ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ 1 страница

Реалі зація інвестиційної діяльності на підприємстві характеризується, передусім, розширеним відтворенням основних фондів, що потребує нале­жного ресурсного забезпечення, тобто формування необхідних інвестицій­них ресурсів. Цей процес передбачає відокремлення значної частини сукуп­ного суспільного продукту від особистого та поточного виробничого спо­живання. Крім того, інвестиційні ресурси, спрямовані на ці цілі, вилучають­ся з процесу розширеного відтворення на період до введення в дію основ­них фондів. У майбутньому вони поступово відшкодовуються інвестору у процесі експлуатації об'єктів, випуску та реалізації виробленої продукції.

Джерелом розширеного відтворення с накопичення, тобто частина національного доходу, спрямована на технічний розвиток виробництва, утворення резервів і розширення основних фондів. У натурально-речовій формі накопичення складається з приросту основних фондів виробничого та невиробничого призначення, матеріальних засобів та резервів. Грошовим джерелом накопичення є частина національного доходу, що виступає при первинному розподілі у формі чистого прибутку (форми реалізації додатко­вого продукту, який утворюється у сфері матеріального відтворення): при­бутку, додатку на додану вартість, чистого прибутку агропромислових гос­подарств та інших накопичень підприємств (рис. 8.1.).

Необхідно зауважити, що досить часто допускається ототожнення джерел відтворення основних фондів із джерелами фінансування капіталь­них вкладень, проте їх економічна сутність є різною. Джерела відтворення формуються значно раніше за джерела фінансування капітальних вкладень, виступаючи у формі фонду відшкодування валового національного продук­ту і накопичуваної частини національного доходу, у вигляді первинних до­ходів суспільства. У процесі їх перерозподілу утворюються вторинні дохо­ди, певна частина яких набирає форми джерел фінансування капітальних вкладень.

Рис. 8.1. Порядок формування національних інвестиційних ресурсів

Наведена схема (рис. 8.1.) порядку формування інвестиційних ресур­сів на підприємстві зображає лише створення національних інвестиційних ресурсів і не враховує таке джерело, як іноземний капітал. З іншого боку, необхідно врахувати, що певна частина національних інвестиційних ресур­сів вкладається за кордон, тобто відбувається відтік капіталу з країни.

У зв'язку з цим, формування інвестиційних ресурсів країни можна представити таким чином:

Національні інвестиційні ресурси + Іноземні інвестиційні ресурси - Від­тік капіталу за кордон = Національні інвестиційні ресурси + Сальдо міжнародного руху капіталу

Усі інвестиційні ресурси (національні та іноземні) прямо чи опосере­дковано залучаються підприємством на ринку капіталу, що інвестується.

Схематично процес формування на підприємстві інвестиційних ресу­рсів через ринок інвестиційного капіталу можна представити таким чином, то національні та іноземні кошти фізичних, юридичних осіб та держави можуть потрапити до підприємства двома шляхами: безпосередньо та через фінансово-кредитну сферу (рис. 8.2.).

У першому випадку це може відбуватися шляхом:

1) купівлі власниками заощаджень цінних паперів підприємств на первинному ринку;

2) надання державою підприємству дотацій, субсидій, пільгових кредитів, тощо;

3) внесення національними та іноземними інвесторами коштів у статутний фонд підприємства на умовах участі у капіталі;

4) об'єднання капіталів підприємств.

Другий, основний потік заощаджень потрапляє спочатку до посеред­ників і набуває вигляду депозитів комерційних банків, внесків у пенсійні та інвестиційні фонди або у страхові компанії. Посередники, акумулюючи ко­шти населення та інших економічних суб'єктів, зобов'язані реінвестувати довірені їм заощадження з прибутком до моменту їх повернення власнику, тому вони в.иходять на інвестиційний ринок як інституціині інвестори та кредитори.

Таким чином, ресурси, залучені підприємством на інвестиційному ринку, додаються до тих, що підприємство має у своєму розпорядженні, й утворюють його сукупні інвестиційні ресурси. Велика тривалість інвести­ційного циклу та висока вартість інвестиційних об'єктів вимагають виді­лення спеціальних матеріальних та нематеріальних ресурсів, економічний обіг яких опосередковується через грошові кошти, у процесі використання яких реалізується значна частка накопиченого національного доходу та фо­нду відшкодування, спожитих у процесі відтворення основних фондів з ме­тою накопичення.

Основною метою формування інвестиційних ресурсів підприємства є задоволення потреб у придбанні необхідних інвестиційних активів та оптн-мізація і'х структури з позицій забезпечення ефективних результатів інвес­тиційної діяльності.

З урахуванням цієї мети процес формування інвестиційних ресурсів мас базуватися на таких принципах:

/. Принцип врахування перспектив розвитку інвестиційної діяльно­сті. В процесі формування обсягів та структури інвестиційних ресурсів вар­то враховувати усі стадії інвестиційного процесу передінвестиційну, інве­стиційну та експлуатаційну.

2. Принцип забезпечення відповідності обсягу залучених інвестицій­них pecvpc і в обсягу інвестиційних потреб підприємства. Загальна потреба вінвестиційних ресурсах підприємства базується на розрахунках загальних обсягів реального та фінансового інвестування.

3. Принцип забезпечення оптимальної структури інвестиційних ре­сурсів з позицій ефективної інвестиційної діяльності. Умови формування високих кінцевих результатів інвестиційної діяльності залежать від струк­тури сформованих інвестиційних ресурсів. Оптимальна структура забезпе­чує фінансову рівновагу розвитку підприємства в процесі здійснення інвес­тиційної діяльності, з іншого боку, неоптимальна структура генерує ризики в фінансовій сфері підприємства, тобто призводить до банкрутства підпри­ємства.

4. Принцип забезпечення мініміїації витрат з формування інвести­ційних ресурсів з різних джерел. Така мінімізація витрат здійснюється в процесі управління вартістю капіталу, який залучається для інвестиційної діяльності з метою одержання максимальної суми чистого прибутку.

5. Принцип забезпечення високоефективного використання інвес­тиційних ресурсів у процесі інвестиційної діяльності. Інвестиційні ресурси, які тимчасово не використовуються, можуть втрачати свою вартість з часом. Тому формувати інвестиційні ресурси слід, враховуючи темпи інфляції та інші фактори, які впливатимуть на вартість протягом строку реалізації інве­стиційної діяльності [1. С 380-382].

Зазначені принципи підприємство має використовувати при розробці стратегії формування інвестиційних ресурсів, яка має здійснюватися за такими етапами:

І. Ретроспективний аналіз формування інвестиційних ресурсів

підприємства. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування інвестиційних ресурсів відповідно до запланованих обсягів інвестицій.

II. Прогнозування потреби у загальному обсязі інвестиційних ре-

сурсів, де визначається: необхідний обсяг фінансових коштів інвестування; загальна потреба у інвестиційних ресурсах для реального інвестування, а також їх потреба за окремими відрізками часу прогнозованого періоду.

III. Прогнозування можливості формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел, у тому числі власних (частина чистого прибутку, амортизаційні відрахування, страхові виплати відшкодування збитків; по­гашення довгострокових фінансових інвестицій; реінвестиції від продажу основних фондів; мобілізація надлишків оборотних активів); позичкових (кредити, емісія боргових цінних паперів, цільовий державний кредит, по­датковий інвестиційний кредит, лізинг); залучених (емісія акцій, безоплатні вкладення державних органів і комерційних структур).

IV. Визначення ефективних схем та методів фінансування окремих ін­вестиційних програм і проектів (самофінансування, акціоиуваиня, боргове фінансування, фінансування на консорціііних засадах, оренда, пільгове фі­нансування, субсидування, змішане фінансування тощо).

г Визначення необхідного та граничного обсягу інвестиційних ресу­рсів із зовнішніх джерел. Обсяг залучення інвестиційних ресурсів із зовніш­ніх джерел має забезпечити ту частину інвестиційного капіталу, яку не вда­лося сформувати за рахунок внутрішніх власних джерел фінансування. Зок­рема, забезпечення задоволення потреби у власних інвестиційних ресурсах із зовнішніх джерел планується за рахунок залучення додаткового пайового капіталу (власників або інших інвесторів), додаткової емісії акцій або за рахунок інших джерел. Якщо сума внутрішніх власних та залучених інвес­тиційних ресурсів повністю не забезпечує загальну потребу в них у запла­нованому періоді, то приймається рішення про залучення позичкових кош­тів.

V. Оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресур­сів з урахуванням мінімізації вартості залучення інвестиційних ресурсів із різних джерел. Така оптимізація здійснюється шляхом розрахунку ціни ка­піталу підприємства та його фінансової стійкості, а також розрахунку очіку­ваного прибутку та рентабельності.

Усі інвестиційні ресурси, що формуються на підприємстві для реалі­зації його інвестиційної діяльності, можуть використовуватися у фінансовій, матеріальній, нематеріальній та трудовій формах, див рис. 8.5.

Фінансові ресурси, зокрема, грошові кошти, в інвестиційній діяльно­сті відіграють найбільшу роль. По-перше, вони можуть трансформуватися у будь-яку іншу форму інвестиційних ресурсів шляхом придбання предметів та знарядь праці, інновацій, робочої сили та інших елементів виробництва, а, по-друге, тільки грошові кошти дають можливість інвестору обирати будь-який об'єкт інвестування. Інвестиційні ресурси у вигляді цінних папе­рів, які вкладаються в об'єкти інвестування, зокрема в статутний фонд, в Україні майже не використовуються. Інвестиційні ресурси у формі матеріа­льних, нематеріальних та трудових вкладаються лише у процес виробницт­ва.

Загалом, інвестиційні ресурси можна класифікувати за такими озна­ками: а) за характером власності:

'-власні;

- залучені;

- позичкові.

б) за видами власності:

- державні інвестиційні ресурси (бюджетні кошти та кошти поза­бюджетних фондів, державні позики, пакети акцій та інші основні та оборо­тні кошти, що належать до державної власності);

- приватні інвестиційні ресурси, які містять власні та залучені ко­шти підприємств, а також інституційних інвесторів, у тому числі, банків, інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхо­вих компаній тощо.

в) за рівнем власності:

на рівні держави:

• кошти державного, регіонального, місцевих бюджетів, та позабюджет­них фондів;

• залучені кошти державної фінансово-кредитної системи;

• позикові кошти у вигляді державних іноземних запозичень (зовнішній борг держави) та державних облігацій, боргових, товарних та інших по­зик (внутрішній борг держави);

♦ на рівні підприємства:

• власні кошти (прибуток, амортизаційні відрахування, страхові суми відшкодування збитків, іммобілізовані надлишки основних та оборот­них коштів, нематеріальних активів тощо);

• залучені кошти, у тому числі, внески та пожертвування, кошти отримані від продажу акцій тощо;

• позичкові кошти у вигляді державних, банківських та комерційних (лі­зинг) кредитів та емісії корпоративних облігацій;

♦> на рівні інвестиційного проекту:

• кошти державного та місцевого бюджетів, позабюджетних фондів;

• кошти суб'єктів господарювання - вітчизняних підприємств та органі­зацій, колективних інституційних інвесторів;

• іноземні інвестиції у різних формах.

Врахувавши усі різновиди інвестиційних ресурсів, ресурси конкрет­ного підприємства можна представити у такому вигляді, див. табл. 8.1.

У процесі формування інвестиційних ресурсів найважливішим за­вданням інвестора є визначення їх загального обсягу. Загальна сума ін­вестиційних ресурсів підприємства має визначатися, виходячи із запла­нованого обсягу освоєння коштів в процесі реалізації окремих реальних інвестиційних проектів, а також запланованого приросту портфеля фі­нансових інвестицій. Таким чином, загальний обсяг необхідних інвести­ційних ресурсів у плановому періоді визначатиметься за такою форму­лою:

Загальний обсяг інвестиційних ресурсів, необхідних для реалізації конкретного інвестиційного проекту визначається з урахуванням стадій ци­клу інвестиційного проекту, див. табл. 8.2. Після визначення загального об­сягу інвестиційних ресурсів, інвестор має визначити, яка їх частка буде профінансована за рахунок власних коштів, а яка за рахунок позичених чи залучених.

Процес формування власних інвестиційних ресурсів (внутрішніх та зовнішніх) тісно пов'язаний з початковим накопиченням капіталу, або ство­ренням статутного фонду. Статутний капітал - це сума внесків (паїв) засновників підприємства для забезпечення його життєдіяльності. Статут­ний капітал може містити не тільки грошові кошти, але й інші матеріальні та нематеріальні активи, цінні папери, права користування тощо. Початкове накопичення капіталу може здійснюватися як в рамках власне підприємст­ва, так і в масштабах країни в загалом (в процесі розподілу та перерозподілу національного доходу формується фонд споживання та фонд накопичення, останній своєю чергою, використовується для формування інвестиційних ресурсів).

Базою формування інвестиційних ресурсів підприємства може бути і капітал, призначений для збільшення статутного фонду та реінвестицій, зокрема, це: чистий прибуток, амортизаційні відрахування; кошти, одержані

від реалізації капітальних активів; надходження від продажу окремих фі­нансових інструментів та інші джерела.

Джерела утворення статутного капіталу залежать від форми власності:

- приватна - власний капітал підприємця;

- акціонерна - акціонерний капітал;

- державна - асигнування з бюджету та централізованих фондів;

- колективна (спільна) - внески засновників.

Внески у статутний капітал можуть бути зроблені в будь-якій фо­рмі, але завжди вони повинні мати вартісну оцінку. Такі внески можуть бути здійснені у вигляді будинків, споруд, транспортних засобів, пред­метів праці, цінних паперів, прав на користування природними ресурса­ми, прав Інтелектуальної власності, грошових коштів. Тобто внески мо­жуть здійснюватися у формі матеріальних і нематеріальних активів.

Статутний капітал с невід'ємною складовою частиною майже будь-якого підприємства, разом із тим, він - досить умовне значення, яке означає сукупний розмір внесених засновником або учасником коштів у момент створення товариства, наприклад, надане у натуральній формі у власність підприємствам за рахунок внесків до статутного капіталу чи в оплату акцій, оцінюють за вартістю, визначеною за домовленістю учасників. Через деякий період часу, кошти, внесені до статутного капіталу, можуть бути як прим­ножені, так і втрачені повністю або частково. Тому об'єктивною оцінкою будь-якого підприємства є не розмір його статутного капіталу, а кошти чис­тих активів. До того ж, сам розмір не може ніяким чином гарантувати права кредиторів на майно підприємства.

Розмір статутного капіталу використовується як основа при розраху­нках багатьох економічних коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан підприємства, і, насамперед, автономність бізнесу.

Статутний капітал є основою для початку, а також розвитку госпо­дарської діяльності підприємства і виконує такі функції, наведені у таблиці 8.3.

При формуванні статутного капіталу, кошти, спрямовані в основні та оборотні засоби, є початковими інвестиційними ресурсами підприємства. На'час придбання основних фондів і зарахування їх на баланс підприємства залишкова вартість збігається з їхньою початковою балансовою вартістю. Надалі, по мірі участі основних фондів у виробничому процесі, їхня вартість роздвоюється: одна її частка, що дорівнює зношуванню, переноситься на готову продукцію, інша - виражає залишкову вартість наявних основних фондів. Зношена частка вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується в грошо­вій формі в амортизаційному фонді. Цей фонд поповнюється за рахунок щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого та частково для розширеного відтворення основних фондів.

Для виробництва продукції підприємству, поряд із основними фон­дами, потрібні й оборотні кошти. Частина оборотних коштів авансується у сферу виробництва і формує оборотні виробничі фонди, інша частина пере­буває в обігу і формує фонди обігу. На час введення підприємства в експлу­атацію воно потребує такого обсягу грошових коштів у складі статутного фонду, якиіі забезпечив би йому придбання матеріальних оборотних фондів (створення запасів) і був би достатнім для обслуговування процесу вироб­ництва та реалізації продукції.

Грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обі­гу, становлять обігові кошти підприємства. Від забезпечення обіговими коштами залежать ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства. Оптимальна потреба підприємства в обігових коштах визначається шляхом їхнього нормування.

Таким чином, з економічної точки зору, сутність статутного капіталу полягає у забезпеченні створеної юридичної особи основними і оборотними засобами, необхідними для початку господарської діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг чи продажу товарів.

Формування інвестиційних ресурсів на підприємстві тісно пов'язане з фінансовими ресурсами - першоосновою фінансового господарства держа­ви та підприємств.

Загалом, фінансові ресурси є сукупністю доходів і надходжень, які перебувають у розпорядженні населення, підприємств, організацій та дер­жави та спрямовуються на задоволення суспільних потреб з метою розши­реного відтворення та зростання матеріального добробуту. Фінансові ресур­си охоплюють ресурси всіх секторів економіки: державного, підприємниць­кого, а також приватного сектора. До складу фінансових ресурсів входять:

/. Фінансові ресурси, що перебувають v розпорядженні органів дер­жавного управління:

- ресурси державного бюджету;

- ресурси місцевих бюджетів:

- цільові державні фонди;

- фінансові ресурси державних фінансових інституцій (націона­льного банку, державних страхових органів, державних кредитних установ).

2. Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні господарських
підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності.

3. Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні населення
(готівка, заощадження, депозити).

У зв'язку з цим, для залучення інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел підприємство може використовувати цілу низку спеціальних фінан­сових інструментів.

Під фінансовими інструментами розуміють контракти, які одночасно приводять до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприєм­ства і фінансовою зобов'язання або інструмента власного капітану в іншого.

Фінансові активи включають в себе: грошові кошти не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фі­нансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи;

Фінансові зобов 'язетня - це борги (заборгованість) підприємства, які виникають внаслідок придбання товарів та послуг у кредит, або кредити, які підприємство отримує для фінансування інвестиційної діяльності.

Відповідно до П(С)БО 11 ''Зобов'язання", зобов'язання - цс заборго­ваність підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої у майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підпри­ємства, що втілюють у собі економічні вигоди:

І. Довгострокові зобов'язання - це зобов'язання, які не виникають в ході нормального операційного циклу та будуть погашені після 12 місяців з дати зарахування на баланс.

II. Поточні зобов'язання - короткострокові фінансові зобов'язання, які мають бути погашені протягом поточного операційного циклу підпри­ємств чи протягом року з дати складання бухгалтерського балансу.

III. Забезпечення - зобов'язання з невизначеною сумою або часом по­гашення на дату балансу.

IV. Непередбачені зобов'язання - зобов'язання, яке може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджено лише тоді. коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбут­ніх подій, над якими підприємство не має повного контролю; теперішнє зобов'язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскі­льки малоймовірно, що для врегулювання зобов'язання погрібно буде вико­ристати ресурси, які втілюють у собі економічні вигоди, аоо оскільки суму зобов'язання не можна достовірно визначити.

V. Доходи майбутніх періодів - доходи, одержані підприємством у зві­тному періоді, але такі, що належать до наступних періодів.

Для визначення зобов'язань повинні бути дотримані дві умови:

1) оцінка їх може бути достовірно визначена;

2) існує ймовірність зменшення економічних вигод внаслідок їх по­гашення.

В умовах ринкової економіки основними джерелами фінансування інвестиційних проектів, що входять до складу зобов'язань, є комерційний та банківський кредити. Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді відстрочки сплати грошей за продані товари чи надані послуги, а банківський кредит (позичка) надається банками у вигляді гро­шових кредитів, що використовуються для розширення виробництва і як джерела платіжних коштів для поточної діяльності.

Загалом, фінансові інструменти, що використовуються підприємст­вом для залучення капіталу можна поділити на:

-основні - ті, що безпосередньо використовуються для залучення капіталу (акції, облігації, векселі, кредитні угоди тощо);

-допоміжні - ті, що можуть використовуватися як застава при отриманні кредиту в комерційному банку, або вони приносять дохід, який можна використати на фінансування інвестиційної діяльності підприємства, або їх можна продати і таким чином отримати необхідні інвестиційні ресурси.

Крім того, деякі допоміжні інструменти можуть випускатись і прода­ватись разом з основними з метою підвищення привабливості останніх для інвесторів. До таких інструментів належать опціоии, ф'ючерсн, варраптп тощо.

8.2. МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ

Залежно від форми залучення інвестиційного капіталу існують такі
методи фінансування інвестиційних проектів, як самофінансування; акціо-
нування; кредитне фінансування; бюджетне фінансування; фінансування за
рахунок безоплатних та благодійних внесків і пожертвувань; змішане фі­
нансування, див. рис. 8.4. -

Рис. 8.4. Метоли фінансування інвссіїшіиішх проектів

Обираючи той чи інший метод фінансування інвестиційних проектів, треба враховувати їх особливості. Зокрема, внутрішні (власні) кошти такі, як амортизація та прибуток мають певні позитивні сторони, а саме:

> простота та швидкість залучення:

> висока віддача за критерієм норми прибутковості інвестиційного капіталу (непотрібно виплачувати відсотки та дивіденди);

> суттєве зниження ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства при їх використанні;

V повне збереження управління в руках засновника підприємства.

Водночас, обсяг таких джерел у підприємства обмежений, крім того, відсутній зовнішній контроль за їх ефективним використанням.

Зовнішні (боргові та залучені) кошти навпаки мають високі можли­вості залучення та можливості зовнішнього контролю за ефективністю їх використання. Однак с і негативні сторони, а саме:

-- складність із залученням та оформленням;

-значний термін залучення;

-необхідність надання гарантій (на платній основі);

-підвищений ризик банкрутства через несвоєчасне погашення боргу;

- втрата частини прибутку від інвестиційної діяльності через необ­
хідність платити відсотки та дивіденди;

- часткова втрата управління діяльністю підприємства.

Далі більш детально зупинимося на кожному методі фінансування ін­вестиційних проектів.

Найпростішим методом фінансування інвестиційних проектів є са­мофінансування, яке здійснюється лише за рахунок власних внутрішніх коштів підприємства, до яких належать: чистий прибуток; амортизаційні відрахування; страхові суми відшкодування збитків; іммобілізовані надли­шки основних та оборотних коштів, нематеріальних активів тощо. Такий

метод фінансування має можливість підприємства не тільки відшкодовувати заграти, а йздійснювати за рахунок отриманого прибутку матеріальне сти­мулювання працюючих, вирішувати питання соціального розвитку і, перед­усім, здійснювати розширене відтворення та розвиток підприємства.

При самофінансуванні суб'єкт господарювання має право самостійно вирішувати, як розпорядитися чистим прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Крім того, він несе реальну економіч­ну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і дохода­ми. Свої втрати та збитки підприємство покриває за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку.

Головним джерелом формування інвестиційних ресурсів на підпри­ємстві є прибуток - кінцевий результат діяльності підприємства, який ста­новить різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції.

Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» [18]. прибутком вважається сума валових доходів, тобто доходів від усіх видів діяльності, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів.

Основою для формування прибутку на підприємстві є доходи, під якими розуміють збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків вкладників).

Справжнім доходом на підприємстві є чистий дохід (ЧД)від реалі­зації продукції (товарів, робіт, послуг), який розраховується шляхом вира­хування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (Д) податку на додану вартість (ПДВ),акцизного збору (ЛЗ), інших зборів або податків з обороту (ІЗП)та інших вирахувань з доходу, тобто:

ЧД= Д-ПДВ-АЗ-ІЗП-1В(8.2.)

Якщо дохід від операції неможливо достовірно оцінити та немає впе­вненості у відшкодуванні понесених втрат, дохід не визнається, а витрати визначаються як витрати звітного періоду.

Своєю чергою, фінансовим результатом підприємства, відповідно до П(С)ІЮ 3 «Звіт про фінансові результати», вважаються: або збиток - пере­вищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати, або арнауток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ним витрати.

Різницю між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називають валовим прибутком (збитком)-

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як ал­гебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Фі-

нансовии результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансо­вих та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток с кінцевіш фінансовим результатом від зви­чайної діяльності.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності визнача­ються невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихій­ного лиха, пожежі, техногенних аварій тощо).

Таким чином, остаточний фінансовий результат діяльності підприєм­ства - чистий прибуток (збиток) - визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

Важливим у процесі формування джерел фінансування інвестиційних проектів є порядок розподілу та напрямів використання чистого прибутку, від яких залежить, яка частина прибутку піде на фінансування інвестицій­них заходів, див., рис. 8.4.