Рейтингова шкала оцінювання роботи в межах блоку Б- 1-7. 1. Аникин В. Теория фольклора: Курс лекций

Література

1. Аникин В. Теория фольклора: Курс лекций. – 2-е изд., доп. – М.: КДУ, 2004. – 432c.

2. Івановська О. Становлення функціонально-контекстного методу в вітчизняній фольклористиці // Літературознавчі студії. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. – Вип. 14. – С. 153-157.

3. Івановська О. Стереотипність стосунків та уявлень родових соціальних груп у фольклорі // Літературознавчі студії. – К.: Вид-во Київського міжнародного університету, 2004 . – № 6. – С.374-385.

4. Івановська О. Фольклор як простір розгортання соціумних смислів // Діалог. Медіа-студії. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2005. – Вип.2. – С.120-131.

5. Івановська О. Фольклор як реалізація суб’єктності етносу // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Вид-во Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, 2003. – Т.13. – С. 6-11.

2.2. Опозиційна фольклорна система суб'єктності соціальних груп

Суб'єктність етносу у фольклорному тексті кристалізується як певна смислова якість через творче начало окремих фольклорних систем, породжених більш локальними соціумами. Здебільшого суб'єктність соціуму демонструє свої опозиційні акценти у таких атрибутах: стереотипності, модельованості, ціннісному протиставленні. Усі вони означають основні соціумні смисли і можуть бути проаналізовані як їхні онтологічні характеристики.

В основі будь-якого фольклорного мотиву, сюжетної лінії чи ситуації покладена можливість зіткнення протидіючих тенденцій, конфліктної реалізації, структурних та глибинних семантичних моделей, що набули стереотипного характеру. В основі соціальних стереотипів фольклору лежить реальний психологічний феномен, який представляє один із компонентів настанови сприйняття, що акумулює попередній досвід індивіда, створюючи своєрідний алгоритм стосунків у соціальних групах. Для фольклору стереотипність – це одночасно і риса, і тип досить стійких форм на рівні суспільної свідомості. Соціальний стереотип, згідно з В. Ядовим, – це «стандартизований образ-уявлення, емоційно забарвлений, але здатний приєднуватися до раціонального відображення дійсності» [380; 47]. У ньому закладені одночасно емоційне та раціональне начала. Частіше за все стереотипи сприймаються як образи, не сформовані на основі окремого досвіду індивіда, а прийняті від соціальної чи етнічної групи, до якої він належить. Стереотипність як категорія є джерелом групової оцінки певного явища і моментом відповідності цінностям групи.

Модельованість як риса суб'єктності соціумів полягає в тому, що індивідуальний розум людини нездатний уповні відобразити реальність, тому змушений вдаватися до реальності як моделі життя його соціуму. Таку реальність він має прийняти як беззаперечний факт, інтерпретувати її, зробити когерентною собі, зрозумілою та досяжною. Регламентатором такого процесу є мікросоціум. У фольклорному тексті фіксуються зразки змісту і форми духовного світу різних соціальних груп (соціумів). «Соціум – це стійка спільнота, яка характеризується єдністю життєдіяльності людей в суттєвих відносинах, і внаслідок цього, спільністю культурного поля» [380; 53]. У межах системи соціуму діяльність його членів регулюється нормами, закріпленими у традиції. На думку Б. Бернштейна, «чим складніша система, тим більше місця в її життєдіяльності посідають самоорганізація, саморегуляція, координація дій складових її підсистем, узгодження внутрішніх процесів і т. п., і збереження цього досвіду забезпечує системі її цілісність та ідентичність» [29; 107-108]. Організуючим та саморегулюючим чинником постає сам зв'язок соціальних стереотипів із фольклорними: зі сфери життєдіяльності соціуму фольклор відбирає найважливіший для нього стереотип відношень, який стабільно функціонує у фольклорних жанрах, що репрезентують світогляд соціальних груп. У фольклорі – це так звана «філософія» жанру: відбір універсальних уявлень, понять, сталих вербальних формул, які передають реальність художніми засобами відповідно до функцій того чи іншого жанру, його поетики, сфери побутування і комунікативних функцій.

Суб'єктність соціальних груп проявляється у драматичному началі, дихотомічному протиставленні фольклорних стереотипів, з яких утворилися окремі сюжетно-тематичні системи, що мають статусний характер. «Соціальний статус – становище людини в суспільстві, яке вона посідає як представник певної соціальної групи (за місцем у системі буття, статтю, віком, професією, національністю та релігійною належністю)» [190; 75]. Суб'єктність соціумного стереотипу відіграє роль програми діяльності представника соціальної групи. Її адекватна актуалізація та використання передбачає деякий алгоритм людської поведінки і організації смислів у фольклорному тексті. У цьому аспекті спеціалісти визначають програму як «цілісність внутрішньо взаємопов'язаних і заданих законів функціонування» [381; 78]. У фольклорних текстах такі програми становлять їхнє функціональне ядро і проявляються в суб'єктно-образних опозиційних моделях:

1) родинної дихотомії (чоловік – дружина, свекруха – невістка, мачуха – пасербиця, пасинок тощо);

2) міжетнічних та міжрелігійних взаємин;

3) опозиції: « безземельний – землероб»;

4) опозиції: «рекрут, москаль – цивільний член громади»;

5) представників різних ремесел;

6) контрагентів економіко-правових відносин;

7) опозиції: «міщанин – селянин»;

8) статусів гостя та господаря;

9) ґендерних та вікових взаємовідносин;

10) локуси живих та померлих.

Визначені моделі мають дещо різне онтологічне походження: якщо перші дев'ять пов'язані із рольовими статусами, які передбачають можливості взаємопереходу, то два останні мають так звані буттєві характеристики.

Запитання та завдання до модуля 1