ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ 4 страница

У результаті, часто спрощують ситуацію, пов'язану з аналізом та оці­нкою проектів через: використання єдиної ставки дисконтування, (напри­клад, використавши середньозважену ставку вартості капіталу WACC); від­несення проектів до однакового класу ризиків; ігнорування різних строків проектів і т.п.

На практиці використовують два основних підходи до розробки бю­джету капітальних вкладень: перший базується на критерії норми дохідності проекту (IRR), інший - на критерії чистої приведеної вартості проекту (NPV).

Зміст першого підходу такий: усі доступні проекти ранжують за зни­женням IRR, далі їх відбирають для реалізації, враховуючи таке правило: внутрішня норма доходності інвестицій має бути більшою від вартості інве­стованого капіталу або IRR > СС.

Введення нового проекту до портфеля потребує додаткових джерел фінансування, і, передусім, власних коштів. На практиці можливості підп­риємства щодо мобілізації власних коштів обмежені. Тому розширення ін­вестиційного портфеля призводить до необхідності залучення зовнішніх джерел фінансування (переважно з ринку капіталу). Тим самим змінюється структура інвестованого капіталу за рахунок частки боргових коштів.

Підвищення фінансового ризику, за умови залучення боргових кош­тів у підприємства, призводить до збільшення ціни вкладеного у проект ка­піталу. Тому виникає дві протилежні ситуації: в міру розширення інвести­ційного портфеля внутрішня норма дохідності проектів (IRR) зменшується, і навпаки, вартість інвестованого капіталу (СС) підвищується.

На практиці можлива ситуація, коли кількість проектів, введених до портфеля, велике, тоді можливий момент, за якого IRR наступного проекту стане нижче вартості капіталу. Тому вносити його до інвестиційного порт­феля для підприємства є недоречним.

Для підтвердження цього можна скористатися графічним методом формування капіталу бюджету [5, С. 337]. З цією метою будують два графі­ки: інвестиційних можливостей (investment opportunity schedule, IOS) та гра­ничної ціни капіталу (marginal cost of capital, MCC), за допомогою яких обирають проекти для реалізації (див. рис. 8.6).

Графік інвестиційних можливостей (IOS) дає графічне уявлення про проекти, що оцінюються, розташовані у порядку зниження внутрішньої но­рми дохідності (IRR). Графік граничної вартості капіталу (МСС) показує графічне зображення ціни капіталу як функції обсягу, інвестиційних ресур­сів, що мобілізуються. Перший графік - спадає, інший зростає.

Як свідчить графік, підприємство розглядає можливість внесення до портфеля п'яти незалежних проектів, з середнім рівнем ризику. За ціну джерела коштів обрана середньозважена вартість капіталу (WACC). Обме­ження на обсяг капіталовкладень відсутні, тобто с можливість профінансу-вати ці проекти.

Виходячи з графіку, інвестиційні проекти № 1-2 можна профінансу-вати за рахунок власних засобів. Проте надалі доведеться залучати зовнішні (позикові) джерела. Зовнішні запозичення для реалізації 1П № 3-4 у сумі 20 (60 - 40) млн грн. супроводжуватимуться збільшенням ціни капіталу. На­приклад, банк може видати кредит в 20 млн грн. на умовах, які призведуть до зростання середньої вартості капіталу з 10 до 14 %. Якщо додаткові кош­ти необхідні, то процентна ставка за кредит зросте ще більше, оскільки збі­льшується фінансовий ризик у кредитора. Отже, якщо загальна потреба у капіталовкладеннях перевищує 60 мли грн., то середня вартість капіталу зросте, припустимо, до 16%. У таких умовах проекти N« 4-5 стануть не­прийнятними, а бюджет капіталовкладень буде обмежений 50 млн грн., що достатньо для фінансування лише проектів № 1-3.

Точка перетину графіків (IOS) та (МСС) - 16 % характеризує гранич­ну вартість. її можна використовувати як ставку дисконтування для розра­хунку чистої приведеної вартості проектів (NPV) при формуванні інвести­ційного портфеля підприємства. В такому випадку значення цього показни­ка використовують для оцінки мінімально допустимої прибутковості інвес-

тицій у проекти з середнім рівнем ризику. Для кожного одиничного проекту доцільно оперувати індивідуальною ціною капіталу (СС). Для оцінки при­бутковості всього інвестиційного портфеля зручніше використовувати гра­ничну вартість капіталу (МСС). Після визначення граничної ціни капіталу всіх проектів (на основі IRR) можна визначити сумарний NPV, такни, що генерується цим портфелем. У цьому полягає перевага першого методу (на основі критерію 1RR), що використовується для розробки капітального бю­джету.

Інший підхід до складання бюджету капіталовкладень базується на критерії чистої приведеної вартості (NPV). За відсутності будь-яких обме­жень процедура розрахунку така:

1) встановлюють значення ставки дисконтування — загальне для всіх проектів або індивідуальне для кожного проекту (за ціною джерела фі­нансування);

2) визначають розмір чистої приведеної вартості проекту (NPV);

3) всі незалежні проекти (за наявності джерел покриття) з NPV > 0 вносять до інвестиційного портфеля;

4) з альтернативних проектів обирають проект з максимальним зна­ченням NPV.

Якщо присутні обмеження тимчасового або ресурсного характеру, то методика розрахунку ускладнюється, оскільки виникає проблема оптиміза-ції бюджету капіталовкладень.

Необхідність оптимізації капітального бюджету виникає у тому ви­падку, коли є декілька привабливих проектів, але існують ресурсні обме­ження. У такому разі обирають проекти з максимальним сумарним значен­ням чистої приведеної вартості (NPV). Далі розглянемо найбільш типові ситуації, що вимагають оптимізації капіталовкладень.

Найбільш поширений варіант - просторова оттімізаціи. Під цією оитимізацісю розуміють вирішення завдань, направлених на отримання ма­ксимального сумарного приросту капіталу за наявності ряду незалежних проектів, вартість яких вище грошових ресурсів, що є у інвестора. Умовами здійснення просторової оптимізації є:

- загальна сума інвестиційних ресурсів на конкретний період (рік) обме­жена керівництвом підприємства;

- присутній набір незалежних проектів з сумарним обсягом капіталовк­ладень, що перевищує наявні у підприємства фінансові ресурси;

- необхідно скласти інвестиційний портфель, який макхимізував би мож­ливий приріст капіталу.

Найпростіше рішення - ввести до портфеля всі проекти, що мають максимальне значення NPV. Проте, якщо кількість таких проектів велика, а загальний капітальний бюджет обмежений, то скласти оптимальний порт­фель проблематично. Виходячи з того, чи піддаються дробленню конкуру-

ючі проекти, існують різні способи вирішення цього завдання. Розглянемо їх детальніше.

Найпростіша ситуація - проекти піддаються дробленню. При нагоді дроблення проектів передбачастьея реалізувати деякі з них в повному обся­зі, а інші - частково. Щодо останніх приймається до розгляду відповідна частка інвестицій і грошових надходжень. Загальна сума капіталовкладень, направлена на реалізацію проектів, не може перевищувати затверджений керівництвом підприємства ліміт грошових ресурсів.

Послідовність дій інвестора така:

1) для кожного проекту встановлюють індекс прибутковості (РІ);

2) проекти ранжують за мірою убування параметра РІ;

3) до реалізації приймають перші п проектів, вартість яких у сумі не пере­вищує затверджений ліміт капіталовкладень;

4) черговий проект вносять до портфеля не в повному обсязі, а в сумі за­лишку коштів, у межах якого він може бути профінансований.

Наведемо конкретний приклад. Підприємство передбачає інвестувати 100 млн грн.; ціна джерел фінансування (СС) = 15%. Розглядають чотири незалежні проекти з подальшими потоками платежів, табл. 8.9.:

Проекти, проранжовані за мірою убування показника РІ, розміщу­ються в такій послідовності: проект 4. проект 1, проект З, проект 2. Виходя­чи з результатів ранжнрування, визначаємо інвестиційну стратегію (табл. 8.10).

4!3

З наведених даних виходить, що мінімальні втрати, пов'язані з пере­носом на наступний рік, мають проекти, 1 (І -- 0,045) та 2 (1 = 0,048). Таким чином, для реалізації у поточному році можуть бути прийняті проекти 3 та 4 в повному обсязі, оскільки сума капіталовкладень по ним складає 97 млн гри., а також частина проекту 2 у розмірі 23 млн гри. (112- 97). Частину, що залишилася, проекту 2 та проект 1 доцільно реалізувати у наступному році.

Слід зазначити, що політика огітимізації капіталовкладень, відобра­жена у навмисній відмові від проектів з позитивним значенням NPV, не є виправданою, якщо компанія прагне до максимального задоволення добро­буту акціонерів. Незважаючи на наявність методів лінійного програмуван­ня, що допомагають знайти рішення в певних ситуаціях, їх застосування не дозволяє подолати негативні наслідки дефіциту інвестиційних ресурсів. На практиці існує прийнятніший спосіб вирішення ситуації, коли необхідна оптимізація бюджету капітальних вкладень. Зазвичай до лімітування обсягу інвестицій вдаються у тому випадку, коли підприємство стикається з неста­чею ліквідних засобів для здійснення поточних господарських операцій, та спробує залучити інвестиційні ресурси понад встановлений ліміт. Напри­клад, відсоткова ставка за кредит може зрости при спробі збільшити частку позикових засобів у джерелах фінансування капіталовкладень. Подібну си­туацію можна раціонально контролювати у міру збільшення первинної ціни капіталу за рахунок мобілізації додаткових позичкових джерел фінансуван­ня інвестицій.

На практиці гранична ціна капіталу (МСС) унаслідок перевищення деякого розміру залучених в оборот зовнішніх джерел фінансування проек­тів різко зростає. Значення МСС доцільно використовувати як ставку дис­контування для визначення чистого приведеного ефекту (NPV) інвестицій­ного проекту.

У процесі оптимізації бюджету інвестиційного проекту, особливу увагу слід приділяти аналізу його виконання, який проводять після відпові­дного вивчення та оцінки операційних і фінансових бюджетів. Це обумов­лено тим, що відхилення у фінансових бюджетах визначаються як поточною

льність підприємства, а саме: збільшує коефіцієнт абсолютної ліквідності (за умови зростання залишку готівки на рахунку на кінець бюджетного пе­ріоду, порівнянно із початковим) та призводить до иедоотримання прибутку за рахунок неповного введення в дію виробничих потужностей та об'єктів.

Сукупний ефект виконання капітального бюджету (як за розміром освоєння засобів, так і за вартістю зданих в експлуатацію об'єктів) виража­ється такими параметрами:

- зростанням (зниженням) чистого прибутку:

- зміною (зниженням або приростом) капітальних активів (основ­них засобів або незавершеного будівництва);

- зміною розміру довгострокових зобов'язань у пасиві балансу під­приємства;

- зміною частки оборотних активів (приростом або зниженням за­лишку грошових коштів на розрахунковому рахунку).

Отже, аналіз виконання капітального бюджету становить інтерес для керівництва підприємства з позиції забезпечення фінансової стійкості і до­сягнення бажаного фінансового результату від ефективної реалізації інвес­тиційного проекту.