Висновки. 1. Необхідність і передумови входження української економіки в світове господарство

План

1. Необхідність і передумови входження української економіки в світове господарство. Транснаціональні злочинні угруповання у сфері економіки та боротьба з ними.

2. Відкритість внутрішнього ринку та експортний потенціал України.

3. Принципи зовнішньоекономічної діяльності Української держави.

4. Основні напрямки і форми зовнішньоекономічної діяльності України.

Однак у сучасних умовах мають місце деякі негативні моменти в зовнішньоекономічних відносинах України з іншими державами:

1) відсталість у структурі експорту з перевагою експорту продукції паливно-сировинних галузей, товарів народного споживання;

2) низька конкурентоспроможність українських товарів на світовому ринку (в першу чергу машин та обладнання);

3) істотне скорочення обсягу експорту як результат відсутності у підприємств дійсної зацікавленості в розширенні експорту;

4) мала частка в експорті виробів сучасного рівня техніки, технології, ліцензій, ноу-хау;

5) незначний обсяг продукції, що виробляється за договорами міжнародної спеціалізації та кооперації.

Необхідними умовами входження України в світове господарство є:

– зростання конкурентоспроможності продукції;

– визначення місця в системі міжнародної спеціалізації виробництва;

– впровадження нових методів ціноутворення на базі світових цін;

– налагодження валютно-фінансових розрахунків.

Однак інтеграція економіки України, її входження у світове господарство супроводжуються посиленням шкідливої дії на економічні процеси в країні транснаціональних злочинних груп (національних за складом її учасників, але інтернаціональних за сферою своєї злочинної дії).

Основними транснаціональними злочинними організаціями за даними Інтерполу є:

– італійська мафія;

– китайські “Тріади” (тільки у Гонконзі їх чисельність перебільшує 160 тис. чоловік);

– японська “Якудза” (чисельність досягає 30 тис. чоловік);

– колумбійські картелі;

– нігерійські злочинні організації;

– злочинні угруповання з числа колишніх громадян СНД.

Головні сфери діяльності транснаціональних злочинних груп, пов’язаних з економікою, такі:

– індустрія наркобізнесу;

– протизаконний обіг зброї;

– торгівля радіоактивними матеріалами;

– викрадення та контрабанда автомобілів;

– організація злочинних нападів на вантажі;

– організовані форми протизаконної міграції;

– організована проституція;

– торгівля органами людського тіла;

– організація злочинних посягань на об’єкти культури;

– комп’ютерні злочини;

– протизаконна торгівля дикими тваринами;

– протизаконне знищення небезпечних відходів;

– шахрайські операції з кредитними ресурсами;

– підробка грошових знаків;

– контрабанда;

– організований міжнародний тероризм (заказні вбивства);

– навмисне банкрутство і т.ін.

Особливості діяльності транснаціональних угруповань: гнучкість їх діяль­нос­ті та значна диверсифікація, широке проникнення до легальних сфер підприєм­ницької діяльності.

Для організації протидії транснаціональним злочинним угрупованням міжнародна спільнота широко використовує, перш за все, можливості Інтерполу. Значних ефектів у боротьбі з міжнародною злочинністю досягнуто за рахунок розробки національних (міжнародних) програм по усуванню умов, які сприяють функціонуванню транснаціональних злочинних груп; підриву фінансової бази транснаціональних злочинних груп у зв’язку з перекриттям каналів їх кримінальних прибутків та недопущенням відмивання “брудних” грошей і т.ін.

Ступінь інтернаціоналізації господарської діяльності країни визначає показник експортної квоти виробництва:

,

де E_x.к. – експортна квота;

E_x – величина експорту протягом року;

ВВП – річний валовий внутрішній продукт.

Участь національного господарства в міжнародному поділі праці характеризує індекс товарності:

,

де І.т. – індекс товарності;

E_x – величина експорту товарів та послуг протягом року;

І_m - величина імпорту товарів та послуг протягом року.

Індекс товарності показує долю експортованих та імпортованих товарів і послуг у річному валовому внутрішньому продукті.

Для визначення експортних можливостей конкретної продукції окремих галузей та підприємств можна користуватися показниками ефективності експорту та ефективності імпорту.

Ефективність експорту (Е_ех.) визначається як співвідношення між чистими валютними надходженнями (Н_в) (валютна ціна реалізації на зовнішньому ринку за вирахуванням валютних витрат на експортну операцію) і витратами на виробництво і транспортування експортованого товару в країні (В_в) в зіставлених одиницях:

.

При визначенні ефективності імпорту (Е_іm) грошова сума можливих витрат на вітчизняне виробництво імпортованого товару (В_ві) або ціна такого товару на внутрішньому ринку зіставляється з валютними витратами на придбання товару на зовнішньому ринку (Р_ві):

.[1]

Ефекти від зовнішньоторговельної діяльності країни можна уявити, аналізуючи торговельний баланс та структуру зовнішньої торгівлі (див. таблиці 6, 7). Позитивний ефект зовнішньої торгівлі визначається узагальнюючим показником “нетто-експорт” (NE_x):

NE_x = E_x – I_m.

Він може бути рівним нулю, більший за нуль (активне сальдо торговельного балансу); менший за нуль (пасивне сальдо торговельного балансу).

Таблиця 6

Зовнішньоторговельний баланс України на 1996 р.

(млн. дол. США)

Таблиця 7

Зовнішня торгівля України товарами у 1996 р. (млн. дол. США)

Торговельний баланс невідривно зв’язаний з платіжним балансом країни, який є співвідношенням між сумою грошей, яку одержує держава з-за кордону, і сумою грошей, яку сплачує іншим країнам (див. таблицю 8).

таблиця 8

Платіжний баланс України в 1996 р.

З пасивним сальдо торговельного балансу зв’язана зовнішня заборгованість України. Причиною цього є перш за все труднощі з оплатою енергоносіїв. На початок 1998 року сума зовнішнього боргу України становила 19 млрд. грн.

До 2000 р., як передбачається, Україна буде мати зовнішнього боргу від 32 до 36 млрд. дол. Такий прогноз зумовлений енергетичною та сировинною залежністю від інших держав при утриманні існуючої схеми зовнішньоекономічної діяльності.

В таких умовах в основі зовнішньоекономічної політики повинен стати протекціонізм, тобто система обмежень імпорту, коли впроваджується високе мито, забороняється ввіз окремих продуктів, кількісно регламентується імпорт, використовуються інші засоби, які перешкоджають конкуренції іноземних виробів з місцевим виробництвом. На відміну від цього другий вид зовнішньо-торговельної політики – вільна торгівля - не передбачає імпортного та експортного мита, не встановлює яких-небудь кількісних або інших обмежень на зовнішньо-торговельний оборот. Така політика більш характерна для країн з високою ефективністю національного господарства.

Принципами зовнішньоекономічної діяльності України є:

– принцип суверенітету України в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

– принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва:

а) право суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв’язки;

б) право цих суб’єктів здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у будь-яких не заборонених формах;

в) виключне право власності суб’єктів на всі вилучені результати зовнішньоекономічної діяльності;

– принцип юридичної рівності, який визначає рівність перед законом усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності і неприпустимість будь-яких обмежень, крім випадків, передбачених законодавством України;

– принцип переважання законів України у регулюванні зовнішньо­економічної діяльності;

– принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, який забезпечує рівний захист для всіх суб’єктів як на території України, так і за її кордонами;

– принцип еквівалентності обміну, недопущення товарного демпінгу – вивозу продукції в іншу країну по ціні, значно нижчій, ніж ціна у країні-виробнику або на світовому ринку, з метою захоплення зовнішнього ринку та усунення конкурентів.

Впровадження цих принципів потребує цілеспрямованої зовнішньоекономічної політики держави. Як написано в статті 18 Конституції україни, зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Головними напрямками використання іноземних інвестицій є:

– галузі промисловості, що потребують інвестицій, нової техніки і технології (вугледобувна, чорна металургія, енергетика, хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів);

– виробництво продуктів харчування, товарів широкого вжитку і послуг, медикаментів тощо;

– агропромисловий комплекс;

– конверсія ВПК;

– утворення сучасної інфраструктури.

На 1 липня 1997 року сума всіх інвестицій, які надійшли до економіки незалежної України, склала 1 млрд. 650 млн. дол. Поки що найбільший інтерес іноземних інвесторів викликають такі галузі, як харчова промисловість, внутрішня торгівля, машинобудування та металообробна. Найбільш значні інвестиції в економіку України надійшли зі США, Німеччини, Іспанії, Польщі, Швейцарії, Італії.

Потреба в іноземних інвестиціях, за оцінками фахівців, складає сьогодні близько 40 млрд. дол. Перспективною формою заохочення іноземних інвестицій є спільні підприємства. В 1994 році в країні діяло близько 1775 таких підприємств. Спільне підприємство – це підприємство із змішаною формою власності, де залучені капітали іноземних партнерів. Найбільша кількість спільних підприємств створена за участю підприємців США і Німеччини.

Загальна кількість СП, утворених на території України за 1991-1993 рр., становить близько 4940.

Головним стимулюючим чинником тут є пільгове оподаткування спільних підприємств.

Ще одним перспективним напрямком залучення іноземних інвестицій до економіки України та інтегрування нашої країни в систему міжнародних економічних зв’язків є створення вільних економічних зон.

На початку 90-х років у світі діяло понад 600 спеціальних вільних економічних зон, через них здійснювалося майже 9% зовнішньоторговельних операцій.

Вільна економічна зона – це визначена територія, на якій діють особливі, пільгові економічні умови для національних та іноземних підприємців.

Види вільних економічних зон:

– експортні промислові зони, основані на пільгових торговельних, митних режимах, на пільговому фінансуванні, на ліберальному податковому режимі для іноземного та національного капіталу. Такі зони орієнтовані на виробництво експортної та імпортозаміняючої продукції;

– вільні торговельні зони (вільні порти, безмитні склади, транзитні зони) базуються на скасуванні або пом’якшенні мита і експортно-імпортного контролю і націлені переважно на перевалку, обробку, зберігання вантажів;

– банківські та страхові зони (з пільговим податковим режимом);

– технологічні зони, які на базі різних пільг забезпечують розробку і впровадження передової технології;

– комплексні зони, які використовують елементи різних видів вільних економічних зон (вільні міста, особливі райони та ін.).

Вільні економічні зони створюються для вирішення зовнішньо-торговельних, загально-економічних, соціальних, регіональних і науково-технічних питань розвитку країни. В Україні запроектовані вільні економічні зони в Одесі, Закарпатті, Криму, Києві, Харкові.

Висновки

Україна як незалежна держава, член міжнародного співтовариства повинна активно включатися в господарські взаємовідносини з країнами світу.

Необхідність входження України в систему міжнародних економічних відносин є об’єктивною умовою ринкових перетворень.

Для покращення місця України в міжнародному поділі праці потрібно нарощувати ефективність економіки в цілому, вдосконалювати концепцію зовнішньоекономічної діяльності країни, залучати іноземні інвестиції до економіки України, посилювати експортну спрямованість у структурі виробництва, поліпшувати валютно-фінансовий механізм розрахунків з іншими державами, удосконалювати законодавчу базу, яка регламентує зовнішньоекономічну діяльність.

Велику роль у розвитку міжнародного співробітництва України має залучення до національної економіки іноземних інвестицій, найбільш перспективними формами їх є спільні підприємства, вільні економічні зони, міжнародна економічна кооперація.

В сучасних умовах все більш інтернаціонального характеру набуває злочинність. Національні, за характером їх учасників, злочинні угруповання за сферою своєї дії стають транснаціональними, тому протидія їм теж повинна носити інтернаціональний характер.

[1] Показники ефективності експорту та ефективності імпорту можуть використовуватися працівниками ОВС для оцінки дійсності зовнішньоторговельних операцій та запобігання шахрайств з метою вивозу за кордон цінної сировини, стратегічних матеріалів та валют, недопущення демпінгових операцій з відома корумпованих державних осіб.