Основні теорії походження держави

Сучасні держави світу мають різний вік: одні виникли в далеку давнину (первісне походження держави); інші, а це дві третини нині існуючих держав світу (всього їх понад 200), – у процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації державоподібних утворень, що відбу­лися переважно в минулому столітті (похідне походження держав). Протягом історії створено чимало теорій первісного походження держави.

Патріархальна теорія(Аристотель, Р. Філмер, М. К. Михайловський,
М. М. Покровський) ґрунтується на положенні, що держава виникла з патріархальної сім’ї в результаті її розростання та об’єднання сімей у племена, союзи племен, народності (цьому сприяло збережен­ня переказу про їх загальне походження). За Аристотелем, селища, що утворилися, склали державу. Держава виникає як результат природно­го потягу до сімейних взаємин, спілкування, а влада государя (монар­ха) є продовженням влади батька (патріарха) у сім’ї, що має державно-власницький характер на зразок домовласницького.

У наш час ця теорія не може бути сприйнята повністю. Проте деякі її елементи (виникнення держави з появою публічної влади, роль сім’ї в становленні державності, утвердження порядку в суспіль­стві шляхом підпорядкування публічній владі) потрібно враховувати.

Теологічна теорія(Хома Аквінський, XIII ст.) базується на ідеї божественного державотворення з метою реалізації загального блага. Вона слугує обґрунтуванню панування духовної влади над світською. Стверджується, що церква наділяє государя правом панувати над людьми і реалізувати волю Божу на Землі. Кожній людині пропонується упокоритися перед волею Бога, що встановив державну владу, підкорятися владі, що санкціонована церквою. Воля володаря, що керує державою, трактується як об’єднавча засада, без якої держава розпалася б. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності: держава вічна, як і сам Бог. Звідси випливає тверджен­ня про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів.

У теологічній теорії важко знайти елементи, прийнятні для сучас­ного трактування походження держави. її раціональним зерном можна вважати ідею про утвердження порядку як загального блага в держа­ві. Щоправда, такий порядок відповідно до цієї теорії створюється за допомогою божественної сили, що виключає активність особи.

Договірна (природно-правова) теорія(Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, Я. Козельський, М. Радищев, І. Кант) ґрунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (догово­ру) як акта розумної волі людей. Об’єднання людей у єдиний держав­ний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку.

Стверджується, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся прихильникам цієї теорії неоднозначно. Т. Гоббс, наприклад, вважав, що в природному стані відбувається "війна всіх проти всіх", оскільки там панував принцип "людина людині – вовк". Ж.-Ж. Руссо; навпаки, малював райдужну картину свободи і рівності, "золоте століття". Проте всі вони розглядали державу як продукт людсько­го розуму і діяльності, зумовленої прагненням людей до виживан­ня. Можна виділити два варіанти договору державотворення, запро­понованих представниками цієї теорії: 1) договір між правителем і людьми (Т. Гоббс), коли правителю передається частина природже­них прав, які він повертає громадянам зі своїх рук після державот­ворення і виступає їх гарантом {суспільний договір-підпорядкування); 2)договір людей один з одним, усіх з усіма (Ж.-Ж. Руссо), що перед­бачає невідчуження, збереження природних прав за індивідами при укладанні договору одного з одним про державотворення (суспільний договір-об’єднання). У будь-якому разі передбачається забезпечення природних прав і свобод особи в межах держави – це визначає прогре­сивність варіантів цієї теорії.

Проте цією теорією перебільшуються індивідуалістичні засади на ранніх етапах життя людства, розвиненість розуму людей періоду переходу до державності від «природного стану», усвідомленість їхнього підходу до необхідності вступу в договір про утворен­ня держави. Скоріше переважала інтуїція, ніж розум як підстава дого­вору.

Зрозуміло, об’єктивні причини виникнення держави не можна пояснити тільки договором. їх значно більше. Водночас договір віді­грає значну роль у створенні деяких держав, у практиці їх держав­ного будівництва. Так, Конституцією США закріплений договір між народами, що входять до складу держави, і визначені його цілі: утвер­дження правосуддя, охорона внутрішнього спокою, організація спіль­ної оборони, сприяння загальному добробуту.

Органічна теорія (Г. Спенсер, XIX ст.) ототожнює процеси виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людського організ­му сформульовані ще давньогрецькими мислителями. Г. Спенсер, натхненний успіхами природознавства, розвинув цю думку, заявив­ши, що держава – це суспільний організм, який складається з окре­мих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Відповідно до його теорії, держава, як і будь-яке живе тіло, базу­ється на диференціації і спеціалізації. Держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, розростається і гине внаслідок старіння (як людина). У процесі становлення держави спостерігається інтеграція (об’єднання) дрібних утворень людського суспільства в більш великі і складні — "агрегати": плем’я, союз племен, міста, держави, імперії. Одночасно під впливом часу в "агрегатах" відбувається соціально-класова дифе­ренціація і спеціалізація у вигляді поділу праці, формування систе­ми органів держави. Кожний орган виконує визначену лише йому властиву функцію (як у людському організмі): уряд— функцію мозку (регулятор суспільного організму); хлібороби і ремісники – функцію органів травлення (забезпечують життєдіяльність суспільного орга­нізму); працівники торгівлі, транспорту та інших засобів сполучен­ня слугують кровоносною системою; панівні класи відповідають за оборону держави тощо. Завданням державної влади є служіння благу суспільства.

Таке уявлення про державу здається, на перший погляд, наїв­ним і ненауковим, однак тут є раціональне зерно. Визнається зв’язок законів громадського життя і законів природи, підкреслюється, що людина, перш ніж стати істотою суспільною, біологічно формуєть­ся як індивід з волею і свідомістю. Інакше кажучи, людина спочатку є витвором природи, потім – членом суспільства, а потім – громадяни­ном держави. Позитивним можна назвати обґрунтування диференціа­ції (поділ на класи), інтеграції громадського життя (об’єднання людей у державу) у взаємозв’язку і системі, спеціалізації (поділ праці).

Теорія насильствамає два варіанти: теорія зовнішнього насиль­ства
(Л. Гумплович, К. Каутський) і теорія внутрішнього насиль­ства (Є. Дюрінг). Теорія зовнішнього насильства пояснює виникнен­ня держави як результат воєн, насильницького підпорядкування одно­го племені іншому. Усі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виникають з голого насильства: державні органи і зако­ни створюються для придушення поневолених народів. Насильство є підставою виникнення приватної власності. Панування племені згодом перетворюється на панування класу. При цьому виявляється, що в державі зацікавлені більш слабкі племена, ніж сильні, оскільки вона служить захистом завойованих племен від можливих зазіхань з боку інших сильних племен. Держава зображується як захисниця інтере­сів усіх класів суспільства, здатна забезпечити загальне благо як силь­них, так і слабких. Вона визначає обсяг вимог, пропонованих до заво­йованих племен, і дає їм можливість улаштувати життя в межах цих вимог і збережених за ними прав. Переможцям надається можливість спокійно користуватися вигодами свого становища. Теорія внутріш­нього насильства пояснює виникнення власності, класів і держави в результаті насильства однієї частини суспільства над іншою, причому йдеться про насильство (панування) більшості над меншістю.

Винятково насильством неможливо пояснити походження держав. Тим більше неправильно вважати завоювання пріоритетним факто­ром утворення держави. Внутрішні соціально-економічні причини, класове розшарування суспільства спричиняють війни і сприяють виникненню держави. Однак не можна заперечувати певної (більшої чи меншої) ролі насильства у цьому процесі. Історичний досвід свід­чить, що завоювання одних народів іншими було одним із реальних факторів існування державності протягом тривалого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують утворення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насиль­ство – боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем – відіграло інтегруючу роль при формуванні держави в США.

Класова теоріямає кілька різновидів. Одним із них є класово-матеріалістична (марксистська) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. І. Ленін). Відповідно до цієї теорії (її попередником був Л. Морган) витоки держави слід шукати в первісному суспільстві, у його поді­лі на класи з протилежними інтересами, що було зумовлено еконо­мічними чинниками: суспільний поділ праці, поява надлишково­го продукту, виникнення приватної власності. Як писав Ф. Енгельс, держава – сила, потрібна для стримування зіткнення класів із супер­ечливими економічними інтересами, утримання їх у межах "поряд­ку". Цю ж саму думку розвиває К. Маркс: держава є "орган пануван­ня, орган гноблення одного класу іншим". В. І. Ленін називав держа­ву "машиною для підтримки панування одного класу над іншим". Держава у трактуванні прихильників цієї теорії забезпечує переваж­ні інтереси економічно панівного класу, використовуючи спеціальні засоби підпорядкування і управління.

Безумовно, класово-матеріалістична теорія дає підстави для аналізу причин виникнення держави, визначення його сутності, але вона є однобічною, оскільки пояснює походження держави виключ­но економічними і класовими чинниками; недооцінює ідеологіч­ні фактори (свідомість, менталітет); недовраховує біологічні факто­ри: люди як біологічні істоти, спонукувані почуттям самозбережен­ня перед силами природи і зовнішньою загрозою (боротьба за джере­ла харчування), відчували потребу в об’єднанні і державотворенні. Надмірний акцент на ролі класів і класової боротьби у виникненні держави призводить прихильників цієї теорії до виключення факту, що держава, крім функції охорони інтересів панівного класу, викону­вала (тією чи іншою мірою) ще й загальносоціальну функцію. Крім того, пов’язуючи походження держави з виникненням класів, ця теорія передбачала неминуче зникнення держави разом з відмиран­ням класів і встановленням суспільства комуністичного самовряду­вання.

Олігархічна теорія(від грец. oligarchia – влада обраних) (Б. Шантебу) пов’язує виникнення держави з поділом праці і виді­ленням управління як специфічного виду діяльності, яким займала­ся елітарна група, що виокремилася із суспільства. Розрізняють три види олігархічного шляху виникнення держави: військовий (поява правлячої військової еліти в результаті військових походів і захо­плення здобичі — це держави франків і монголів); аристократичний (формування управлінської еліти на основі родової аристократії – вождів племен, представників знатних родів, що вирізнялися знання­ми і військовими доблестями); плутократичний (плутократія — влада багатих; формування управлінської еліти на підставі майнової пере­ваги). Підкреслення поділу праці і виокремлення особливої верстви – управлінців як умов і ознак виникнення держави характеризує пози­тивні сторони теорії. Однак зазначення тільки цих елементів не вичерпує всіх ознак процесу виникнення держави. Не враховується і той факт, що держава, її управлінська структура формувалися не тіль­ки для задоволення потреб правлячої еліти, а й для вирішення загаль­них справ.

Окрім зазначених теорій походження держави можна назвати також психологічну (Л. Петражицький), демографічну (Т. Мальтус), географічну (Є. Хантінгтон), расову (Ж.-А. Габіно, Ф. Ніцше) та ін.