Порівняльна характеристика моделей валютних криз І та ІІ покоління

Класифікація теоретичних моделей валютних криз.

Теорія валютних криз – це теорія криз платіжного балансу. Погіршення стану платіжного балансу – одна з основних причин валютної кризи. Дослідження валютних криз починається з канонічної моделі, побудованої на основі праці С.Саланта і Д. Хендерсона, що вийшла в середині 1970-их років. Дану модель критикують через відсутність у ній цілей і обмежень центральних банків, до яких ця модель застосовується.

Основним недоліком канонічної моделі є те, що вона представляє політику уряду (а не відповідь ринкових операторів) як механічних набір операцій. Дана модель передбачає, що уряди випускають гроші для фінансування бюджетного дефіциту незалежно від зовнішніх обставин, а центральний банк продовжує продавати іноземну валюту для підтримки фіксованого обмінного курсу до повного виснаження резервів. Канонічна модель валютних криз, запропонована П.Кругманом, була виправлена Р.Фладом і П.Гарбером.

«Перше покоління»

П.Кругман – валютні кризи виникають внаслідок фінансування дефіциту за рахунок експансійної грошово-кредитної політики за умови фіксованого валютного курсу.

За умови продовження чинної фіскальної і грошово-кредитної політики золотовалютні резерви можуть бути повністю вичерпаними ® як наслідок девальвація ® приватні агенти здійснюють спекулятивну атаку ще до повного вичерпання золотовалютних резервів.

Обсяги золотовалютних резервів не досзовляють запобігти валютній кризі, а лише впливають на час її настання.

Час настання валютної кризи пояснено Р.Фладом та П.Гарбером – за допомогою концепції тіньового плаваючого курсу.

Плаваючий курс матеріалізується, якщо фіксований курс буде порушений у будь-який заданий час ® збалансовує попит і пропозицію на ринку за певного рівня внутрішнього кредиту.

Моделі «Другого покоління» (праці М.Обствельда) базуються на таких трьох компонентах:

- в уряжу є причини відмовитися від фіксованого обмінного курсу;

- існують причини підтримати обмінних курс (зазначені два мотиви повинні бути несумісними);

- ціна підтримки фіксованого обмінного курсу має зростати на той випадок, якщо ринкові оператори чекають на відмову від фіксованих курсів. Потреба в такій відмові може виникнути, коли зобов’язання країни в національній валюті стають обтяжливими. Одним із прикладів може слугувати великий внутрішній борг, який уряду необхідно скоротити шляхом зниження його реальної ціни, що неможливо в разі підтримки фіксованого обмінного курсу. Мова може йти також про безробіття, викликане негнучкою зарплатою. На такому ринку праці слід проводити експансіоністську грошову політику, яка погано поєднується з фіксованим курсом.

Модель М.Обствельда – роль номінальних процентних ставок і зростання заробітної плати у створенні оберненого зв’язку між поведінкою приватних агентів і держави.

Очікування девальвації ® підвищення номінальної процентної ставки ® підвищення витрат на обслуговування державного боргу і підсилення очікування девальвації.

У другій моделі – пояснення, як девальвація провокується бажанням уряду компенсувати негативні шоки виробництва:

Очікування девальвації ® підвищення темпів зростання заробітної плати ® зменшення конкурентоспроможності національних компаній і підсилення очікування девальвації.

Методи «теорії ігор» М.Обствельда визначають можливість існування множини рівноваги і виникнення самореалізаційних валютних криз за допомогою моделювання поведінки трьох суб’єктів:

- уряду;

- двох приватних агентів.

І. обсяг золотовалютних резервів більший за кошти (у національній валюті) обох приватних агентів ® спекулятивна атака на національну валюту не відбувається (уряж може захистити фіксований валютний курс, а приватні агенти матимуть збитки у вигляді трансакційних витрат);

ІІ. обсяг золотовалютних резервів менший за кошти одного приватного агента ® будь-який агент матиме стимул та можливості здійснювати спекулятивну атаку на національну валюту;

ІІІ. обсяг золотовалютних резервів більший за кошти одного, але менший за кошти двох приватних агентів ® жоден агент сам по собі не зможе здійснити спекулятивну атаку (лише якщо разом).

Окрім золотовалютних резервів М.Обствельд бере до уваги сукупність фундаментальних показників.

Напрями подальших теоретичних досліджень механізму виникнення валютних криз можна поділити на три групи:

- зміна припущень моделей;

- конвергенція І і ІІ поколінь;

- виявлення нових факторів і каналів виникнення та поширення валютних криз.

Моделі «першого і другого покоління» тією чи іншою мірою пояснюють кризи 1990-их рр. Так, криза в Росії 1998 р. найімовірніше була спричинена елементами, розглянутими в канонічній моделі, тоді як у кризі 1992 р. фунта стерлінга свою роль відіграли ідеї моделі «другого покоління». Водночас у більшості країн Азії, постраждалих від кризи 1997-1998 рр. жодна із цих теорій немала великого значення. Виникає потреба у розробці моделей «третього покоління» для того щоб пояснити причини минулих криз так і для їх запобігання в майбутньому.

У більшості випадків, при побудові моделей «третього покоління» у центрі уваги знаходиться банківська система – а саме надмірне кредитування. Деякі вчені намагаються пояснити валютну кризу як побічний ефект банківської паніки (багато клієнтів банку намагаються одночасно відкликати депозити, тоді як банківських резервів для цього не достатньо).

Модель М. Дулі – причина валютних криз – дисбаланс між золотовалютними резервами центрального банку і зобов’язаннями, гарантованими урядом.

Г.Кальво – причина валютних криз – вразливість банківської системи (невідповідність строків активів комерційних баків строкам їх зобов’язань).

Р. Флад, Н.Маріон – фактори, що впливають на виникнення валютних криз:

- податкова політика;

- процентна політика;

- премія за ризик;

- номінальний державний борг;

- частка державного боргу у центральному банку;

- величина фіксованого валютного курсу;

- величина майбутньої допомоги банкам;

- середнє значення шоку і його варіації;

- валютні резерви.

М. Блехер, Л.Шумахер – впливає на виникнення валютних криз – платоспроможність центральног банку.

Існують також інші напрями досліджень. Так, Р.Чанг і А.Веласко у своїй моделі розгядають міжнародну ліквідність. Фінансова система країни вважається неліквідною, коли її потенційні короткострокові зобов’язання в іноземній валюті перевищують обсяги іноземної валюти, до якого у країни є доступ при повідомленні за короткий строк.

Канали поширення валютних криз поділяються на види:

- Г.Камінскі, Р.Лайонз, С.Шмуклер – 1) переливи, пов’язані з фундаментальними факторами; 2) поширення, пов’язане зі спільною причиною; 3) поширення, не пов’язане з фундаментальними факторами;

- М.Фрацшер – поширення внаслідок фінансової взаємозалежності, взаємозалежності реальних секторів економіки країн і екзогенних змін настроїв інветорів;

- М.Томчинська – 1) спільний системний зв’язок; 2) макроекономічні зв’язки; 3) чисте поширення.

- Чугаєв О. – див. Рис.

Можливі ситуації збігу у часі валютних криз:

1. валютні кризи виникли незалежно, ї їх слідування є випадковим;

2. спільна причина валютних криз (спільні загальносвітові шоки);

3. валютні кризи в одній країні провокують появу їх у інших .

Комбінований характер валютних криз є відображенням процесів зростання, взаємозалежності валютного і фінансового ринків, котрі стали характерною особливістю розвитку світової економік кінця 1990-их років, що зумовлює необіхність констатування мультиплікативної природи валютних потрясінь. Причини кризи завжди визначають її характер та «сценарій проходження», під яким розуміється специфіка динаміки окремих показників (капіталопотоки між країнами, динаміка валютного курсу і процентних ставок, тощо), а також особливості поведінки основних суб’єктів фінансової системи.

Характеристика кризових явищ буде неповною без урахуванняя таких понять, як «трансфер кризи», «ланцюговий трансфер» і «недосконалі цикли».

Трансфер кризи (кризової ситуації) – це свідомі дії однієї країни стосовно іншої (як правило, менш розвинутої), що загрожують останній тяжкими кризам, зниженням конкурентоспроможності національної економіки і звуженням її присутності на ринках, погіршенням підприємницького та інвестиційного клімату, деградацією соціальної та екологічної ситуації.

Ланцюговий трансфер криз – послідовне (ланцюгове) перенесення криз із більш розвинутих до менш розвинутих країн, і з взаємодією понад двох країн.

Недосконалі цикли – це такі, траєкторія яких деформована внаслідок трансферу їхньої кризової стадії з розвинутих країн до економічно залежних від них держав. При цьому, чітка синусоїдна траєкторія циклів спотворюється як у розвинутих, так і у залежних від них країн.

Трансфер різноманітих кризових ситуацій і факторів реалізується через багато механізмів, серед яких наступні:

- провокування фінансових криз;

- тиск через міжнародні фінансові організації;

- переміщення екологічно небезпечних виробництв;

- штучне подовження життєвого циклу продукції на ринках інших країн;

- експорт застарілих технологій і консервація відсталості інших країн;

- нерівномірний розподіл прямих іноземних інвестицій;

- недобросовісна поведінка іноземних інвесторів;

- викачування природних ресурсів і напівфабрикатів;

- поглинання незахищених інтелектуальних продуктів;

- диспаритет у торгівлі високотехнологічними товарами і послугами;

- залучення найпродуктивніших трудових ресурсів;

- дискримінація у зовнішній торгівлі;

- вигоди від перекладання податкового тягаря.

Регіоналізація валютної кризи трактується як регіональне інтерференційне поширення кризових тенденцій із збереження екстраполяційного ефекту валютного потрясіння, викликаного взаємопов’язаністю торговельно-фінансових зв’язків у межах регіону. На основі аналізу історичних прикладів перенесення криз із однієї країни в іншу (Аргентина (1890 р.), США (1907 р.), Мексика (1994 р.), Таїланд (1997 р.), Бразилія (1999 р.), Аргентина (2001 р.), Туреччина (2002 р.)) дослідники наголошують, що ступінь відкритості чи закритості певної країни на ринку товарів та послуг хоча і може претендувати на чинник розвитку кризових подій але не є визначальним (частка експорту товарів та послуг із Аргентини і Бразилії до Мексики під час «текіли» кризи не перевищувала 2,4% від загального експорту: Індонезії, Кореї, Малайзії, Філіпін до Таїланду напередодні азіатської кризи – 3,6%, Бразилії, Сянгану, Мексики до Росії у серпні 1998 р. – 1,4%).

У короткостроковому періоді суттєвий вплив на валютні кризи у цілому (але не в усіх групах країн) здійснюють такі фактори: незначні золотовалютні резерви, витіснення приватного боргу державним, більші внутрішні процентні ставки, більші процентні ставки за кордоном, швидке збільшення кредитування приватного сектора, середній (і низький) рівень розвитку фінансового сектора, значне реальне подорожчання національної валюти, валютні кризи в інших країнах. Лише в окремих групах країн (але не у цілому) спостерігається вплив коливань валютного курсу, зменшення золотовалютних резервів, притоку іноземного капіталу, у тому числі короткострокового, більших або менших (у різних групах країн) прямих іноземних інвестицій, дефіциту державного бюджету, більшого державного боргу, виконання центральним банком функції останнього кредитора, уповільнення зростання виробництва (але і його прискорення), зростання безробіття (але і його зменшення).

Фактори виникнення валютних криз класифікують за критеріями значущості та однозначності впливу на валютні кризи, належності до відповідної економічної чи політичної сфери, контрольованості з боку держави. У короткостроковій перспективі у країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою основними факторами, які сприяють виникненню валютних криз є: значне зростання реального ефективного валютного курсу, порівняно вищі внутрішні процентні ставки, менші золотовалютні резерви, зовнішньоторговий оборот, зростання експорту, надходження від туризму та дієвість законодавства, а також політичні фактори (революції, партизанський рух, політичні вбивства). Найбільша частка значущих у цілому є серед факторів зовнішніх зобов’язань і активів, зовнішньої торгівлі та банківського сектора. Неоднозначний вплив у різних групах країн існує, перш за все, серед показників валютного курсу і цін, банківського і державного сектора, неторгових показників платіжного балансу.