Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Загальна характеристика права:поняття,функції,ознаки,та соціальна цінність права.




Читайте также:
  1. CASE-средства. Общая характеристика и классификация
  2. I група (загальна характеристика отрут
  3. I. Общая характеристика
  4. I. Общая характеристика возрастного развития
  5. I. Общая характеристика образовательного учреждения
  6. I. Общая характеристика общеобразовательного учреждения.
  7. II. Краткая характеристика основных групп (отделов) водорослей и их отдельных представителей.
  8. II. СКЛАД ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ПК
  9. II. Экономическая характеристика ЗАО «Манино» Калачеевского района Воронежской области
  10. III. ОСОБЕННОСТИ И СОЦИАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ВОИНСКОГО КОЛЛЕКТИВА

З’ясувати соціальну цінність права означає: розкрити й усвідомити те позитивне значення, яке посідає право в житті особи, суспільства та держави.

Насамперед, право є регулятором суспільних відносин, необхідним і корисним для суспільства, адже врегульовує суспільні відносини, забезпечує правопорядок. Цінність чинного в суспільстві права без­посередньо залежить від поєднання інтересів особи, суспільства та держави загалом, що характеризує право як унікальний феномен, здатний забезпечити організованість, узгодженість, стабільність і динамічність суспільним відносинам.

По-друге, право забезпечує вимоги, відповідність і точність змісту суспільних відносин, адже воно закріплює найважливіші норми та принципи моралі, перетворює їх на загальнообов’язкові, встанов­лені й гарантовані державою правила поведінки.

По-третє, право є мірою свободи поведінки особи, визначає межі дозволених і заборонених дій.

По-четверте, право є засобом захисту інтересів особи, перешкоджає незаконним втручанням у сферу її особистої правомірної діяльності. Відповідно, суперечки, що виникають у суспільстві, повинні вирішу­ватися виключно на основі права.

По-п’яте, право є нормативно закріпленою та реалізованою справедливістю (оптимальне поєднання свободи і справедливості). Основу спра­ведливості права має забезпечити його відповідність загальним принципам гуманізму, забезпечення пріоритету прав і свобод людини та громадя­нина, загальної рівності тощо. Авторитет права безпосередньо залежить від сприйняття його вимог суспільством як таких, що відповідають волі й інтересам більшості населення та є справедливими тощо.

По-шосте, право-це показник рівня цивілізованості суспільства (елемент культури та здобуток цивілізації), адже в праві закріплений історичний досвід певного народу, його досягнення в різних галузях суспільного життя, ставлення до суспільства, держави, особи.

По-сьоме, право є важливим засобом урегулювання міжнарод­них і міжнаціональних відносин, розв’язання конфліктів, забезпечення стабільності та правопорядку в суспільстві й державі. Ознаки права:

1. Право встановлюється або санкціонується (тобто офіційно схвалюється) державою. Воно є єдиним різновидом норм, що розробляються та приймаються за певною процедурою державою. У випадку існування інших норм соціального характеру, що справляють значний вплив на поведінку суб'єктів, держава затверджує їх шляхом санкціонування. Цим вона надає нормам юридичного характеру і бере на себе обов'язок охороняти їх засобами примусу.



2. Право є системою норм. Приписи, що складають право, є не простою сукупністю, а системним утворенням. Вони певним чином підпорядковуються та взаємодіють.

3. Право є загальнообов'язковим. Воно являє собою єдину систему приписів, обов'язкових для всього населення, що проживає на території певної держави. На відміну від інших соціальних норм, що поширюються лише на частину населення і виконуються лише в силу їх авторитетності для суб'єктів, реалізація правової норми не залежить від ставлення до неї та симпатій окремих осіб. Право не передбачає можливість невиконання чи порушення приписів будь-ким. Така поведінка визнається протиправною і карається державою.

4. Формальна визначеність права вказує на те, що правові норми є не просто ідеями чи думками, а являють собою певну реальність, втілену в конкретних правових актах.Лише правові норми здатні відобразити вимоги, що висуваються до поведінки суб'єктів, точно й детально, у вигляді чітко визначених прав та обов'язків.



5. Право має загальний характер. За його допомогою регламентується невизначена кількість відносин. Кожнаправова норма поширюється на багато однотипних випадків, не вичерпуючи свою дію. (Наприклад, Конституція США регламентує відносини з1787 р.) Правові норми водночас поширюються і на нсвизначену кількість суб'єктів. Ними можуть бути всі особи, що підпадають під дію саме цієї норми за наявності певних умов.

6. Право охороняється державою. У випадках, коли правові приписи не виконуються добровільно, держава застосовує певні засоби для їх примусової реалізації. Йдеться про діяльність спеціально створених органів держа­ви, що створюють умови, за яких дія права є найбільш раціональною та обгрунтованою, а також про можливість призначення одного з різновидів юридичної відповідальнос­ті у випадку вчинення правопорушення чи іншого невико­нання правового припису

Отже, право —це система загальнообов'язкових, формаль­но визначених правил поведінки, що встановлюються, гаран­туються і охороняються державою з метою упорядкування суспільних відносин.

 

Слово «право» у юридичній літературі вживається у різ­них значеннях. Насамперед право розуміється як певна об'єктивна реальність, один із видів соціальних норм, що діють у державі. Саме в такому сенсі ми визначаємо право як систему загальнообов'язкових формально визначених правил поведінки, що встановлю­ються, гарантуються та охороняються державою.

Крім того, право — це ще і міра свободи дій конкретної особи (у цих випадках вживається термін «суб'єктивне право»).



Застосування права до кожного конкретного випадку супроводжується переходом від об'єктивного до суб'єк тивного ­ права. Тобто, доки норма права є загальною і поширюється на всі випадки конкретної сфери життєдіяль ності ­,— вона є об'єктивною. Основною її вимогою є відпо­відність соціальним, економічним, політичним та іншим факторам об'єктивної дійсності, що викликали її до життя. Коли ж ця норма торкається конкретної ситуації і реалі­зується в поведінці суб'єкта, то стає суб'єктивною.

Суб'єктивне право є закріпленою правовими засобами можливістю чинити активні дії самостійно; вимагати актив­них дій від інших суб'єктів; звертатися до держави за захис­том прав.

Розрізняють також суб'єктивний обов'язок, що являє собою закріплену правом необхідність певної поведінки.

 

Поняття та класифікація функцій права

Право як регулятор суспільних відносин, міра свободи індивідів і соціальна цінність проявляється також у функціях права. Вони повинні одночасно охоплювати, з одного боку, соціальне призначення права, а з другого, – напрями його впливу на суспільні відносини.

Розкриваючи зміст терміну "функції права", потрібно зазначити, що вони:

1)характеризують основні напрями впливу права на свідомість,
поведінку суб’єктів права та суспільні відносини;

2)тісно взаємодіють з функціями держави, оскільки право
невід’ємне від держави, встановлюється чи санкціонується нею та безпосередньо залежить від її соціально-економічного й політич­ного розвитку. Тож право не може впливати на суспільні відносини всупереч функціям держави;

3)відображають характерні ознаки права та спрямовані на ви­рішення конкретних завдань правового регулювання, що стоять перед суспільством та державою на певному етапі їхнього розвитку;

4)реалізуються шляхом встановлення міри дозволеної чи за­бороненої поведінки, закріплення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктів права;

5)розкривають безпосередній зв’язок між сутністю права та реальними суспільними відносинами, на які впливає право.

Отже, функції права– це основні напрями впливу права на волю, свідомість, поведінку суб’єктів права та суспільні відносини з метою їх врегулювання.

Функції права можна класифікувати, з одного боку, залежно від завдань, які покладаються на право, а з другого – залежно від сфери регулювання суспільних відносин.

Тож, функції права можна поділити на: загальносоціальні та спеці­ально-юридичні.

1. Загальносоціальні– характеризують соціальний вплив права на суспільне життя – політику, економіку, культуру тощо – виключаючи застосування спеціальних юридичних засобів.

Серед загальносоціальних функцій доцільно виділити такі:

гуманістичну – полягає в тому, що право утверджує цінності добра, справедливості, демократії, зважає на інтереси та потреби різних категорій населення, здійснює охорону й захищає права людини як найважливішої соціальної цінності;

організаційно-управлінську – за допомогою права встанов­люються, змінюються чи припиняються правові відносини, спрямо­вується дія суб’єктів права в певному напрямку з метою виконання відповідних завдань;

інформаційно-орієнтувальну – право знайомить суб’єктів суспіль­ного життя зі змістом волі законодавця, існуванням певних нормативно- правових актів, їхньою сутністю та призначенням у державі й су­спільстві, вказує громадянам безконфліктні шляхи реалізації власних інтересів;

пізнавальну – саме право є джерелом знань про сутність і зміст
норм, принципів та функцій права;

ідеологічно-виховну – право впливає на індивідуальну, суспільну та колективну свідомість населення, формує певний світогляд, виховує громадян у дусі поваги до норм права, законослухняності, визнання права найвищою соціальною цінністю, є мірою свободи індивідів і універсальним регулятором суспільних відносин.

2. Спеціально-юридичні – розкривають сутність і зміст юридич­ного призначення права, його специфічну регулятивну природу.

До спеціально-юридичних функцій права відносять регулятивну й охоронну.

Регулятивна – це напрям впливу права на суспільні відносини з метою їх врегулювання, забезпечення механізму їхнього функціону­вання через закріплення правового статусу особи, встановлення прав, свобод і обов’язків громадян у нормативно-правових актах.

Різновидами регулятивної функції права є такі підфункції:

- регулятивна статична функція права – полягає у впливі права на суспільні відносини через закріплення порядку утворення та компетенції державних органів і їх посадових осіб, поділу державної влади, форм власності, основних прав і свобод людини та громадянина. Саме в цьому проявляється одне з основних завдань правового регулювання.

- регулятивна динамічна функція права – полягає у впливі права
на суспільні відносини через закріплення активної поведінки суб’єктів
права (наприклад, обов’язок сплачувати податки).

Охоронна функція права – це напрям правового впливу, котрий реалізують, передусім, компетентні державні органи, приймаючи держав­но-владні рішення, спрямовані на охорону позитивних (політичних, економічних, національних, колективних та індивідуальних) суспільних відносин, на забезпечення їх недоторканності з боку правопоруш­ників, недопущення та зменшення правопорушень, а також на витіс­нення тих негативних відносин, які не відповідають об’єктивним законам розвитку суспільства та держави.

Ця функція має на меті забезпечення належної діяльності регуля­тивної статистичної та регулятивної динамічної функцій права шляхом попередження і припинення правопорушень, відновлення й об­меження права, а також через застосування до винних засобів юри­дичної відповідальності.

З іншого боку, як регулятивна, так і охоронна функції права покликані реалізувати основне соціальне призначення права – впорядкування суспільних відносин, забезпечення стабільності та правопорядку в державі й суспільстві.

 


Сутність і зміст права

Різноманітні підходи до з’ясування терміна "право" як складного за змістом і формою існування суспільного явища по-різному визначали його сутність: державна воля, божественна воля, воля панівного класу, відображення суспільних інтересів, міра свободи та справедливості, спосіб реалізації прав і свобод людини тощо. Загалом, сутність права можна звести до двох підходів: класового та загальносоціального, кожен з них притаманний певному історичному періодові.

Отже, класовий підхід розглядає право як систему встановлених і гарантованих державою юридичних норм, які відображають державну волю економічно панівного класу.

Загальносоціальна сутність праваполягає в тому, що право відображає волю більшості населення, що сформувалась у резуль­таті компромісів між різними верствами суспільства.

Водночас необхідно зазначити, що сутність права є багатогранною, зокрема, виділяють також: релігійний, національний, расовий та інші під­ходи до з’ясування сутності права, яке, відповідно, закріплюється у формах права.

Сутність права безпосередньо залежить від того, хто створює право, кому воно слугує та що відображається в його змісті.

Зміст права– характеризує волю правотворця (законодавця), котрий висловлює волю народу та закріплює її в правових нормах, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин. Зміст права – це закріплені в правових нормах суб’єктивні права (дозволи), юридичні обов’язки (зобов’язання) та заборони.

У більш широкому розумінні, зміст права відображає міру свободи рівних людей.

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 76; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.038 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты