Висновки. 1. Необхідність державного регулювання в ринковій економіці.

Тема 11. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

План

1. Необхідність державного регулювання в ринковій економіці.

2. Форми та методи державного регулювання економіки. Роль ОВС України в забезпеченні функціонування системи державного регулювання.

3. Моделі (теорії) державного регулювання економіки.

Про необхідність державного регулювання економіки (ДРЕ) свідчить весь світовий досвід. Держава внаслідок своєї особливої ролі у суспільстві завжди тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Навіть досконала конкуренція не могла обійтися без держави, яка брала на себе відповідальність за організацію грошового обігу, забезпечення правової основи ринкової економіки.

У міру розвитку товарного виробництва, його монополізації та ускладнення процесів відтворення почали чітко проявлятися обмеження у регулюючих можливостях ринкового механізму. В економіці виникають тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією, інфляція, безробіття, суттєві відмінності в отримуваних доходах, екологічні проблеми. В цих умовах об’єктивно посилюється роль держави в регулюванні економіки.

Історично це посилення пов’язане з Першою світовою війною та необхідністю централізації ресурсів, переведення економіки на воєнні рейки. Далі втручання держави стало потрібне у зв’язку з економічною кризою 1929-1933 рр., яка показала, що ринковий механізм для забезпечення макроекономічної стабілізації має доповнюватися ДРЕ. Після цього воно набуло широкого розвитку щільно до середини 70-х рр., доки не відбулося неоконсервативне зрушення.

На межі 1970-1980-х років посилився акцент на конкуренцію як регулятор економіки. Колишні форми та методи ДРЕ перестали повною мірою сприяти розкриттю всіх можливостей ринкової системи. У зв’язку з цим були переглянуті позиції та сфери діяльності держави в економіці.

У 1990-х роках посилились державні заходи з контролю за грошовим обігом та кредитом, зріс вплив держави у розширенні наукових програм та стимулюванні новітніх технологій, підвищенні темпів економічного зростання та забезпечення на цій основі високого рівня та якості життя населення.

Різноманітність завдань, які постають перед державою в ринковій економіці, можна виразити через наступні економічні функції.

Створення та регулювання правової основи функціонування ринкової економіки. В умовах ринку важливу роль відіграють правові норми, покликані забезпечити дотримання контрактних угод між господарюючими суб’єктами. Саме держава несе відповідальність за створення правил та законів, регулюючих економічну діяльність, а також здійснює контроль за їх виконанням.

Створення законодавчої основи - це, по суті, встановлення правил "економічної гри", яких мають додержуватися у своїх діях виробники, споживачі, а також і сама держава.

Антимонопольне регулювання виявляється у захисті конкуренції як важливого регулюючого механізму ринкової економіки. Воно здійснюється через антимонопольне законодавство, початок якому поклав закон Шермана, прийнятий у CША в 1890р.

З метою запобігання наслідкам, пов’язаним з надмірною монополізацією, держава на основі законодавства встановлює контроль над цінами, здійснює розділення великих фірм, перешкоджає їх зливанню та укладанню протизаконних угод.

Здійснення політики макроекономічної стабілізації. Вона спрямована на забезпечення економічного зростання, повної зайнятості та стабільного рівня цін. Відомо, що рівновага у ринковій економіці не буває стабільною, оскільки циклічний розвиток призводить до чергування піднесень, спадів та депресій. Останні супроводжуються високим рівнем безробіття та надмірною інфляцією.

Держава у цих умовах здійснює політику вирівнювання циклу, використовуючи фіскальні та монетарні методи регулювання. В період спадів вона стимулює розширення обсягу сукупного попиту та залучення до обороту невикористаних ресурсів. В період піднесень - сприяє зниженню його та ліквідації інфляції.

Коригування розподілення доходів та ресурсів. Ринкове розподілення, справедливе з точки зору законів ринку, призводить до різкої диференціації доходів, соціальної незахищеності. Якщо його не контролювати, це може призвести до небажаних наслідків.

Перерозподілення доходів здійснюється державою через держбюджет шляхом трансфертних платежів (бідним, безробітним), модифікації цін (гаран­товані ціни фермерам, мінімум заробітної плати), соціальних програм та ін.

Коригуючи розподілення ресурсів через систему оподаткування, держава сприяє виробництву товарів та послуг колективного користування - суспільних товарів. Вони неподільні, немає способу відсторонення споживачів від них. До них належить національна оборона, охорона громадського порядку, державне управління, дороги та інше.

До переліку проблем, які не вирішує ринковий механізм, належать також зовнішні або побічні ефекти. Прикладом може служити виробництво продукції, яке забруднює природне середовище. Населення у цьому випадку зазнає некомпенсованих втрат.

Держава за допомогою законодавчих заходів та податків трансформує витрати, пов’язані з забрудненням навколишнього середовища, у внутрішні витрати самих фірм (наприклад, хімічних).

Проведений аналіз економічних функцій держави свідчить, що декотрі з них (перша та друга) спрямовані на підтримання та забезпечення функціонування ринкових систем, а решта (третя та четверта) - на його модифікацію.

сектор в економіці шляхом будівництва нових підприємств за рахунок держбюджету, а також через скупку акцій приватних фірм.

Зростання державної власності має місце у більшості західних країн (Вели­ко­бри­танія, Франція, Німеччина, Італія, Австрія та інші). На держпід­приєм­ст­вах зай­ня­то від 4 відсотків (Британія) до 20-25 відсотків (Австрія, Франція, Греція) робочої сили.

Держпідприємства діють, як і приватні, у ринковому середовищі; у той же час держава з їх допомогою може справляти вплив на обсяг та структуру сукупного попиту та сукупної пропозиції, впливаючи тим на економічну ситуацію у цілому.

Пряме втручання держави - це прийняття законодавчих актів, покликаних упорядкувати та розвивати відношення між всіма суб’єктами ринкової економіки. Приклади ДРЕ шляхом видання законодавчих актів різноманітні. До них належать, насамперед, законодавчі акти антимонопольного регулювання, захисту прав виробників та споживачів, права власності, законодавчі акти, які регулюють екологічний та санітарний контроль, соціальні питання та інше.

ІІ. Непряме регулювання здійснюється за допомогою різних методів економічної політики.

В залежності від мети втручання ДРЕ може бути спрямоване на:

- стимулювання капіталовкладень та відновлення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями;

- забезпечення повної зайнятості;

- стимулювання експорту та імпорту товарів, капіталів, робочої сили;

- вплив на загальний рівень цін з метою його стабілізації;

- підтримку сталого економічного зростання;

- перерозподілення доходів та деякі інші цілі.

Для впровадження цих заходів держава використовує, насамперед, методи бюджетно-податкового та грошово-кредитного регулювання.

Бюджетно-податкове регулювання реалізується через визначення оптимальних співвідношень між доходами та витратами держави.

Шляхом змінення ставок оподаткування, їх диференціації[1], а також маніпулюючи державними витратами, можна регулювати перерозподілення доходів та ресурсів, стабілізацію циклічних коливань. Так, під час спаду та депресії держава знижує податки, заохочуючи фірми до розширення виробництва. Низькі податки, у цьому випадку, грають роль "акселераторів" економічного зростання. І навпаки, щоб запобігти "перегріву економіки", підвищують податки, які цього разу виступають у ролі "вмонтованих стабілізаторів" економічного зростання.

Грошово-кредитне регулювання - це заходи центрального банку щодо змінення грошової маси в обігу, обсягу кредиту, рівня процентної ставки та інших показників, за допомогою яких держава набуває спроможності впливати на економічну кон’юнктуру.

Основними методами грошово-кредитного регулювання є:

- змінення облікової ставки при наданні центральним банком позики комерційним банкам. Підвищуючи або знижуючи облікову ставку, держава впливає на темпи зростання: для прискорення економічного розвитку установлюється більш низька ставка; для уповільнення зростання з метою запобігання "перегріву" економіки облікова ставка підвищується;

- купівля та продаж державних цінних паперів на відкритому ринку. За допомогою цих операцій центральний банк регулює кредитні можливості комерційних банків і в цілому грошову масу в обігу. Центральний банк країни купує державні облігації, якщо ставиться мета стимулювання ділової активності. Тим розширюється ринок позичкового капіталу. При стримуванні ділової активності центральний банк продає облігації комерційним банкам. Таким чином вилучаються вільні гроші, що скорочує можливості надання кредитів;

- регулювання норми обов’язкових резервів - тобто частки кредитних ресурсів, яку комерційні банки мають зберігати у центральному банку. Зменшуючи норму обов’язкових резервів, центральний банк стимулює операції комерційних банків щодо надання кредитів і, навпаки, збільшуючи її, - стримує ці операції.

За допомогою цих методів держава впливає на рівень інфляції, оптимізує кредитну політику комерційних банків, підтримує стабільність грошового обігу.

Оскільки бюджетно-податкове та кредитно-грошове регулювання має антициклічну спрямованість, воно носить короткостроковий характер. Доцільні методи впливу обирають в залежності від конкретної економічної ситуації.

Поряд з цим у розвинутих країнах здійснюється довгострокове державне регулювання. Довгострокова економічна політика грунтується на координації різноспрямованих дій держави у різноманітних сферах економіки. Ця координація оформлюється у вигляді середньострокових та довгострокових планів і програм розвитку, доповнених системою фінансово-кредитних стимулів[2].

Плани та програми носять рекомендаційний характер.

Довгострокове ДРЕ реалізується за наступними напрямками:

- контроль за станом загальної рівноваги економічної системи (рішення структурних проблем, підготовка робочої сили);

- розвиток виробничої інфраструктури;

- підтримка галузей з низькою рентабельністю, але дуже важливих для економіки (вугільна, металургійна та ін.);

- участь у фінансуванні підприємств, пов’язаних з НТП, а також фундаментальних наукових досліджень;

- вплив на технологічну модернізацію;

- регулювання зовнішньоекономічних зв’язків. Держава здійснює торго­вельне та валютне регулювання.

На підставі викладеного можна зробити висновок: досвід західних країн щодо використання різних форм та методів ДРЕ для ефективного функціонування ринкової економіки заслуговує на вивчення та вміле застосування в умовах України.

У здійсненні більшості функцій та методів ДРЕ певна роль відведена і різним службам МВС України.

Так, в умовах ринку важливу роль відіграє обов’язкове дотримання усіма господарюючими суб’єктами чинного законодавства, яке встановлює правила "економічної гри" та не дає можливості здійснювати економічні правопорушення та злочини. Запобігання цим проявам, а також постійний контроль за кримінальними ефектами та їх припинення в економічній сфері здійснює Державна служба по боротьбі з економічною злочинністю (ДСБЕЗ).

Крім того, у рамках державного регулювання економічних процесів дуже важливо постійно здійснювати заходи щодо безпеки функціонування різних форм власності та підприємницької діяльності. Ці завдання вирішують різні підрозділи кримінальної міліції.

Держава в умовах ринкової економіки постійно контролює екологічний та санітарний стан виготовленої продукції, захищає права споживачів на отримання безпечних, якісних товарів. Саме ці завдання насамперед виконують підрозділи екологічної поліції.

Що стосується реалізації деяких методів непрямого регулювання економіки, то і тут різні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю активно протидіють нецільовому використанню державних кредитів та їх несвоєчасному поверненню комерційними банками. Через різні служби Національного Центрального Бюро Інтерполу ведеться боротьба з нееквівалентними для України експортно-імпортними операціями, протизаконним обігом капіталу та робочої сили.

Вона грунтувалася на визнанні безумовної необхідності ДРЕ для розвитку у країні торгівлі та промисловості.

З розширенням ринкових відносин клас підприємців, який набрав сили, почав розглядати ДРЕ та пов’язані з цим обмеження як перешкоду своїй діяльності. Ідеї економічного лібералізму, негативно оцінюючого державне втручання в економіку, прийшли на зміну меркантилізму наприкінці ХVІІІ ст. і набули широкого розповсюдження. Ці ідеї найбільш повно обгрунтував Адам Сміт у своїй праці "Дослідження про природу та причини багатства народів".

За А.Смітом, ринкова система спроможна до саморегулювання, в основі якого лежить "невидима рука" - особистий інтерес, пов’язаний з прагненням прибутку. Він виступає як спонукальна сила економічного розвитку. Основною у вченні А.Сміта є ідея про те, що економіка буде функціонувати ефективніше, якщо виключити регулювання її державою. Головним координатором, за А.Смітом, виступає ринок: механізм ринкової конкуренції автоматично забезпечує рівність попиту та пропозиції.

Послідовників А.Сміта (Д.Рікардо, Ж.-Б.Сея, Дж.Мілля, А.Маршалла та ін.) відносять до так званого класичного напрямку. Сутність їх поглядів наступна: чим менше держава втручається в економіку, тим ефективніше функціонує ринок.

У 1930-х роках ХХ ст. відбувся переворот у класичних поглядах на роль держави у ринковій економіці. Він був пов’язаний з ім’ям видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса. Його праця "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей" була надрукована у 1936 р.

У цій роботі стверджувалося, що система вільного ринку страждає природженими вадами і нестабільна, тому що сукупний попит має тенденцію до відставання від сукупної пропозиції. Постійна невідповідність між інвестиціями та заощадженнями викликає коливання ділової активності, що виявляється у спаді виробництва, інфляції, безробітті. Вихід - у державному втручанні в економіку через відповідний грошово-кредитний та фінансовий інструментарій. Саме цей засіб здатен урівноважити сукупний попит та сукупну пропозицію, забезпечити економічне зростання шляхом стимулювання сукупного попиту з урахуванням мультиплікаційного ефекту.

Економічна політика, яка відображувала ідеї Кейнса, сприяла виходу США із глибокої економічної кризи 1929-1933 рр. Після Другої світової війни її використовувала більшість розвинутих країн світу для пом’якшення циклічних коливань.

Починаючи з другої половини 1970-х років ХХ ст., активно обговорюється негативний вплив державного втручання в економіку. Кейнсіанські рецепти вже не рятують від економічного застою і зростаючої інфляції (стагфляції), дефіциту держбюджету.

Нові практичні рекомендації щодо оздоровлення економіки були висунуті прибічниками неокласичного, або неоконсервативного[3], напрямку: монетаризму, теорії економіки пропозиції та теорії раціональних очікувань. У них знову обгрунтовується ідея про невтручання держави в економіку.

Теорія монетаризму (М.Фрідмен) базується на кількісній теорії грошей. Згідно з монетаризмом інфляція 1970-х років обумовлена тим, що сфера обігу була переповнена надмірною кількістю грошей. Рекомендовані рецепти щодо вилікування від інфляції:

- жорстко обмежити пропозицію грошей і видачу кредитів;

- скоротити емісію грошей (збільшувати їх кількість тільки відповідно до зростання виробництва);

- урізати соціальні програми (зменшити державні виплати населенню).

Теорія економіки пропозиції: відродження свободи приватного підприємництва та відтворення ринкового механізму регулювання.

Основна ціль - створити сприятливі умови для зростання пропозиції як праці, так і капіталу, що можливо шляхом зниження податків на заробітну плату і прибуток. Це, у свою чергу, буде сприяти зростанню зацікавленості суб’єктів господарювання і посилить податкову базу для держбюджету. Весь цей комплекс заходів спрямований на вирішення проблем стагфляції.

Теорія раціональних очікувань: приватно-підприємницька економіка стійка у довгостроковому періоді при природному рівні безробіття. Потрібні стабільні "правила гри" для всіх господарюючих суб’єктів, які робили б передбачуваними дії уряду, виробників і споживачів.

У відповідності до рекомендацій неоконсерваторів в основу економічної політики США, Великобританії та інших західних країн були покладені принципи "ефективної пропозиції" - заохочення приватного бізнесу. У США таку політику називали "рейганоміка", у Англії - "тетчеризм".

Світова економічна криза 1979-1981 рр. виявила, що не існує ідеального регулятора економіки, який би урятував її від трьох бід: криз, безробіття та інфляції. Лауреат Нобелівської премії П. Самуельсон обгрунтував нову економічну течію “неокласичний синтез”, яка базується на використанні як ринкових, так і державних макроекономічних регуляторів.

"Ринковий механізм визначає ціни і виробництво у багатьох сферах, у той час як держава регулює ринок за допомогою оподаткування... Обидві сторони - ринок та держава - суттєві. Управляти економікою за відсутності того чи іншого однаково, що намагатися аплодувати однією рукою"[4].

Висновки

Державне регулювання економіки - це система різноманітних заходів держави, направлена на досягнення в ринковій економіці збалансованості національних інтересів з інтересами господарюючих суб’єктів, зорієнтовування їх на досягнення мети та пріоритетів соціально-економічної політики держави.

Становлення і розвиток ринкової економіки характеризується постійним чергуванням періодів розширення ролі держави в економіці та її відносного звуження. На вирішення питань про межі, форми та методи ДРЕ дуже впливають теоретичні концепції економічного розвитку.

Боротьба кейнсіанців з неокласиками відображає об’єктивний процес пошуку оптимального співвідношення між ринковим механізмом та механізмом державного регулювання, оптимальної моделі регульованої ринкової економіки.

Однак незалежно від цих поглядів йде пошук шляхів, на яких макроекономічна роль держави забезпечила б умови нормального функціонування ринку як основи раціонального господарювання.

Світовий досвід західних країн переконливо довів, що подолання кризи в економіці можливе з допомогою державного регулювання економічного розвитку. Україні доведеться знайти свої форми найбільш раціонального поєднання ДРЕ з інтересами всіх суб’єктів ринку для вирішення проблеми ефективного господарювання.