ОСНОВНІ НАПРЯМИ МІЖНАРОДНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНО! ДІЯЛЬНОСТІ

Міжнародна інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій суб'єктів із вкладання інвестицій за кордон та іноземних інвестицій. Вона перерозподіляє у просторі та часі ресурси між окремими суб'єктами й об'єктами різних країн. Головним суб'єктом інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладання коштів, - є інвестор. Його іноземна діяль­ність зумовлена розвитком господарських зв'язків між країнами світу, і за­лежить як від об'єктивних економічних законів, так і від політико-економічної мети діяльності національних держав у світовому політичному та господарському просторі.

На стан міжнародної інвестиційної діяльності впливають як глобаль­но-економічні фактори (стан розвитку світової економіки; міжнародних ри­нків, насамперед, фінансового; стабільність світової валютної системи; рі­вень транснаціонадізації та регіональної інтеграції; розвиток міжнародної інвестиційної інфраструктури), так і інші фактори, що знаходяться у пло­щині країн, звідки направляються та куди залучаються інвестиції, у тому числі:

"У пилітико-екоиомічні - політична стабільність, міра втручання уряду в економіку, ставлення до зарубіжних та іноземних інвестицій, до­тримання дію- і багатосторонніх угод та ін.;

* ресурсно-економічиі - наявність природних ресурсів, демографіч­на ситуація, географічне розташування;

* загальноекономічні - темпи економічного зростання, співвідно­шення споживання та заощаджень, ставка відсотку за кредитами, норма прибутку, рівень і динаміка інфляції, конвертованість валюти, стан платіж­ного балансу тощо.

Здійснюється міжнародна інвестиційна діяльність у двох напрямах: вивезення капіталу та залучення іноземних інвестицій.

Вивезення капіталу зумовлюється такими чинниками, як: надлишок капіталів у країні (низькі норми прибутку чи брак відповідної економічної структури для застосування капіталів); потреба у нових ринках збуту, сиро­вини; формування певного рівня конкурентноспроможної економіки; між­народний поділ праці, пошук стабільних умов застосування капіталів.

Необхідність залучення іноземних інвестицій виникає за: обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів; низької інвестиційної активності власних інвесторів; необхідності забезпечення разом з інвестиціями нової техніки та технології; бажання створити конкурентоспроможну економіку та освоїти світові ринки; потреби в модернізації соціальної інфраструктури суспільства.

Залежно від виду та форми іноземних інвестицій основні напрями міжнародної інвестиційної діяльності можна представити за допомогою схеми (рис. 9.1).

Головною метою приватних іноземних інвестицій є експорт інвес­тиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з метою отри­мання прибутку чи розширення економічного впливу.

Мстою державних іноземних інвестиційє створення правових, еко­номічних та організаційних умов для сталого розвитку економіки країни, куди вкладаються інвестиції.

Найпоширенішим напрямом міжнародної інвестиційної діяльності є прямі інвестиції, або вкладання у зарубіжні підприємства, що забезпечу­ють контроль інвестора або його участь в управлінні підприємством. Пря­мими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції, крім того, до них належать всі внутрішньо корпоративні перекази капіталу у формі кре­дитів і позичок між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційова­ними компаніями.

За схваленим МВФ та іншими міжнародними організаціями визна­ченням, прямі іноземні інвестиції - це вкладання капіталу за національними межами зметою розширення виготовлення товарів і надання послуг шляхом організації виробництва та придбання товарів для імпорту у власну країну чи експорту до третіх країн. До характерних форм прямих іноземних інвес­тицій належать здійснення управлінського контролю інвестора та акціонер­на форма функціонування підприємства.

Отже, стрижневою ознакою прямих іноземних інвестицій є набуття довгострокового економічного інтересу, коли інвестор отримує чи зберігає контроль над об'єктом вкладення капіталу.

Розрізняють вертикальні та горизонтальні прямі іноземні інвестиції.

Вертикальні прямі інвестиції - це прямі інвестиції у сфери та галузі, що належать до різних стадій виробництва окремого продукту.

Горизонтальні прямі інвестиції - це прямі інвестиції за кордон, але в межах однієї галузі.

Основною формою прямих іноземних інвестицій є спільні підприєм­ства або підприємства з іноземними інвестиціями - це підприємства (орга­нізації) будь-якої організаційно-правової форми, створені відповідно до за­конодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 %. Підприємство набирає статусу підпри­ємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс [1].

Масштаби прямих інвестицій та темпи їх вкладання залежать від об­сягів капіталів країн донорів і змін в економіці, юрисдикції, внутрішнього господарського механізму країн, що приймають іноземний капітал. Ство­рення необхідних умов для сприятливого клімату для залучення прямого, реального капіталу - не комплексна проблема, яка містить економічну, со­ціальну, політичну й технічну складові. Світовий досвід доводить, що умо­ви іноземним інвесторам створюються за допомогою економічних та соціа­льних заходів, юридичних норм, що є складовою інвестиційного законодав-

ства держави, яка приймає капітал; міжнародних договорів: швестицшни.х договорів між іноземним інвестором і державою, яка приймає; страхових полюсів при страхуванні інвестицій у національних та міжнародних страхо­вих організаціях.

Виходячи з цих умов, прямі інвестиції можуть здійснюватися в таких формах:

1. Придбання неконтрольних пакетів акцій у фірмах країн-
рсципієнтів здійснюється через пряму купівлю акцій на місцевому фондо­
вому ринку. Цей спосіб інвестування широко застосовується в процесі при­
ватизації підприємств, а також при обміні акцій на борги підприємств як
державної, так і приватної форм власності.

2. Ліценчійпіугоди з фірмами країн-реципієнтів дають інвестору мо­жливість виходу на ринок з мінімальним ризиком. Транснаціональна ком­панія передає права на виробництво певного продукту або послуги або на використання запатентованого процесу, технології, товарного знаку або іншої інтелектуальної власності місцевій фірмі, яка буде відповідати за ви­робництво та маркетинг на місцевому ринку. Іноземний інвестор може ку­пувати акції місцевої фірми, з якою укладено ліцензійну угоду.

3. Стратегічні альянси та спільні підприємства дають інвесторам більшу присутність на місцевому ринку з меншим ризиком, ніж пряма купі­вля місцевої фірми або створення власного дочірнього підприємства. Ство­рення альянсів великими корпораціями відкриває можливості для дрібних компаній, шо шукають джерела фінансування для зросту. Продукція таких компаній займає вузькі ніші, тому вони можуть забезпечити більш високий дохід, порівняно з великими конкурентами, які частіше не так оперативно реагують на появу нових ринків і продуктів.

Переважна більшість стратегічних альянсів набуває форми спільних підприємств, що створюються для досягнення цілей, обумовлених членами-засновниками (компаніями, що вирішили утворити альянс).

4. Придбаний контрольних пакетів акцій у фірмах країн-реципієнтів іноземними інвесторами приносить великі вигоди місцевим фі­рмам, стимулює економіку країни загалом та прискорює її інтеграцію у сві­тову економіку, тому що це вимагає від інвесторів більших зобов'язань та тривалішого часу для отримання прибутків. Контрольні пакети акцій мо­жуть бути отримані шляхом прямої купівлі акцій, приватизації, обміну ак­цій на борги та іншими методами.

5. Створення власних дочірніх підприємств у фірмах країн-реципієнтів застосовується на ринках, які мають найбільший потенціал для отримання прибутків. Ця форма інвестицій має найбільший ризик та найбі­льші зобов'язання з боку іноземного інвестора.

Таким чином, прямі іноземні інвестиції несуть ризик іноземним інве­сторам, тому що останні позбавлені можливості швидкого виходу на ринок, крім того вони приносять більше вигод країні-рецинієнту, тому що вклю-

чають більші суми коштів, пов'язаних з більшими зобов'язаннями і трива­лим часом здійснення інвестицій.

Міжнародний рух підприємницького капіталу, зокрема, прямі інозе­мні інвестиції, стали базою для формування всесвітньої системи філіалів та міжнародного виробництва транснаціональних компаній (ТНК).

Транснаціональна корпорація - це корпорація, що здійснює міжна­родне співробітництво на основі прямих іноземних інвестицій та має пря­мий контроль над своїми зарубіжними філіями.

Головним критерієм розрізнення транснаціональних компаній і наці­

О Обсяги інвестицій, наростаючим підсумком з початку інвестування

Рис. 9.2. Прямі іноземні інвестиції в Україну [ІЗ]

ональних фірм, що ведуть зовнішньоекономічну експортно-імпортну діяль­ність, є вивіз капіталу та створення підконтрольних підприємств у різних країнах світу. Якщо національні компанії здійснюють лише експортно-імпортні операції товарів та послуг, то ТНК організують зарубіжне (міжна­родне) виробництво товарів та послуг. Саме існування зарубіжного вироб­ництва визначає особливі риси ТНК як форми структурної організації бізне­су: їхні організаційні моделі, стратегію підприємницької діяльності, напря­ми внутрішнього корпоративного руху товарів та фінансових ресурсів. [14, С 33]

Починаючи з 2001 року, чистий щорічний приріст іноземного капіта­лу постійно зростає. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесе­них в Україну, на 1 липня 2008 року склав 36 450,9 млн дол., що на 23,4 % більше обсягів інвестицій на початок року та в розрахунку на одну особу становить 786,8 дол.. рис. 9.2.

Найбільше зріс капітал нерезидентів з Кіпру - на 2361,1 млп дол., Німеччини - на 838,9 мли дол., Італії - на 740.2 млн дол., Російської Феде­рації - на 645,3 млн дол., Нідерландів - на 618,3 мли дол., Австрії - на 343,7 млн дол., Сполученого Королівства - на 275,0 млн дол., Швеції - на 260,9 млн дол. Продовжують нарощувати свій капітал інвестори з Угорщи­ни (приріст капіталу 145,9 млн дол.), Віргінських островів, Британських (133,5 млн дол.) та Франції (133,2 млн дол.), рис. 9.З.

Значний приріст іноземного капіталу спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, - на 2048.1 мли дол.. операції з неру­хомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям - на 942,4 мли дол., торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку - на 524,1 млн дол., будівніїціво - на 468,7 млн дол., а також па підприємствах промисловості - па 858,2 млн дол., у т.ч. перероб­ної - на 725,9 мли дол. Серед галузей переробної промисловості найбільше зросли обсяги прямих іноземних інвестицій у виробництво харчових проду­ктів, напоїв та тютюнових виробів (на 195,3 млн дол.), хімічну та нафтохі­мічну промисловість (на 104,4 мли дол.), машинобудування (на 96,3 мли дол.), у виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції (на 92,8 млн дол.). На підприємствах сільського господарства, мисливства, лісового гос­подарства капітал зріс на 277,0 млн дол., з надання комунальних та індиві­дуальних послуг; діяльності у сфері культури та спорту - на 150.5 мли дол., табл. 9.1.

Про наявність прямих іноземних інвестицій звітувало 16,4 тис. підп­риємств України.

Портфельні інвестиції - це вкладання в акції зарубіжних підпри­ємств (без придбання контрольного пакету), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій з метою отримання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, зміни валют­ного курсу і т.п. Такі інвестиції не дають реального контролю інвестора над об'єктом інвестування.

Здійснення іноземних портфельних інвестицій дозволяє вирішити та­кі проблеми:

• Врівноваження платіжного балансу. Портфельні інвестиції як най­більш динамічна складова іноземного інвестування чутливо реагують на будь-які зміни в кон'юнктурі інвестиційного ринку. У випадку неврівнова­женості платіжного балансу вони рухаються з країни в країну, забезпечую­чи при цьому зміну валютного курсу, рівня цін, процентних ставок та інших фінансових факторів, врівноважуючи таким чином платіжні баланси країн.

• Вирівнювання дохідності. Зміна відсоткових ставок в будь-якій кра­їні, щодо інших країнах, є стрижневим фактором, який приводить в рух ко­роткострокові тимчасово вільні капітали світового фінансового ринку. їх відтік з одних країн та вкладання в фінансові зобов'язання в інших країнах, призводить до врівноваження дохідності в межах світового фінансового' ринку.

• Підвищення ліквідності фінансових інструментів. Зростання попи­ту на фінансові інструменти національних емітентів з боку нерезидентів підвищує їх ліквідність за рахунок розширення кола потенційних покупців. Зростання ліквідності випущених підприємствами цінних паперів сприяє зменшенню вартості фінансування за рахунок зниження премії за ризик лік­відності, яку вимагають інвестори.

• Розвиток інфраструктури фінансового ринку. Інвестиції з боку іноземних інвесторів сприяють розвитку ринкової інфраструктури через: розвиток процедур торгівлі та обігу цінних паперів; запровадження сучас­них систем обміну інформацією; підвищення професійного рівня учасників фондового ринку тощо.

Але, водночас, портфельні інвестиції несуть значну загрозу дестабілі­зації економічної системи, і не лише для окремої країни, але й для світової фінансової системи загалом.

Інвестор, який планує здійснити міжнародні портфельні інвестиції, передусім, має визначити принципи формування структури їх портфеля. Можлива така послідовність формування структури портфеля міжнародних інвестицій загалом або за конкретними сегментами:

> країни (валюти) —> види цінних паперів→конкретні цінні папери;

> види цінних паперів —> країни (валюти) —» конкретні цінні папери;

> види цінних паперів —> конкретні цінні папери —> країни (валюти);

> конкретні цінні папери → країни (валюти).

У першому випадку інвестор може обрати спочатку, наприклад, Япо­нію та Францію, а потім японські облігації та французькі акції і в кінці -цінні папери певного підприємства.

У другому випадку спочатку обираються види цінних паперів (на­приклад, акції або короткострокові державні облігації), потім для кожного виду визначаються країни (наприклад, Німеччина - акції, а Великобританія - короткострокові державні облігації) і, нарешті, визначаються конкретні цінні напери.

Третій та четвертий випадки характерні для визначення структури се­гменту акцій в портфелі міжнародних інвестицій. При цьому, в третьому випадку вибір виду цінних паперів означає вибір певних галузей економіки, після чого обираються акції конкретних компаній певної країни. Вибір та­ких акцій визначає сукупність країн (валют) інвестування.

Таким чином, в першому та другому випадку реалізується принцип «країни (валюти) → конкретні цінні папери», який в літературі називають принципом "зверху вниз" (Top Down). У третьому та четвертому випадках реалізується принцип «конкретні цінні папери → країни (валюти)», або принцип «знизу вверх» (Bottom Up) [ 16, С. 16-17].

На кожному етапі розглянутих послідовностей формування набору сегментів та конкретних цінних паперів в портфелі міжнародних інвестицій залежить від цілі конкретного інвестора. Такими цілями можуть бути:

• одержання якості (дохідність та ризик), близького за якістю ринко­вого портфеля , структура якого відповідає капіталізації відповідного ринку;

• одержання дохідності вище дохідності ринкового портфеля;

• забезпечення ризику нижче ризику ринкового портфеля.

Ці цілі можуть визначатися як для портфеля міжнародних інвестицій загалом, гак і для окремих ного сегментів. Одночасно з формуванням струк­тури портфеля іноземний інвестор має визначити принципи управління його ризиком. При цьому можливі такі варіанти дій:

- не вживати ніяких заходів, сподіваючись на сприятливу ситуацію;

- диверенфікувати інвестиції за країнами, видами цінних паперів, сферами економіки та фінансовими інструментами;

- збільшити частку інвестиції! у безризнкові активи;

- вибирати менш ризиковані активи та валюти інвестицій на основі прогнозу їх якості;

- приймати спеціальні заходи для захисту від несприятливої зміни ціни активу та (або) валютного курсу.

Міжнародні портфельні інвестиції, на відміну від прямих, більш лік­відні, рухливі та чутливі до ситуації на фінансових ринках. Портфельному інвесторові однаково, в яку сферу або компанію вкладати, бо критеріями інвестування є лише рівень доходів та перспективи зниження ризику. У разі погіршення ситуації на ринках та зростання ризику портфельний інвестор може вилучити свої інвестиції набагато швидше, ніж прямий інвестор.

Міжнародний ринок портфельних інвестицій значно менший, ніж су­купний внутрішній ринок таких інвестицій. Інституційні та індивідуальні інвестори досі надають перевагу національним цінним паперам. Але слід зазначити, що в більшості промислово розвинутих країнах спостерігається тенденція, хоч і повільного, але поступового зростання операцій з інозем­ними цінними паперами.

Ознаками активізації міжнародних портфельних інвестицій є

- збільшення питомої ваги іноземних цінних паперів у портфелях пенсійних фондів;

- збільшення кількості міжнародних та глобальних інвестиційних фондів і зростання вартості їхніх активів;

- збільшення практики емісії в США американських депозитар­них розписок на іноземні акції;

- збільшення випадків реєстрації транснаціональними компанія­ми своїх цінних паперів на зарубіжних ринках акцій;

- поширення практики розповсюдження акцій філій ТНК серед місцевих інвесторів.

До основних причин зростання міжнародних портфельних інвестицій належать такі:

-лібералізація та дерегуляція фінансових ринків;

-намагання інституційних інвесторів знизити ризики шляхом міжнародної диверсифікації портфеля;

-поява додаткових джерел фінансування внаслідок збільшення обсягу ринку евровалют та національних грошових ринків;

- значна перебудова та модернізація роботи провідних фондових бірж світу;

- зростання обсягу необхідної для інвесторів інформації про за­
рубіжні ринки цінних паперів.

Більш ніж 90% міжнародних портфельних інвссіиціГі здійснюються між промислово розвинутими країнами. Понад 2/3 сукупної капіталізації ринку акцій припадають на три найбільші ринки (США, Японія. Велика Британія).

В останнє десятиріччя зростає значення нових ринків (нові індустріа­льні країни, країни з перехідною економікою). Ці ринки надають інвесторам можливості отримувати більші доходи, проте характеризуються значно бі­льшою ризикованістю. [14, С. 336]

Важливою передумовою входження України до світового господар­ського простору мас стати участь у міжнародному русі фінансових капіта­лів, зокрема через залучення іноземних кредитів. Потреба в них не викликає сумніву, оскільки залучення позичкового капіталу у формі іноземних інвес­тиційних кредитів в економіку України має важливе значення для виходу вітчизняного господарства з кризового стану.

Іноземний інвестиційний кредит - це економічні відносини між державами, іноземними банками та фірмами з приводу фінансування інвес­тиційної діяльності на засадах повернення у певні строки та, зазвичай, з ви­платою відсотку.

Суб'єктами іноземного інвестиційного кредиту є державні структури, банки, міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації, підприємст­ва (фірми) та інші юридичні особи, окремі громадяни представники різних країн.

Специфікою іноземного інвестиційного кредиту є те, що він бере участь в кругообігу капіталу на усіх його стадіях: при перетворенні грошо­вого капіталу у виробничий - внаслідок експорту обладнання, сировини, палива; у процесі виробництва - у формі кредитування під незавершене ви­робництво; при реалізації товарів на світових ринках. Він у тісному зв'язку з внутрішнім кредитом бере участь у зміні форм вартості, забезпечує непри-рнвність відтворення, обслуговуючи усі його фази.

Різночасність окремих фаз відтворення, незбіг у часі та місці вхо­дження в міжнародний обіг реалізованої вартості та необхідних для цієї ре­алізації платіжних коштів, незбіг валютного обороту з рухом позичкового капіталу визначають взаємозв'язок іноземного інвестиційного кредиту з виробництвом.

На міжнародному позичковому ринку іноземний інвестиційний кре­дит відіграє подвійну роль: позитивну та негативну.

Позитивна роль полягає в прискоренні розвитку виробничих сил шляхом забезпечення непереривності процесу відтворення та його розши­рення. Він сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну, утворенню та розвитку світового ринку, поглиблює міжнародний розподіл праці. Крім того, він забезпечує сприятливі умови для іноземних приватних інвестицій, так як пов'язується з умовами про надання пільг інвесторам країни-кредитора; застосовується для утворення інфраструктури, необхідної для функціонування підприємств, у тому числі іноземних та спільних; сприяє зміцненню позицій національних підприємств та банків, які мають відно­шення до міжнародного капіталу.

Негативна роль іноземного інвестиційного кредиту в розвитку рин­кової економіки полягає в загостренні її суперечності. Іноземний інвести­ційний кредит - це знаряддя конкурентної боротьби країн за ринки збуту, сфери застосування капіталу, джерела сировини та переваги в основних сферах науково-технічного прогресу.

Таким чином, роль іноземного інвестиційного кредиту в умовах рин­кової економіки мас подвійну роль: з одного боку - розвиток взаємовигід­ного співтовариства країн; а з іншої - інструмент конкурентної боротьби.

Незважаючи на це, залучення іноземних інвестиційних кредитів в українську економіку має сьогодні стратегічний та тактичн.ий інтерес з боку як України, так і іноземних кредиторів.

До основних джерел залучення Україною іноземних боргових коштів належать:

•кредити іноземних держав та їх угруповань, наприклад. Європейсь­кого Союзу (ЄС);

•кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій;

•кредити держав-постачальниць сировинних ресурсів;

•розміщення державних та корпоративних боргових цінних паперів на зовнішніх ринках, а також на внутрішньому ринку при купівлі їх нерези­дентами:

•міжнародний лізинг, франчайзинг тощо.

Зазвичай, для боргового фінансування використовуються різні ін­струменти залежно від того, чи залучаються вони через спеціалізованих фінансових посередників або виходять на ринок без них.

Зокрема, іноземний капітал може бути залученим через міжнародний ринок облігацій.

Капіталізація світового ринку облігацій приблизно дорівнює капіта­лізації світового рийку акцій. При цьому майже 50 % усіх облігацій еміту­ють у доларах США, 20 % - в японських ієнах, 30 % - в європейських валю­тах. Приблизно дві третини всіх облігацій становлять облігації урядів різних країн, хоча частка таких облігацій у різних валютах істотно різниться.

Більшу частину облігацій на міжнародному ринку випускають із фік­сованими відсотковими ставками (Straight Bonds), але існують також облі­гації з плаваючими (іміишши) станками (Floating Rate Notes - FRNs), еміто­вані, зазвичай, у доларах США. Корпорації різних країн випускають також конвертовані облігації. Наприклад, японські фірми, які потребують фінан­сування у євро. випускають облігації, дсноміновані у євро, що можуть бути конвертовані у звичайні акції японських компаній. Придбання таких обліга­цій може надати перевагу в таких випадках:

- падіння ринкових відсоткових ставок на інвестиційному ринку, то призводить до зростання курсу облігації (як і на ринку власне євро­пейських облігацій);

- зростання курсу акцій японських компаній (у цьому випадку облі­гації можуть бути конвертовані в акції);

- зростання курсу японської ієни щодо євро (облігації можуть бути конвертовані в актив (акції) у японських ієнах).

Крім того, облігації можуть випускатися в одній валюті (наприклад, у японських ієнах) із відсотковим купоном, який може виплачуватися у цій же валюті, а погашатися в іншій (наприклад, у доларах США). Використан­ня таких двовалютних облігацій може принести інвестору додатковий дохід за рахунок сприятливої зміни курсів валют.

Позичальниками на ринку облігацій є центральні уряди країн, урядові організації, регіональні та місцеві органи влади, промислові та фінансові корпорації. Слід зазначити, що виеокоризикові позичальники (наприклад, деякі країни Африки або Латинської Америки) на міжнародний міжбанків-ський ринок безпосередньо не допускаються. Проте такі країни можуть оде­ржати позики із цього рийку за посередництвом наднаціональних організа­цій, зокрема, Світового банку, Міжнародного банку реконструкції та розви­тку, регіональних банків розвитку. Ці наднаціональні організації позичають

на міжнародному ринку сврооблігацій і частину ци.х позик надають від сво­го імені країнам з високим ризиком.

Різновидом міжнародних боргових зобов'язань с евраоблігації (сара­банди) - це цінний папір, дспомінований у валюті, відмінній від валюти країни емітента, що розмішуються через синдикат андеррайтерів серед іно­земних інвесторів, для яких така валюта, зазвичай, г також іноземною. Ці цінні папери підтверджують зобов'язання емітента сплатити їхню номіна­льну вартість у визначений строк та відсотки за визначеною процентною ставкою.

На ринку єврооблігацій майже відсутні регулювання й обмеження, цей ринок немає місця фізичного розташування, але більша частина обліга­цій, якими торгують на ньому, котирується на Люксембурзькії! фондовій біржі. Майже всі угоди з єврооблігаціями здійснюються цілодобово по всьому світу через фінансові інститути, які утворили Асоціацію дилерів міжнародних облігацій (Association of International Bond Dealers - AIBD).

У міжнародних економічних відносинах досить часто використову­ється механізм комерційного кредиту, який характеризується поєднанням міжфірмових розрахунків і кредитування за відкритим рахунком. Пошире­ний у світовій економіці і внутрішній корпоративний комерційний кредит, який надається транснаціональними корпораціями (ТНК) своїм філіалам у вигляді відстрочки платежу за товарні поставки.

До нетрадиційних механізмів комерційного кредиту у фінансуванні інвестиційних проектів належить кредитування за контрактом типу «френ­чайзинг».

Френчайзинг - це угода, за якою власник продукту, технологічного процесу, послуги або навіть торговельної марки надає право користуватися своїм ім'ям (ліцензію) за певну нагороду.

Нагорода за ліцензію (френшпзу) морже бути прямою - у формі пев­ної грошової суми (роялті) або неповною - у формі зобов'язання купувати ті товари чи послуги, з яких власник ліцензії має комерційний інтерес.

Розрізняють такі типи френчайзингових контрактів:

- збутові угоди (продуктивний френчайзинг або роздрібний френ-чайзинг);

- ліцензії на виробництво;

- угоди про використання особистого імені;

- комплексний френчайзинг.

Френчайзинг дуже поширенні"! у сфері торгівлі, ресторанного та готельного бізнесу, індустрії побутових послуг тощо. В Україні успішно діють такі френчайзингові мережі, як «Кока-кола», «МакДональдз», «Фор-нетті» та іи.

Іншим борговим інструментом залучення іноземного інвестиційного капіталу є міжнародний лізинг - вид інвестиційно-підприємницької діяль­ності, пов'язаної з придбанням майна та передаванням його в користування

за договором державі в особі її уповноважених органів, фізичній або юри­дичній особі на визначений термін з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту з урахуванням амортизації предмета лізингу за участю лізингодавця, постачальника, лізингоодержувача та інших учасників лізингового проекту;

Основними суб'єктами такого лізингу є:

- Лізингові компанії, якщо такі передбачені національним законодавством
сторін, - комерційні організації, засновницькими документами яких пе­
редбачено здійснення лізингової діяльності. Лізингові компанії в лізин­
гових операціях виступають у ролі лізингодавця або лізингодавця і лі­
зингоодержувача під час здійснення операцій сублізингу.

- Об'єднання лізингових компаній та інших суб'єктів лізингової діяльно­сті - національні та міжнаціональні комерційні та некомерційні об'єднання з утворенням і без утворення юридичної особи, що створю­ються для реалізації великих проектів і програм, отримання додаткових вигод і досягнення соціального ефекту.

- Господарюючі суб'єкти - суб'єкти господарської діяльності, які не ма­
ють спеціалізованої ліцензії на проведення лізингових операцій, в лізи­
нгових операціях виступають у ролі лізингоодержувача, постачальника,
страхувача, гаранта, інвестора, кредитора, покупця, за винятком креди­
тно-фінансових установ, які в лізингових операціях можуть виступати
також у ролі лізингодавців, а також в інших випадках, передбачених
національним законодавством.

Складовою частиною міжнародного лізингу, в якому беруть участь лізингові компанії та господарюючі суб'єкти двох і більше держав, - є між­державний лізинг, основними видами якого є:

♦ фінансовий лізинг- вид середньо- і довготермінового лізингу, який передбачає виплату лізингоодержувачем протягом періоду дії договору про лізинг сум, що покривають повну вартість амортизації предмета лі­зингу або більшу її частину;

♦ операційний (оперативний) лізинг- вид лізингу, шо укладається на термін менший, ніж амортизаційний період. Після закінчення договору про лізинг предмет лізингу повертається лізингодавцю і знову здається в лізинг;

♦ зворотний лізинг- вид лізингу, за якого постачальник предмета лізин­гу продає його лізинговій компанії, а та в свою чергу здає цей предмет в лізинг колишньому постачальнику предмета лізингу;

♦ компенсаційний лізинг- вид лізингу, за умовами якого як лізингові платежі лізингоодержувач може постачати лізингодавцю товар, вироб­лений з використанням предмета лізингу.

♦ бартерний лізинг- вид лізингу, за умовами якого як лізингові платежі лізингоодержувач може поставляти лізингодавцю будь-який товар, що є

у нього в наявності, за згодою лпингодавця прийняти цеп товар як лізи­нговий платіж.

Найбільш поширений міжнародний лізинг вантажних автомобілів, морських та повітряних суден, комп'ютерної техніки. Постачання техніки та обладнання на лізинговій основі пропонують «RENAUT», «DAF», «SCANIA», «IBM», «HP» та інші. Цілий ряд закордонних компаній висло­вили готовність розвивати співробітництво з вітчизняними лізинговими компаніями щодо поставки в Україну на лізинговій основі сільськогоспо­дарської та тракторної техніки та обладнання - «JOHN DEER», «NEUERO», «URSUS», «PROKOP»; будівничої техніки - «ZEPPELIN», «TATRA», «CONDOR»; авто - «MAN», «MERCEDES», «MITSUBISH», «VOLVO». Такі компанії вимушені організовувати бізнес в Україні у зв'язку з насичен­ням їх власного ринку та загостренням на ньому конкуренції.

Важливою складовою міжнародної інвестиційної діяльності с держа­вна іноземна допомога. Вона за призначенням не маг комерційного характе­ру і надається тільки на пільгових умовах. Структурно її формують грати, пільгові позики та технічна й інформанійно-консультаційна допомога, що мають як двох-, так і багатосторонню основу.

Наприклад, активним іноземним інвестором країн, що розвиваються с Уряд Сполучених Штатів Америки, який у 1961 року створив Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Цс провідна установа з виконання програм міжнародної економічної та гуманітарної допомоги. Штаб-квартира USAID знаходиться у Вашингтоні, округ Колумбія. Агентство та­кож має регіональні Місії у: Центральній та Південній Африці, Азії та на Близькому Сході, Латинській Америці та країнах Карибського басейну, а також у Європі та Євразії.

Починаючи з 1992 року, Регіональна Місія Агентства США з міжна­родного розвитку (USAID) в Україні, Молдові та Білорусі надає допомогу у здійсненні переходу до ринкової економіки на широкій суспільній базі. При тому, що перед кожною з країн стоять свої унікальні завдання у процесі ро­звитку, програми Місії у всіх трьох державах здійснюються за такими осно­вними напрямами, як демократія та самоврядування, економічне зростання та розвиток соціального сектору.

USAID здійснює свої проекти у тісній співпраці з приватними добро­вольчими організаціями США. американськими компаніями та іншими державними та міжнародними організаціями.

Допомога USAID у реформуванні соціального сектора в Україні пе­редбачає захист найменш захищених верств населення: літніх людей, дітей, інвалідів, безпритульних, людей з алкогольною та наркотичною залежністю. Діяльність у цій сфері охоплює багато програм, серед яких - підтримка у реформуванні державної солідарної пенсійної системи і запровадженні при­ватного пенсійного страхування, зміцненні системи перерозподілу держав­них коштів у наданні соціальних послуг на належному рівні, а також розви-

тку управлінського потенціалу місцевих організацій у наданні соціальних
послуг. USAID розробило декілька програм, спрямованих на поліпшення
забезпечення соціальних послуг шляхом співпраці з місцевими органами
влади та місцевими неурядовими організаціями, мережа яких постійно зрос­
тає.

IJSAID нещодавно затвердило свою нову стратегію заходів по боро-»
гьбі з ВІЛ/СНІД в Україні на наступні 5 років, що мас на меті утримати но-1
ширення ВІЛ на рівні менше 5 %.

Прикладом державного іноземного інвестування в Україні с також, підписана 7 квітня 2006 року урядом Швеції Граптова угода па загальну-суму 29 млн 400 тис. шведських крон (приблизно 3,5 млн дол. США). Грант» надасться Шведським міжнародним агентством з розвитку (SIDA) на спів-_; фінансування проекту «Удосконалення системи соціальної допомоги», який впроваджує Міністерство праці та соціальної політики на кошти позики Сві­тового банку.

Грант спрямований на надання технічної допомоги для розвитку по--, тенціалу Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства фінансів та Державного комітету статистики за такими напрямами:

а) оцінка програм соціальної допомоги, у т. ч. методологічну допомогу;

б) управління програмами та визначення їх бюджету, які орієнтовані-
на отримання результату:

в) інформування громадськості про реформи в галузі соціальної до­
помоги, політики соціальної допомоги та послуг, що надаються.

Мета гранту - допомогти зробити українську систему соціальної до­помоги ефективнішою та оріснованою на споживача завдяки розвитку ме­режі сучасних офісів соціальної допомоги на місцях та впровадження про-: грам, спрямованих на підтримку тих верств населення, які потребують до­помоги.

У країн-донорів, зазвичай, промислово розвинених країн, превалю­ють політичні та стратегічні пріоритети при наданні допомоги тій чи іншій країні. Однак, як показує практика, майже в усіх випадках має місце соціа­льне та економічне обгрунтування грантів, пільгових позик, технічної й ін-формлційно-консультаційної допомоги. Очевидною є також тенденція по­дорожчання іноземної допомоги та перевалювання позик над грантами.

Особливої уваги заслуговують приватні іноземні інвестиції соціаль­ної спрямованості.

Зокрема, активним учасником інвестування соціального розвитку України є Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ).який є однією з пе­рших доброчинних організацій, створених для сприяння розвитку відкрито­го й демократичного суспільства в Україні.

Міжнародний Фонд «Відродження» є частиною міжнародної мережі фундацій Дж. Сороса,це юридична особа, яка діє відповідно до чинного національного законодавства. Фонд скеровує фінансову підтримку ініціати-

вам українських громадян. Як недержавна організація, що перебуває під громадським контролем, МФВ визначне свою стратегію незалежно від дер­жавних структур та урядів іноземних держав-донорів.

Методи діяльності МФВ в Україні подібні до методів, які використо­вують організації, підтримані паном Дж. Соросом, в інших країнах. Однак їх пристосовано до українських умов, оскільки МФВ - це українська гро­мадська доброчинна організація. Фінансова база МФВ складається з прива­тних внесків, які забезпечує Дж. Сорос. Деякі з програм МФВ здійснюються спільно з українськими, міжнародними та іноземними донорськими органі­заціями, що працюють в Україні.

Міжнародний фонд «Відродження» фінансує проекти у сфері освіти, культури, видавничііі та інформаційній сферах, охорони здоров'я, соціаль­ній сфері, сприяє досягненню прозорості та відкритості законодавства та управління державою, створенню реальних умов для забезпечення впливу громадськості на державну політику, розвитку та зміцненню незалежних засобів масової інформації, становленню громадянського суспільства, інтег­рації громад національних меншин та забезпеченню міжнаціонального миру та толерантності.

Водночас фонд не підтримує проекти:

- що не відповідають пріоритетам програмної діяльності МФВ;

- які мають комерційний характер:

- з гуманітарної допомоги:

- подані від фізичних осіб, політичних партій чи релігійних громад.

Програмна діяльність МФВ здійснюється як через надання грантів недержавним організаціям, освітнім, просвітницьким та культурним уста­новам і підприємствам (видавництва), так і через операційні проекти, ініці­йовані і виконувані самим фондом.

Фінансову підтримку отримують проекти, що посилюють вплив гро­мадянського суспільства в Україні, сприяють становленню верховенства права, розвиткові незалежних засобів масової інформації, інформаційних ресурсів для відкритого суспільства, освіті, культурі, місцевому самовряду­ванню, перекладу кращих творів світової суспільно-гуманітарної думки, реформам у сфері охорони здоров'я, розвою національних меншин та їх інтеграції в суспільство України.

9.3. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ ІНСТИТУТИ ТА ЇХ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ НА ІНВЕСТИЦІЙНОМУ РИНКУ

Міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини посідають осо­бливе місце у світовому господарстві, бо в них переплітаються політика й економіка, дипломатія та комерція, промислове виробництво, торгівля, фі­нанси і і.н. У широкому розумінні міжнародні валютно-фінансові та креди­тні відносини - це сукупність економічних відносин, які пов'язані з вхо-

дженням світового ринку до процесу кругообігу міжнародного фінансового капіталу. Вони розглядаються одночасно як сукупність взаємопов'язаних елементів: валютних, фінансових та кредитних.

Іиституціональна структура міжнародних валютних відносин містин, численні міжнародні та регіональні валютно-фінансові установи, що ство­рюються на базі багатосторонніх міждержавних угод. їх мета - сприяти роз­витку міжнародної економіки, зовнішньої торгівлі та валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що вхо­дять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити цим країнам і гарантувати приватні позики за кордоном. Роль цих установ різноманітна. Одні з них, маючи великі ресурси та повноваження, здійснюють регулюван­ня міжнародних валютних відносин, надають позики, технічну допомогу, в інших - переважаг інформаційно-аналітичний аспект діяльності.

Новий масштаб міжнародної діяльності, характерний сучасній стадії розвитку людської цивілізації, с наслідком дії тенденції до глобалізації у планетарному вимірі. Цей процес складається з множини глибинних транс­формацій, які відбуваються в різних сферах людської діяльності. Переплі­таючись та взаємодіючи, вони формують нову якість, більшу за суму окре­мих елементів: створюється глобальна система, яка в економічному середо­вищі проявляється як глобальна економічна система. В її виникненні та фо­рмуванні беруть участь різні чинники та суб'єкти, однак визначальна роль належить міжнародним організаціям, які як глобальні інституції виступають безпосереднім носієм цих процесів.

Для кожної країни, яка прагне розвиватися інтегральною складовою глобальної економічної системи, без чого неможливо існувати в сучасних умовах, співпраця з міжнародними фінансовими організаціями є немину­чою. Але форми, механізми та наслідки такої співпраці є різними, незважа­ючи на тс, що кожна з таких країн прагне максимізувати корисність від неї.

Для України ця проблема є особливо актуальна, бо діяльність глоба­льних фінансових інституцій є чинником, який суттєво впливає пс лише на розвиток її економіки через реалізацію програм, спрямованих па ринкове реформування, структурну перебудову народного господарства та стабіліза­цію національної валюти, але й соціальної сфери. Водночас ця діяльність є чинником і нестабільності української економіки: фінансова заборгованість перед цими організаціями робить економічну систему уразливою, залежною від їх подальших кредитів.

Найбільш активною рушійною силою у стимулюванні глобалізаш'й-ного розвитку є Світовий Банк,який складається з двох установ Міжна­родного банку реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародної асоціації розвитку (МАР). Разом із Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), Багатобічним агентством \ю інвестиційних гарантіях (БАГІ) та Міжнарод­ним центром по врегулюванню інвестиційних суперечок (МЦВІС) ці уста­нови утворюють Групу організацій Світового банку. 1 хоча вони снеціалі-

зуються на різних аспектах пронесу розвитку, їх об'єднує загальна мета -світ беї бідності.

Світовий банк обмінюється з країнами думками про тс, які заходи економічної політики є оптимальними для досягнення поставлених ними цілей в сфері розвитку, та надає їм технічну, консультаційну та фінансову допомогу. Клієнтами МБРР с країни з середнім рівнем доходів і бідні плато­спроможні країни, тоді як зусилля МАР зосереджені лише на допомозі бід­ним країнам.

Діяльність Світового банку грунтується на принципах кооперації, а його акціонерами є країни, що розвиваються, та розвинені країни-члени. їх представники - виконавчі директори, які визначають політику банку та здійснюють нагляд за ііого операційною діяльністю.

МБРР на кінець 2007 року налічує 185 країн-члепів. Сукупний обсяг кредитування, наданого ним з часу створення в 1944 році, склав 433 млрд дол. США. 166 держав є членами МАР. Сукупний обсяг кредитних ресурсів, зарезервованих нею з часу її створення в 1960 ропі, склав 181 млрд дол. США [", С. 4].

Світовий банк не є «банком» у загальному розумінні цього слова, бо цс міжнародне співтовариство країн або «акціонерів», які мають своїх пред­ставників у Раді виконавчих директорів. Ці представники визначають полі­тику банку та здійснюють нагляд за його діяльністю. У програмах допомоги Світового банку першорядна увага приділяється стійкому людському та соціальному розвитку, а також вдосконаленню управління економікою, з упором на соціальну інтеграцію, вдосконалення управління й інституційне будівництво. Бюджетні кошти та кредитні ресурси Світового банку часто доповнюються грантами та позиками, наданими учасниками спільного фі­нансування та партнерств, - таким чином формуються комплексні пакети допомоги країнам.

Основними тематичними напрямами надання кредитів залишаються, за невеликим винятком, ті, що й мають місце у стосунках «Світовий банк -країни, що розвиваються», кредити на:

- структурні перетворення (соціальний захист, структурні реформи);

- структурні реформи, які передбачають підтримку трудомістких громад­ських робіт та програм створення робочих місць;

- підвищення ефективності адресних заходів, що передбачали зниження рівня бідності (підтримка системи освіти малозабезпеченого населення, вдосконалення управління державним сектором, зміцнення фінансових установ тощо);

- розвиток приватного сектора через створення сприятливіших умов для

приватних інвестицій;

- ліквідацію чи попередження надзвичайних ситуацій, надання життєво важливих послуг, підтримання рівня імпорту, відновлення необхідних

об'єктів інфраструктури, підтримання макроекоиомічної стабільності тощо;

* гуманітарний розвиток: підвищення якості освіти та розширення досту­пу до неї: заходи, що попереджують СНІД, передусім серед малозабез­печених верств населення: вирішення проблеми дитячої праці, яка на­була поширення в країнах з транзитивною економікою;

* розвиток сільської місцевості та вдосконалення механізму управління

природними ресурсами;

* відновлення інфраструктури, задоволення потреб біженців, допомога в адаптації колишніх військовослужбовців, допомога ветеранам війни тощо.

План роботи Світового банку з будь-якою країною грунтується на Стратегії допомоги країні (СДК), яка, у випадку країн із низькими дохо­дами, випливає з пріоритетів, що містяться у документі щодо стратегії зме­ншення бідності у відповідній країні. Кожна СДК напрацьовується у спів­праці з урядом країни та всіма зацікавленими сторонами. Під час підготовки відповідної СДК можуть використовуватись результати аналітичної роботи, виконаної банком чи іншими сторонами стосовно широкого кола економіч­них і соціальних секторів на зразок охорони здоров'я, освіти, сільського господарства, видатків на державні потреби та складання бюджету, управ­ління фінансами чи організації закупівель, та інших секторів. Ця стратегія є доволі гнучкою. Мого сучасна схема діяльності активізує такі компоненти, як скорочення бідності, сприяння охороні навколишнього середовища, тор­гівлі та інтеграції, удосконаленню в галузі інформації та знань, розбудові міжнародної фінансової архітектури. Кожен з названих компонентів має специфічні риси, які і вирізняють форми реалізації цільової функції Світо­вого банку від такої ж МВФ.

Так, наприклад, у Програмі скорочення бідності звернуто увагу на необхідність удосконалення здатності бідного населення керувати ризиками за умов подолання наслідків конфліктів, які сталися у Боснії та Герцеговині. Союзній Республіці Югославії.

Співпраця Світового банку з Україною розпочалася 3 вересня 1992 ро­ку, коли на церемонії у Вашингтоні був підписаний оригінал (від 1945 року) «Статей Угоди» - Статуту Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Україна стала 167-м членом Світового банку з оформленням передплати на 908 акцій (на суму 1315,9 млн дол. США) його акціонерного капіталу⁴.

Наслідком партнерських взаємин між Україною та Світовим банком після 1992 р. стали безліч спільних проектів, що сприяють удосконаленню

⁴ Україна в Міжнародному банку реконструкції га розвитку. Вступ України до МБРР. Статті угоди МБРР/ За заг. ред. Стельмаха В. СІ Упоряд. Шаповалов А. В., Єременко О. К. - К.. 2006.- 144 с

державного і приватного секторів, підвищенню ефективності сільського гос­подарства і енергетики, захисту довкілля та зміцненню соціального сектору.

Завданням Світового банку в Україні є допомога у зміцненні еконо­міки та покрашенні умов життя громадян у світлі розвитку більш тісних стосунків з Європейським Союзом. Він фінансує проекти, надає консульта­ції та здійснює аналітичні дослідженнями проблем, що стоять перед еконо­мікою України. Крім того, він підтримує зусилля країн, спрямовані на інве­стування капіталу у людські ресурси шляхом будівництва шкіл, оздоровчих центрів, постачання питної води та електроенергії, формування орієнтова­них на розвиток урядів та захисту довкілля.

Світовий банк розробляє та фінансує проекти на прохання уряду України. Після оцінки проекту та умов надання позики наступними є пере­говори, затвердження радою директорів та підписання кредитної угоди. По­зика набуває чинності після її ратифікації Верховною Радою.

Кошти Світового банку в Україні йдуть на фінансування системних та інвестиційних проектів.

Зміст системних проектів полягає у зміні умов та правил діяльності певних секторів державного управління або галузей економіки. За систем­ними проектами умовами впровадження проектів та надання позик регла­ментується здійснення певного переліку політичних заходів, серед яких мо­жуть бути: прийняття певних законодавчих та нормативних актів щодо ре­гулювання тієї чи іншої галузі, створення нових установ державного управ­ління тощо. Кошти позик за цими проектами повністю надходять до держа­вного бюджету, і відповідно погашаються лише за його рахунок.

Метою інвестиційних проектів с технічна реконструкція окремих іс­нуючих підприємств певної галузі або регіону, створення нових підприємств або надання коштів на поповнення оборотних засобів підприємств. При цьо­му чітко визначається перелік товарів, послуг та робіт, які закуповуватимуть­ся за рахунок позики Світового банку. Кошти позик на інвестиційні проекти використовуються окремими підприємствами або установами-бснефіціарамп.

Починаючи з 1992 року Світовий банк працює в Україні у тісній співпраці з іншими міжнародними агенціями (Програма розвитку ООН, Єв­ропейська Комісія, TAC1S, МВФ) та урядами інших країн (у т. ч. США, Ве­ликобританії, Канади, Німеччини, Японії, Нідерландів, Швеції, Швейцарії).

На сьогодні Світовий банк затвердив для України більше 4,5 млрд. доларів США для 33 операцій. З цих проектів 19 було вже реалізовано на 1 січня 2007 року. Близько десяти нових проектів перебувають на різних етапах підготовки. Поточні проекти Світового банку в Україні представлені у таблиці 9.2.

6 грудня 2007 року Рада виконавчих директорів Світового банку за­твердила нову Стратегію партнерства з Україною (СПУ) на період 2008-2011 років, яка визначає пріоритети діяльності Групи Світового банку в Україні, у т. ч. кредитування та інвестиції, надання аналітичних і консуль­таційних послуг, а також технічної допомоги.

У рамках СПУ передбачається надання позик на загальну суму від 2 до 6 мільярдів доларів США протягом чотирьох років. Обсяги щорічного кредитування визначатимуться низкою показників, зокрема таких, як пос­туп у проведенні структурних реформ, макроекономічна стабільність та по­кращення впровадження нинішніх позик Світового банку. До того ж Між­народна фінансова корпорація (МФК) й надалі інвестуватиме значні кошти на підтримку приватного сектора в Україні.

⁵ Ukraine: Poverty Update, World Bank Report No. 39X87 - UA. June 2007. (Оновлений звіт про бідність в Україні. Звіт Світовою банку № 39887-UA. червень 2007 p.).

Операційний підхід цієї Стратегії партнерства із Україною спираєть­ся на три принципи, а саме: вибірковість, гнучкість та партнерство. Ці принципи безпосередньо випливають із досвіду впровадження попередньої СДУ, і повною мірою відповідають сучасній практиці, що застосовується у країнах із середнім рівнем доходів.

Крім того, СПУ пропонує двовекторну стратегію підтримки. Загальна мета першого вектора - сприяти сталому економічному зростанню та поси­ленню конкурентоспроможності України. Другий вектор має на меті рефо­рму державних фінансів, державного управління та поліпшення публічних послуг.

У СПУ на 2008-201) роки підкреслюється міцний взаємозв'язок між збільшенням інвестицій в інфраструктуру, з одного боку, та поліпшенням інвестиційного клімату й умов підприємництва, з іншого. Поліпшення ін-фраструктурних послуг безпосередньо та позитивно впливає на інвестицій­ний клімат. А поліпшення інвестиційного клімату сприяє залученню прива­тних інвестицій, які дозволяють вирішити головні проблеми інфраструкту­ри.

Зважаючи на темпи економічного росту, які демонструються Украї­ною останніми роками, можна також припустити, що ця Стратегія партнер­ства може стати для України останньою перед, так званою, «випускною програмою». За розрахунками економістів Світового банку, відповідно до базового макрофіскального сценарію, рівень ВВП в Україні становитиме на період 2011-2015 років в середньому 4244 дол США на душу населення, що за діючими вимогами Світового банку впритул наблизить Україну до «ви­пускних» країн, які за рівнем свого розвитку втрачають право на запозичен­ня від МБРР |'|.

Отже, Світовий банк відіграє значну роль у забезпеченні макроеко-номічної стабільності в Україні, впроваджені основних економічних ре­форм, а наявність його програм та проектів в економічній та соціальній сферах України слугують не лише підвищенням рівня життя населення, але й певним індикатором для інших іноземних інвесторів.

Серед широкого кола учасників міжнародної інвестиційної діяльності в Україні сьогодні вагоме місце посідає Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Головна мети його діяльності - розвиток підприємни­цтва, роздержавлення та приватизація, фінансова підтримка малого та сере­днього приватного бізнесу.

Банк відіграє роль каталізатора економічних змін, сприяє залученню іноземних та місцевих інвестицій у країнах операцій, а також допомагає іншим установам державного та приватного секторів. За статутом не менше

^ь Кореняко М. Взаємовідносини України зі Світовим банком: оцінка результатів та перспективи співпраці// Ринок цінних паперів України. -№3-4, 2007 p. C. 9-16.

ніж 60 % обсягу його фінансування повинні бути спрямовані на реалізацію проектів у приватному секторі.

Україна стала членом ЄБРР в серпні 1992 року. У листопаді того ж року Рада директорів схвалила стратегію діяльності в Україні. Відповідно до неї, він зосереджується на підтримці реформ у фінансовій галузі, прове­денні приватизації та після приватизацій підтримці підприємств, фінансу­ванні проектів у сільському господарстві, енергетиці, транспорті та охороні навколишнього середовища.

Основними напрямами діяльності банку на Україні є:

> надання прямих кредитів та участь у спільному (з іншими кредиторами) фінансуванні;

> інвестування акціонерного капіталу підприємств приватного та держав­ного сектора;

> гарантоване розміщення цінних паперів, випущених приватними та державними підприємствами;

> полегшення доступу підприємствам до внутрішніх та міжнародних ри­нків капіталу шляхом надання гарантій, фінансових консультації! та сприяння в інших формах;

> надання або участь у позиках та надання технічного сприяння для реко­нструкції іі розвитку інфраструктури.

Функції банка як кредиторареалізуються через механізм спільного фінансування (паралельного та синдикованого) разом з місцевими чи інозе­мними банками. У таких випадках робота з підготовки та експертизи проек­тів надається банку-учаснику спільного фінансування на принципах фінан­сування, що встановлені ЄБРР. Причому, паралельне фінансування здійс­нюється у випадках, коли кредити ЄБРР та учасників спільного фінансуван­ня використовуються для фінансування окремих комплектів товарів та пос­луг.

Синдикована участь реалізується у випадках, коли ЄБРР зо­бов'язується фінансувати весь кредит та під час або після оформлення кре­диту продає свою участь в ньому іншому банку чи банкам. У такому разі ЄБРР несе зобов'язання за всією сумою, але частину свого зобов'язання фінансує за рахунок покупця частки участі.

З метою фінансування приватних малих та середніх підприємств банк також надає визначеному колу фінансових посередників (зазвичай, банкам) пряме середньо- та довгострокове фінансування через механізм кредитних ліній. Схема'реалізації такого типу фінансування представлена на рис. 9.4.

Подібно до Міжнародної фінансової корпорації, інструментом фінан­сування ЄБРР виступають інвестиції в акціонерні капітали. Банк як інвес­торздійснює інвестування в акціонерний капітал у різних формах, у т. ч. підписку на прості та привілейовані акції; інвестування квазіакціонерного капіталу, починаючи від субординованих кредитів, боргових зобов'язань, векселів та закінчуючи привілейованими акціями, що вільно викупаються.

Він також бере активну участь в акціонерному капіталі інвестиційних фон­дів.

Виконуючи функцію гаранту, банк гарантує розміщення акцій, ви­пущених державними чи приватними підприємствами, надає гарантії різних типів (гарантії від всіх ризиків чи конкретних ризиків). Проте, незважаючи на широке коло повноважень банку, його основним фінансовим інструмен­том виступають забезпечені та незабезпечені гарантії.

У своїй діяльності в Україні банк завжди керується такими основни­ми принципами:

а) він не повинен конкурувати з іншими організаціями;

б) банк спеціалізується на сприянні у проведенні реформ країнами,
що мали планову економіку;

в) банк вкладає кошти, передусім у приватний сектор.

Рис. 9.4. Схема організації проектного фінансування в Україні через механізм кредитних ліній Сьогодні стратегія ЄБРР для України визначає такі пріоритети дія­льності:

- укріплення банківського та фінансового сектору, забезпечення фі­нансових потреб малого та середнього бізнесу;

- допомога у комерціалізації та структурних реформах у сфері муні­ципальних послуг та інфраструктури (зокрема, транспорту, телеко-мунікацій) та секторів енергозбереження;

- ядерна безпека та проект завершення будівництва двох блоків на Рі­вненській та Хмельницькій АЕС;

- підтримка та реструктуризація промислового сектору з метою під­вищення ефективності приватизації, реструктуризації великих під­приємств, залучення стратегічних іноземних інвесторів, покращен-

ня корпоративного управління та підвищення міжнародної конку­рентоспроможності українських підприємств. Особливий акцент ставиться на агропромисловий комплекс, виробництво товарів ши­рокого споживання, підтримку підприємств, діяльність яких орієн­тована на експорт. Банк продовжує тісно співпрацювати з іншими міжнародними фінан­совими установами, які діють в Україні, з метою забезпечення послідовнос­ті підходів до органів влади України у сферах, які становлять спільний інте­рес, наприклад, щодо реформування енергетичної галузі та розвитку фінан­сового сектору, а також для того, щоб за необхідності програми доповнюва­ли одна одну і не перетинались.

Варті уваги також інші міжнародні інвестиційні інституції, які здійс­нюють активну інвестиційну діяльність в Україні.

Серед них - Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), поточна дія­льність якого в Україні здійснюється на основі рішення Ради Європейського Союзу (2005/48/ЕС) щодо діяльності ЄІБ в Росії, Україні, Білорусі та Мол­дові, та подальшого підтвердження від Комісії ЄС щодо початку діяльності ЄІБ в Україні від травня 2005 року ЄІБ почав свою діяльність в Україні піс­ля ратифікації Верховною Радою України Рамкової угоди між ЄІБ та Украї­ною у лютому 2006 року.

Загальна максимальна сума фінансування складає 500 млн. євро. Зок­рема, можуть фінансуватись проекти в таких галузях:

1) охорона довкілля;

2) транспорт, телекомунікації та енергетична інфраструктура на пріорите­тних магістралях Трансєвропейської мережі, які мають транскордонний вплив для держав-членів ЄС.

Діяльність ЄІБ щодо кредитування відповідає критерію співробітни­цтва та, у відповідних випадках, співфінансування з іншими міжнародними фінансовими установами, що забезпечує достатній розподіл ризиків та за­стосування відповідних умов проектів.