безпеки. У такому разі Кабінет Міністрів України має право па відчуження прав на використання винаходу (корисної моделі) визначеній ним особі без згоди власника патенту (деклараційного патенту) у разі його безпідставної відмови у видачі ліцензії на умовах невиключної ліцензії на використання винаходу (корисної моделі). При цьому:

1) дозвіл на таке використання надається, виходячи з кон­кретних обставин;

2) обсяг і тривалість такого використання визначаються ме­тою наданого дозволу, і у випадку напівпровідникової технології воно має бути лише некомерційним викорис­танням органами державної влади чи виправленням ан­тиконкурентної практики зарішенням відповідного орга­ну державної влади;

3) дозвіл на таке використання не позбавляє власника па­тенту права надавати дозволи на використання винаходу (корисної моделі);

4) право на таке використання не передається, крім випадку, коли воно передається разом з тією частиною підприємства чи ділової праю ики, в якій здійснюється це використання;

5) використання дозволяється переважно для забезпечення потреб внутрішнього ринку;

6) про надання дозволу на використання винаходу (корис­ної моделі) власнику патенту надсилається повідомлення одразу, як це стане практично можливим;

7) дозвіл на використання відміняється, якщо перестають існувати обставини, через які його видано;

8) власнику патенту сплачується адекватна компенсація відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі).

Рішення Кабінету Міністрів України про надання дозволу на використання винаходу (корисної моделі), строк і умови його надання, відміну дозволу на використання, розмір та порядок ви­плати винагороди власнику патенту можуть бути оскаржені в су­довому порядку.

Власник патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель може видати ліцензію на використання його винаходу (корисної моделі) тільки особі, що має дозвіл доступу до цього винаходу (корисної моделі) від Державного експерта.

Якщо зазначена особа не може досяіти із власником такого патенту згоди щодо видачі ліцензії, Кабінет Міністрів України має право дозволити їй використання секретного винаходу (ко­рисної моделі).

Спори щодо умов видачі ліцензій і виплати компенсацій та їх розміру вирішуються у судовому порядку.

Таким чином, винахід може використовуватись тільки в об­сязі, визначеному рішенням Кабміну України, в якому також вка­зується розмір компенсації, що сплачується власникові патенту, порядок її сплати , а також орган, який здійснюватиме контроль за використанням винаходу.

У судовому порядку примусову ліцензію може бути видано за клопотанням зацікавленої особи, направленим до судових органів, якщо власник патенту або його правонаступник не викори­стовував або недостатньо використовував винахід на території України впродовж трьох років після видачі патенту або його ви­користання було припинено більш, ніж на три роки. Проте суд (арбітражний суд) може винести це рішення тільки за таких умов:

• власник патенту не зможе довести, то факт невикористан­ня винаходу був зумовлений поважними причинами:

• зацікавлена особа доведе, що вона не змогла на прийнят­них умовах укласти ліцензійний договір на використання винаходу з власником патенту.

У законі передбачена можливість видачі примусової ліцензії на залежні винаходи, які не можуть використовуватись без порушення прав власників патентів на залежні винаходи.

Обсяг використання винаходу, строк дії примусової ліцензії, розмір та порядок виплати винагороди власнику патенту зазначаються в рішенні судового органу.

У всіх випадках власник примусової ліцензії не має виключ­ного права на використання винаходу та не має права видавати субліцензії.

14.6. Захист прав патентовласника

Будь-яке посягання на права власника патенту, передба­чені законом, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавст­вом України.

Порушенням визнається будь-яке посягання на права влас­ника патенту, передбачені законодавством про промислову власність. Це може бути неправомірне використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, порушення особистих немайнових прав тощо.

На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику па­тенту заподіяні збитки.

Вимагати відновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передба­чено ліцензійним договором.

Будь-які спори, що виникають у зв'язку із застосуванням за­конодавства про промислову власність, розв'язуються судом. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що вини­кають у зв'язку з застосуванням Закону України „Про охорону прав на винаходи (корисні моделі)".

Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, с нори про:

• авторство на винахід (корисну модель);

• встановлення факту використання винаходу (корисної мо­делі);

• встановлення власника патенту;

• порушення прав власника патенту;

• укладання та виконання ліцензійних договорів;

• право попереднього користування;

• компенсації.

Суди розглядають також усі інші спори, пов'язані з охоро­ною прав патентовласників, що надаються законодавством про промислову власність.

14.7. Авторські договори

Основною правовою нормою використання творів науки, літератури і мистецтва є цивільно-правові договори, які дістали назву авторських.

Використання твору автора іншими особами (користувача­ми) здійснюється відповідно до ст. 29 Закону України "Про ав­торське право і суміжні правові на підставі авторського договору".

За таким договором автор зобов'язаний створити і переда­ти замовлений твір або передати готовий твір для використання, а користувач зобов'язаний використати або почати використан­ня твору передбаченим договором способом в обумовленому ним обсязі, у визначений строк і виплатити автору встановлену договором винагороду.

Це самостійна група договірних зобов'язань, які відзнача­ються певними особливостями:

1. Передусім суб'єктами вказаних договорів, з одного боку, завжди є автор (співавтори) або їхні правонаступники, а з іншого боку, як правило, — певна організація, яка за ро­дом своєї діяльності може використати твір обумовленим у договорі способом. Правонаступниками можуть бути спадкоємці та інші особи, яким автор передав право вико­ристання твору.

2. Якщо з боку автора виступають дві або більше особи (співавтори, кілька спадкоємців або інших правонаступ­ників), то для укладання договору необхідна згода усіх цих суб'єктів, незалежно від того, яка частка авторської винагороди їм належить. Без такої згоди твір не можна ви­користовувати. Означені особи можуть доручити ведення переговорів, підписання договору, а інколи й подальшу роботу з автором комусь одному, але таке доручення мас бути оформлено в письмовому вигляді, воно становить частину авторського договору.

3. При укладанні авторського договору з кількома співавто­рами слід з'ясувати характер співавторства - подільне чи неподільне. У першому випадку в договорі може бути відзначено авторство окремих співавторів. Проте в усіх випадках колективного твору укладається один акторсь­кий договір.

4. У випадку використання кількох колективних творів на кожний із них укладається окремий авторський договір. Наприклад, із співавторами слів пісні - один договір, із співавторами музики — іншій. У такому випадку це — ок­ремі види творів, а не співавторство.

5. Автор може передати право на використання свого твору як на території України, так і за її межами будь-яким гро­мадянам і юридичним особам, у тому числі іноземним. У більшості випадків контрагентами авторів (співавторів та їхніх правонаступників), як правило, є юридичні особи - державні, громадські, кооперативні та інші організації будь-якої форми власності, які можуть використовувати твір у той чи інший спосіб. Проте в деяких авторських до­говорах контрагентом автора можуть бути і громадяни, наприклад замовник у договорі художнього замовлення. Будь-який громадянин може укласти договір із художником або скульптором про створення певного твору. Але у видавничих, постановочних, сценарних та деяких інших авторських договорах контрагентами авторів є. як прави­ло, юридичні особи.

Авторські договори з іноземними авторами укладаються за участю Державного агентства України з авторських і суміжних нрав.

6. Важливою особливістю авторських договорів є те, що об'єктами (предметами) їх е: нематеріальні блага — твори науки, літератури чи мистецтва. Вони стають об'єктом до­говору за однієї умови якщо виражені в такій об'єктивній формі, яка дозволяє відтворювати і розмно­жувати їх. Об'єктом авторського договору можуть бути твори, вже створені на момент укладення договору, а та­кож твори, які автор (співавтори) зобов'язуються створи­ти і передати для використання.

Важливою творчою ознакою об'єкта договірних відносин є новизна твору, яка може виявлятися або в самому змісті твору і у формі викладу нового змісту, або тільки у формі викладу вже відомого змісту.

Авторський договір має бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено інше (п. 2 ст. 29 закону "Про авторське право і суміжні права"). Письмова форма не обов'язко­ва для договорів про опублікування творів у періодичних видан­нях та енциклопедичних словниках.

14.8. Види авторських договорів

Існують такі види авторських договорів:

• авторський договір;

• видавничий договір;

• договір на депонування рукопису;

• постановочний договір;

• сценарний договір;

• договір художнього замовлення;

• договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва.

Авторський договір - це конгенсуальна угода, за якою ав­тор або правонаступники передають готовий твір певній особі для використання, або ж автор бере на себе створити певний твір і пе­редати його для використання обумовленим у договорі способом.

Договір двосторонній, оскільки кожна із сторін наділена певними правами і обов'язками.

Існують конкретні види авторських договорів про передачу

твору для використання:

• договір про видання або перевидання твору в оригіналі (видавничий договір); договір про депонування рукопису;

• договір про публічне виконання твору (постановочний до­говір); договір про використання твору в кінофільмі чи те­левізійному фільмі (сценарний договір), у радіо-, те­левізійній передачі;

• договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього за­мовлення);

• договір про використання у промисловості твору декора­тивно-прикладного мистецтва тощо.

Видавничий договір як один із видів авторських договорів характеризується специфічним способом використання твору - виданням і розповсюдженням твору через торгівлю, бібліотеки та інші організації. Видавничі договори розрізняються за своїм пред­метом: договори на видання літературних творів, творів образо­творчого мистецтва, музичних творів. Договори на видання літе­ратурних творів поділяються на видання оригінальних творів та на видання творів у перекладі як вітчизняних, так і зарубіжних авторів.

Останнім часом все більшого поширення набувають комер­ційні видавничі договори, за якими видання літературного -І вору здійснюється видавництвом на кошти самого автора. На автора та­кож покладається обов'язок розповсюдження твору. Імовірно, що в умовах ринкової економіки ці договори набудуть поширення.

Умови окремих різновидів видавничих договорів багато н чому співпадають, але вони й істотно відрізняються один від од­ного характером свого предмета. "Гак, при виданні літературних творів предмет договору визнається видом літератури, її жанром, призначенням. Поданий рукопис має відповідати погодженій за­явці, плану, навчальній програмі (для навчальної літератури), обумовленому обсягу. Предмет видавничого договору на видання творів образотворчого мистецтва визначається назвою, темою, сюжетом, видом роботи, її розміром, технікою виконання тощо. Видання музичних творів здійснюється шляхом передачі видав­ництву нот у вигляді клавіру, партитури.

Видавничий договір може бути укладений як на готовий твір, так і на твір, що буде створено в майбутньому. Останній на­зивається ще договором замовлення (літературного або художнь­ого).

Договір на депонування рукопису. Депонування означає передачу на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузькоспеціалізований характер і необхідно швидко одержати інфор­мацію про нього, вдаються до депонування. За цим договором ор­ганізація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал разом із рефератом твору інформаційному органу, який зобов'язаний безплатно зберігати оригінал і надава­ти Інформацію про нього шляхом публікації реферату, Крім того, цей орган зобов'язаний на замовлення всіх зацікавлених осіб ви­готовляти копії твору повністю або частково і видавати їм. Частіше за все на депонування передають оригінали рефератів статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад і симпозіумів вузькоспеціалізованого характеру, які видавати друкарським способом немає можливості.

Постановочний договір. Твір може бути випущений у світ публічним виконанням у видовищному закладі. Контрагентами договору є, з одного боку, автор — творець сценічного твору або його правонаступники, а з іншого — видовищний заклад (поста­новник). За цим договором автор передає або зобов'язується ство­рити і передати видовищному закладу драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а заклад-постановник зобов'язується здійснити в межах обумов­леного договором або законом строку постановку і публічне вико­нання твору (випустити його у світ) та сплатити автору винагоро­ду. Винагорода складається з двох частин: па тентової винагоро­ди та збору за кожний спектакль.

Сценарний договір. За цим договором автор передає або зо­бов'язується створити і передати кіно-, теле- або радіостудії сце­нарій фільму або теле- чи радіопередачі в обумовлений договором строк, а студія зобов'язується виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути твір — літературний сценарій, який має відповідати творчій заявці, що додається до договору. У заявці викладається основна ідея, сюжетний задум і характерис­тика головних дійових осіб.

Договір художнього замовлення. За дим договором автор зобов'язується створити і передати замовнику в обумовлений до­говором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зо­бов'язаний виплатити автору погоджену винагороду. Це поки що єдиний з авторських договорів, у якому контрагентом автора може бути не тільки юридична особа, а й громадянин. Особливість вка­заного договору полягає в тому, що замовник не зобов'язаний ви­пускати твір у світ, тобто виставляти твір для публічного огляду. Це право замовника — він може це зробити, а може і не робити.

Предметом договору художнього замовлення є твір образо­творчого мистецтва. Це — твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографуванню. Перелік творів обра­зотворчого мистецтва не є вичерпним, оскільки досягнення на­уково-технічного прогресу обумовлюють появу нових об'єктів ав­торського права, а отже, і нових об'єктів художнього замовлення. Особливістю цього договору є й те, що твір образотворчого мистецтва, створений на замовлення, переходить у власність за­мовника, якщо інше не передбачено договором.

Договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва. Законодавство не визначає, що слід розуміти під творами декоративно-приклад­ного мистецтва. Практика виробила тільки приблизний перелік творів, які можуть бути предметом зазначеного договору. Це, на­приклад, твори, які мають утилітарне, сувенірне або декоративне призначення і вирізняються оригінальним художньо-естетичним виконанням. Це можуть бути художні вироби побутового призна­чення, які задовольняють практичні потреби, а також є прикра­сою середовища і людини. До цієї категорії практика відносить серветки, килими, хустки, одяг, взуття, вироби із шкіри, кістки, пластмаси, іграшки, значки, сувеніри, вироби зі скла, фарфору, металу, ювелірні і галантерейні вироби тощо.

Особливістю означеного договору є те, що контрагентом ав­тора завжди виступає промислове підприємство, яке зобо­в'язується випустити у світ твір на промисловій основі. Отже, за цим договором автор передає або зобов'язується створити і пере­дати твір декоративно-прикладного мистецтва підприємству, яке зобов'язується випустити його у світ на промисловій основі. Твір має бути придатним для використання в промисловості і відповідати певним художньо-естетичним вимогам. Визнання твору об'єктом декоративно-прикладного мистецтва, і отже, його придатності для використання в промисловості, здійснюють спеціалісти (художні ради).

Зміст авторських договорів. Як і будь-який цивільно-пра­вовий договір, авторський договір має відповідати вимогам зако­ну і містити усі необхідні умови та реквізити, без яких договір є недійсним (сторони договору, їх адреси і місцезнаходження то­що). Сторонами в авторських договорах, з одного боку, завжди є громадянин — автор або його правонаступники, а з іншого, як пра­вило, — юридична особа, яка за родом своєї діяльності має змогу випустити твір у світ. Це можуть бути державні, колективні, акціонерні та інші організації будь-яких форм власності. Ізцього загального правила є лише два винятки: у договорі художнього за­мовлення замовником може бути і громадянин, а в договорах про депонування рукописів з обох сторін виступають організації.

Об'єктом договору, як уже зазначалось, є результат творчої праці — твір, втілений у таку об'єктивну форму, яка робить його придатним для сприйняття іншими способами, відтворення і роз­повсюдження.

Використання твору допускається виключно на основі ав­торського договору з автором або іншою особою, яка має авторсь­ке право (ст. 29 Закону "Про авторське право і суміжні права). Форма авторського договору письмова, якщо законодавством не передбачено інше. Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом, у разі виникнення спору позбавляє сторони змога посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.

Однак недодержання письмової форми не спричинює недійсності авторського договору. Більш того, закон допускає в окремих ви­падках можливість укладати авторський договір в усній формі, на­приклад, про опублікування творів у періодичних виданнях та ен­циклопедіях.

Строки в авторських договорах мають суттєве значення. Для різних авторських договорів вони неоднакові. У видавничому договорі слід розрізняти строк його дії, строк випуску твору у світ, строк подання роботи до видавництва за договором замов­лення, строки для розгляду і оцінки твору та інші. Відповідно до чинного законодавства видавничий договір діє протягом встанов­леного строку. Безстрокові договори не допускаються.

Строк для випуску твору в світ менший від строку дії видав­ничого договору. Цей строк конкретизується в Типових видавни­чих договорах. Так, твір обсягом до 10 авторських аркушів має бу­ти випущений у світ протягом одного року, понад 10 авторських аркушів — протягом двох років.

Типові видавничі договори передбачають також конкретні строки для подання твору до видавництва. Строк, протягом якого автор зобов’язавши створити і передати видавництву обумовле­ний договором твір, визначається тільки угодою сторін, він не підлягає нормуванню.

Строки розгляду і оцінки твору нормовані і не можуть змінюватися угодою сторін ні в більший, ні в менший бік.

Відповідно до Типового видавничого договору рукопис вва­жається таким, що надійшов до видавництв, якщо він поданий комплектно, належним чином оформлений і протягом 10 днів після його одержання видавництво не пред'явило авторові пре­тензій щодо оформлення чи комплектності рукопису.

Протягом 30 днів і додатково ще по 4 дні на кожний авторсь­кий аркуш видавництво зобов'язане розглянути поданий у належ­ному вигляді рукопис і повідомити автора або про схвалення тво­ру, або про його відхилення на підставах, передбачених догово­ром, або про внесення до твору необхідних поправок з точним визначенням їх суті. Виправлений автором рукопис видавництво має розглянути протягом 15 днів і додатково по два дні на кожний авторський аркуш. Якщо авторові протягом зазначеного строку не було надіслано повідомлення, твір вважається схваленим. Для інших видів авторських договорів відповідними типовими дого­ворами також встановлені конкретні строки для створення і пере­дачі твору організації, для його розгляду і опрацювання, але іншої тривалості.

Усі авторські договори двосторонні, тобто кожна із сторін наділена певними правами та обов'язками,

Обов'язки автора твору. За авторським договором (крім договору про депонування рукопису) автор передає або зобо­в'язується створити і в обумовлений договором строк передати організації (або громадянину — в договорі художнього замовлен­ня) оформлений відповідно до встановлених вимог твір.

Автор твору зобов'язаний (там, де це передбачено типовим договором) вносити за вказівкою організації зміни і поправки, як­що вони виходять за межі умов договору. Інколи виникає не­обхідність внести відповідні зміни, поправки або доповнення навіть після схвалення твору. У таких випадках автор зобов'яза­ний доопрацювати твір, внести відповідні зміни, поправки чи до­повнення.

Автор зобов'язаний на вимогу видавництва і без додаткової винагороди вичитати коректуру, для чого угодою сторін визна­чається певний строк.

Обов'язки особи, яка використовує твір. Організація, з якою укладено авторський договір про створення і передачу для використання твору, зобов'язана прийняти обумовлений догово­ром твір, розглянути його в усталені строки і відповідно оцінити його. Власне прийняти твір -- означає схвалити якість його оформлення. Якщо твір оформлено належним чином, автору ви­дається розписка (повідомлення) про те, що твір прийнято. В ус­талені строки видавництво має розглянути твір і прийняти рішен­ня про схвалення твору, його доопрацювання або відхилення. Як­що доопрацювання твору з об'єктивних причин неможливе або після доопрацювання було визнано його непридатність для вико­ристання, авторський договір підлягає розірванню.

Основним обов'язком особи, яка прийняла твір для викори­стання, є випуск його у світ в усталені строки. Відповідно до За­кону України "Про авторське право і суміжні права" твір вважається випущеним у світ (опублікованим), якщо випущено в обіг примірники твору або твір публічно викопаний, публічно по­казаний, переданий по радіо чи телебаченню або в будь-який інший спосіб повідомлений невизначеному колу осіб.

Якщо ж організація протягом визначеного договором стро­ку не здійснила або не почала використання схваленого нею тво­ру, вона зобов'язана на вимогу автора сплатити йому обумовлену винагороду повністю, якщо не доведе, що використати твір не змогла через обставини, які залежать від автора.