Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Поняття та форми реалізації норм права




Читайте также:
  1. A) Используется в комбинации с другими клавишами для формирования команд
  2. Communio. Право на долю вещи и доля права на вещь (реальная и идеальная доли). Правовой режим res communes.
  3. I. Особенности формирования отраслевой системы оплаты труда работников учреждений здравоохранения
  4. II.отношение объединения “Свидетели Иеговы” к правам и свободам человека и гражданина.
  5. III в) критерии оценки сформированности общих и профессиональных компетенций
  6. III этап: Формирование либеральной и социалистической оппозиций в Германии. Проблема национального объединения в политической жизни 30-40 гг.
  7. III. Государство и муниципальные образования как субъект гражданского права
  8. III. Система гражданского права.
  9. III. Формирование тоталитарного режима
  10. III. Формирование целевой программы

Право відіграє важливу роль в житті особи, суспільства та держави, адже воно врегульовує основні суспільні відносини, забезпечує реалі­зацію прав і свобод та виконання обов’язків суб’єктами права. Здійснення цих функцій залежить, передусім, від втілення вимог при­писів правових норм у суспільне життя та юридичну практику, тобто право – це певні теоретичні можливості, що стають дійсністю лише в практичних діях (поведінці) фізичних, юридичних осіб і держави.

Термін "реалізація" походить від французького realisation — здійснення, від пізньолатинського realis – дійсний, чинний, наявний. Відповідно, реалізація норм права – це процес втілення приписів правових норм у поведінку суб’єктів права та їх практичну діяльність зі здійснення суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків.

Реалізація норм права –це складний процес, в якому беруть участь не тільки носії суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, але й держава в особі різних державних органів: правотворчих, правозастосовних, правоохоронних.

У теорії права виділяють різноманітні підходи до класифікації реалізації правових норм.

За суб’єктами реалізацію норм права поділяють на індивідуальну та колективну. Індивідуальна правореалізація полягає в можливості особи індивідуально (самостійно) використовувати свої суб’єктивні юридичні права та виконувати покладені на неї суб’єктивні юридичні обов’язки. Тож колективна реалізація правових норм здійснюється через поєднання зусиль двох і більшої кількості суб’єктів права. Наприклад, право громадян на освіту реалізується тільки індивідуаль­но, право на звернення може бути реалізовано як індивідуально, так і колективно, право громадян України на об’єднання в політичні партії та громадські організації-тільки колективно.

За характером дії (поведінки) суб’єктів права реалізацію правових норм розмежовують на активну (здійснення певних дій) і пасивну (утримання від здійснення деяких варіантів поведінки) правореалізацію.

Залежно від методів, якими забезпечується реалізація правових норм, виділяють – добровільну та примусову.

За способами правового регулювання (дозволи, заборони, зобо­в’язання) розрізняють такі форми реалізації, як використання, до­тримання та виконання.



Використання норм права – це форма реалізації уловноважувальних норм права, котра полягає в тому, що учасники правовідносин на власний розсуд використовують закріплені в нормах права мож­ливості щодо реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків (на­приклад, використання права на здобуття освіти). Ця форма реалі­зації притаманна уповноважувальним нормам права, котрі встанов­люють суб’єктивні права фізичних і юридичних осіб, що зумовлює відповідно активну чи пасивну поведінку цих суб’єктів.

Суб’єктивне право може бути реалізоване у власних фактичних діях правомочного суб’єкта (власник автомобіля використовує його на власний розсуд), за допомогою здійснення юридичних дій (дару­вання чи продаж автомобіля в кредит тощо), через пред’явлення вимоги до зобов’язаної сторони (вимога до боржника повернути борг), а також у формі домагання, тобто звернення до компетентного державного органу за захистом порушеного права (якщо боржник відмовляється повернути борг, кредитор звертається до суду з про­ханням про стягнення боргу в примусовому порядку).

Дотримання норм права – це форма реалізації заборонних норм права, що своїм змістом передбачає пасивну поведінку суб’єктів права, тобто їх утримання від вчинення заборонених правом дій (наприк­лад, непорушення правил дорожнього руху). Тут реалізуються за­боронні й охоронні норми. Для дотримання заборон необхідно утримуватися від вчинення заборонених дій, тобто це пасивна по­ведінка суб’єктів права. Усі охоронні норми містять заборони, встанов­лені нормами Особливої частини Кримінального кодексу України та нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення.



Виконання нори права – це форма реалізації зобов’язальних норм права, змістом якоїє активна поведінка суб’єктів права щодо виконання покладених на них обов’язків, які передбачені нормами права (наприк­лад, виконання обов’язку зі сплати податків). Ця форма реалізації при­таманна зобов’язальним нормам, які встановлюють юридичні обо­в’язки суб’єктів права—як фізичних, так і юридичних осіб.

Використання, дотримання та виконання залежать до безпосередніх (звичайних) форм реалізації правових норм. Це пояснюється, перед­усім, тим, що адресовані суб’єктам суспільних відносин приписи право­вих норм втілюються в буденне життя безпосередньо їхньою дією (поведінкою), не потребуючи стороннього втручання з боку держави. Однак трапляються випадки, коли цих форм реалізації правових норм виявляється недостатньо, що вимагає втручання в процес право-реалізації компетентних державних органів та їхніх посадових осіб.

Саме тоді виникає суспільна потреба в особливій формі реалізації правових норм – правозастосуванні.

 

Застосування норм права як особлива форма їх реалізації: поняття та підстави

Особливою формою реалізації норм права є їх застосування, що характеризується такими ознаками:



1)правозастосовна діяльність має державно-владний характер, тобто здійснюється спеціальними суб’єктами, котрі наділені владними повноваженнями (Президент, прокуратура, суд, міліція, голова місцевої адміністрації, слідчий, ректор та ін.). Ці суб’єкти задовольняють потреби особи, держави, суспільства, тобто діють у публічних, а не у власних, особистих інтересах, їхні рішення є обов’язковими для адресатів (юридичних та фізичних осіб). Відповідно, громадяни та інші фізичні особи не є суб’єктами правозастосування, хоча право може застосовуватися з їхньої ініціативи (наприклад, подання позовної заяви до суду та ін.);

2)застосування правових норм здійснюється згідно з чинним законодавством;

3)правозастосовна діяльність має юридичний характер, передусім, тому, що відносини виникають, змінюються чи припиняються відповідно до вимог норм права, мають форму взаємних юридичних прав і обов’язків суб’єктів права;

4)правозастосовна діяльність має активний, творчий характер;

5)чинні нормативно-правові акти закріплюють процедуру правозастосовної діяльності, вимоги до неї, коло суб’єктів та їхню компетенцію тощо (наприклад, цивільно-процесуальне право закріплює порядок розгляду та вирішення цивільних справ, права та обов’язки учасників судового процесу);

6)результатом застосування є прийняття правозастосовного акта, що має індивідуальний характер.

Необхідність застосування норм права пояснюється різними обставинами, зокрема, в передбачених законом випадках є необхідною організаційною передумовою реалізації правових норм у певних сферах суспільних відносин, що зумовлюються природою та харак­тером цих відносин, зокрема:

• коли правові відносини не можуть виникнути без прийняття рішень компетентних державних органів або їхніх посадових осіб (наприклад, наказ ректора про зарахування до навчального закладу, про призначення на посаду);

• коли правові відносини не можуть з’явитися без контролю з боку правозастосовних органів щодо їх відповідності вимогам законності та прийняття цими органами належних рішень (приміром, розпорядження голови державної адміністрації про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності);

• коли для виникнення правових відносин необхідно офіційно встановити підтвердження наявності чи відсутності конкретних фактів або визначити їх такими, що мають юридичне значення (наприклад, тільки в судовому порядку можна визнати громадянина безвісно відсутнім);

• у випадках виникнення суперечки про право, якщо сторони самі не можуть досягти домовленості про взаємні права й обов’язки, вони звертаються для вирішення конфлікту до компетентного державного органу (так, господарські спори між юридичними особами розглядають господарські суди);

- при визначенні міри юридичної відповідальності за скоєне правопорушення, а також для застосування примусових заходів виховного й іншого характеру тощо (наприклад, вирок або рішення суду про на­кладення штрафу);

• якщо неналежним чином виконуються юридичні обов’язки (приміром, якщо батьки не приділяють належної уваги вихованню дітей, то за рішенням суду їх можуть позбавити батьківських прав).

Отже, застосування норм права – це владна діяльність компетент­них державних органів, їхніх посадових осіб та інших наділених такими повноваженнями суб’єктів, яка має персоніфіковану, тобто інди­відуальну, спрямованість, здійснюється на основі юридичних фактів та відповідно до вимог конкретних правових норм.


40.Загальна характеристика основних теорій ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА І ДЕРЖАВИ


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 8; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты