Поняття і ознаки ,передумови виникнення та соціальна сутність держави

Держава(лат. imperium, civitas) – це політико-територіальна організація влади найбільш впливової частини соціально неодно­рідного суспільства, яка через апарат управління і примусу реалізує власну політику і водночас виступає офіційним представником усьо­го суспільства та виконує загальносоціальні справи на основі право­вих норм, котрими забезпечує узгодження соціально-групових, інди­відуальних і суспільних інтересів.

Отже, держава являє собою організацію публічної влади, необхідну як для досягнення інтересів і потреб окремих станів (класів), так і для виконання загальних справ, що випливають із природи будь-якого суспільства.

Сформулювати загальне поняття держави, яке б відображало усі без винятку ознаки і властивості, характерні для кожного з його періодів у минулому, сьогоденні і майбутньому, неможливо. Водно­час будь-яка держава має набір таких універсальних елементів, що існують на всіх етапах її розвитку. Такими елементами є т е р и т о р і я (матеріальна основа держави), населення (соціальна осно­ва держави), публічна влада (владовідносини між владними і підвладними суб’єктами, де владні суб’єкти — система органів, їх уповноважених осіб – мають законодавчо визначену компетенцію).

Загальні ознаки держави:

1) має у своєму розпорядженні територію у певних межах (державних кордонах). Територія— матеріальна основа існування держави. Сама територія (обмежена частина поверхні планети Земля) не породжує державу. Вона тільки утворює цілісний недоторканий ззовні простір, у межах якого держава поширює свою владу на населення, що тут проживає;

2) поєднує населення, що проживає па певній території, за ознакою громадянства (населення – соціальна основа дер­жави). Громадянство – правовий зв’язок між особою та державою без зазначення етнічного походження особи;

3) має публічну владу, публічність якої виявляється в тому, що вона офіційно виступає від імені всього суспільства (народу), управляє його справами через спеціальний апарат управ­ління – систему державних органів, що складаються з особли­вого розряду осіб, професіоналів з управління та опирається на апарат примусу (у разі потреби) , якими є органи і уста­нови примусового характеру (збройні сили, поліція, органи державної безпеки, тюремні, виправно-трудові та інші пені­тенціарні установи);

4) має суверенітет – верховенство всередині країни, незалежність і рівноправність у зовнішньополітичних зносинах. Сам суверенітет держави первинний щодо державної влади, він і є "право на владу";

5) має правову основу своєї діяльності, яку становлять нормативно-правові акти, нормативно-правові дого­вори та інші джерела (форми) права, що є обов’язковими для виконання; забезпечує реалізацію норм права як
загальнообов’язкових правил поведінки: охороняє і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава неспро­можна ефективно управляти суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень;

6) має фінансову основу своєї діяльності – єдину грошову систему, офіційну систему оподатковування і фінансового контролю;

7) має формальні реквізити — офіційні символи: прапор, герб, гімн.

Слід врахувати, що держава може бути світською і теократич­ною. Більшість держав світу – світські, тобто такі, у яких розмежова­ні сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії (Монголія до 1921 р., сучасний Ватикан з 11.02.1929 р.).

Соціальна влада –спосіб управління суспільством, що виража­ється у системі публічно-вольових відносин між людьми з приво­ду організації їх спільної діяльності, вироблення загального для них інтересу та цілей, які досягаються за допомогою різних засобів, спосо­бів і методів, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний).

Ознаки соціальної влади:

1) є властивістю (атрибутом) суспільства, способом його управління. Коли говоримо "влада", підкреслюємо вольовий (примусовий, силовий) компонент цього явища. Коли вжива­ємо термін "управління", відзначаємо функціональне призна­чення владного впливу;

2) складається природно-історичним шляхом, починаючи з первісного суспільства; народжується в процесі відносин між людьми з приводу якогось соціального блага; 3) здійснюється у вигляді владовідносин (публічно-вольових від­носин) між владними і підвладними суб’єктами; в демокра­тичних державах відносини відбуваються за схемою "керів­ництво (команда) – сприйняття (виконання)", в недемокра­тичних державах схема дещо інша: "панування — підко­рення". Владовідносини завжди є двосторонніми, один із суб’єктів яких є владним, котрий в соціально неоднорідному суспільстві виражає інтереси найбільш впливових соціальних груп, а інший – підвладним. Із загальносоціального погляду, обидва вони є саме суб’єктами, тобто людьми, наділеними свідомістю і волею, однак у конкретних управлінських владовідносинах підвладний суб’єкт виступає як об’єкт владного впливу суб’єкта управління;

4) виробляє загальні для суспільства інтереси та цілі – сенс керування суспільством виявляється у пропонуванні носієм влади, окрім задоволення інтересів, виробити загальний інтерес і цілі, загальні напрями суспільної діяльності, а сенс управління – дати владний імпульс підлеглим досягати визна­чених цілей, організовувати сприйняття ними цього імпульсу, усвідомити і підкорити йому свою волю. Виключається мож­ливість осіб з деформованими свідомістю і волею виступати суб’єктами владовідносин;

5) передбачає верховенство, монопольне право владного суб’єкта

приймати рішення ("авторитетні рішення" як засоби влада­рювання), обов’язкові і значущі для підвладного суб’єкта, і здатність контролювати його, забезпечувати виконання взя­тих зобов’язань;

6) здійснює керівництво різними методами, включаючи при­мус (психічний, фізичний, юридичний), який застосову­ється окрім таких методів, як переконання, заохочення, авто­ритет, співпраця, координація й узгодження. Саме примус (сила) визначає положення носія влади як правлячого. Сила і насильство – різні поняття. Насильство — це вплив на суб’єкта всупереч його волі за допомогою фізичного примусу. Примус не обов’язково передбачає насильство, проте означає вольову залежність суб’єкта владовідносин від суб’єкта влади і діяльність усупереч своїм власним інтересам;

7) потребує від більшості підвладних суб’єктів свідомої добровільної готовності підкорятися. Відсутність підпорядку­вання означає відсутність у таких стосунках влади, невизна­ння населенням її легітимності.

Державна влада –це вид соціальної влади як способу управ­ління суспільством, що виражається у системі публічно-політичних, вольових (керівництво — сприйняття) відносин, які виникають між суб’єктами політичної системи суспільства – владними (державою, її органами і посадовими особами, що володіють владними повноваженнями) і підвладними (фізичними і юридичними особами, які делегували першим такі повноваження) на грунті правових норм при застосуванні у разі потреби державного примусу. Якщо суб’єктами владовідносин є державні органи і посадові особи, з одного боку, і фізичні та юридичні особи, з другого боку, то об’єктом владовідносин виступає їх діяльність (поведінка), а формальним їх змістом – права і обов’язки підвладних суб’єктів та повноваження (компетенція) влад­них суб’єктів.

На державну владу повністю поширюються ознаки соціальної впади. Від останньої вона відрізняється, як мінімум, двома монополі­ями: 1) видання загальнообов’язкових правових норм; 2) застосуван­ня державного примусу.

Ознаки державної влади:

1)публічна влада перебуває на службі у суспільства, слугу­ючи важелем його управління; здійснює управління суспіль­ством від його імені; має "публічну" основу своєї діяльності - казенне майно, власні доходи, податки;

2)політична влада управляє соціально неоднорідним суспільством, керує ним у своїх інтересах, а це потребує залучення політики, взаємодії з різними ланками політичної системи, передусім з партіями, партійними блоками і рухами;

3) апаратна влада концентрується в апараті, системі органів держави і здійснюється через них;

4) легітимна влада юридично (конституційно) обґрунтована і визнана народом країни, а також світовим співтовариством. Наприклад, представницькі органи здобувають легітимність у результаті проведення виборів, передбачених і регламенто­ваних законом. Легітимність влади означає визнання її право­вого характеру, її обмеженість правом і, отже, небезпечність для людини. Тільки легітимна влада може бути ефективною[2]. Нелегітимна влада вважається узурпаторською. Узурпацією влади є порушення правових процедур при проведенні вибо­рів чи їх фальсифікація; зловживання легітимною владою,
тобто використання її в протизаконних цілях щодо суспільства і держави, перевищення владних повноважень. У Конституції України записано, що ніхто не може узурпувати дер­жавну владу;

5) легалізована (легальна) влада -узаконена, тобто визна­ною є правомірність її виникнення, організації та діяльності, в тому числі використання сили в межах держави (наявність спеціально створених органів для утримання влади і про­ведення її рішень у життя). Легалізованість – це юридичне вираження легітимності; здатність не тільки втілюватися в нормах права, але функціонувати в межах закону. Легітимна влада завжди вимагає легалізації, але не всяка легалізована влада легітимна. Діяльність легалізованої влади спрямована на стабілізацію суспільства. Нелегальна влада (наприклад, мафіозна, злочинна) діє поза межами закону, вносить безза­коння і безладдя в суспільство.

Поняття "держава" і "державна влада" –близькі і багато в чому збігаються. Іноді вони вживаються як тотожні, взаємозамін­ні. Але між цими поняттями є відмінності. Поняття "держава" більш об’ємне: воно охоплює не лише саму по собі владу (управлінська основа держави), а і народ (соціальна основа держави), територію (просторова основа держави), органи влади, її інститути (інституційна основа держави), соціальні норми (нормативна основа держави) тощо. Державна влада здійснюється через владовідносини між суб’єктами – владним і підвладним, що пронизують усі інші скла­дові елементи держави особливим соціальним (правовим) зв’язком, без якого неможливий соціальний (правовий) порядок у суспільстві. Якщо державна влада є способом керівництва, управління суспіль­ством, то держава – формою організації влади найбільш впливо­вої частини суспільства. Державна влада є неодмінним (управлін­ським) елементом держави, без якого вона не може функціонувати. Але держава також не може існувати і без інших, зазначених вище, елементів.