Загальні закономірності, причини та шляхи походження права і держави

Закономірності походження права і держави –об’єктивно існу­ючі повторювані істотні зв’язки буття і свідомості, що визначають хід становлення права і держави через глибинні процеси правової комунікації (взаємини) суспільства і людини та виниклої об’єктивної і суб’єктивної потреби на певному етапі розвитку цієї комунікації впорядкувати їх як владно-політичні і організаційно-правові.

Основні закономірності загального формування права і держави:

1) сформованість усталеної, відносно великої і цілісної групи людей (родової общини), яка має певну внутрішню диферен­ціацію (статеву, виробничу, сімейну, соціальну тощо), ієрар­хічну організацію (різниця у соціальних статусах), здатна самостійно забезпечувати своє існування і має об’єктивну спрямованість на впорядкування суспільних відносин;

2) відокремлення особи як учасника суспільних відносин з дома­ганням автономності власного існування (соціальної свободи) і водночас з усвідомленням залежності від колективу, відчут­тям обов’язку. Не можна шукати право там, де немає поділу колективу (роду, племені) на окремих суб’єктів, де індивід як біолого-психологічна істота не відокремлений як соціальна особистість, котра усвідомлює можливості (свободи), які утворюються в процесі розвитку суспільства, і розраховує на умовну, але дієву міжсуб’єктну рівність, забезпечувану комп­лексом існуючих соціальних норм, освоєння яких є істотною частиною її (особи) соціалізації. Норма-звичай як соціальна норма, що має надбіологічний характер, йде не від загаль­ного, а від індивідуального переконання, а стає загальним;

3) якісна реорганізація виробництва і соціально-духовного життя суспільства, ускладнення економічних відносин; поява надлишкового продукту в матеріальному виробництві як основи саморозвитку економіки; оформлення головних функ­цій публічної влади: розподільчо-організаційної (поділ праці; нерівний розподіл продуктів; перерозподіл продуктів, виро­блених усім родом); охоронно-захисної (охорона і захист установленого порядку, забезпечення його стабільності);

4) політизація суспільних відносин внаслідок розшарування сус­пільства на соціально неоднорідні групи (класи); об’єднання общин у велику племінну спільність, що осіла на певній тери­торії, з ієрархією вождів, з єдиними релігійно-культурними правилами – нормами-звичаями, що перетворюються на пра­вові звичаї з метою узгодження суперечливих інтересів соціальних суб’єктів, від примусу сторін у суспільних відноси­нах до пошуку компромісів, домовленостей та інших мирних форм улагодження конфліктів і підтримання порядку (арха­їчне або звичаєве право); обмеження конфліктів між родами і запобігання кровній помсті, що мала винищувальний харак­тер, шляхом укладення договорів примирення, які укладалися спочатку за допомогою народних зборів, старійшин, потім – ради старійшин, вождів (договірне право); вирішення спорів за допомогою правосудної діяльності, що здійснювалася шля­хом прийняття індивідуалізованих рішень (прообраз судового права);

5) переростання публічної влади первісного суспільства в політичну публічну владу, відокремлення від населення (апа­рат управління і апарат примусу), що поширюється на територіально-політичне утворення, поділене на центр (місто) і периферію. Управлінський апарат перебуває в цен­трі, його очолює вождь-правитель) – укріплює владні повноваження; обмежує підвладних у поведінці на власний розсуд; придушує опір з їх боку; формально і фак­тично забезпечує панування певної соціальної групи (класу) як усередині державоподібного утворення (роздача земель і зворотне отримання данини як повинності), так і ззовні – у відносинах обміну й інших стосунків із сусідніми такими самими утвореннями (це період виникнення протодержави);

6) перехід у ранню державу з розгалуженою системою органів управління, спеціалізованим управлінським апаратом; з нор­мативними регуляторами суспільних відносин, що набули характеру писаного права; складання системи норм, з якими повинна узгоджуватися поведінка людей та їх об’єднань; вироблення стійких процедур, формалізованих рішень і засо­бів державного примусу для підтримання правопорядку, збе­реження соціальної цілісності — своєрідна первісна спільна правова матерія набуває конкретних форм державного права (спочатку станового, а потім загальнодержавного). Генезис держави пов’язаний з появою права і необхідністю його охо­рони і захисту. Якщо існування права без держави і поза дер­жавою можливе за певних соціальних обставин, то існування держава без права неможливе.

Вирізняють такі стадії розвитку права: архаїчне (звичаєве) - до ІХ-ХІ ст.; станове (корпоративне) – до ХІІІ-ХV ст.; розвинене (загальнодержавне)- виникає у ХVІ-ХVIII ст. й існує досі (поєднуючи традиції і новації національного, міжнародного та регіонального права).