КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Лекція 16. Захист прав на знаки та раціоналізаторські пропозиції
16.1. Захист прав на знаки для товарів і послуг 16.2. Використання знака 16.3. Право на фірмове (комерційне) найменування 16.4. Право на найменування місця походження товару 16.5. Право на раціоналізаторську пропозицію 16.6. Права автора раціоналізаторської пропозиції та їх захист
16.1. Захист прав на знаки для товарів і послуг Захист прав на знаки для товарів і послуг може здійснюватися в адміністративному, змішаному або судовому порядку. Порушенням прав власника свідоцтва вважається будь-яке посягання на них з боку третіх осіб. На вимогу власника свідоцтва таке порушення має бути припинено. Якщо порушенням власнику були заподіяні майнові чи моральні збитки, вони мають бути відшкодовані порушником. Порушення прав власника може виявлятись у будь-якій формі чи у будь-який спосіб. Тому і відповідальність порушника може бути різною. Наприклад, власник свідоцтва має право вимагати усунення з товару, упаковки товару незаконно використаного знака або позначення, схожого з його настільки, що їх можна сплутати. Виготовлені зображення знака або позначення можуть бути знищені на вимогу власника свідоцтва. Право на захист має також особа, яка користується знаком на підставі ліцензійного договору, якщо інше ним не передбачено. Суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про встановлення власника свідоцтва, укладання та виконання ліцензійних договорів, порушення майнових прав власника свідоцтва. Суди розглядають також інші спори, пов'язані з охороною права на знак для товарів і послуг. При цьому важливо ознайомитися з відповідною зарубіжною практикою захисту прав на товарні знаки. Чинність зареєстрованого товарного знака поширюється в межах держави, де або для якої цей знак зареєстровано. Вислів "для якої" стосується тих випадків, коли товарний знак зареєстрований для ряду країн у Міжнародному бюро ВОШ або регіональному відомстві по товарних знаках, наприклад в Африканській організації з охорони інтелектуальної власності. Реєстрація знака в одній країні не є чинною в інших країнах. Щоб одержати правову охорону в інших країнах, товарний знак має бути зареєстрований в кожній з них, за винятком випадків реєстрації у відповідних міжнародних органах. Як уже зазначалося, на відміну від винаходів охорона товарного знака не обмежена у часі. Прикладом може бути товарний знак нинозаводчика П.Смирнова. Якщо охорона заснована на реєстрації, то національні закони містять приписи, що реєстрація має силу тільки протягом того часу, на який знак зареєстровано, наприклад на 10 років. Проте його охорону можна подовжувати необмежену кількість разів, приміром через кожні 10 років, сплачуючи при цьому встановлений збір. Отже, охорона товарного знака може бути необмеженою. На практиці відомі випадки, коли товарний знак охороняється понад сто років.
16.2. Використання знака Виключне право на товарний знак, яке набувається через його реєстрацію, можна визначити як право заборони іншим особам використовувати ней самий знак ід комерційною метою. Що означає "із комерційного метою"? Можливі два варіанти. Найпростіший випадок порушення виключного права на товарний знак — де коли знак використовується іншим підприємством для товарів або послуг, подібних до тих, що і самого володільця. Це явне порушення, і немає потреби з'ясовувати, чи є в цьому випадку ризик обману споживачів. Зазвичай вважають, що "використання" знака означає відтворення його на товарах або при наданні послуг, або при рекламуванні, продажу, імпорту товарів із незаконним використанням знака, або при пропозиції і наданні послуг під таким знаком. У деяких законах згадуються навіть підготовчі дії, наприклад, накопичення на складах товарів для продажу. Практично в усіх країнах визнається, що порушення має місце, коли використання товарного знака для аналогічних товарів уводить в оману споживача. Якщо споживач вважає, що товар чи послуга, на яких використано товарний знак, вироблені на підприємстві володільця знака, то він уже введений в оману і, отже, володілець товарного знака вправі вимагати припинення такого використання. Національні закони багатьох країн називають ще два випадки порушення прав па товарний знак: використання знака невідповідно до його статусу або не за призначенням. Перший випадок стосується використання товарного знака, що охороняється, для абсолютно інших товарів чи послуг. Наприклад, якщо товарний знак "Кока-кола" використовується виробником джинсів і якщо при цьому складається враження, що запропонований товар підвищує репутацію "Кока-коли" як напою, який Любить сучасна молодь, то це послужить па користь інтересам компанії "Кока-кола'1.1 навряд чи варто стверджувати, що може виникнути плутанина стосовно походження джинсів, якщо виробник їх зазначить, що випустила їх не компанія «Кока-кола». Він тільки одержить прибуток, скориставшись репутацією товарного знака "Кока-кола", не вводячи споживача в оману. Другий випадок стосується використання знака, що охороняється, в словниках, енциклопедіях або інших подібних виданнях. Тут також складається ситуація, коли відомі товарні знаки часом використовуються як назви продуктів. Може трапитися так, що редактори словника ненавмисно використовують товарний знак як назву продукту. Звичайно, таке використання не має комерційної мети і не вважається порушенням. Проте оскільки подібне використання все ж завдає власнику товарного знака певної шкоди, бо виникає небезпека перетворення Товарного знака в родову назву, то в ряді країн вважають, що власник знака може таке використання заборонити.
16.3. Право на фірмове (комерційне) найменування Фірмове (комерційне) найменування — це будь-яка назва підприємства, установи чи організації, що має статус юридичної особи. Згідно з ЦК ним визнається позначення (найменування), що дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших і не вводити в оману споживача щодо справжньої її діяльності (ст. 489). Назва має бути чіткою, короткою, такою, що легко сприймається і запам'ятовується. Однією із необхідних умов такого фірмового найменування є відповідність назви характеру діяльності певної фірми. Ця вимога в законодавстві зарубіжних країн дістала назву "принцип істинності фірми". Не може бути визнана найменуванням фірми, що продає одяг, вироблений із вовни овець, наприклад, назва "Дарунки ланів". Ще однією правовою ознакою фірмового найменування є вимога щодо його оригінальності. Не може дістати правову охорону найменування, яке повторює уже використане або настільки схоже з ним, що їх легко сплутати. Найменування фірми має відрізнятися від інших подібних. Нині спостерігається ситуація, коли різні підприємницькі структури із різними напрямами діяльності мають однакові або дуже схожі між собою найменування. Багато підприємців не знають про те, що фірмове найменування має бути захищене чинним законодавством. Користування одним і тим самим найменуванням різними Підприємствами, організаціями, установами та іншими підприємницькими структурами може завдавати значні матеріальні і моральні збитки окремим користувачам одного і того самого найменування. Однак у ст. 489 ЦК України зазначається, особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та і(або) реалізовують, та послуг, які ними надаються". Отже, необхідною умовою для виникнення права інтелектуальної власності на одне й те саме комерційне найменування двох осіб має бути неприпустимість допущення помилки споживачів щодо вироблених цими особами товарів чи наданих послуг. Фірмове найменування має своїм призначенням індивідуалізацію певного підприємства, організації чи установи, передусім виокремлення її підприємницької чи будь-якої іншої діяльності. Така індивідуалізація потрібна для акцентування, пропаганди якісних ознак діяльності, збереження, розвитку та правової охорони фірмового найменування. Але мова йде про правову охорону фірмового найменування не як про самоціль, а як про захист ділової репутації фірми, ЇЇ престижу, авторитету. Ділова репутація здобувається зусиллями цілого (великого чи малого) колективу, його розумінням потреб ринку, передусім споживачів, умінням організувати підприємницьку діяльність. Усе не спонукає користувача фірмового найменування оберігати свою назву, тобто престиж фірми. При цьому прагнення оберігати престиж фірми мас два шляхи. Перший -- це заборона використовувати таке саме найменування іншим особам, тобто протидія неправомірному посяганню на престиж, ділову репутацію фірми. Інший шлях полягає в тому, що фірма для підтримки і розвитку своєї ділової репутації має постійно піклуватися про свій авторитет — розвивати виробництво на якісно вищій технічній основі, використовувати енергоекономічні технології, поліпшувати якість продукції тощо. Використання фірмового найменування покладає на його користувача ряд важливих обов'язків щодо свого іміджу. Індивідуалізація підприємства, організації чи установи засобом фірмового найменування зумовлює необхідність надання правової охорони такому найменуванню. Без правової охорони користування фірмовим найменуванням втрачає будь-який сенс, практичний резон. Але правова охорона фірмового найменування з боку держави може мати місце лише за наявності певних умов. Передусім має бути докладно визначено, хто має право бути власником фірмового найменування (фірми)- Сам об'єкт правової охорони — фірмове найменування (фірма) — уже передбачає, що суб'єктом може бути будь-яка юридична особа, яка мас постійне Місцезнаходження на території України. Фірму може створити і фізична особа. Але носієм права на фірмове найменування все ж буде не фізична особа, а фірма, створена нею. При цьому не має значення кількість членів колективу цієї фірми. Він може складатися лише з однієї особи — засновника. У такому разі суб'єктом права на фірмове найменування буде фірма - засновник — фізична особа. Правова охорона комерційному найменуванню надається без обов'язкової державної реєстрації, а з моменту першого використання цього найменування. Тобто правова охорона комерційному найменуванню надається за фактом його використання. Для надання правової охорони не має значення, чи є комерційне найменування частиною торговельної марки. Проте відомості про комерційне найменування можуть вноситися до державних реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Незважаючи на те, що ЦК надає комерційному найменуванню правову охорону за фактом його першого використання, все-таки краще, коли відомості про нього будуть занесені до державного реєстру. Право попереднього користування. Воно полягає в тому, що фірма, яка користувалася найменуванням до його реєстрації іншою фірмою, зберігає право на його подальше використання. Право попереднього користування стосується всіх об'єктів промислової власності, а також фірмового найменування. Особливістю охорони права інтелектуальної власності на комерційне найменування є визначення майнових прав інтелектуальної власності за ЦК. Стаття 490 ЦК не поділяє майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування на виключні і невиключні. Ця стаття проголошує, що майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є: • право використання комерційного найменування; • право перешкоджати (невиключне) іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, а також забороняти таке використання; • інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Право попереднього користування полягає в тому, що юридична особа, яка користується фірмовим найменуванням і зареєструвала його в уваленому порядку, має він виключне право на його використання. Це означає також, що власник фірмового найменування має право забороняти іншим особам використовувати це саме фірмове найменування. Власник фірмового найменування наділений правом використовувати його в будь-який спосіб, що не суперечить закону. Так, фірмове найменування може бути використано на товарах, їх упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках та іншій документації. Безумовно, фірмове найменування може використовуватись також при демонстрації товару па виставках, ярмарках, що проводяться на території України. За міжнародною практикою фірмове найменування може також використовуватись власником у товарних знаках, які йому належать. Використання зареєстрованого на ім'я певної юридичної особи фірмового найменування іншими юридичними особами без дозволу володільця не повинно допускатися. Здобута власником фірмового найменування ділова репутаї ця в умовах ринкової економіки має досить високу ціпу. За нею криється наполеглива праця колективу, в результаті якої досягнута висока якість товару, надання послуг, інші економічні показники. Винагорода за цей труд — великий попит товару, що виробляється підприємством під певним фірмовим найменуванням. Саме тому власнику фірмового найменування надається можливість розпоряджатися виключним правом на фірму на власний розсуд. Він має право передавати своє виключне право на використання фірмового найменування іншим особам за певну винагороду. Фірмове найменування має давати своєму власнику прибуток шляхом здачі його у своєрідний найом. Так, наприклад, вартість знака фірми «Холдинг—центр» на 1.01.93 р. становила 2млн. 300 тис. доларів, Російської товарно-сировинної біржі - 769 тис. російських рублів, Всеросійського банку — 114 млн. російських рублів. На жаль, даних про вартість знаків українських власників поки що немає. Виключне право на використання фірмового найменування не обмежується певними строками. Такою є міжнародна практика. Чинність права на фірмове найменування припиняється у зв'язку з ліквідацією юридичної особи, відмовою від певного фірмового найменування. Юридична особа, яка неправомірно використала чуже фірмове найменування (фірму), зобов'язана припинити його використання і відшкодувати потерпілому заподіяні збитки у повному обсязі. 16.4. Право на найменування місця походження товару Право на найменування місця походження товару — це новий цивільно-правовий інститут, який в Україні тільки формується. Треба сказати, що в країнах із розвинутою ринковою економікою цей інститут відомий уже давно. Він згадується в Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. Конвенція, зокрема, проголошує, що вказівка на походження або найменування місця походження товару відноситься до об'єктів промислової власності і підпадає під дію Паризької конвенції (ст. 1). Стаття 10 Конвенції проголошує, що пряме чи публічне використання неправильного зазначення походження виробу або особи виробника, фабриканта чи комерсанта є правопорушенням, яке тягне відповідальність за цивільним законодавством. Якщо при виробленні чи виробництві товару або торгівлі ним буде неправильно зазначено місце походження чи місцевість, або неправильно вказано країну, де знаходиться цей пункт, чи країну, де застосовується неправдива вказівка про походження, то це визнається порушенням прав фізичної чи юридичної особи, які є виробниками чи комерсантами щодо цього товару. Зміст цих статей Паризької конвенції про охорону промислової власності наведено для того, щоб підкреслити вагомість зазначення найменування місця походження товару в умовах ринкових відносин ще наприкінці минулого століття. Протягом нинішнього століття значення і роль права на найменування місця походження товару не тільки не зменшились, а ще більше зросли. Свідченням нього є розробка і прийняття законодавства про місце походження товару в країнах СНД. де до цього часу його ніколи не було. Не було такого законодавства і в Україні, На даний час охорона прав на географічні позначення здійснюється Законом України „Про охорону прав на зазначення походження товарів" від 16 червня 1999 р. в редакції від 21 грудня 2000 р. Розробка і прийняття зазначеного законодавства — це гостра потреба сьогодення. Справа в тому, що на якісні характеристики, крім технічного рівня, технології, якості матеріалів, впливають також інші чинники, які часто не залежать навіть від технічного рівня виробництва чи будь-яких інших умов вироблення товару. Такими додатковими чинниками, що зумовлюють значною мірою якісні та інші характеристики товару, можуть бути певні властивості того чи іншого географічного району (приміром, вода, повітря, ґрунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови). Так. певні сорти вина можна виробити з винограду, що вирощується тільки в певній місцевості; на виробництво пива впливають ряд властивостей саме даного географічного району - вода, ячмінь, хміль тощо. Тканина певного сорту може бути вироблена тільки із вовни овець певної породи, що вирощуються в певній місцевості. Це — природні чинники географічного району, які можуть зумовлювати певні якісні показники виробленого товару, наприклад мінеральної води тощо. Але на якісні його характеристики можуть впливати також і люди — виробники цього товару. Гуцульські кептарики, мабуть, ніхто краще не зробить, ніж самі гуцули. Виробництвом оптичних приладів прославив себе київський завод «Арсенал», миколаївські та херсонські суднобудівники здобули авторитет у світі. Таких прикладів можна навести багато, коли саме майстерність, професіоналізм виробника, технічний рівень виробництва зумовлюють попит товару і, отже, його конкурентоспроможність на ринку. Можливий ще й третій напрям впливу на конкурентоспроможність товару — це поєднання географічного чинника з людським. Уміле використання спеціалістами високого класу, фахівцями переваг, властивостей та інших якостей певного району значно підвищує конкурентоспроможність виробів, ефективність виробництва. Наприклад, із винограду, що має особливі властивості, винороби високого класу виробляють вино, яке користується великим попитом на ринку. Зрозуміло, що некваліфікований спеціаліст навіть із хорошого винограду не зможе зробити добре вино. Таке поєднання природного чинника з людським дає значний ефект, підвищує конкурентоспроможність товару. Тож на ринку складається певна оцінка товару, виробленого в певному географічному регіоні та ще й у поєднанні із людським чинником. Зростає значення найменування місця походження товару, виникає необхідність його правового регулювання. В умовах переходу України до ринкових відносин постає потреба впровадження цього інституту і в нашому цивільному законодавстві. Власного досвіду в розробці такого законодавства Україна не має. Але є досвід зарубіжних країн, у тому числі Російської Федерації, який мак бути використаний. При цьому слід мати на увазі особливість права на найменування місця походження товару. Вона полягає в тому, що право па найменування місця походження товару не має виключного характеру, тобто не є монопольним. Воно може належати кільком користувачам одночасно. Ця своєрідна особливість накладає певний відбиток на інститут в цілому. Дамо визначення поняття місця походження товару, його основні правові ознаки. По-перше, найменуванням місця походження товару є назва країни, населеного пункту, місцевості чи будь-якого іншого географічного об'єкта. Це може бути історична назва географічного об'єкта. Законодавство зарубіжних країн, як правило, містить певні обмеження щодо найменування місця походження товару. Так, не визнаються місцем походження товару позначення, які хоча і містять назву географічного об'єкта, проте увійшли в загальновживаний обіг як позначення товару певного виду, не пов'язаного з місцем його вироблення. По-друге, однією із необхідних ознак такого визначення має бути вимога, що найменування місця походження товару використовується для позначення певного роду товарів, які виробляються в даному географічному об'єкті, тобто в конкретно означеній місцевості. По-третє, позначення вказує на особливі властивості товару, яких не мають товари такого роду, що виробляються в іншій місцевості, іншому географічному об'єкті. По-четверте, ці особливі властивості товару зумовлені саме природними або людськими чинниками певного географічного об'єкта або природними і людськими чинниками одночасно. Найменування місця походження товару набуває значення лише за умови його державної реєстрації в установленому чинним законодавством порядку або в силу міжнародних договорів держави. Заявником на реєстрацію найменування місця походження товару в принципі може бути будь-яка юридична чи фізична особа, яка має намір виробляти товар із характерними для певного географічного об'єкта властивостями або вже виробляє зазначений товар. Проте слід мати на увазі ту особливість цього інституту, що право на використання найменування місця походження товару не є монопольним, тобто воно не є виключним правом. Це означає, що одне і те саме найменування місця походження товару може бути зареєстровано па ім'я кількох заявників — користувачів цього найменування. Особа, яка зареєструвала на своє ім'я найменування місця походження товару, одержує право на його використання (але не виключне право), якщо товар, що виробляється, відповідає вимогам, викладеним у заявці па реєстрацію. Проте для користування найменуванням місця походження, товару не обов'язково усім користувачам його реєструвати, достатньо одній реєсі рації на ім'я будь-якої фізичної чи юридичної особи. Право користування цим найменуванням місця походження товару па підставі державної реєстрації може бути надано будь-якій фізичній чи юридичній особі. Але таке право може бути надано за однієї неодмінної умови — виробник товару знаходиться в тому ж географічному об'єкті і виробляє товар з тими ж властивостями, які визначені у свідоцтві про реєстрацію найменування місця походження товару. Використанням найменування місця походження товару заведено вважати застосування на товарах, для яких воно зареєстровано, а також на їх упаковці; в рекламі, проспектах, рахунках та іншій діловій документації, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках, а також у разі демонстрації товару на виставках і ярмарках, які проводяться на території держави. Як уже зазначалося, право на користування найменуванням місця походження товару не е виключним, і тому власник свідоцтва на нього не має права видавати ліцензії на використання цього найменування іншим особам. Вони можуть просто одержати свідоцтво на право користування цим же найменуванням місця походження товару. У законодавстві зарубіжних країн передбачається право юридичних і фізичних осіб, які здійснюють посередницьку діяльність, використовувати свій товарний знак разом із найменуванням місця походження товару на підставі договору. Для більшої ефективності охорони свого права на користування найменуванням місця походження товару власник свідоцтва може проставляти поряд із найменуванням місця походження товару попереджувальне маркірування. Воно має застерегти про те, що використане найменування зареєстроване в усталеному порядку. В більшості країн строк чинності свідоцтва обмежений, як правило, десятьма роками. Але в законодавстві багатьох країн міститься правило, за яким власник свідоцтва може клопотати про подовження його чинності. Кількість разів подовження строку чинності свідоцтва не обмежується. Однак чинність свідоцтва може бути подовжена лише за умови, що його власник знаходиться в тому самому географічному об'єкті і виробляє товар із зазначеними у свідоцтві властивостями.
16.5. Право на раціоналізаторську пропозицію Раціоналізаторські пропозиції е результатом найбільш поширеного виду технічної творчості, яка за своєю новизною і технічним рівнем є нижчою від винахідництва, проте за доступністю, масштабністю та деякими іншими факторами не поступається йому. Саме своїм масовим застосуванням раціоналізаторські пропозиції інколи здатні давати більший економічний ефект, ніж винаходи. Економія від використання раціоналізаторських пропозицій у підсумку буває більшою, ніж від використання винаходів. Саме тому раціоналізаторство як форма технічної творчості заслуговує на всіляке заохочення і стимулювання, а його результати — раціоналізаторські пропозиції — потребують надійної правової охорони. При цьому слід мати на увазі, що досить часто заявки на винаходи відхиляються тому, що втрачена їх новизна, але пропозиції у своїй суті є винаходами, і в таких випадках буде доречною правова охорона раціоналізаторських пропозицій. Громадяни колишнього СРСР звикли до раціоналізаторства, оскільки воно приносило користь підприємству, де працював раціоналізатор, і самому раціоналізатору давало право на винагороду, моральне задоволення від своєї суспільно-корисної діяльності. Раціоналізаторство є невід'ємною складовою виробничої діяльності, яка не може розвиватись без постійного і систематичного удосконалення. Воно спрямоване саме на удосконалення продукції, технології виробництва, техніки та іншого обладнання і стосується будь-якої сфери — промисловості, транспорту, оборони, охорони здоров'я, сільського господарства тощо. Саме широке використання пропозицій, спрямованих на удосконалення процесів суспільне корисної праці, і дає досить помітний економічний ефект. Раціоналізатори завжди були в пошані в Україні, їх діяльність заохочувалась і стимулювалась, вони були наділені рядом прав і пільг. Нині раціоналізаторська діяльність регулюється Цивільним кодексом України, Тимчасовим положенням про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій (далі — Тимчасове положення), затвердженим Указом Президента України від 18 вересня 1992 р., та Методичними рекомендаціями про порядок складання, подачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію, затвердженими наказом Держпатенту України від 27 квітня 1995 р. Держпатент України прийняв ряд відомчих нормативних актів, спрямованих на поглиблену регламентацію регулювання раціоналізаторської діяльності. Тимчасове положення змінене Указом Президента України "Про визнання такими, що втратили чинність, Указів Президента України у зв'язку з прийняттям законів України щодо промислової власності" від 22 червня 1995 р. № 324/94.
|