СПЕЦІАЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ, МЕТА СТВОРЕННЯ ТА ШЛЯХИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ

Діючим напрямом розвитку економіки окремих територій і регіонів, орієнтованим на рішення конкретних пріоритетних економічних завдань, реалізацію стратегічних програм та проектів є створення спеціальних (віль­них) економічних зон (СЕЗ).

Відповідно до документів Міжнародної конвенції зі спрощення та га­рмонізації митних процедур (Кіото, 18 травня 1973 року). Вільна економіч­на зона (ВЕЗ) - це частина території країни, на якій товари розглядаються як об'єкти, що знаходяться за межами митної території, і не підлягають зви­чайному митному контролю та оподаткуванню [12].

Основне завдання ВЕЗ полягає у залученні інвестицій і нових техно­логій, створенні нових робочих місць, збільшенні валютних надходжень до країни, розвитку інфраструктури тощо. За допомогою таких зон вирішують­ся стратегічні завдання економічного зростання окремих регіонів і, нарешті, народного господарства всієї країни.

У світі існує багато модифікацій вільних економічних зон, які умовно можна поділити на такі групи, див. рис. 9.5.

Торгово-складські зони - це зони, у яких товари іноземного похо­дження можуть зберігатися, продаватися і купуватися без оплати звичайних мит. У складі цих зон розрізняють зони зовнішньої торгівлі (США), вільні митні зони (Угорщина), вільні безмитні зони (Болгарія) та вільні порти (Ні­меччина). Усі торгово-складські зони організуються переважно в морських та річкових портах, на залізничних вузлах та в аеропортах. Вони завжди відокремлені від економічного простору країни митною і навіть державною межею.

Ексіїортно-виробничі зони.Ці зони призначені для виробництва то­варів для експорту. Вони мають право на безмитну торгівлю у митному та торговельному режимі країни та надають іноземним інвесторам податкові та фінансові пільги. Мста створення цих зон полягає у насиченні країни су­часними товарами та технологіями, об'єднання підприємств для виробницт­ва експортно-привабливої продукції. Експортно-виробничі зони створю­ються, насамперед, для залучення іноземного капіталу до національної еко­номіки, створення експортних підприємств і нових робочих місць, збіль­шення надходження іноземної валюти, впровадження до господарської практики останніх досягнень НТП. У загальній сукупності експортно-внробничих зон розрізняють зони спільного підприємництва (Угорщина, Болгарія), зони вільного підприємництва (США), підприємницькі зони (Ве­ликобританія), спеціальні економічні зони (КНР).

Самостійну групу мають науково-технологічні зони.Відмінною ри­сою цих зон є те, що на їх території об'єднується наукова та виробничо-технологічна діяльність у формі сучасних наукомісткнх фірм, зосереджених навколо значного науково-дослідного центру або університету. Мета ство­рення таких зон - мобілізувати всі доступні матеріальні і трудові ресурси для прискорення передавання нових високих технологій у промисловість, забезпечити нові робочі місця та інше.

Науково-технологічні зони можуть існувати у вигляді:

■інноваційних центрів - це економічна структура, розміщена в межах невеличкої ділянки і призначена для невеликої тільки-но створеної компанії;

■науковий парк - це досить велика територія, на якій розміщуються наукомісткі фірми різних розмірів і стадій розвитку, що дозволяє розгортати невеликі виробництва на основі науково-технічних розробок місцевого дос­лідницького центру;

■дослідницький парк - це структура, в рамках якої науково-технічні нововведення розробляються тільки до стадії технічного прототипу.

Особливою групою вільних економічних зон, є зони, які створюються з метою розвитку певної сфери діяльності (галузі).До них належать ту­ристичні (рекреаційні) іони, вільні страхові зони, банківські вільні іони та інші.

Туристичні (рекреаційні) зони надають широкі можливості для відпо­чинку та туризму, а розташовані у місцях рекреації. Вони, так само як і ми­тні зони, є найбільш привабливими об'єктами вкладання іноземного капіта­лу, оскільки вимагають порівняно менших первинних інвестицій внаслідок того, що вони формуються на базі виробничої та соціальної інфраструктури, що сформована. У межах цих зон створюється пільговий режим підприєм­ницької діяльності для залучення іноземного капіталу. Для решти суб'єктів господарювання запроваджується спеціальний пільговий податковий ре­жим, який дозволяє накопичувати кошти для облаштування територій з по­дальшим наданням їм зонального пільгового режиму господарювання.

Причиною створення вільних страхових зон стати надзвичайно жорс­ткі нормативи, що регулювали страхові операції. Банківські вільні зони є географічними зонами, у яких банки можуть вільно здійснювати свою дія­льність і мати ділові стосунки з клієнтами, шо мешкають в інших країнах. Засобами створення банківських зон вдається уникнути застосуванням норм з контролю валютного обміну й обов'язкового застосування резервних кое­фіцієнтів.

До окремої групи входять офшориі зони (юрисдикції) - це країна або окремі території країн, де на державному рівні для певних типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги з оподаткування, час­тково або повністю зняті митні та торгові обмеження, знижені або відсутні вимоги до бухгалтерського обліку та аудиту. Офшорна компанія (компанія, зареєстрована у юрисдикції з низьким оподаткуванням або звільнена від сплати податків на основі невеликої фіксованої плати) може отримати піль­ги тільки у разі володіння компанією іноземцями, а прибуток повинен вилу­чатися за межами юрисдикції, де вона зареєстрована. Офшорній компанії заборонено вести підприємницьку діяльність у країні реєстрації, тому що в іншому випадку держава поставила б в нерівні умови місцеві фірми, порів­няно з офшорними, які мають податкові пільги.

Частіше офшорна зона створюється там, де слабко розвинута еконо­міка та інших можливостей для залучення іноземного капіталу немає. Оф­шорна компанія не обтяжує зону додатковими витратами, а навпаки, забез­печує надходження фінансового капіталу в її економіку за рахунок оплати праці офісних службовців, придбання майна або нерухомості та різноманіт­них реєстраційних зборів. З часом деякі юрисдикції можуть зробити серйоз­ні прориви у рівні економічного розвитку. Як приклад можна навести Сін­гапур, Гонконг, Ірландію, Кіпр. Зокрема, на Кіпрі 28 тисяч зареєстрованих офшорних компаній приносять цій країні дохід у S200 млн на рік, а дохід на душу населення складає $ 12 тис.

Офшорні зони можна класифікувати за мірою надійності.

До першої групи увійшли: Гонконг, Сінгапур, Люксембург, Швейца­рія, Дублін, Гернсі, острови Мен і Джерсі; другої- Андорра, Бахрейн, Бар­бадос, Бермуди, Гібралтар, Лабуан (Малайзія), Макао, Мальта, Монако; третьої - Антигуа і Барбуда, Аруба, Беліз, Британські Віргінські острови, Кайманові острови, острови Кука, Коста-Ріка, Кіпр, Ливан, Ліхтенштейн, Маршалові острови, Маврикій, Науру, Антильські острови (Нідерланди), Панама, острів Сєнт-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Самоа, Ссйшели, Багами, Вануату.

Під надійною офшорною зоною розуміють зону, у якій відсутня бан­ківська таємниця, розвинуті наглядові органи і законодавство. Єдиним пра­вилом, що за ними визнається, є. наявність податкових пільг для нерезиден­тів. Офшори, у яких реєструються українські та російські компанії належать до третьої, найменш надійної, групи. Вони найбільш закриті для правоохо­ронних органів Європейського Союзу.

У сучасний час домінують комплексні іони, які поєднують риси усіх згаданих вище зон. Комплексні зони створюються для розвитку окремих галузей виробництва (Польща), відродження певних регіонів (США), залу­чення в економіку іноземних інвестицій, розвитку кредитних, валютних і банківських відносин! Комплексні зони часто ототожнюють з підприємни­цькими зонами.

Діяльність ВЕЗ в Україні, процедуру їх створення, взаємовідносини з місцевою виконавчою владою регламентує ціла низка законів. Але голов­ними с Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 року, № 2673-XII та Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Украї­ні, затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 14 березня 1994 року, № 167.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальні засади створення і функ­ціонування спеціальних (вільних) економічних зон», спеціальною (вільною) економічною зоною визначається частина території України, на якій вста­новлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України [2]. На території спеціа-

льної економічної зони (СЕЗ) запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності вітчизняних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Метою створення СЕЗ задекларовані залучення іноземних інвестицій, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, збільшення поставок на внут­рішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструк­тури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, при­скорення соціально-економічного розвитку України.

При створенні спеціальних (вільних) економічних зон враховуються такі фактори розміщення:

-місцезнаходження СЕЗ повинно сприяти зовнішнім і внутрішнім можливостям для реалізації намічених цілей;

-наявність достатнього ресурсного потенціалу (природно-кліматичні умови, науково-виробничий потенціал, трудові ресурси);

-забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструкту­ри згідно із міжнародними стандартами;

-розвинена система комунікацій, розгалужена транспортна мере­жа;

- відсутність екологічних обмежень щодо створення ВЕЗ.

У разі створення СЕЗ за ініціативою Президента України чи Кабінету Міністрів України рішення про створення СЕЗ приймається після одержан­ня письмової згоди місцевої ради народних депутатів України та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати спе­ціальну (вільну) економічну зону. Для створення СЕЗ необхідно подати такі документи:

1) рішення місцевої Ради або місцевої державної адміністрації з кло­потанням про створення СЕЗ на їх території, або письмова згода у випад­ку, коли ініціатива йде від Президента України або Кабінету Міністрів;

2) проект положення про статус, систему управління і офіційну назву СЕЗ;

3) точний опис кордонів і карта території СЕЗ;

4) техніко-економічне обгрунтування доцільності створення та функ­ціонування СЕЗ;

5) проект Закону про створення конкретної СЕЗ.
Техніко-економічне обгрунтування зони повинне містити: мету та га­
лузеву спрямованість її діяльності; етапи розвитку із зазначенням часу на їх
здійснення; міру розвитку виробничої і соціальної інфраструктури; складові
частини підприємництва і перспективи їх розвитку; вихідний рівень розвит­
ку економічного, наукового та іншого потенціалу, рівень забезпеченості
кваліфікованими кадрами; обсяги, джерела та форми фінансування на кож-

ному етапі розвитку економічної зони, а також обгрунтування режиму ціно­утворення, оподаткування, митних і валютно-фінансових умов.

Зазвичай, управління СЕЗ здійснюють органи господарського розви­тку та управління - адміністрації, які є юридичними особами, створюються суб'єктами зони за погодженням з місцевими радами, на території яких створено СЕЗ. Орган господарського розвитку та управління й суб'єкти економічної діяльності СЕЗ є самостійними у здійсненні своєї діяльності.

З метою координаційної та методологічної роботи в Україні створено Агентство з питань спеціальних (вільних) економічних зон, уповноважене проводити експертизу окремих інвестиційних проектів з метою:

- запобігання негативних наслідків реалізації інвестиційних проектів щодо виконання державних програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку;

- запобігання зменшення надходжень до бюджетів;

- визначення джерел покриття можливих збитків.

На території України діє 12 спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ), див. табл. 9.З. та 9 регіонів, де запроваджений спеціальний режим інве­стиційної діяльності (ТПР), у тому числі, в Автономній Республіці Крим, Во­линській, Донецькій, Закарпатській, Житомирській, Луганській, Чернігівській областях, а також у містах Харків та Шостка Сумської області.

Загальна територія, на яку поширюється режим СЕЗ та ТПР стано­вить 6360 тис. га, або 10,5 % території України, у тому числі, СЕЗ - 121 тис. га та ТПР - 6239 тис. га. Кількість областей, на територіях яких діють ре­жими СЕЗ та ТПР - 12, районів - 41, а міст - 58.

Інвестор отримує право на ці пільги за таких особливих умов, див. табл. 9.4.:

- реалізація інвестиційних проектів у пріоритетних видах економіч­ної діяльності;

- реалізація інвестиційних проектів кошторисною вартістю не мен­шою встановленої мінімальної межі (від US S 200 тис. до US S 3 млн.) зале­жно від галузі виробництва;

- затвердження інвестиційних проектів відповідним органом управ­ління СЕЗ чи ТПР;

- укладання договору на реалізацію інвестиційного проекту з відпо­відним органом управління СЕЗ чи ТПР;

- розташування та державна реєстрація на території СЕЗ.

Спільною рисою більшості українських СЕЗ є вимога великих за об­сягом інвестицій і довгий перелік пріоритетних видів діяльності. До кожної СЕЗ входять кілька великих підприємств, які провадять різні види діяльнос­ті. Між суб'єктами СЕЗ майже відсутня конкуренція. Тому суб'єкти підпри­ємницької діяльності зон не мають стимулів для вдосконалення своєї діяль­ності. Крім того, завдяки функціонуванню СЕЗ вдається домогтися тільки нетривалих за часом позитивних змін. Згодом ті суб'єкти, які не зможуть запропонувати нові ринкові товари або технології, будуть змушені припи­нити діяльність.

Світовий досвід свідчить про недоцільність одночасного створення великої кількості зон без набуття практичного досвіду їх функціонування. Це може призвести до непередбачуваннх наслідків. Ймовірні такі наслідки, як: нерівномірний розподіл інвестиційних потоків по регіонах; необгрунто­ване розміщення екологічно небезпечних підприємств; відтворення застарі­лих технологій; виробництво недоброякісної продукції; проникнення на національний ринок інвесторів з негативною репутацією тощо.

Україна не має достатніх коштів для ефективного впровадження ве­ликої кількості зон, а іноземні інвестори не зацікавлені вкладати капітал у регіони без належної інфраструктури, засобів зв'язку, з застарілими вироб­ничими потужностями. Тому в умовах, що склалися, українські економісти приходять до висновку, що потрібно обмежитися функціонуванням обме­женої кількості зон в найбільш пріоритетних регіонах і забезпеченням від­повідного фінансування проектів.