Особливості походження держави у різних народів світу

На стадії розпаду первісного суспільства в різних народів світу, незважаючи на певні закономірності, виникли й розбіжності в похо­дженні держави.

Основні шляхи походження держави:

• європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави);

• східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.).

На території Європи (європейський шлях) головним фактором утворення держави було класове розшарування суспільства у зв’язку з формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів, а голов­ною функцією – економічне регулювання і захист приватної власнос­ті. У результаті розпаду общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування при збереженні державної власності (Спарта). Найбільш класичними вважаються три форми походження держави: афінська, римська, германська

Афінська форма – вважається класичною формою походження рабовласницької держави: вона виникла безпосередньо з внутріш­ніх класово-економічних приватновласницьких суперечностей, що розвинулися в надрах родоплемінного суспільства.

Римська форма полягає в тому, що процес утворення держави в Давньому Римі був майже таким самим, як і в Афінах, за винятком того, що він супроводжувався боротьбою плебеїв (прийшлого насе­лення) проти привілеїв патриціїв (римської родової знаті). Плебеї, що були особисто вільними, не пов’язані з римським родом, мали торго­вельне і промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони прискорили розпад родоплемінного устрою та утворення рабов­ласницької держави.

Давньогерманська форма – це процес утворення держави у давніх германців, прискорений завоюванням варварами значних територій Римської імперії. На відміну від Афін і Давнього Риму, де утвори­лися рабовласницькі держави, у давніх германців виникла потреба в руйнуванні рабовласницьких порядків і побудові прафеодальних (або ранньофеодальних) держав[1], які запозичили структуру влади і право Римської імперії, прийняли християнство і пристосували їх до укладу життя німецьких племен, що розвивався.

Шляхом виникнення прафеодальних держав з первісного ладу відбувався і розвиток держав на території Європи (Ірландія), у Давній (Київській) Русі, в Азії – в арабів. У Київській Русі формування ранньофеодальної державності супроводжувалося запрошенням на князювання варягів.

Східний, азіатський, шлях походження держави характер­ний для низки країн Давнього Сходу, Азії, Африки, Південної Амери­ки, Океанії. Його відмінність від європейського полягає в тому, що функція економічного регулювання і захисту приватної власності не мала великого значення, основною була управлінська функція держа­ви. Причиною цього стали природнокліматичні умови, що не сприяли розвитку приватної власності. Перші держави виникли в зонах полив­ного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих суспіль­них робіт з будівництва каналів та інших іригаційних споруд потре­бувало збереження сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність перетворилася на державну: держава привласнювала додатковий продукт, стягуючи натуральну ренту. Приватна власність не набула істотного значення, оскільки використовувалася праця общинників.

Потреба у спорудженні та експлуатації іригаційних систем, необ­хідність їх надійного захисту створювали природну основу для само­стійної публічної влади. Основою її стала родоплемінна знать – общин­не "чиновництво", що виступало організатором виробництва і вико­нувало адміністративні, владно-управлінські функції. Ця особлива група посадових осіб формувала апарат державної влади, що панував над підданими, використовуючи примусові методи.

Східні держави – деспотичні монархії – не мали чітко вираженої класової диференціації. Тут держава стала і організатором виробни­цтва, і правителем над членами громади, їх визискувачем. Родоплемінна знать привласнювала не самі засоби виробництва, а управлін­ня ними. Маючи у власному розпорядженні певні матеріальні блага, вона втрачала їх разом із втратою посади. Значення приватної

влас­ності, що посідала певне місце в країнах Давнього Сходу, було неве­ликим. Раби зазвичай були власністю держави або церкви, але не приватних осіб.

Особлива роль була відведена божественному освяченню влади. Родова знать прагнула зберегти своє становище і владу як такі, що дані Богом. Правитель був носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так відбувався процес сакралізації влади – оголо­шення її священною, непорушною, недоторканною.

Особливості походження держав східного, азіатського, типу можна подати в такому узагальненому вигляді: 1) основу економіч­них відносин становила державна форма власності; 2) приватна влас­ність не мала вирішального впливу на економіку; 3) державна влада мала деспотичний характер (на чолі – правитель-деспот), застосовува­лося насильство; 4) управлінські функції виконував могутній чинов­ницький апарат, сформований з родоплемінної знаті; 5) значну части­ну державного апарату становила спеціальна бюрократія для збиран­ня податків з величезної і комплексної системи зрошення; 6) відбу­лася сакралізація (освячення) влади, що призвела до застою і неру­хомості в суспільстві, яке протягом сторіч не розвивалося (не знало сходження по лінії: рабовласництво, феодалізм, капіталізм). Напри­клад, незважаючи на те, що держава в Китаї утворилася задовго до європейських держав (Греції і Риму), його суспільство не зазнало змін, окрім зміни царюючих династій, аж до початку XX ст.

Утворення кожної держави залежить від комплексу причин - географічних, економічних, політичних, соціально-культурних, демо­графічних, внутрішніх і зовнішніх.