Сучасна грошова система: суть та взаємодія елементів. Боротьба з “відмиванням” кримінальних грошових коштів.

План

1. Сучасна грошова система: суть та взаємодія елементів. Боротьба з “відмиванням” кримінальних грошових коштів.

2. Реформи грошових систем. Грошова реформа в Україні.

3. Кредит: зміст, функції в ринковій економіці. Поняття банківської системи.

Сучасна грошова система: суть та взаємодія елементів. Боротьба з “відмиванням” кримінальних грошових коштів.

Грошова система – це організація грошового обігу в країні, що склався історично і закріплений національним законодавством. Грошова система сформувалась з виникненням капіталістичного виробництва, а також центральної держави та національного ринку. Розвиток товарно-грошових відносин та виробництва вносить історичні зміни в грошову систему. Тому остання відбиває об’єктивні процеси розвитку продуктивних сил та виробничих відносин суспільства. Різним умовам господарювання відповідають різні грошові системи, однак всюди грошова система є формою організації грошового обігу.

Грошова система завжди включає сукупність елементів: а) форми грошового обігу; б) типи грошового обігу; в) грошові стандарти. Слід, однак, зауважити, що класифікація елементів грошової системи може бути й іншою, вона залежить від критерію, що лежить в основі класифікації елементів, які утворюють грошову систему. Як правило, в основу такого розподілу кладуть види грошей та функції, що виконують останні.

Так, у залежності від виду грошей (як товар, що виконує роль загального еквівалента і міри вартості; як знак вартості і засіб обігу; як засіб платежу) існує три форми грошового обігу: металева, паперово-грошова та кредитна. Розглянемо ці форми більш детально.

Металева форма грошового обігу базується на дійсних грошах (золотих, срібних). Ці гроші виконують всі п’ять функцій (міри вартості, засобу обігу, засобу накопичення, засобу платежу, світових грошей). Спочатку метали в обігу функціонували у вигляді злитків, однак значні перешкоди та незручності для обігу призвели до пе­ре­хо­ду від обігу металів до їх обігу в монетній формі. Монета– це визначена кіль­кість металу, якому надана певна форма, державний штемпель, котрий засвідчує ва­гу металу та його пробу. Чеканка монет (випуск) почалася в VIII–VII ст. до н.е. в Греції.

Паперово-грошова форма обігу свідчила про подальший розвиток товарно-грошових відносин, розподіл праці та подолання ряду протиріч товарного обігу. Разом з тим вона фіксує якісний стрибок та істотні зміни у функціях грошей: якщо мірою вартості можуть бути лише повноцінні гроші, то засобом обігу можуть висту­пати і неповноцінні та паперові гроші. В процесі обігу гроші знаходяться в безперервному русі, переходять від однієї особи до іншої і т.д. Наявність у грошей власної вартості тут перестає бути обов’язковою умовою, і тому повноцінні монети можуть бути замінені знаками вартості. Це вносить істотні зміни в сукупність форм та методів організації грошового обігу, або в грошову систе­му. Вона вже не може обмежитись тільки визначенням грошового металу, найменуванням грошової одиниці. Важливо також визначити види грошових знаків, які мають законну платіжну силу, порядок емісії грошей, а також порядок обміну національної валюти на інші види валют, встановлення курсу валют. Всі ці фактори активно впливають на стабільність грошової системи, роблять необхідним деталізування характеристики грошової системи через її типи та стандарти організації.

Кредитна форма грошового обігу (кредитні гроші) виникає з функції грошей як засобу платежу. Кредитні гроші розв’язують ряд протиріч обміну, при якому товари не завжди можуть продаватись за готівку. Причин цьому декілька: різний період виробництва різних товарів, різний період їх обігу, сезонний характер виробництва та реалізації товарів та ін. роблять необхідним купівлю-продаж товарів у кредит або з перенесенням строку сплати готівкою. Якщо товар продається в кредит, то засобом обігу служать не самі гроші, а виражені в грошах боргові зобов’язання (наприклад, векселі, чеки та ін.). Як засіб погашення боргових зобов’язань гроші виконують функцію платіжного засобу. Боргові зобов’язання, звернені до банку, набувають форми банкнот.

У грошовій системі слід виділити типи грошового обігу: монометалізм та біметалізм, які можуть існувати паралельно з грошово-паперовою масою.

Монометалізм – роль загального еквівалента визнається за одним металом; біметалізм – роль загального еквівалента визнається за двома металами (напри­клад, золотом та сріблом). Біметалева грошова система може, в свою чергу, вста­но­влювати тверде співвідношення між металами, які визнаються валютними, а може його не встановлювати. В останньому випадку грошова система визначається як система паралельної валюти, а в першому – система подвійної валюти. Система бі­ме­талізму існувала в Англії до 1821 р., у Франції - до 1878 р.; у США - до 1873 р.; Японія у 1897 р. перейшла до золотого монометалізму. Грошова реформа в Росії 1895-1897 рр. також ввела в обіг золоті монети. Подальше реформування грошової системи відбувалось у рамках колишнього СРСР в 1922-1924 рр., 1947 та 1961 рр. у вигляді грошових реформ. Кожна з цих грошових реформ має свої окремі цілі, однак переслідує одну головну мету – стабілізацію грошової системи, скорочення чистих витрат обігу.

Крім типів, слід відзначити також грошові стандарти. Вони вводяться державою і є необхідною формою організації грошового обігу. Виділяються золотозлитковий, золотомонетний та золотодевізний стандарти. Золото­злит­ко­вий стандарт – банкноти підлягають розміну тільки на золото у злитках; золото­девізний стандарт – банкноти розмінюються безпосередньо не на золото, а на валюту інших країн, що має можливість мінятися на золото. Орієнтирами для їх виділення стає специфіка функціонування золота в грошовому обігу (в злитках, у монетах або доповнюється іншими платіжними засобами). Наприклад, необхідною умовою існування золотомонетного стандарту є, по-перше, вільна чеканка золотих монет при певній та незмінній суті грошової одиниці; по-друге, вільний розмін знаків вартості на золоті монети, завдяки чому ці знаки не можуть обезцінитися в порівнянні з золотом; по-третє, вільний рух золота між країнами, або вільний вивіз та ввіз золота, що забезпечує відносну стійкість валютних курсів. Золотомонетний стандарт забезпечував стійкість грошової системи, створював умови для розвитку національного виробництва та кредитної системи, міжнародної торгівлі та руху капіталу.

Грошові стандарти формуються також як елемент міжнародної грошової системи. Наприклад, міжнародний золотодевізний стандарт грошової системи сформувався в 1944 р. у Бретон-Вудсі (США) на Міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН. Його головними рисами були такі: 1) золото виконувало функцію світових грошей та виступало як засіб кінцевих розрахунків між країнами та загаль­ним втіленням суспільного багатства; 2) крім золота, в міжнародному платіжному обігу використовувались національні грошові одиниці США та Англії, які мали більш вузьку сферу дії; 3) долар США обмінювався на золото в Казначействі США по офіційно встановленому співвідношенню, якщо він подавався центробанками та урядовими установами країн, а ціна золота на вільних ринках встановлювалась на базі офіційної ціни США і до 1968 р. від неї не відхилялась; 4) національні грошові одиниці вільно розмінювались через центробанки на долари по твердо зафіксованому МВФ співвідношенню. Через долар національні грошові одиниці перетворювались у золото, що забезпечувало багатосторонні розрахунки між країнами.

Однак ослаблення економічних устоїв США призвело до банкрутства золотодевізного стандарту, формування нової грошової системи, що законодавчо закріплено міжнародною угодою в м. Кінгстоні (о. Ямайка). Нова грошова система мала такі риси: 1) світовими грошима були оголошені так звані СПЗ – спеціальні права запозичення; вони ж стали міжнародною розрахунковою одиницею; 2) долар зберігав важливе місце в міжнародних розрахунках і валютних резервах країн, а також в розрахунках умовної вартості СПЗ; 3) юридично була закінчена демонетизація золота, втрата золотом грошових функцій, відміна його офіційної ціни. Золото залишилось резервом держав і використовується для придбання грошових одиниць інших країн. Таким чином, на основі зміни грошових стандартів поступово змінювали свій вид і грошові системи країн.

Те, що зміна елемента системи веде до зміни сутності грошо­вої системи, лише відображає об’єктивний процес зміни ролі самих грошей у ході еволюції форм, типів та стандартів грошового обігу. Всі вони між собою тісно пов’язані; різним типам та формам грошового обігу відповідають свої економічні закони цього обігу; характеристику сучасних грошових систем та напрямів їх реформування неможливо дати, не спираючись на всі елементи системи та їх взаємодію. В той же час зрозуміло, що така характеристика не є легкою, бо спирається, як мінімум, на визначення грошової одиниці, масштабу цін, видів грошей, що є законним платіжним засобом, емісійної системи та державного апарату регулювання грошового обігу. Всі ці зміни втілюють грошові реформи.

Однак здійснення в Україні грошової реформи, на жаль, не сприяло зникненню злочинів у грошовій та кредитно-банківській сферах. Масового характеру набули тут факти розкрадання коштів з використанням фіктивних платіжних документів і підроблених банківських гарантій, нецільове використання пільгових кредитів, злочинне проникнення у систему міжбанківських електронних розрахунків.

Але особливе занепокоєння викликає процес відмивання кримінальних коштів. Досвід поліцейських служб розвинутих країн свідчить, що сам рух відмитих коштів, отриманих за різні кримінальні ефекти, може мати такий вигляд (див. рис. 45).

Як видно із схеми, у відмиванні коштів, перш за все, зацікавлені особи, які займаються наркобізнесом, представники організованого злочинного світу, які спеціалізуються на виготовленні та продажу вогнепальної зброї, рекеті, кілерстві, “білокомірцеві” злочинці та терористи.

При відмиванні кримінальних коштів злочинці досягають такої мети, як відхилення від сплати податків, конвертування гривні в американські долари, набування за протизаконні прибутки колекційних речей (золота, срібла, картин) або нерухомості, транспортних засобів і т.ін., а також використання грошей на здійснення інших злочинних операцій (особливо з наркотичними речовинами).

Щоб активно протидіяти злочинним проявам у грошовій та кредитно-банківській сферах, важливо сформувати в масштабах всієї держави єдиний банк даних щодо руху грошових фондів у значних розмірах та їх переміщення за кордон. Крім того, необхідно професійно готувати фахівців для сфери економічної безпеки, які були б спроможні надавати інформацію про імідж, платоспроможність і надійність того чи іншого партнера по угоді. Для реалізації цих завдань дуже корисним буде використання досвіду закордонних державних спеціальних служб та служб безпеки фірм.

Рис. Рух відмитих грошових фондів

мотиви: економічний (забезпечити умови накопичення капіталу та росту еконо­міки); фінансовий (подолання спаду державних фінансів, можливостей над­ходжен­ня грошей у бюджет з доходів фізичних та юридичних осіб); соціально-політичний (зниження невдоволення народних мас політикою уряду, боротьба проти зубожіння народних верств населення). Основними шля­хами проведення гро­­шових реформ є: 1) нуліфікація – оголошення недійсними папе­рових гро­шей та повернення до повноцінних грошей; 2) девальвація – офіційне зни­жен­ня курсу паперових грошей по відношенню до металу, або зменшення мета­лево­го вмісту грошової одиниці; 3) ревальвація – проти­леж­ний девальвації напрямок прове­ден­ня грошової реформи. Це основні шляхи здійснення гро­шових реформ. Вони далеко не вичерпують всі існуючі напрямки їх здійснення.

Питання про українську національну грошову одиницю було розглянуто народними депутатами України на сесії Верховної Ради 24.VШ.1991 року. Депутати вимагали її найскорішого впровадження. У 1993 році на Луганському верстатобудівному заводі було відчеканено нові українські монети номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 та 50 копійок, а також 1 гривня. В кінці 1995 р. з прийняттям двох урядових документів (“Меморандум Уряду України до МВФ” і “Основні напрямки грошово-кредитної політики НБУ”) стало зрозумілим, що проведення грошової реформи вимагає істотної стабілізації грошової маси. Після цього можливо введення нової грошової одиниці. Гривня вводилась в обіг у серпні - вересні 1996 року.

отримання прибутку та капіталізації їх. Причинами утворення вільних коштів є: 1) різниця у часі між реалізацією виробленої продукції та строками фактичного здійснення витрат на отримання сировини, матеріалів, виплату заробітної плати і т.ін.; 2) поступовий знос основних фондів та необхідність формування амортизаційного фонду як резерву коштів, що в майбутньому будуть використо­вуватися для фінансування відтворення фізичного та морального зносу;
3) створення нерозподіленого залишку прибутку з моменту його формування до фактичного використання (наприклад, як дивіденд, що сплачується після розрахункового року). Вказані вище гроші аку­мулюються, як правило, на рахунках юридичних осіб в установах, що їх обслуговують. Установа (банк), що кредитує, теж має свій інтерес: без будь-якої згоди власника рахунку гроші використовуються в інтересах банку; виплати доходу по розрахункових рахунках. Кредит виконує функції: а) перерозподілу капіталів, що функціонують у народному господарстві; б) економії витрат обігу; в) централізації капіталу;
г) концентрації та нагромадження капіталу.

Принципами кредитування є: 1) строковість; 2) платність; 3) цільовий характер; 4) забезпеченість; 5) зворотність; 6) диференційний характер кредиту – зважуються як категорії позичальників, так і їх економічна політика. Практична реалізація кредитування залежить від інтересів окремих банків, від політики держави по підтриманню окремих сфер діяльності (наприклад, малого бізнесу).

Кредитна система – сукупність кредитних відносин, форм, ме­тодів кредитування, що склалися в певних соціально-економічних умовах. Кредитна система представляє сукупність банків, кредитних установ, фінансових закладів, що мобілізують вільні грошові ресурси, доходи і надають їх в кредит. У кредитну систему входять також філії та представництва іноземних банків. Форми кредиту різноманітні, основними з них є: а) банківський кредит – надається виключно спеціалізованими кредитно-фінансовими установами, що мають право на здійснення даних операцій від центрального банку країни. Позичальниками виступають виключно юридичні особи, а інструментом – кредитна угода; б) комерційний кредит – існує між юри­дичними особами в формі відстрочки від платежу за реалізацію продукції чи наданих послуг;
в) споживчий кредит – позичка фізичній особі для придбання нерухомості, лікування і т.ін.; г) державний кредит – держава виступає у ролі позичальника через розміщення займів, розповсюдження облігацій, інших цінних паперів;
д) міжнародний кредит – що може бути приватним, державним, а також спрямованим на кредитування експорту, імпорту; е) лихварський кредит – має нелегальний характер і заборонений державою, однак знайшов широке розповсюдження. На практиці реалізується шляхом видачі позичок фізичними особами (одна одній), а також господарськими суб’єктами, що не мають права на це від центрального банку. Є також і інші форми кредиту.

Головною кредитною установою є банк. Банк – кредитна організація, що має право здійснювати ряд операцій, не дозволених іншим організаціям. Це залучення внесків грошей від фізичних та юри­дичних осіб, розміщення залучених коштів від свого імені і за свій рахунок з додержанням принципів кредитування, відкриття та ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Ядром кредитної системи України є Національний банк України. НБУ – єдиний емісійний, касовий та розрахунковий центр. Це голов­ний банк України, “банк банків”. Функціями НБУ є, по-перше, емі­сія (випуск в обіг) грошей; по-друге, регулювання грошового обігу в країні. Клієнтурою НБУ можуть бути комерційні банки, муніципальні банки, а також так звані небанківські кредитні ор­ганізації та установи, що разом з НБУ формують кредитну систему. До небанківських кредитних установ відносяться інвестиційні, трастові, страхові, пенсійні фонди, а також спеціалізовані небан­ківські кредитно-фінансові установи (лізингові, факторингові фірми, кредитні спілки, ломбарди та ін.). Головними ланками кре­дитної системи є НБУ та комерційні банки, тому можна стверджувати, що банківська система України є дворівнева.

НБУ акумулює на своїх поточних рахунках грошові резерви комерційних банків, надає їм кредити. НБУ є також банкіром держави. Він виконує важливу роль по емісійно-касовому обслуговуванню державного бюджету, а також обслуговує державний кредит (коли розміщує облігації державних займів, короткострокові облігації, казначейські обов’язки на грошовому ринку). Згідно з Конституцією України діяльність кредитної системи регулюється Законом України “Про банки і банківську діяльність” (20.03.1991 р.), постановами та нормативними актами Уряду України.

Комерційні банки згідно з діючим законодавством виконують довірчі, посередницькі та інші операції. Головними з них для банку є розподіл на пасивні та активні. Пасивні – операції, що формують кредитні ресурси банку. Активні – операції по використанню кредитних ресурсів з метою одержання прибутку. Між активними та пасивними операціями існує взаємозв’язок.