ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ 2 страница

Виходячи з схеми, зрозуміло, що підприємство має можливість вико­ристати прибуток як джерело фінансування інвестиційних проектів лише у незначних обсягах і лише ту частину, яка йде на формування фонду розвит­ку виробництва (фінансування невеликих інвестиційних заходів, або високо ризикових інноваційних проектів) та фонду соціальної сфери (фінансування проектів, що мають соціальний характер - будівництво санаторіїв, баз від­починку, дитсадків тощо).

Таким чином, приймаючи рішення про необхідність використання прибутку як джерела фінансування інвестиційних проектів, підприємство має всебічно зважити напрями першочергових інвестиційних вкладень та стан фінансових ресурсів, виходячи з фінансового стану підприємства, рівня його матеріально-технічної бази, соціального розвитку колективу, можли­востей прибуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошо­во-кредитній сфері тощо.

Важливим джерелом при самофінансуванні інвестиційних проектів є амортизація, яка формуються в результаті переносу вартості основних фо­ндів на вартість продукту та в сукупності складає амортизаційний фонд.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств», під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних ак­тивів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготов­лення або поліпшення, на зменшення скориговешого прибутку платника по­датку у межах норм амортизаційних відрахувань [18].

Амортизації підлягають витрати на:

- придбання основних фондів та нематеріальних активів для влас­ного виробничого використання, у т. ч. витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

О самостійне виготовлення основних фондів для власних виробни­чих потреб, у т. ч. витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

- капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Не підлягають амортизації та повністю входять до складу валових витрат звітного періоду виграти платника податку на:

■ придбання і відгодівлю продуктивної худоби;

■ вироигування багаторічних плодоносних насаджень;

■ придбання основних фондів або нематеріальних активів з мстою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектую­чих (складових час ічш) інших основних фондів, призначених для подальшо­го продажу іншим особам;

О утримання основних фондів, що знаходяться на консервації.

Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду. Сума амортизаційних від­рахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації.

Підприємства можуть прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених у таблиці 8.4.

Амортизація окремого об'єкта основних фондів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта входить до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля.

Амортизація основних фондів груп 2, 3 і 4 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Підприємства та організації мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням осно­вних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10 % су­купної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Витрати, що перевищують зазначену суму, збільшують балансову ва­ртість груп 2, З і 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1, пропорцій­но сукупній балансовій вартості таких груп та таких окремих об'єктів осно­вних фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу.

Амортизація в інвестиційній діяльності підприємства відіграє еконо­мічну та податкову роль.

Економічна роль амортизації полягає у фактичному відшкодуванні діючих основних фондів, крім того, відповідні амортизаційні відрахування відображають реальне знецінення основного капіталу в процесі виробницт­ва та надання послуг і належать до витрат діяльності суб'єктів господарю­вання.

Податкова роль амортизації полягає у фінансовому відшкодуванні основного капіталу за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відрахувань (податкова амортизація) та одержання податкової знижки.

Важливим у процесі нарахування амортизаційних відрахувань с ви­значення методу нарахування амортизації.

\\щ методом нарахування амортизації розуміють розподіл вартості основних фондів за роками їх служби у певному системному порядку.

Залежно від того, що вкладається в зміст методу нарахування амор­тизації, вони можуть класифікуватися на:

І. Методи, що базуються на термінах використання основних коштів, до них належать:

* методи рівномірної амортизації - які передбачають нарахування амортизації залежно від строку нормальної експлуатації об'єкта основних коштів, зазвичай, рівномірно, виходячи з первісної вартості цього об'єкта, тобто це метод прямолінійного списання (або лінійний метод нарахування амортизації);

* методи прискореної амортизації, які базуються на прискоренні амортизаційного процесу, виходячи з різних систем прискорення на основі залишкової вартості. До них належать; метод суми числа (цифр) років (ку­мулятивний метод); метод зниження задишку; метод подвійного зменшення вартості; модифікаційний (метод залишку, який зменшується з переходом на рівномірний);

* методи уповільненої амортизації, які передбачають уповільнення процесу нарахування амортизації, то збільшує строк використання об'єкта.

ня. переміщуючи в такий спосіб тиск незабезпечених товарами грошей із ринку предметів споживання на ринок засобів виробництва. Таким чином, відбувається розширення горизонтальних зв'язків між підприємствами, що бувають двох видів: організаційні (концерни, асоціації, синдикати) та фі­нансові (об'єднання грошових засобів у формі акціонерних товариств). Роз­виток фінансових зв'язків через створення акціонерних товариств призво­дить до внутрішнього та міжгалузевого переливу капіталу. З'являється мо­жливість швидкого здійснення структурних зрушень, що сприяють освоєн­ню нових технологій і підвищенню конкурентноздатності підприємств.

Порядок організації акціонерних товариств в Україні визначений у Цивільному кодексі України, який набрав чинності 1 січня 2004 року [22].

Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на ви­значену кількість акцій однакової номінальної вартості. Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесе­них внаслідок придбання ними акцій і не може бути меншим розміру, вста­новленого законом. Він визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

Акціонерне товариство може бути створене юридичними або фізич­ними особами, які несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства. Воно відповідає за зо­бов'язаннями учасників, пов'язаними з його створенням, лише у разі пода­льшого схвалення їх дій загальними зборами акціонерів.

Основним фінансовим інструментом у залучення інвестиційних ресу­рсів на підприємстві за такого методу фінансування є акція (див. розділ 3.1.).

Залучення інвестиційних ресурсів на підприємстві через емісію акцій дає можливість мобілізувати вільні кошти населення та інших підприємств та організацій для поліпшення якісного стану виробничої бази та вирішення проблем фінансового забезпечення відтворення основних фондів.

Крім того, акціонувапня як метод фінансування інвестиційних проек­тів здатен відіграти певну роль і у реалізації нової державної структурної політики. Розповсюдження акцій серед підприємств та організацій призво­дить до перерозподілу між ними платоспроможного попиту, у тому числі незабезпеченого відповідними товарами. Л придбання акцій населенням сприяє трансформації споживчого попиту в інвестиційний, опосередковує відтік капіталу з фонду споживання у фонд накопичення, переміщаючи у такий спосіб тиск незабезпечених товарами грошей із ринку предметів спо­живання на ринок засобів виробництва.

Акціонерна форма фінансування інвестиційних проектів значно поле­гшує і процес інтеграції економіки країни в систему світових господарських зв'язків, залучаючи інвестиції іноземних підприємств. Випуск та реалізація цінних паперів національними підприємствами на світових ринках має сприяти залученню додаткових валютних ресурсів для здійснення технічно-

го розвитку, переозброєння та реконструкції виробничої бази. Використан­ня фінансового ринку дає змогу керувати значно більшими обсягами зне­особлених продуктивних інвестицій дрібних акціонерів (у тому числі інозе­мних), порівняно з механізмом створення спільних підприємств.

Важливою категорією ринкової економіки є інвестиційний кредит, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства. Він завжди був і залишається основним джерелом фінансування інвестицій­них проектів, а отже і важливим важелем у стимулюванні розвитку вироб­ництва.

За своїм змістом інвеспищійиий кредит є економічними відносинами між кредитором та позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходів на засадах повернення і, зазвичай, з виплатою відсотка. Ці відноси­ни характеризуються рухом вартості (позичкового капіталу) від кредитора до позичальника та в протилежному напряму.

Інвестиційне кредитування як форма фінансування інвестиційних проектів застосовується при реалізації інвестиційних проектів з високою нормою прибутковості (яка перевищує ставку позичкового відсотку) та не­значними строками окупності витрат.

Необхідність інвестиційного кредиту об'єктивно випливає із наяв­ності товарно-грошових відносин, обслуговування кредитними ресурсами кругообігу основних виробничих фондів що формуванню товарно-матеріальних запасів підприємств, що обумовлено недостатнім розміром наявних коштів потребам розширеного відтворення капіталу. У цьому випа­дку виникають кредитні відносини довготривалого характеру, що дає мож­ливість позичальнику отримати гроші"раніше, ніж можна їх вилучити з обі­гу після реалізації товару.

Своєю чергою, у кредиторів, внаслідок утворення тимчасово вільних капіталів та їх руху формується й можливість інвестиційного кредиту. Ро­звинуті кредитні відносини пов'язані зі створенням відповідного інститу-ційного середовища - мережі спеціальних кредитних інституцій, які спеціа­лізуються на кредитуванні інвестиційних заходів (проектів). Кредитні уста­нови організовують й обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечу­ють його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери економіки, де виникає потреба в них.

Інвестиційне кредитування має самостійне значення лише у плані кредитування інвестиційних проектів, а в інших випадках, коли спеціальний інвестиційний проект не розробляється, має місце звичайне кредитування. Такий фактор для комерційних банків має принципове значення, у зв'язку з чим, зміст інвестиційного кредитування варто розглянути з позицій теорії кредиту, бо:

по-перше, кредит це відношення, яке усуває невідповідність між ча­сом виробництва та часом обігу коштів та вирішує відносне протиріччя між тимчасовим осіданням коштів та необхідністю їх використання у на-

родному господарстві. Фактично основною базою для існування кредит­них відносин є нерівномірність кругообігу капіталів у реальному секторі економіки;

по-друге, сутність кредиту прийнято визначати як передавання кре­дитором на основі відповідного кредитного договору позиченої вартості позичальнику для платного використання на умовах поворотності;

по-третс. у взаємозв'язку з зовнішнім середовищем кредит виконує чотири функції: перерозподільну. зменшення витрат обігу, прискорення концентрації капіталу та обслуговування товарообігу.

Особливістю інвестиційного кредиту є те, що він має саме інвести­ційний характер і, здебільшого, довгостроковий і потребує:

> ретельної оцінки, насамперед, не самого позичальника, а його інвести­ційних намірів (інвестиційного проекту), що зобов'язує кредитора про­водити детальний аналіз техніко-економічного обгрунтування інвести­ційних заходів, передбачених проектів;

> встановлення плати за кредит не вище рівня дохідності за інвестиціями;

> розрахунку терміну інвестиційного кредиту залежно від строку окупно­сті інвестицій;

У опрацювання можливості надання позички з пільговим терміном відш­кодування, що передбачає сплату лише процентів за кредит впродовж строку реалізації інвестицій, а відшкодування основної кредиту - у по­дальші періоди часу;

> погашення позички та відсотків лише за рахунок доходів, які одержує
інвестор від реалізації інвестиційного проекту.

Порівняно з акціонуванням, інвестиційному кредитуванні властиві певні позитивні риси, а саме:

> кредитор не претендує на майбутні прибутки підприємства, а має право тільки на одержання обумовленої суми боргу і відсотків по ньому;

> кредитор не претендує на участь у капіталі підприємства;

> відсотки і виплати у погашення основної суми боргу значною мі­рою є відомою сумою, тому її можна передбачити і планувати.

Разом із тим, мінусами такого кредитування є те, що:

> використання позичкового капіталу призводить до виникнення
ризику зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності;

>зазвичай, розмір боргу, який може взяти на себе підприємство, обмежений;

> вартість позичкового капіталу залежить від кон'юнктури фінан­сового ринку. Коли знижується середня ставка позичкового відсотку на ри­нку, використання раніше одержаних підприємством кредитів стає невигід­ним, оскільки існують більш дешеві альтернативні джерела фінансування;

> при плануванні потрібно враховувати, що для виплати основної суми боргу і відсотків потрібний відповідний грошовий потік.

Рис. 8.5. Форми інвестиційного кредиту

Банківський інвестиційний кредит- це основна форма інвестицій­ного кредиту, при якій грошові кошти на фінансування інвестиційних прое­ктів надаються банківськими установами у тимчасове користування та з виплатою відсотку.

Банківське кредитування під інвестиційний проект - це довгостроко­ве кредитування інвестиційних проектів під майбутні доходи, яке передба­чає як оцінку банком інвестиційного проекту щодо його фінансової самоо­купності, так іпрактичну реалізацію цього проекту (оцінку бізнес-плану реалізації проекту).

Під час оцінки реалізації інвестиційного проекту банком визнача­ється здатність позичальника ефективно реалізувати інвестиційний про­ект та отримати заплановані результати; надійність та стабільність бізне­су, яким займається позичальник, протягом часу, потрібного для завер­шення проекту і повернення кредиту, врахування як позичальником, так і банком усіх ризиків, наявних під час кредитування під інвестиційний проект.

Новою формою кредитування капітальних вкладень, що впроваджу­ються в комерційних банках, є надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштабних проектів, шляхом повного або частко­вого викупу випусків промислових облігацій, емітованих цими клієнтами. Таку операцію називають андеррайтингом.

Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність», [1г] андсраіітинг - це купівля на первинному ринку цінних паперів з пода­льшим їх перепродажем інвесторам, або укладання договору про гаранту­вання повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з подальшим переп­родажем або про накладання на покупця обов'язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов'язання прид­бати будь-які інші цінні папери, шо не були продані.

Впровадження андеррайтингу в комерційних банках сприяє розши­ренню інвестиційних операцій, розвитку ринку цінних паперів в Україні, просуванню цінних паперів українських підприємств на світові фінансові ринки.

Державшій інвестиційний кредит - це сукупність кредитних від­носин, в котрих кредитором виступає держава, а позичальником - підпри­ємства, які належать до державної форми власності. Він надається на капі­тальні вкладення виробничого призначення шляхом надання бюджетних позик безпосередньо міністерствам та відомствам, іншим державним орга­нам виконавчої влади для фінансування підприємствами, організаціями та об'єднаннями через банківські установи об'єктів, будівництво яких тільки починається на конкурсній основі, а також для фінансування раніше поча­тих перспективних будов, технічного переоснащення та реконструкції дію­чих підприємств, які належать до державної власності, за пріоритетними напрямами економіки України.

Міжнародний інвестиційний кредит - це економічні відносини між державами, іноземними банками і фірмами з приводу фінансування інвес­тиційної діяльності на засадах повернення у певні строки та, зазвичай, з ви­платою процента (детально ця форма інвестиційного кредиту розглядається в сьомому розділі роботи).

Однією з форм інвестиційного кредиту у товарній формі виступає фінансовий лізинг - це господарська операція фізичної або юридичної осо­би, яка передбачає, відповідно до договору фінансового лізингу (оренди), передання орендарю майна, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних із правом користування та во­лодіння об'єктом лізингу. Лізинг вважається фінансовим, якщо об'єкт лізи­нгу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 % йо­го первісної вартості, за нормами амортизації, а орендар зобов'язаний прид­бати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або у момент його закінчення за ціною, визначеною у такому договорі.

Основними ознаками, що характеризують фінансовий лізинг є те, що: -

* лізингодавець придбавас майно не для власного користування, а спеціа­льно для передавання його в лізинг;

* право вибору майна та його продавця належить користувачу (лізингоо-тримувачу);

продавець майна знає, що майно спеціально купується для передавання

його в лізинг;

майно безпосередньо постачагться користувачу та приймається ним в

експлуатацію;

- об'єкт лізингу зараховується на баланс лізингоодержувача;

претензії за якість майна, його комплектність та виправлення дефектів

протягом гарантійного терміну лпингоотримувач спрямовує безпосередньо

продавцю майна;

ризик випадкової загибелі та пошкодження майна переходить до лізингоо-

тримувача після підписання акту приймання-передачі майна в експлуатацію.

Об'єктами лізингу є елементи активної частини основних фондів. В лі­зинг маже передаватися майже будь-який об'єкт, якщо він не знищується у виробничому циклі. Залежно від характеру об'єкта лізингу розрізняють лізинг рухомого майна (машннно-технічний лізинг) та лізинг нерухомого майна.

Об'єктами рухомого майна лізингу є: транспортні засоби (вантажні та легкові автомобілі, літаки, гелікоптери, морські суди); будівельна техніка; верстати; обчислювальна техніка; інше виробниче обладнання, механізми та пристрої.

Об'єктами лізингу нерухомого майна є будівлі та споруди виробни­чого призначення.

Суб'єктами (учасниками) фінансового лізингу є:

1) власник майна, що надає об'єкт лізингу в користування на умовах лізи­
нгової угоди (лізингодавсиь). В його особі можуть виступати:

♦ установи банків, у статуті якого зазначений цей вид діяльності;

♦ фінансова компанія, створена спеціально для здійснення лізинго­вих операцій, основною та фактично єдиною функцією якої є сплата майна, тобто фінансування угоди;

♦ спеціалізована лізингова компанія, яка в доповнення до фінансо­вого забезпечення угоди бере на себе весь комплекс послуг не фінансового характеру (утримання та ремонт майна, заміна зношених частин, консульта­ції з його використання тощо);

♦ будь-яка інша організація, для якої лізинг не профілююча, але і не заборонена статутом сфера діяльності, і яка мас достатні фінансові кошти для проведення лізингових операцій.

2) користувач майна - лізингоодержувач, яким може бути будь-яка юри­дична особа незалежно від форм власності: державне, приватне чн колекти­вне.

3) продавець майна лізингодавщо (постачальник) - виробник обладнання, що передається в лізинг, або підприємство торгівлі.

Крім зазначених суб'єктів, у лізингових операціях можуть бути задія-ні й інші учасники: • страхові компанії, які забезпечують захист майнових та фінансових прав лізингодавиів, лізингоогримувачів та виробників;

• комерційні банки, шо кредитують лізингодавця, або виступають гара­нтами лізингових операцій;

• інші фінансові установа, які акумулюють грошові кошти з метою ін­вестування їх у перспективні лізингові проекти;

• консалтингові фірми, що допомагають лізингоотримувачу отримува­ти якісні консультаційні послуги, тобто бути обізнаним у сфері лізингово­го бізнесу.

Використовуючи механізм фінансового лізингу, підприємства мають можливість заощадити значні оборотні кошти, необхідні для закупівлі осно­вних засобів.

Державне (бюджетне) фінансування інвестиційних проектів має державні інвестиції в основні об'єкти економічного і соціального розвитку. Фінансування капітальних вкладень із бюджету за умов ринку має свої осо­бливості. Держава втручається в процес фінансово-кредитного забезпечення капітальних вкладень державних підприємств. Поряд із бюджетними кош­тами, залучаються також іноземні джерела інвестиційного фінансування, як з боку іноземних держав, так і з боку міжнародних і приватних вітчизняних комерційних банків і кредитних установ.

Державне фінансування інвестиційних проектів характеризується специфічними формам надання бюджетних асигнувань та базується на від­повідних принципах:

І. Принцип отримання максимального ефекту від використання бюджетних ресурсів,що передбачає нормування відповідних затрат, а та­кож мінімізацію державних витрат щодо отриманого результату. Ефект мо­же бути виражений, з одного боку, у вирішенні різних завдань соціально-економічного розвитку держави, а з іншого - у збільшенні ресурсів бюдже­тного фонду за рахунок зростання доходів отримувачів бюджетних асигну­вань. Практична реалізація щодо принципу базується на використанні про­грамного методу управління бюджетними витратами (тобто виділення кош­тів під конкретну програму), переході на контрактно-конкурсну систему надання бюджетних асигнувань, використанні, поряд із безповоротним фі­нансуванням, бюджетного кредитування підприємств і організацій. На від­міну від бюджетного фінансування, бюджетні кредити надаються юридич­ним особам для реалізації високоефективних проектів на поворотній і плат­ній основі, однак відсотки по них значно нижчі, ніж по банківським креди­там. Це дозволяє вирішувати важливі програми економічного розвитку, від­повідає інтересам суб'єктів господарювання, завданням фінансової стабілі­зації і корекції бюджетної політики.

II. Принцип цільового характеру використання бюджетних ресур­сівозначає, що надання бюджетних коштів здійснюється відповідно до їх­нього цільового призначення згідно затвердженого бюджету. Цей принцип також сприяє підвищенню ефективності бюджетних витрат.

III. Принцип поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел-

при визначенні обсягу фінансування інвестиційного проекту враховується наявність власних коштів, можливості одержання банківського кредиту і лише тоді, коли неможливо покрити витрати із зазначених джерел, вирішу­ється питання про бюджетне або відомче фінансування.

IV. Принцип надання бюджетних коштів з урахуванням виконання
виробничих та інших показників діяльності й з урахуванням фактич­
ного використання раніше наданих ресурсів.Прив'язка бюджетного фі­
нансування до конкретних результатів діяльності підприємств та організа­
цій дозволяє здійснювати фінансовий контроль за виробництвом товарів та
наданням послуг у тих сферах діяльності, що фінансуються із бюджету.

V. Принцип безповоротності та безвідплатності основної частини бюджетних асигнувань- це надання коштів без прямого їх відшкодування. Хоча має місце непряме відшкодування, що полягає у прирості основних фондів, перспективній підготовці кадрів тощо.

Досвід провідних європейських країн показує, що на період трансфо­рмації економіки державі належить вирішальна роль у фінансуванні конкре­тних загальнодержавних структуроутворюючих інвестиційних програм. Надзвичайно актуальним стає питання якісної оцінки та контролю держав­них інвестицій у державний сектор.

Надання бюджетних коштів на фінансування інвестиційних проектів здійснюється у таких формах:

> кошторисне бюджетне інвестування окремих державних програм та проектів;

> бюджетне кредитування юридичних осіб (у тому числі податко­вих інвестиційних кредитів на сплату податків);

> єубвенцій і субсидій фізичним і юридичним особам;

> бюджетних інвестицій у статутні капітали діючих або новоство­рюваних юридичних осіб;

> бюджетних позик державним позабюджетним фондам;

> міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання, єубвенцій, інших дотацій) тощо.

Очевидно, що всі ці форми державного втручання в інвестиційну сферу визначаються економічними умовами, зі змінами яких змінюються як форми бюджетного фінансування, так і методи їх застосування.

Основним державним джерелом фінансування інвестиційних проек­тів є кошти Державного бюджету України; кошти місцевих бюджетів і кош­ти бюджету Автономної Республіки Крим у вигляді капітальних видатків.

З погляду предметної спрямованості, капітальні видатки бюджету, що мають інвестиційну спрямованість, поділяються на: фінансування фун­даментальних та прикладних наукових досліджень; фінансування галузей економіки; фінансування соціально-культурних закладів і заходів: фінансу­вання міжнародної діяльності; інші витрати і виплати.

Такі видатки пов'язані з інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів, та містять затрати на нове будівництво і розвиток діючих об'єктів державної власності (їх розширення, реконструкцію і технічне переоснащення), інвес­тиційні субсидії, довгострокові бюджетні кредити і державні гарантії інвес­торам, то фінансують високоефективні інвестиційні проекти. Сукупність цих видатків формує бюджет розвитку України.

Інвестиційні проекти, що передбачають залучення коштів державного бюджету мають пройти конкурсний відбір.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 листопа­да 1999 року, із змінами та доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 14 березня 2001 року № 241 та від 15 лютого 2002 року № 158 «Про порядок проведення на конкурсних засадах оцінки та від­бору інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державно­го бюджету», Міністерство економіки України розробило «Положення про оцінку та конкурсний відбір запропонованих міністерствами, іншими центральними органами та місцевими органами виконавчої влади інвести­ційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету та створення відповідної Комісії Мінекономіки» [15].

У цьому Положенні визначаються пріоритети відбору інвестиційних проектів, а також критерії оцінки та відбору інвестиційних проектів вироб­ничого та невиробничого призначення, що передбачають залучення коштів державного бюджету.

За рахунок коштів державного бюджету можуть також частково від­шкодовуватися відсоткові ставки за кредити, надані комерційними банками на фінансування інвестиційних проектів. Такий порядок регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2002 року № 101 «Про затвердження Порядку конкурсного відбору інвестиційних проектів, що реалізуються за рахунок кредитів комерційних банків з частковим відшко­дуванням відсоткових ставок».

Відшкодування відсоткових ставок провадиться за рахунок коштів державного бюджету за кредитами, що залучаються підприємствами для реалізації інвестиційних проектів на конкурсних засадах, у межах бюджет­них програм, передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та з урахуванням пріоритетів, визначених, згідно з Програ­мою дій Кабінету Міністрів України, Державною програмою соціально-економічного розвитку на відповідний рік та іншими нормативно-правовими актами України.